Материал: Экзамен_история_1 курс
69.Рух опору. Партизани і підпільники. Створення УПА
Вукраїнському антифашистському русі Опору існувало дві течії: радянський рух Опору (партизани і підпільники) та національновизвольний рух опору чолі з ОУН Радянський рух опору прагнув до відновлення статусу України в складі СРСР. Наприкінці 1942 р. в Україні діяло 800 партизанських
загонів. В Україні діяло 23 підпільних обкоми, 9 підпільних обкомів комсомол, які організовували диверсії, здійснювали
розвідувальні операції.
Застосування радянськими партизанами ефективних методів боротьби проти окупантів перетворили радянський партизанський рух на важливий фактор війни, фактично на справжній "другий фронт ".
Національно-визвольний рух Опору на чолі з ОУН:
Прагнув до відродження незалежної української держави До початку війни ОУН співробітничала з німцями В німецькій армії був утворений "Легіон Українськиx націоналістів". ОУН розраховувала на сприяння Німеччини у відновленні української державності. Проте, спроба проголошення у Львові 30 червня 1941 р. самостійної української держави не була підтримана Німеччиною. Проти ОУН розпочалися репресії. У відповідь ОУН почала створювати партизанські загони. які у жовтні 1942 р. об'єдналися під назвою Українська повстанська армія (УПА ).
ОУН-УПА не припиняла також антирадянської і антипольської діяльності.
Розгорнутий терор проти західноукраїнських областей, членів ОУН. свавілля німецької адміністрації, грабунки, примусова праця, вивіз молоді до Німеччини - все це викликало і посилювало антинімсцькі настрої, які переростали у рух опору, що з кожним днем ставав усе організованим і діяльнішим. УПА розраховувала лише на власні сили і підтримку місцевого населення.
Основними об'єктами партизанських дій з боку УПА були:
-німці та їх союзники;
-формування Армії Крайової та польське населення;
-радянські партизанські загони, а згодом -підрозділи Червоної армії.
Намагаючись утвердити себе у західних регіонах України як "третя сила", УПА лише у жовтні-листопаді 1943 р. провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти радянських партизан.
Слід зауважити, що в ОУН не було єдності щодо стосунків з німцями.
Таким чином, Україна була охоплена масовим рухом Опору, але через глибокі ідеологічні суперечності між двома його течіями точилася жорстока боротьба.
З приходом Червоної армії в Західну Україну ОУН, залишаючись на платформі незалежності, оголосила війну сталінському режиму. Радянське командування для боротьби з УПА створило окрему армію . Боротьба сторін продовжувалася до середини 50-х рр. і носила
надзвичайно жорстокий, кровопролитний характер.
70. Результати Другої світової
Друга світова війна дала могутній поштовх розвитку науки й техніки. До найбільших відкриттів періоду війни слід віднести виготовлення атомної бомби, що позначилося на всьому розвитку науки й техніки. Радарні установки, винайдені в Англії для виявлення німецьких повітряних армад стимулювали подальший розвиток радіоелектроніки. Загалом обидва ці напрямки у галузі фізики сприяв форсованому розвитку кібернетики.
Друга світова війна була складним політичним і соціальним явищем. Протягом неї характер і цілі учасників змінювались. Досвід війни показав, що в ній велику роль відіграють політичні домагання лідерів. Амбіції державних керманичів особливо зросли на завершальному етапі війни, коли війська за наказами своїх головнокомандуючих, незважаючи ні на які людські втрати, прагнули захопити якомога більше територій, аби забезпечити лідерство вождям у досягненні повоєнних геополітичних переваг.
Війна дала могутній поштовх соціальному, антиколоніальному й визвольному рухам, що, зрештою, призвело до падіння колоніальних імперій і демократизації ряду європейських країн.
