Проблема управління, розпорядження суспільною
власністю є однією із складних, оскільки безпосередньо пов'язана з відчуженням
результатів спільної праці. У процесі
історичного розвитку суспільства відносини власності зазнавали змін, під дією
багатьох чинників трансформувалися в різні типи, види, форми власності. Серед
них у кожному історично визначеному суспільстві певна форма власності займала
панівне становище, була стрижнем, навколо якого оберталася уся економічна
система цього суспільства. А сутність її залежала від способу поєднання двох
основних чинників виробництва - засобів виробництва і робочої сили.
.3 Види та форми власності. Форми
власності України
Форма власності - стійка система економічних відносин і господарських зв'язків, що обумовлює сутність та механізм поєднання особи із засобами виробництва та іншими матеріальними і духовними цінностями. Вид власності характеризується конкретним способом привласнення майна (благ), його володіння, користування та розпорядження. Слід звернути увагу на те, що питання про форми власності у вітчизняній економічній і юридичній науках є дискусійним. Автори багатьох підручників з економічних дисциплін та інших видань, присвячених економічній теорії та ринковим перетворенням, вважають, що в Україні існують три основні форми власності: приватна, колективна та державна. Це зумовлено в основному тим, що згідно з Законом України «Про власність», який був прийнятий Верховною Радою України 7 лютого 1991 р., а також змінами до нього, внесеними Законом України від 14 жовтня 1992 р., власність в Україні набирає таких трьох форм: приватної, колективної та державної. [1]
Світовий досвід показує, що по суті власність може бути лише приватною або державною. Щодо колективної власності, то вона самостійного значення як форма власності не має. Вона є похідною від приватної або державної. Належність підприємства до колективного господарства характеризує не форму власності, а лише одну з організаційно-правових форм господарювання власника майна. В умовах директивно-планової системи в колишньому СРСР та інших соціалістичних країнах (Польщі, Угорщині, Болгарії, Югославії) для того, щоб посилити рівень мотивації до праці, держава почала передавати трудовим колективам у повне господарське відання майно їхніх підприємств. [9]
Такі підприємства і дістали назву колективних. Проте характерною ознакою таких колективних підприємств було те, що їхнє майно лишалося державним і не підлягало поділу на частки, які мали належати окремим членам трудових колективів. Інакше кажучи, це майно як неподільне ніби перебувало в колективній власності, але в дійсності належало державі. Отже, розглянуті колективні підприємства (чи то в промисловості, чи в сільському господарстві, чи в інших галузях) створювалися виключно на базі державних, оскільки їхнє майно формувалося за рахунок бюджетних коштів і лишалося в державній власності. Звичайно, колективні підприємства можуть створюватись і на основі приватної власності. Так, майно підприємства, що викуплене трудовим колективом на власні кошти, перестає бути державним і переходить у приватну власність. І навіть у разі, коли майно не поділяється на частки між усіма працівниками, таке підприємство належить до колективних, але на основі приватної власності. Багато непорозумінь породжують самі терміни «колективна власність» та «колективне підприємство», коли вони стосуються господарських товариств. [10]
Складається враження, що йдеться про підприємство з неподільним (неперсоніфікованим) майном, власником якого є трудовий колектив. Насправді ж у господарському товаристві власником майна може бути як трудовий колектив, так і сторонні інвестори, або вони разом, причому це майно поділяється у вигляді приватних часток між усіма власниками. У такому разі краще говорити про «підприємство асоційованих приватних власників», а не «колективне підприємство». У деяких економічних виданнях кооперативну власність також відносять до колективної форми власності. Проте кооперативна власність (власність колективного сільськогосподарського підприємства, споживчої кооперації, інших видів кооперативів) по суті є приватною, а не колективною. Адже вона формується за рахунок приватних коштів членів різних видів кооперативів, тобто суб'єктів права приватної власності. Виходячи з цього, кооперативна власність є лише одним з видів приватної власності. Отже, колективна власність як самостійна форма не існує, її слід віднести до приватної чи державної власності залежно від того, на базі якої власності створюється господарське товариство чи колективне підприємство. [8]
У Конституції України (ст. 65) проголошено також два види власності: суспільну (державну і комунальну) і приватну. Розглянемо економічно-юридичну сутність основних форм та видів власності в Україні детальніше. Приватна власність громадян: а) особисту власність, що формується за рахунок трудових доходів від ведення власного господарства, коштів, вкладених у кредитні заклади, акції; б) власність трудового господарства - це власність членів сім'ї та інших осіб, які спільно ведуть трудове господарство; в) власність селянського і особистого підсобного господарства. Право приватної власності належить громадянам і юридичним особам. Кожен громадянин і юридична особа мають право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю повною мірою. Ніхто не може бути незаконно позбавлений права приватної власності. [10]
Право приватної власності є непорушним. У власності громадян і юридичних осіб - суб'єктів права приватної власності може перебувати будь-яке майно за винятком такого, яке відповідно до закону не може їм належати. Склад, кількість та вартість майна, що може бути у власності громадян і юридичних осіб - суб'єктів права приватної власності, не обмежуються, крім випадків, визначених законом. Громадяни України мають право приватної власності на цінні папери (акції, облігації, чеки тощо) і документи, що підтверджують право їхньої участі в господарських та інших товариствах, кооперативах і підприємствах, якщо обмеження щодо цього не встановлені законом. Пай у кооперативі або господарському товаристві є майновим правом громадянина, яке належить йому за правом приватної власності. [8] власність економічний господарювання
Цінні папери і документи, які підтверджують право участі в господарських та інших товариствах, кооперативах і підприємствах, не становлять частки майна цих організацій. Вони є приватною власністю громадян - учасників (членів) товариств, кооперативів і підприємств, підтверджують їхні майнові права і як такі можуть бути самостійним предметом договорів купівлі-продажу, застави. Важливим є питання про право приватної власності на земельну ділянку. Громадяни України мають право приватної власності на одну земельну ділянку в межах розмірів, передбачених законом. Можливість мати більшу кількість земельних ділянок також визначається законом. Громадяни, яким належить право приватної власності на земельну ділянку, можуть використовувати її для ведення селянського (фермерського) господарства, індивідуального житлового будівництва, ведення підсобного господарства у містах і сільських населених пунктах, а також садівництва, городництва, тваринництва та з іншою метою, передбаченою законодавством....Споживчим кооперативам як юридичним особам належить повною мірою право приватної власності на частку (пай) у господарських товариствах (підприємствах), які створюються ними для досягнення своєї статутної мети. У разі ліквідації споживчого кооперативу його майно, що залишилося після сплати членам кооперативу майнових та інших внесків і дивідендів на них, розподіляється згідно з законодавством. [10]
Юридичні особи, які мають
організаційно-правову форму громадських об'єднань, благодійних та інших фондів,
мають право приватної власності на належне їм майно повною мірою. До
складу майна, яке належить юридичним особам, створеним у формі громадських
об'єднань, благодійних та інших фондів, належать: - кошти та інше майно,
передані їм засновниками (учасниками), державою, пожертвуване громадянами,
товариствами, підприємствами, установами, а також майно, набуте внаслідок
вступних та членських внесків та на інших підставах, не заборонених законом.
