Материал: Дослідження функції серцево-судинної системи. Фізіологія судин

венах - 7-20 см/с.

Лінійна швидкість визначається за формулою:

= Q / n . r2,

де V - лінійна швидкість; Q - об'ємна швидкість; r2 - радіус судини.

Найбільша лінійна швидкість кровотоку спостерігається в аорті (0,2-0,5 м/с), в артеріях - 0,2-0,4 м/с, а найменша (0,0003 м/с) - в капілярах, оскільки площа перерізу аорти в 600-800 раз менша, ніж сумарна площа перерізу капілярів.

У венах (0,25 м/с) лінійна швидкість кровотоку поступово збільшується, але не досягає швидкості в артеріях, оскільки сумарний переріз вен приблизно в два рази більший ніж в артеріях.

. Швидкість кровообігу характеризується часом, протягом якого кров проходить великий і малий кола кровообігу і дорівнює 20-25 с.

Швидкість кровообігу дітей у спокійному стані більша, ніж у дорослих. У новонароджених вона дорівнює 12 мм/с, у 3 роки - 15 мм/с, у 14 років - 15,5 мм/с.

Кров у судинах рухається під різним тиском. Це обумовлено різним діаметром судин. Так,

у артеріях тиск дорівнює 120/80 мм рт. ст.,

у артеріолах - 80/60 мм рт. ст.,

у капілярах - 30/10 мм рт. ст.,

у венах, розташованих далеко від серця - 5-10 мм рт. ст.,

близько до серця - 5 мм рт. ст.

Що стосується об'ємної швидкості кровотоку, то вона вподовж усієї кровоносної системи однакова і становить у середньому 80-90 мл/с, або 5 л/хв.

Рух крові у капілярах

Капіляри здатні закриватись і відкриватись, завдяки чому і змінюється їх кількість, тобто кількість функціонуючих, видимих капілярів. Проте капіляри позбавлені гладком'язових клітин, не здатні до скорочення. Тому механізм, що здійснює закривання та відкривання капілярів, знаходиться в ділянці відгалуження капіляра від артеріоли. Там знаходяться передкапілярні сфінктери, які й здійснюють регуляцію капілярного кровообігу шляхом припинення чи відновлення доступу крові до капілярів. Таку саму функцію виконують найближчі до капілярів ділянки артеріол - метартеріоли.

Функція передкапілярних сфінктерів і артеріол регулюється двома механізмами:

судинозвужувальним (вазоконстрикторним),

судинорозширювальним (вазодилататорним).

Капіляри відкриваються і закриваються не всі одночасно, а почергово з періодичністю від 3-20 с до 2-5 хв. Поки одні капіляри відкриті і живлять прилеглі до них клітини, що утворюють навколо кожного капіляра своєрідний тканинний циліндр, інші капіляри закриті - в їхніх тканинних циліндрах накопичуються метаболіти. Через певний час закриті капіляри відкриваються, а попередні, вимивши з тканин метаболіти, закриваються. Так здійснюється гра капілярів, завдяки якій кровоносна система, використовуючи відносно невеликий об'єм крові, по черзі живить усі тканини і клітини тіла. При цьому артеріальний тиск залишається сталим.

Рух крові у венах.

Вени збирають кров від капілярів, підводять її до серця, а крім того, завдяки високій здатності стінок вен до розтягнення вони можуть депонувати більший або менший об'єм крові, регулюючи таким чином повернення венозної крові до серця. Як відомо, тиск крові у венозному руслі значно нижчий, ніж в артеріальному, і поступово, але невпинно знижується вподовж цього русла від 15-20 до 2~4 і навіть 0 мм рт. ст. в порожнистих венах на рівні впадання їх у праве передсердя.

Кров надходить до венул з капілярів під сталим тиском, і в такому непульсному режимі рухається по венах. І тільки поблизу серця у венах виникають пульсації.

Це венний пульс, який є наслідком зворотних (ретроградних) впливів роботи серця, переважно правого передсердя та передсердно-шлуночкового клапана.

На запису венного пульсу - флебограмі (див. мал. 38, Б) помітні три позитивні (і, а, с) і дві негативні (х, у) хвилі, кожна з яких відображає певну фазу серцевого циклу.

Загальна площа дрібних і середніх вен значно більша, ніж однойменних артерій. Завдяки цьому лінійна швидкість руху крові у венах менша, ніж в артеріях.

Щоб запобігти порушенню відтоку крові з кінцівок чи інших частий тіла або органів, у більшості з них розвинені вено-венозні анастомози, через які кров з вени, що спалася, тече в обхід перешкоди через сусідню вену.