|
Можливість впливати на рішення післявоєнних питань. Контроль над діяльністю |
|||
США |
нового |
японського уряду. Економічне і політичне протистояння з СРСР, що |
||
|
призвело до формування НАТО |
|||
|
Формальне збереження цілісності держави під контролем держав-переможців. |
|
||
Німеччина |
Зміна політичного устрою країни. Втрата всіх захоплених територій. Передача |
|||
частини власних земель Польщі. Заборона на формування армії, наявність |
||||
|
||||
|
озброєння. Відшкодування збитків (репарації) постраждалим країнам |
|||
|
1. |
Перемога. |
|
|
|
2. |
Вихід на провідні позиції в світовій політиці. |
||
|
3. |
Зміна територій. |
||
|
4. |
Зміцнення дипломатичних зв'язків з іншими державами. |
||
Підсумки для СРСР |
5. |
Червона Армія отримала статус "визволителів" |
||
Посилення ролі у світовій політиці (одне з двох держав – нових світових |
||||
|
||||
|
лідерів). Серйозний вплив на ряд звільнених країн (Східна Німеччина, |
|||
|
Польща, Болгарія, Чехословаччина, Угорщина). Розширення території. |
|||
|
Удосконалення військового виробництва, армії. Початок холодної війни з |
|||
|
США |
|
|
|
Уроки Другої світової війни Перший і головний урок Другої світової війни полягає в тому, що третьої світової війни не повинно статися, тому що в ній не буде переможців, залишаться лише руїни людської цивілізації.
Другий урок - за іншої передвоєнної політики війни можна було б уникнути. І якщо цього не сталося, то перш за все внаслідок кризи довіри між державами, особливо між СРСР і західними демократіями.
Третій урок - досвід війни показує, що політика Мюнхена, тобто "умиротворення" агресора, безпринципних угод і секретних протоколів, нерозуміння різниці між демократією і фашизмом ні до чого доброго не приводить. Навпаки - створює умови для виникнення війни.
Четвертий урок - це урок політики сталінського керівництва і політики західних країн стосовно сусідніх держав. Він вчить: не можна гарантувати свою безпеку за рахунок інших країн. Необхідно постійно враховувати зв'язок політики і моралі.
П'ятий урок - наявність тоталітарних режимів з їх ідеологією і практикою та мілітаризмом, імперські амбіції, формування агресивних військових блоків можуть призвести до великої світової пожежі, як це сталося в 1939-1945 рр. Війна є продовженням лише тієї політики, яка спрямована на її підготовку.
71. Післявоєнна відбудова народного господарства. Голод 1946-
1947.
Відбудова сільського господарства проходила в надзвичайно складних умовах:
●скоротилися посівні площі, не вистачало робочих рук, техніки, коней:
●ваоїским було становище селян: мізерна оплата праці, високі податки на підсобне господарство, селяни не мали паспортів, па них не
розповсюджувалося пенсійне забезпечення, виплати по тимчасовій непрацездатності;
●ситуацію ускладнила посуха 1946 р. і голод взимку 1946-1947 рр., від якого в Україні померло більше 800 тис. чоловік. Але головною причиною голоду стала не посуха, а позиція держави і комуністичної партії: непомірна високі плани хлібозаготівель не були зменшені, зерно і продукти тваринництва великими обсягами вивозилися за кордон.
●Капіталовкладення в сільське господарство були недостатніми, вони складали не більше 7% загального обсягу асигнувань.
●Здійснювалася політика "ножиць цін" стосовно сільського господарства. Державні заготівельні ціни залишилися на рівні 1928 р.,
хоча ціни на промислову продукцію зросли у 20 разів.
У результаті: на кінець 1950 р. сільське господарство не досягло довоєнного рівня, про що свідчать такі дані: валове виробництво зерна становило 77%, врожайність зернових - 82% від рівня 1940 р.
Голодомор 1946—1947рр. стався в період повоєнного відновлення господарства. Причини голоду:
1)повоєнна розруха;
2)відновлення важкої промисловості за рахунок сільського господарства,
3)запровадження для селян величезних податків (навіть на фруктові дерева);
4)розширення посівних площ і виконання планів хлібозаготівлі будь-яким коштом;
5)посуха 1946 р., що викликала неврожай усіх сільськогосподарських культур.
Голод охопив більшість східних і частину південних областей України. Хлібозаготівельна кампанія проводилася під гаслом «Боротьба за хліб — це боротьба за соціалізм!»
Уроки голодомору радянське керівництво надавало «інтернаціональну допомогу» країнам Східної Європи, у яких був встановлений соціалістичний лад, а також Франції, яка була спільницею в розгромі нацистської Німеччини. З СРСР ешелони з хлібом вирушали до цих держав.
