Материал: Дослідження розвитку та використання платіжних систем в Україні та за кордоном

Дослідження розвитку та використання платіжних систем в Україні та за кордоном

Вступ

Міжнародна банківська справа - це управління міжнародними банківськими операціями. Банки, які здійснюють міжнародні операції, є її суб’єктами. Питанням розвитку міжнародної банківської справи присвячені дослідження багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених. Серед них - Р. Глен Габбард, М. Енг, Ф. Лис, Е. Долан, Е .Рид, Ю.В. Макогон, О.В. Булатова, Н.Є Бойцун, С.Я. Моринець та ін. У їх працях та публікаціях наведено вичерпне визначення суті міжнародного банківського бізнесу та шляхів його розвитку та вдосконалення.

Однак через складність і місткість цього поняття, різні підходи до його застосування, воно ще лишається недостатньо вивченим у контексті входження іноземних банків. Банківська справа нині є високодинамічною діяльністю, яка убирає в себе всі новітні технології міжнародних фінансових операцій та постійно перебуває в центрі уваги засобів масової інформації як результат функціонування валютного, грошового та фондового ринків. Основною рисою розвитку банківської діяльності є зростання кількості послуг, що їх надають міжнародні банки.

Зовнішньоекономічні фірми не могли б розширювати свою діяльність без своєчасного припливу грошей та інших ресурсів, яких надають міжнародні банки. Банки не тільки спрощують рух потоків існуючих корпоративних ресурсів, а й сприяють забезпеченню кредитного фінансування на місцевих та міжнародних ринках.

Мета - розгляд еволюції міжнародного банківського бізнесу як у контексті входження іноземних банків у національну економіку, так і з точки зору експансії банків за межі національної економіки з погляду інтересів українських банків у цьому процесі.

Предмет - міжнародна банківська справа

Об'єкт - платіжні системи в розрізі сучасної банківської системи.

Завдання - дослідження розвитку та використання платіжних систем в Україні та за кордоном.

1.   Теоретичні основи міжнародної банківської справи

В умовах глобальних фінансових ринків діяльність транснаціональних компаній , банків, світових інвестиційних фондів переважно здійснюється поза межами національних економік, вони інтернаціональні за суттю та характером діяльності, для них встановлюється такі «правила гри», які їм зручніші і вигідніші.

За таких умов національні та міжнародні економічні відносини починають мінятися місцями. Раніше провідними були національні відносини, а в останні десятиріччя глобальні процеси поступово виходять на домінуючі позиції. Глобальна орієнтація транснаціональних компаній (ТНК), транснаціональних банків (ТНБ), міжнаціональних банків (МНБ) та інших суб’єктів закономірно зменшує для них значення національних економік та переміщує центр ваги їх стратегій з національного та наднаціональний рівень. Це багато в чому визначає сучасні стратегії та операції банків.

Взятий Україною курс на інтегрування у світовий економічний простір, стрімке зростання українських банків ставить питання не лише допуску іноземного капіталу в національну банківську систему, що потенційно може загрожувати втратою контролю за національною банківською системою, на чому неодноразово наголошували спеціалісти, а й надає найбільшим українським банкам можливості подальшого розвитку міжнародного банківництва та їх експансії за межу країни. Цього вимагають інтереси як самих українських банків, так і їх клієнтів, що займаються зовнішньоекономічною діяльністю. У зв’язку з цим актуальним постають питання еволюції та сучасного стану міжнародного банківського бізнесу.[4]

Міжнародний банківський бізнес у літературі найчастіше розглядається лише у контексті обслуговування банками зовнішньоекономічної діяльності клієнтів, тобто переважно, через обслуговування зовнішньої торгівлі. Такий підхід значно звужує суть цього поняття. Воно повинно охоплювати як діяльність іноземних банків, так і діяльність іноземних банків, так і діяльність національних банків у всіх операціях за межами національних економік, тому точнішим є використання терміну «міжнародне банківництво», яке було вперше запропоновано в українському перекладі американського підручника Габбарда, Р. Глена «Гроші, фінансова система та економіка».

Сучасна система міжнародного банківництва представлена значною кількістю фінансових інститутів та має чотири рівня: національні банківські системи, міжнародні банки, наднаціональні інститути - міжнародні фінансово-кредитні установи. Серед них виділяється група міжнародних банків.

Існує два типи сучасних міжнародних банків:

         Транснаціональні банки (ТНБ);

         Міжнаціональні банки (МНБ).

