При аналізі результатів, отриманих терміном лікування від 1 до 3 міс, виявили, що вміст адипонектину у хворих на НАСГ в групі 1 зменшився на 5,25%, від 3 до 6 міс - на 8,25%. Порівняно зі станом до лікування, збереглося зростання показника в межах 32,01%, незважаючи на поступове його зниження загалом. У хворих групи 4 (базова терапія) спостерігали підвищення вмісту адипонектину на кінець 1-го міс на 37,41% від початку лікування, від 1 до 3 міс - зменшення на 4,46 %, від 3 до 6 міс - подальше зменшення на 11,78%. Між станом до лікування і кінцем 6-місячного терміну різниця становила 15,83%.
Проведення лікувального курсу з включенням 8- аденозилметіоніну призвело до зменшення вмісту прозапальних цитокінів у хворих на НАСГ як в основній групі, так у хворих групи базової терапії протягом 6 міс. Так, протягом одного міс вміст ФНП-а зменшився на 44,18%, від 1 до 3 міс - почав зростати і підвищився на 14,79%, від 3-го до 6-го міс - відбулося подальше зростання на 22,01%. На кінець проведеного дослідження (6 міс) спостерігали збереження рівня його вмісту на 21,81%, порівняно зі станом до лікування. У групі 4 зменшення у відповідь на проведену базову терапію мало менший вираз - 29,78%, порівняно з хворими основної групи. У динаміці після лікування від 1-го до 3-го міс відбулося підвищення показника на 9,99%, від 3-го до 6-го міс - на 10,93%. Позитивним результатом було його зменшення на 14,32%, що збереглося, порівняно зі станом до лікування.
Вміст Ш-6 на кінець 1 -го міс у групі хворих на НАСГ основної терапії зменшився на 46,76%, від 1-го до 3-го міс почалося його зростання на 12,87%, від 3-го до 6-го міс - на 10,59%, але на кінець 6-го міс збереглося зменшення показника на 16,54%. У групі 4 (базова терапія) результати зменшення вмісту !Л-6 на кінець 1 -го міс було менш виразним - на 23,04%. Від 1-го до 3-го міс вміст Ш-6 став підніматися і підвищився на 12,87%, від 3-го до 6-го міс - на 10,59%. На кінець 6-го міс рівень Ш-6 залишався нижчим від початку лікування на 8,06%.
Динаміка вмісту С-реактивного білка показала помірні зміни. Одномісячний термін лікування його рівень характеризувався зменшенням на 15,05%. Від 1-го до 3-го міс його вміст почав підвищуватися і зріс на 4,04%, від 3-го до 6-го міс - на 3,21%. Через 6 міс рівень С-реактивного білка залишався меншим від стану до лікування на 1,30%. Водночас у групі 4 (базова терапія) спостерігали при одномісячному терміні зменшення на 10,61%, від 1 міс до 3 міс - збільшення на 6,61%, від 3-го до 6-го міс - на 3,56%. На кінець 6-місячного терміну вміст С-реактивного білка відрізнявся від стану до лікування лише зменшенням на 1,30%.
При застосуванні комплексного лікування комбінованою цукрознижувальною терапією (діабетон і піоглітазон, група 2) результати лікування показали значне поліпшення суб'єктивного стану хворих на НАСГ і неалкогольний стеатогепатоз. Скарги на відчуття дискомфорту в правій підреберній ділянці, загальну слабість, гіркоту в роті, метеоризм, нудоту і запаморочення знач-но зменшилися.
Больовий синдром зменшився в 1,4 раза; диспепсичний синдром - в 1,7 раза, зниження апетиту - в 1,7 раза, астеновегетативний синдром - в 1,3 раза. Об'єктивно: субіктеричність склер зменшилась в 1,5 раза; нальот язика - у 2 рази; печінка зменшення в 1,3 раза, болючість печінки при пальпації зменшилася в 1,4 раза); ущільнення паренхіми печінки зменшилося в 1,5 раза).
За ультразвукового дослідження у групі НАСГ відбувся перерозподіл кількості хворих у бік зменшення більш важких стадій гепатозу: кількість хворих із І стадією гепатозу визначена в 45,0% (збільшення в 3 рази), із ІІ стадією - у 35,0% (зменшення в 1,4 раза), із ІІІ стадією - у 20,0% (зменшення в 1,75 раза, порівняно зі станом до лікування).
Протягом 1-6 міс в усіх хворих достовірно зменшилися показники цитолізу, мезенхімно-запального синдрому, покращилися показники гемограми, стабілізувалися показники білкового і ліпідного обміну, що підтверджує позитивну дію комплексного впливу діабетону і піоглітазону на функціональний стан гепатоцитів і засвідчує зменшення проявів інсулінорезистентності і поліпшення функції В-клітин.