Уроки голоду в містах діяла карткова система забезпечення населення хлібопродуктами. Селяни ж не мали й цього.
72.Політико ідеологічні реакція на у 1940-1950 рр.
Уперші післявоєнні роки в Україні настала політико-ідеологічна реакція, яка за ім‘ям секретаря ЦК ВКП(б), який керував ідеологічною роботою в країні, отримала назву “жданівщина” «Ждановщина» – це ідеологічної кампанія в СРСР, розгорнута у 1946 – 1949 рр. у галузі науки, літератури, культури та мистецтва, в
ході якої були піддані нищівній критиці діяльність інститутів історії України та історії укр. літератури, творчих спілок, редакцій газет і журналів, видатних діячів укр. культури; - письменників, композиторів, режисерів тощо (назва походить від прізвища секретаря ЦК ВКП(б) з питань ідеології А.Жданова).
Соціально-політичне та культурне життя в Україні в повоєнні роки мало надзвичайно суперечливий характер. Ключові позиції лишалися в Комуністичної партії, яка на січень 1946 р. налічувала 320 тис. членів. Морально-політична ситуація в Україні в повоєнні роки визначалася подальшим посиленням культу особи Й. Сталіна. Розпочинався новий виток репресій: проти військових і військовополонених, проти діячів науки й культури, державних працівників. Становище в Україні особливо загострилося, коли в березні 1947 р. з ініціативи Й. Сталіна з поста Першого секретаря ЦК КП(б)У було усунуто М. Хрущова, який очолював партійну організацію республіки з 1938 р. (з 1944 р. за сумісництвом обіймав ще й посаду голови Ради народних комісарів УРСР), і на його місце було поставлено Л. Кагановича. На чолі уряду залишався М. Хрущов. Обіймаючи посаду Першого секретаря ЦК КП(б)У, Л. Каганович намагався довести, нібито "боротьба з українським буржуазним націоналізмом" не завершилась і її необхідно продовжувати. При цьому Л. Каганович використовував досвід, набутий ще у 20-ті роки, коли він уперше очолював республіканську парторганізацію. Без жодних підстав він звинувачував у націоналізмі провідних письменників республіки. За його вказівкою у пресі з'являлися розгромні статті, спрямовані проти відомих діячів науки та культури. "Лідерами" серед міфічних носіїв "українського буржуазного націоналізму" було оголошено М. Рильського, Ю. Яновського, І. Сенченка, О. Довженка, а до них приєднано "буржуазних націоналістів" П. Карманського, М. Рудницького, А. Патрус-Карпатського, виключених зі Спілки письменників України. Проте після звільнення Л. Кагановича у грудні 1947 р. з посади Першого секретаря ЦК КП(б)У та відкликання його з України кампанія цькування української радянської інтелігенції припинилася Причини: послаблення ідеологічного тиску на радянське суспільство в роки Другої світової війни; зростання патріотичних почуттів
національної інтелігенції; початок розгортання «холодної війни».
Мета: нейтралізація патріотично налаштованої інтелігенції; культурно-ідеологічна ізоляція країни; зміцнення тотального контролю над суспільством; відтворення образу зовнішнього і внутрішнього ворога.
Результати та наслідки:
•Відбулося гальмування розвитку науки, літератури і мистецтва; обмежено свободу творчості.
•Фізичне знищення частини інтелігенції.
•Породила потворні явища в середовищі радянської інтелігенції, викликала її розкол і розмежування.
•Відбулося остаточне протиставлення влади і народу, ліквідовано патріотичне піднесення післявоєнних років та паростки відродження української культури.
•У літературі та театрі, по суті, зникло поняття мистецької школи; театральна та літературна критика із засобу стимулювання творчого розвитку перетворилася на засіб утримання митців у межах офіційної ідеології «Ждановщина» посилила відірваність радянських
митців від досягнень світової культури, стала ідеологічним обґрунтуванням конфронтаційної зовнішньої політики СРСР. Отже, «Ждановщина» — політика контроля і репресій у сфері культури.