ТНБ - міжнародні банківські монополії, що досягли такого рівня міжнародної концентрації та централізації капіталу, який завдяки зрощуванню з промисловими монополіями дає змогу їм брати реальну участь в економічному розподілі світового ринку позичкових капіталів та кредитно-фінансових послуг. Це великі кредитно-фінансові комплекси універсального типу, що мають широку мережу закордонних підрозділів (філій, відділень, представництв та ін..) та більша половина їх операцій та прибутків пов’язані з обслуговуванням міжнародного бізнесу. Їх поява є наслідком процесів концентрації та централізації капіталу, які відбуваються у всьому світі.[11]

Для діяльності ТНБ характерним є велика кількість міжнародних операцій, глобалізація у географічному плані та універсальність послуг. Від національних банків вони відрізняються своєрідністю операцій, відносинами з клієнтурою. ТНБ сформувались на базі найпотужніших комерційних банків промислово-розвинутих країн.

Міжнаціональні банки - це крупні транс національні банки, в яких міжнародною є не лише діяльність, а й склад капіталу та система управління.

Діяльність міжнародних банків (ТНБ та МНБ) у глобальному масштабі мало чим відрізняється. Банки надають ті самі послуги, що й для індивідів чи фірм на національному рівні. Разом з тим їх міжнародна банківська діяльність стала чинником змін послуг, що надаються до появи нових видів. У [табл. 1.] Наведено узагальнений розвиток та суть міжнародних банківських операцій. банківський електронний платіжний міжнародний

Таблиця 1.1

Розвиток міжнародної банківської діяльності

Традиційні види міжнародної банківської діяльності, які включали фінансування експортно-імпортних операцій, та угоди з купівля-продажу іноземної валюти визначали основні міжнародні банківські операції до кінця 60-х рр. ХХ ст.. У 70-ті роки наголос було зроблено на нові види діяльності, які були пов’язані із розвитком євровалют. З 80-х років відбувається бурхливий розвиток інноваційної діяльності міжнародних банків.

Міжнародне банківництво довгий час бурхливо розвивалося за межами США, особливо в Європі та Азійсько-Тихоокеанському регіоні. У 1997 р. десять провідних неамериканських банків володіли понад 50 % своїх активів за кордоном. Лідерами є британські, швейцарські та французькі банки, а також Банк Китаю. Зростання перспектив Банку Китаю пов’язане зі зростанням зовнішньої торгівлі Китаю, а також виходом цього банку на ринок інших країн (Росії, Німеччини, Канади)[8]

При розробці стратегії міжнародної діяльності банку важливо виходити з розуміння того, що сучасні національні банківські система за багатьма ознаками відрізняються одна від одної. Тому при поширенні діяльності національних банків за межі національних кордонів важливо враховувати ключові відмінності у банківському законодавстві окремих країн.

Суть самого поняття «банківництво» по-різному визначається в різних країнах. Дозволені банками види діяльності можуть бути різними в двох країнах. В сучасних умовах у зв’язку із загальносвітовою тенденцією до дерегулювання фінансових ринків ці розбіжності поступово зникають.

Міжнародні банки надають послуги з розподілу ризику, забезпечення ліквідності та інформаційні послуги для фірм і приватних осіб, залучених до міжнародної торгівлі та фінансів. Внутрішнє і міжнародне банківництво мають три спільні риси. По-перше, як і внутрішні банки, міжнародні банки приймають депозити від заощадників і надають кредити позичальникам. По-друге, міжнародні банки знижують операційні витрати та інформаційні витрати для багатьох індивідуальних позичальників і кредиторів. По-третє, міжнародне регулювання фінансової діяльності може призводити до інновацій у банківських продуктах та на ринках цих продуктів за межами країни так само, як внутрішнє регулювання може стимулювати інновації всередині.[11]

Міжнародне банківництво розвинуте в багатьох країнах світу, хоча в основному воно зосереджене у США, Японії, Європі та Карибському басейні, оскільки багато фірм у цих країнах залучені до світової торгівлі, а Нью-Йорк, Токіо, Лондон є фінансовими центрами. Близько половиною усіх іноземних пасивів та активів володіють банки Великобританії, Японії, США та Швейцарії. Великобританія і Швейцарія мають найдовшу історію міжнародного банківництва. Участь банків України у міжнародній банківській діяльності може стати вагомішою із зростанням обсягів зовнішньої торгівлі українських фірм.