Під впливом комбінованої цукровознижувальної терпапії ознаки некрозо-запального процесу зменшувалися, що підтверджувалося зменшенням рівня прозапальних цитокінів - ФНП-а, ІЛ-6 та С-реактивного білка. Водночас збільшувався рівень протизапального цитокіну - адипонектину. Тобто наше дослідження на підставі застосування комплексної цукровознижувальної терапії показало, що використання впливу на один із патофізіологічних факторів НАСГ у поєднанні з ЦД типу 2 призвело до позитивних наслідків у цитокіновому статусі хворих і така терапія є ефективною при НАСГ, поєднаному з ЦД типу 2.
При застосуванні комплексного лікування комбінованою цукрознижувальною та ліпотропною терапією (діабетон, піоглітазон, S-аденозилметіонін, група 3) встановлено значне поліпшення суб'єктивного стану хворих на НАСГ. Скарги на відчуття дискомфорту в правій підреберній ділянці, загальну слабість, гіркоту в роті, метеоризм, нудоту і запаморочення значно зменшилися. Больовий синдром залишився відчутним у 9 хворих (у 30%, в 1,8 раза менше, ніж до лікування); диспепсичний синдром - у 10 хворих (33,3%, зменшився в 1,7 раза), зниження апетиту - у 10 хворих (33,3 %, зменшення в 1,9 раза), астеновегетативний синдром - у 11 хворих (36,7%, зменшення в 1,9 раза).
За ультразвукового дослідження відбувся перерозподіл кількості хворих у бік зі зменшенням більш важких стадій гепатозу, порівняно зі станом до лікування. Особливо важливим є значне зменшення кількості хворих із ІІІ стадією гепатозу: І стадія гепатозу визначена у 15 хворих (50,0%) (збільшення в 3 рази), ІІ стадія - в 11 хворих ( 36,7%), зменшення в 1,5 раза), III стадія - у 4 хворих (13,3%), (зменшення в 2,5 раза).
У біохімічній картині крові спостерігали стабільні показники вмісту білка в референтних межах норми. Показник тимолової проби у цих хворих на кінець 6-го міс зберігалося нижче значення, порівняно зі станом до лікування - на 24,15% (р<0,05). Рівень загального білірубіну в групі динамічно зменшувався і різниця між станом до лікування і 6-м міс становила 3,34%. Рівень прямого білірубіну на кінець 6-го міс залишався зменшеним, порівняно зі станом до лікування на 14,49% (р<0,05). Показники функціонального стану гепатоцитів - активність АЛТ і ACT - поліпшувалися і засвідчували позитивний вплив комплексного лікування, активність АЛТ на кінець 6-го міс залишалася меншою, ніж до лікування на 26,24%, а ACT - на 30,95%. Показники холестазу зменшилися: активність гамаглутаміл- транспептидази і лужної фосфатази зменшилися, порівняно зі станом до лікування на 6,69% і 6,78%. Комбіноване застосування S-аденозилметіоніну, діабетону і піоглітазону протягом 6 міс призвело до значного зниження і стабілізаціїї рівня глюкози в крові і її вміст залишався нижчим на 30,15% від стану до лікування (р<0,05).
Ліпідний статус крові характеризувався на кінець 6-го міс, порівняно зі станом до лікування, зменшеним вмістом загального холестерину на 23,68% (р<0,05), зменшенням вмісту тригліцеридів - на 16,93%; холестерину ліпопротеїдів дуже низької щільності - на 16,54%; холестерину ліпопротеїдів низької щільності - на 15,68%. Вміст холестерину ліпопротеїдів високої щільності залишався вищим від стану до лікування на 67,87%.
У цитокіновому профілі крові хворих спостерігали стабільне підвищення вмісту адипонектину до 6-го міс спостереження на 15,85%; зменшення вмісту ФНП-а на 8,89%; ІЛ-6 - на 36,82%; C-реактивного білка - на 12,29%.
Перспективи подальших досліджень у даному напрямку. У перспективі подальших досліджень планується вивчити показники функціонального стану пе-чінки та можливості його корекції у хворих на неалкогольну жирову хворобу печінки, поєднану з ЦД, із застосуванням комплексних схем лікування.
Висновки
1. Використання S-аденозилметіоніну при лікуванні хворих на неалкогольну жирову хворобу печінки (неалкогольний стеатогепатит), поєднаний із ЦД типу 2 виявило високу ефективність із нормалізацією функціонального, біохімічного та цитокінового профілю крові.