73.Радянізація Зах.укр. Боротьба ОУН і УПА
УЗахідній Україні продовжувалася політика рндяні'іації, перервана війною "Радянізація" Західної України Основними напрямками перетворень були:
- насадження тоталітарного режиму, монополізація влади Комуністичною партією Чисельність комуністів зростала в основному за рахунок вихідців із Росії та Східної України Чому'.' По-перше, тому, що західні українці не виявляли особливого інтересу до вступу в Комуністичну партію. По-друге, радянська влада недовіряла місцевому населенню Не тільки партійні органи, а і всі галузі народного господарства, освіта, наука, радянські, комсомольські, правоохоронні органи були насичені спеціалістами із Східної України та інших республік СРСР. Внаслідок цього в Західній Україні складалось враження, що територія знаходиться під чужоземним пануванням:
- утвердження комуністичної Ідеології, боротьба проти так званого українського буржуазного націоналізм), приватнс-власницької психології. Проти жителів Західної України розгорталися масові репресії, "ворожі елементи" депортувалися в східні райони СРСР:
- здійснення форсованої і насильницької колективізації. 1950 рік став роком суцільної колективізації Оскільки в Західній Україні переважало селянство, опір радянській владі набув всенародного характеру.
Позитивне значення мали такі перетворення, як:
-індустріалізація краю і модернізація економіки. До 1951 р. промислове виробництво в Західній Україні зросло на 230% від рівня 1945 р. і складало 10% промислового виробництва республіки:
-заходи в галузі освіти: забезпечено обов'язкову початкову освіту, відкрито нові вузи. Але при цьому здійснювалася політика русифікації, викладання у вузах велося російською мовою
Таким чином, за декілька років Західна Україна пройшла шлях Східної, повторивши всі соціалістичні реформи.
Рух опору в західноукраїнських землях.
Населення Західної України в цілому вороже поставилося до комуністичного режиму і вело боротьбу проти нього Цю боротьбу очолювали дві сили: греко-католнцька церква та ОУН-УПА.
Греко-католицька церква була ліквідована більшовиками в 1946 р. Боротьба ж проти ОУН-УПА виявилася надзвичайно кровопролитною і тривала до сер. 50-х рр.
Свої головні цілі ОУН-УПА вбачала в боротьбі проти сталінського деспотичного режиму та створенні незалежної укра¬їнської держави. Великі надії покладалися на швидку радянсько-американську війну.
УПА користувалася широкою підтримкою місцевого населення, проти якого апарат НКВС розгорнув масові каральні акції. Лише за період 1946-1948 рр. за "зв'язок з УПА" було вислано до Сибіру понад 500 тис. західних українців, переважно селян. Діяльність УПА почала занепадати після загибелі у 1950 р. її головнокомандувача Р.Шухсвича. Окремі загони
повстанців діяли до сер. 50-х рр.
74. Хрущовська відлига
Смерть Сталіна 5 березня 1953 р. внесла в життя СРСР істотні зміни, потреба в яких давно назріла. Ці зміни були пов'язані з діяльністю М.Хрущова. Він поклав початок десталінізації і здійснив реформи у всіх сферах життя суспільства. Були здійснені пошуки нових підходів до розв'язання проблем суспільно-політичного життя.
Реформи в політичній сфері сприяли певній лібералізації та демократизації суспільно-політичного життя:
-люди отримали можливість більш вільно висловлювати свої думки;
-відновилися демократичні норми діяльності КПРС (регулярне скликання з'їздів і пленумів, критика і самокритика в партії і т.п.);
-зросла роль Рад - як в центрі, так і на місцях, але зберігалося верховенство партійних органів наддержавними.
-викрито злочинну діяльність Л. Берії та його посіпак в Україні. Розпочалася реабілітація жертв масових репресій. У 1954-1956 рр. в СРСР було реабілітовано майже 8 тис. осіб.
Проте ця робота не була завершена. А з 1962 р. комісії по реабілітації поступово припинили свою діяльність.
- засуджено культ особи Сталіна. Це зробив особисто М.Хрущов на XX з'їзді КПРС (лютий 1956 р.) у доповіді "Про культ особи і його наслідки". З'їзд засудив репресивну політику сталінського режиму і проголосив курс на демократизацію суспільства.
Зміни в суспільному житті України
Хрущовська "відлига" сприяла культурному розвитку України.
-стало можливим відкрите обговорення проблем збереження української мови, розширювалися сфери її вживання.