У
разі ліквідації громадського об'єднання його майно не поділяється між
засновниками (учасниками, членами) і використовується із зазначеною в
установчих документах метою, а у випадках, передбачених законом, за рішенням
суду спрямовується в доход держави. Такі основні юридичні норми та правила,
форми і види на які поділяються і за якими здійснюється
право приватної власності громадян і юридичних осіб.
Висновки
Поширеною є структура власності за її типами, формами і видами. Тип власності визначає найбільш узагальнені принципи її функціонування, сутність її характеру, поєднання робітника з засобами виробництва.
Форма власності - це стійка система економічних відносин і господарських зв’язків, що обумовлює відповідний спосіб та механізм поєднання робітника і засобів виробництва.
Слід розмежувати форму власності і форму господарювання. Форма господарювання - один з методів реалізації форми власності, що являє собою сукупність конкретних важелів, способів, впливу економічного суб’єкта на навколишнє середовище з метою його перетворення і отримання доходу. Одна і та ж форма власності може реалізуватися через різні форми господарювання. Так, наприклад, приватна власність функціонує і реалізує себе в таких організаційних формах, як одноособове володіння, партнерство, корпорація.
Сьогодні з’явились нові можливості реалізації приватної власності: венчурний бізнес, підприємницькі мережі тощо.
Водночас одна і та ж сама форма господарювання може реалізовуватися різними формами власності. Це стосується, наприклад, оренди, акціонування.
Сучасна система власності характеризується не уніфікацією, а ускладненням структури, багатоманітністю форм власності і господарювання.
Кожний новий, більш високий за своїм змістом ступінь у розвитку власності має розглядатися з позиції якісної зміни у способі взаємодії людини з природою та привласнення засобів і результатів праці в інтересах розвитку людської особистості.
Суспільна думка завжди приділяла велику увагу проблемі власності. Спеціальні звертання до неї можна знайти в історичній, філософській і художній літературі. Багата традиція і матеріал накопичені в юридичній літературі, у рамках якої склався ряд напрямків у вивченні прав власності.
Власність належить до числа таких понять, навколо яких протягом багатьох століть схрещуються кращі розуми людства.
Розрізняють соціальні, політичні, морально-психологічні та, навіть, ідеологічні аспекти власності.
Структура власності, як і будь-якої складної системи, багатобарвна і різноманітна. Зміни у формах та сутності власності багато в чому модифікують усю структуру суспільно-економічних відносин. На новому витку суспільного прогресу має відбутися не просто заперечення приватної власності, а діалектичне подолання відносин власності взагалі. Ці відносини мають поступитися місцем принципово іншим системоутворюючим структурам.
Власність як економічні відносини
почала формуватися ще на зорі становлення людського суспільства. На
монополізації різних об'єктів власності тримаються всі найважливіші форми
позаекономічного й економічного примусу до праці.
Список використаної літератури
1. Закон України “Про власність” із змінами та доповненнями.
2. Економічна теорія: політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - 7-ме вид., стереотипне. - К.: Знання-Прес, 2008. - 719 с.
3. О.І. Бутук., Н.І. Волкова. Економічна теорія: тренінг-курс: Навч. посіб. - К.: Знання, 2007. - 291 с.
. Політична економія / За ред. С.В. Мочерного. - Львів: Світ, 1990. - 680с.
. Політична економія : Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів / За ред. В.О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова. - К.: Академія, 2007. - 672 с.
. Політична економія : Навчальний посібник / За ред. доктора Г.І. Башнянина і доцента Є.С. Шевчука. - Вид. 4-те, пероб. і доп. - Львів: Магнолія Плюс, 2006. - 308 с
7. С.В. Мочерний., Я.С. Ларіна. Політекономія: Підручник. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2006. - 390 с. - Вища освіта ХХІ століття.
8. К. Макконнелл., Л. Брю. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2-х т.. Т. 1. - М.: Республика, 1992. - 399 с.
9. М. Блауг. Економічна теорія в ретроспективі. - К.: Основи, 2001. - 670с.