2. При використанні діабетону і піоглітазону у хворих достовірно зменшилися показники цитолізу, мезенхімно-запального синдрому, стабілізувалися показники білкового і ліпідного обміну, що підтверджує позитивну ліпідотропну дію комплексного впливу діабетону і піоглітазону на функціональний стан гепатоцитів і засвідчує зменшення проявів інсулінорезистентності і поліпшення функції В-клітин.
3. Комплексна терапія комбінованою цукрознижувальною та ліпотропною терапією (діабетон, піоглітазон, S-аденозилметіонін) виявила найкращі результати, що підтверджує позитивний комплексний вплив S-аденозилметіоніну, діабетону і піоглітазону на функціональний стан гепатоцитів і засвідчує зменшення проявів інсулінорезистентності та найвиразніший протизапальний ефект. Больовий синдром залишився відчутним у 9 хворих (у 30%, в 1,8 раза менше, ніж до лікування); диспепсичний синдром - у 10 хворих (33,3%, зменшився в 1,7 раза), зниження апетиту - у 10 хворих (33,3 %, зменшення в 1,9 раза), астеновегетативний синдром - у 11 хворих (36,7%, зменшення в 1,9 раза). Застосована комбінована цукрознижувальна та ліпотропна терапія на тлі базової терапії позитивно вплинула на стан гепатоцитів: зменшилась активність АЛТ, ACT, лужної фосфатазита та. За ультразвукового дослідження відбувся перерозподіл кількості хворих у бік зменшення більш важких стадій гепатозу, порівняно зі станом до лікування. Особливо важливим є значне зменшення кількості хворих із III стадією гепатозу зі зменшенням вмісту ФНП-а, ІЛ-6 та C-реактивного білка і зростання рівня адипонектину.
4. На підставі отриманих результатів вважаємо, що застосування в комплексі запропонованих засобів, які впливають на конкретні патогенетичні ланки НАСГ, є доцільним в терапії цього захворювання.
Література
1. Динник Н.В., Свінціцький А.С., Соловйова Г.А., Богомаз В.М. Метод модифікації способу життя в пацієнтів із неалкогольною жировою хворобою печінки. Практикуючий лікар. 2016;5(№):6-8.
2. Маньковский Б.Н. Тиазолидиндионы (глитазоны) -- место в терапии больных сахарным диабетом 2-го типа. Therapia. Український медичний вісник. 2008,1: 22.
3. Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги. Неалкогольний стеатогепатит / Наказ Міністерства охорони здоров 'я України 06 листопада 2014 року № 826.
4. Barb D., Portillo-Sanchez P., Cusi K. Pharmacological manage-ment of nonalcoholic fatty liver disease. Metabolism. 2016 Aug; 65(8): 1188-95.
5. Bellentani S. The epidemiology of non-alcoholic fatty liver disease. Liver Int. 2017 Jan;37 Suppl 1:81-84.
6. Federico A., Dallio M., Masarone M., Persico M., Loguercio C. The epidemiology of non-alcoholic fatty liver disease and its connection with cardiovascular disease: role of endothelial dysfunction. Eur Rev Med Pharmacol Sci. 2016 Nov;20(22):4731-4741.
7. Chalasani N., Younossi Z., Lavine J.E., Diehl AM., Brunt EM., Cusi K., et al. The diagnosis and management of non-alcoholic fatty liver disease: practice Guideline by the American Association for the Study of Liver Diseases, American College of Gastroenterology, and the American Gastroenterological Association. Hepatology. 2012 Jun;55(6):2005-23.
8. Gasbarrini G., Vero V., Miele L., Forgione A., Hernandez A.P., Greco A. V et al. Nonalcoholic fatty liver disease: defining a common problem. Eur Rev Med Pharmacol Sci. 2005 Sep-Oct;9(5):253-9.
9. Lattuada G., Ragogna F., Perseghin G. Why does NAFLDpredict type 2 diabetes? Curr Diab Rep. 2011 Jun;11(3):167-72.
10. Rau M., Weiss J., Geier A. Non-alcoholic fatty liver disease (NAFLD). DtschMed Wochenschr. 2015 Jul;140(14):1051-5.
11. Sweet P.H., Khoo T., Nguyen S. Nonalcoholic Fatty Liver Disease. Prim Care. 2017 Dec;44(4):599-607.
12. Vizzutti F., Arena U., Nobili V, Tarquini R., Trappoliere M., Laff G. et al. Non-invasive assessment of fibrosis in non-alcoholic fatty liver disease. Ann Hepatol. 2009 Apr-Jun;8(2):89-94.