-вживалися заходи з метою підвищення престижу української науки. Виходять друком фундаментальні наукові праці: "Українська Радянська Енциклопедія". "Історія української літератури". Видаються фахові журнали українською мовою. Було реабілітовано
багатьох діячів української культури.
Видатним явищем духовного життя стала поява нового покоління інтелігенції - шістдесятників Провідними постатями серед них були письменники і поети 1 Драч. Л.Костенко. В.Симоненко. В.Стус. С.Гуцало та багато інших.
Економіка
Поставивши завдання "наздогнати і перегнати Америку" і пообіцявши за 20 років побудувати в СРСР комунізм. М.Хрущов розгорнув широку програму реформування економіки.
Економічні реформи, проведені в 50-ті роки, радикально змінили умови розвитку промисловості і сільського господарства. Позитивні наслідки мали, зокрема:
-децентралізація керівництва економікою, запроваджена у 1957 р.
-ліквідація машинно-тракторних станцій і передача їх майна колгоспам і радгоспам;
-збільшення закупівельних цін на зерно (у 7 разів), картоплю (у 8 разів), продукцію тваринництва (у 5,5 рази). Друга пол. 50-х рр. стала періодом помітного економічного зростання.
Сільське ж господарство стало справжнім полігоном для різного роду непродуманих програм і нововведень, (освоєння цілини, розповсюдження кукурудзи і т.п.). що негативно позначилося на виробництві сільськогосподарської продукції.
Реформи М.Хрущова мали багато позитивних моментів, але внаслідок їх половинчатості і непослідовності кардинальних змін в економіці та інших сферах суспільного життя не відбулося.
75. Громадсько-політичне життя в умовах зміцнений авторитарно-бюрократичної системи
Ера" Л. Брежнєва стала періодом застою,остаточного загнивання командно-адміністративної системи сталінського зразка. Хрущовські реформи були скасовані. З вересня 1965 р. децентралізовану систему управління (раднаргоспи), яка не виправдала себе, змінила випробувана — централізована. Загальносоюзним міністерствам знову підпорядковувалася більшість підприємств.Освіта, наука, культура і медицина фінансувались за залишковим принципом. Країна продовжувала йти традиційним для неї шляхом екстенсивного розвитку.
Прихід до влади Л. Брежнєва ознаменувався ще більшим наступом на українську культуру. Своєрідним протестом проти проведення у 1965 р. арештів українських дисидентів була праця І. Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?". Влада відповіла на це посиленням репресій. У другій половині 1965 р. пройшли політичні арешти в Києві, Одесі, Львові, Тернополі, Луцьку та інших містах. Представники української творчої інтелігенції виступили з рішучим протестом проти дій влади. В їх числі були І. Дзюба, В. Стус, В. Чорновіл, Ю. Бадзьо та ін.
Десятирічна "відлига", попри всю свою недосконалість та обмеженість, стала потужним імпульсом розвитку творчості багатьох вітчизняних літераторів і митців.
У 60-80-ті роки українська література поповнилася творами одного із натхненників "шестидесятництва"Олеся Гончара("Тронка", "Циклон", "Собор", "Берег любові" та ін.). Не завжди рівноцінні, вони тим не менше привертали суспільну увагу, порушували значущі проблеми, а відтак - опинялися в епіцентрі суспільно-політичного життя (роман "Собор"). Тоді ж помітним явищем літературномистецького життя були романи і повістіМ.Стельмаха("Дума про тебе", "Правда і кривда", "Чотири броди"), П. Загребельного, автора ледь не перших вітчизняних "бестселерів" ("Розгін", "Диво" та ін.), В. Дрозда ("Катастрофа"),В. Земляка("Лебедина зграя", "Зелені Млини") та ін. Жвавий інтерес громадськості викликала творчість історичних романістів - Р. Іваничука, Ю. Мушкетика, Р. Федоріва, Раїси Іванченко.
Плідно працювали відомі драматурги -О. Коломієць, М.Заруднийта ін. Новаторські твори І. Драча, Д. Павличка, Ліни Костенко та ін. стали вагомим внеском у модерну українську поезію.
Серед тих вітчизняних літераторів, які не побоялися вступити у двобій із Системою, слід згадати насамперед Василя Стуса- поета, літературознавця й критика. Переслідуваний і гнаний, він лише за кордоном зумів опублікувати поетичну збірку "Зимові дерева".