Отже, досвід еволюції міжнародного банківництва може бути використаний при вирішенні аналогічних проблем української банківської системи.

2.   Аналіз електронних платіжних систем у міжнародній практиці та їх застосування в Україні

Електронні платіжні системи - це досить зручний спосіб грошових розрахунків. Люди центральної та західної Європи, США та інших розвинених країн давно та досить активно користуються ними. На території України популярність електронних платіжних систем лише набирає обертів. Основними факторами, які блокують розвиток останніх є неосвіченість громадян в даному питанні та слабка інфраструктура. Боязнь людей перед новим спонукає українців надалі користуватись готівкою, а це, в свою чергу, гальмує розвиток інфраструктури електронних платіжних систем.[11]

За сучасних умов господарювання,виникнення платіжних систем значно полегшує і спрощує роботу у здійсненні різного виду розрахункових операцій. Для зручності у користуванні платіжними системами на практиці використовуються електронні платіжні системи. Їх застосовують при здійсненні платіжних операцій у всесвітній мережі Інтернет. За допомогою електронної платіжної системи можна здійснювати розрахунок за товари та надані послуги, наприклад - оплата за комунальні послуги, поповнення рахунку користувачів мобільного зв’язку,оплату за продукцію придбану у Інтернет-магазинах тощо. У якості платіжних засобів в електронних платіжних системах використовуються електронні, цифрові, гроші - вони є аналогом готівки і при необхідності миттєво передаються з одного електронного гаманця на інший. Хотілось би детально розглянути таку платіжну систему України, як СЕП - система електронних платежів Національного банку України.[7]

Система електронних платежів Національного банку України (СЕП) є державною системою міжбанківських розрахунків, що забезпечує проведення переказу коштів через кореспондентські та інші рахунки її учасників, відкриті у Національному банку України із застосуванням електронних засобів приймання, оброблення, передавання та захисту інформації у файловому режимі чи режимі реального часу. Згідно з показниками, які застосовуються у світовій практиці, СЕП є системно важливою платіжною системою країни. Через неї здійснюється майже 98.5% між банківських переказів у національній валюті в межах України, тоді як через кореспондентські рахунки, відкриті банками в інших банках, - усього близько 1.5% таких переказів (рис. 2.1.)

Рис 2.1. Обсяг міжбанківських переказів у гривні за прямими кореспондентськими рахунками банків та СЕП за 2012 рік

За станом на 1 січня 2013 року учасниками СЕП були 694 установи, з яких:

175 - банки України;

453 - філії банків України;

28 - органи Державної казначейської служби України;

37 - установи Національного банку України;

1 - ПрАТ “Всеукраїнський депозитарій цінних паперів”.[2]

У 2012 році учасниками СЕП здійснено 332 865 тис. початкових платежів та надіслано електронних розрахункових повідомлень на суму 10 319 654 млн. грн., що на 1% менше за кількістю, проте на 30% більше за сумою, ніж у 2010 році (Табл.2).

Таблиця 2. 1

Завантаженість СЕП за режимами функціонування

У 2012 році 99.9% від загальної кількості платежів було виконано учасниками СЕП у файловому режимі, за яким між списанням коштів із рахунку платника та зарахуванням коштів на рахунок отримувача є певний проміжок часу (від 20 хвилин до 1 години). Решту 0.1% від загальної кількості платежів було виконано у режимі реального часу, за яким списання коштів із рахунку платника та їх зарахування на рахунок отримувача виконується майже одночасно (частки секунди). Протягом 2012 року щомісяця через СЕП здійснювалося платежів:

• у файловому режимі - від 22 364 тис. (січень) до 29 659 тис. (березень);

• у режимі реального часу - від 20 тис. (січень) до 45 тис. (грудень) (рис. 2.2)

Рис.2.2. Завантаженість СЕП за кількістю початкових платежів та електронних розрахункових повідомлень, виконаних у файловому режимі (тис. шт.)[2]

Найбільше у СЕП оброблено початкових платежів та електронних розрахункових повідомлень, які надійшли від банків України, - 306 950 тис. шт. (92.22% від загальної кількості) рис. 2. 3).

Рис 2. 3. Завантаженість СЕП за кількістю початкових платежів та електронних розрахункових повідомлень учасників СЕП у двох режимах функціонування у 2012 році

Із цієї загальної кількості оброблених початкових платежів та електронних розрахункових повідомлень,від банків І групи - 212 817 тис. шт. (69.3%) (Табл.2.2.)