У другій половині 60-х - у 80-ті роки ЦК КПРС і ЦК КПУ ухвалили низку "літературних" постанов, якими партійні організації зобов'язувалися посилити боротьбу з будь-якими проявами "українського буржуазного націоналізму, національної обмеженості й місництва". Ці партійні "обіжники" стали знаряддям боротьби з "ухильниками" й "націоналістами" у літературі.
В Україні існувало також і релігійне дисидентство, пов'язане із захистом прав віруючих. Особливо активно за відновлення своїх прав виступали греко-католики. Формально ліквідована Українська греко-католицька церква діяла в західноукраїнських областях підпільно. З-за кордону Церквою керував кардинал Йосип Сліпий, який прибув до Ватикану в 1963 р. після багаторічного сибірського заслання.
Незважаючи на постійні репресії з боку КДБ, рух на захист прав людини не припинявся, він поповнювався новими людьми. У перші роки перебудови, щоб піднести свій міжнародний престиж, радянський режим був змушений надати майже всім ув’язненим
дисидентам волю.
76. Період застою 1965-1985рр
Доба «застою» - це період 1965-1985 рр. в історії СРСР, який характеризується системною кризою суспільства, радянського ладу, що поширилася на всі сфери життя
Загальна тенденція – системна криза радянської моделі розвитку суспільства.
Після усунення М.Хрущова суть консервативного курсу нового керівництва визначається єдиним словом „стабілізація", яке стало своєрідним символом брежнєвської епохи.
З 1965 р, почалося здійснення економічної реформи з метою прискорення науково-технічного прогресу, інтенсифікації розвитку народного господарства СРСР.
Реформа в сільському господарстві:
- підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію:
- встановлення твердих планів закупівлі сільськогосподарської продукції. - перерозподіл національного доходу на користь сільського господарства;
Проте, істотних змін в аграрній політиці не відбулося - реформа лише дещо "обновила" колгоспну систему.
Реформа в промисловості передбачала перехід від адміністративних до економічних методів управління:
-перенесення підприємсвт на госпрозрахунок
-оцінка діяльності підприємств за реалізованою продукцією
-створення на підприємствах фондів матеріального стимулювання і т.п.
-але, з іншого боку, здійснювалася централізація управління економікою.
На першому етапі проведення реформи забезпечувалися відносно високі темпи розвитку промисловості. Економісти називали восьму п'ятирічку (1966-1970 рр.) "золотою"
Проте, вже на поч. 70-х рр. з'явилися симптоми, які свідчили, що реформа зазнала краху. Причини провалу економічної реформи сер. 60-х рр.:
-реформа не торкалася основ адміністрапшвно-командної системи, мала не комплексний характер, не змінювала структурної, інвестиційної політики;
-економіка продовжувала розвиватися екстенсивним шляхом
-бідбувалося відставання в науково-технічному і технологічному процесі від розвинених країн Заходу.
-продуктивність праці була нижчою, ніж у США: в промисловості - у 2 р., у сільському господарстві - у 5 разів.
-низька якість вітчизняних товарів.
-збільшився бюрократичний апарат
-усе більше заявляли про себе корупція, організована злочинність і "тіньова" економіка.
Таким чином, у 70-80-і рр. народне господарство вступило у кризу.
77.Перебудова 1980-х р.
Уквітні 1985 р. генеральним секретарем було обрано Михайла Горбачова, з ім'ям якого пов'язаний початок перебудови. Необхідність змін зрозуміло навіть партійне керівництво, адже СРСР відставав від країн світу у науково-технічному плані, був
нездатним реагувати на глобальні проблеми.
Перебудова в економіці передбачала перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних, поліпшення матеріального становища людей.
У політиці мали відбутися демократизація, ліквідація цензури, впровадження гласності та припинення "холодної війни".
Стан економіки Політика прискорення. У квітні 1985 р. Горбачов оприлюднив гасло прискорення соціально-економічного розвитку СРСР, що
передбачало впровадження досягнень науково-технічної революції, переорагнізацію управління виробництвом. підвищення продуктивності праці.
Антиалкогольна кампанія стартувала у 1985р. з метою подолання пияцтва. Обмежили продаж алкоголю, розширили мережу безалкогольних кафе. Але водночас було знищено багато виноградників, закрито виноробних господарств. Поширилося самогоноваріння, цукор став дефіцитом.
Спроби переходу до ринку З 1988р почався перехід до так званої регульованої ринкової економіки призбереженні більшої частки держвласності. З'явилися нові форми підприємств: орендні, концерни, спільні з іноземними фірмами. Створювадися с/г кооперативи фермерські господарства.
Провал економічних реформ часів перебудови був викликаний відсутністю чіткої та послідовної моделі розвитку. Влада прагнула поєднати несумісні моделі: адміністрапшвно-командну та ринкову. у результаті відбулось падіння темпів економічного розвитку. загострення соціальних проблем.
Політичні зміни
Була започаткована політика гласності і плюралізму. Були звільнені найбільш корумповані керівники, розпочато амністію або помилування політв'язнів. 1988р. партійна конференція прийняла рішення про необхідність реформування політичної системи: ●розділити владу на законодавчу. виконавчу і судову;
●відокремити партійний апарат від державного
●розширити повноваження рад.
Відновились десталінізація, повернення забутих імен українського відродження.
Формування багатопартійної системи
Ґркнтом для формування партій стали демократизація сусп.політ життя, діяльність дисидентів та інше. Першою зареєстрованою
партією стала Українськареспубліканська партія очолювана Лук'яненком.
78. Зростання суспільно-політичноїактивності населення України наприкінці 1980-х – на початку 1990-х
Демократизація дедалі більше охоплювала всі сторони життя українського суспільства.
Провісником українського національного відродження стала Спілка письменників України та її друкований орган — газета "Літературна Україна". Публікації виступів та статей Р. Братуня, О. Гончара, І. Дзюби, І. Драча. Порушувалися проблеми захисту української культури, навколишнього середовища, містилися перші згадки про забуті сторінки історії України, мали широкий відгомін у суспільстві. Влітку 1987 р. Пленум Правління СПУ дійшов висновку про доцільність конституційного захисту української мови. Значною була заслуга письменників у справі повернення в українську літературу раніше заборонених творів, зокрема, В. Винниченка, Г. Косинки, М. Зерова, М. Куліша, В. Підмогильного, М. Хвильового; з'явилися історичні праці М. Гру-шевського, Д. Яворницького та ін.
Стрімка політизація суспільства яскраво виявилася у створенні та діяльності різноманітних "неформальних" груп та організацій, непідконтрольних КПРС. Тоді ж у Львові виникло культурологічне Товариство Лева, яке об'єднувало переважно молодих людей. Влітку 1988 р. В. Чорновіл, М. Горинь, М. Горбаль та ін. на базі Української гельсінської групи створили політичну організацію — (УГС), яка виступала за самостійність України. На поч. 1989 р. постало Товариство української мови ім. Т. Шевченка — перша масова українська організація, що перебувала поза партійним контролем.
У червні — липні 1988 р. відбулися перші багатотисячні несанкціоновані мітинги у Львові. 13 листопада мітинг, присвячений екологічним проблемам, відбувся у Києві. Незабаром мітинговий вал, а разом з ним і національна символіка поширилися по всій Україні.
Вагомим чинником зміцнення українського демократичного руху були незалежні українські видання: часописи "Голос відродження", "Український вісник", "Дзвін", "Молода Україна", "Поступ" та ін.
У 1990 р. значного резонансу набули масові політико-просвітницькі заходи новоствореного Народного руху України (НРУ, або Рух). Значною мірою завдяки Рухові у деяких західноукраїнських містах відбувся демонтаж пам'ятників Леніна.
Складовою демократичних процесів, які відбувалися в Україні, став рух за легалізацію українських церков — греко-католицької та автокефальної православної.
Лише впродовж року утворилося понад 20 політичних партій та об'єднань, переважна більшість з яких або займали державницькі позиції, або еволюціонували до них.
Значний вплив на розгортання демократичних процесів в Україні, зростання національної свідомості справили вибори 1989—1990 рр. Першими в часі були вибори народних депутатів СРСР у березні — травні 1989 р., які, незважаючи на всілякі обмеження, стали першими альтернативними виборами за весь час існування радянської системи.
Отже, в історії України розпочався завершальний етап боротьби за здобуття державної незалежності.