В організмі є засоби, що прискорюють рух крові у венах. Це насамперед клапани - складки, вирости внутрішньої оболонки венозної стінки. Клапани є у венах кінцівок, особливо нижніх, діаметром більш як 0,5 мм. Вони пропускають кров лише в одному напрямку - до серця, а її поступальний рух від одного сегмента вени до іншого відбувається завдяки скороченню прилеглих до вени скелетних м'язів або механічних впливів через шкіру на поверхневі вени.

Кров’яний тиск: артеріальний (систолічний, діастолічний, пульсовий, середній). Фізіологічні основи вимірювання кров’яного тиску.

Кров'яний тиск.

Кров'яний тиск є одним із показників гемодинаміки. Він дорівнює відношенню сили, з якою кров діє на стінки судини, до площі судини.

Величина кров'яного тиску залежить не лише від тиску крові зсередини на стінку судини (внутрішній тиск), але і від зовнішнього тиску прилеглих тканин.

Кров'яний тиск (Р) поділяють на артеріальний і венозний.

Артеріальний тиск

В артеріальному тиску вирізняють:

систолічний тиск Рс - відображає роботу серця та еластичність великих артерій;

діастолічний (Рд) - відображає опір судин м'язового типу (прекапілярних судин опору);

пульсовий тиск - відображає ОЦК;

середньодинамічний тиск СРод - тиск, який у відсутності пульсових хвиль забезпечував би той самий гемодинамічний ефект, що і пульсовий тиск (відображає еластичність великих артеріальних судин).

Величина нормального Рс в молодих людей коливається в межах 110 - 149 мм рт. ст., діастолічного - 60 - 89 мм рт. ст.

У людини, що стоїть, виникає ефект зміни тиску на стінку судини - це трансмуральний тиск крові( або гідростатичний тиск), який зумовлений впливом стовпа крові в судинах, розташованих вздовж тулуба

Відомо, що у дорослого, який стоїть, артеріальний тиск:

-    на рівні серця дорівнює 100 мм рт. ст.,

-        водночас у ногах він буде сягати 190 мм рт. ст.,

         а над серцем( голова шия) - 70 мм рт. ст.

Пульсовий тиск - різниця між систолічним та діастолічним тиском - у нормі становить 40-50 мм рт.ст.

Середній тиск - середнє значення тиску протягом серцевого циклу. Його можна визначити після інтегрального обчислення ділянки кривої тиску. Середній тиск дорівнює сумі діастолічного тиску і третини пульсового.

Рсер = Рдіаст + 1/3 (Рсис - Р діаст)

Артеріальний тиск крові у людини вимірюють аускультативним методом (метод Короткова).

У манжетці, накладеній на плече, за допомогою гумової груші створюється тиск, що перевищує тиск в артерії. При цьому артерія перетискується, рух крові припиняється і ніяких звуків у артерії не чути. Проте в міру випускання з манжетки повітря і зниження в ній тиску настає момент, коли цей тиск дорівнює артеріальному, точніше на 1-2 мм рт. ст. нижчим, ніж в артерії. А ми вже знаємо, що тиск в артерії не сталий, а пульсуючий: під час систоли серця вій зростає - систолічний тиск, а під час діастоли знижується - діастолічний тиск.

Отже, в момент, коли тиск у манжетці стає хоч трохи нижчим від систолічного тиску в артерії, остання на якусь частку секунди розкривається і пропускає порцію крові - виникає перший коротковський звук. Тиск у манжетці в цей момент дорівнює систолічному тиску.

З подальшим зниженням тиску в манжетці час відкритого стану артерії і порція крові, що проходить через неї під час кожної систоли, збільшуються, наростає й сила звуків. Далі, коли тривалість зупинки крові в артерії зменшується, звуки поступово слабшають, і коли тиск у манжетці стає хоч трохи нижчим, ніж діастолічний тиск в артерії, потік крові стає безперервним і звуки Короткова зникають. У цей момент за шкалою манометра визначають діастолічний тиск.

У нормі ідеальним артеріальним тиском вважають: систолічний 120 ± 15 мм рт. ст., діастолічний 80 ± 15 мм рт. ст.

Рівень артеріального тиску залежить і від функціонального стану організму. Так, під час фізичного навантаження він зростає. При великих навантаженнях систолічний АТ може досягати 200 мм рт. ст. і більше, а під час сну знижується до 100 - 80 мм рт. ст.

Величину систолічного тиску можна визначити шляхом появи пульсації на променевій артерії - пальпаторний, або метод Рива-Роччі.

Венозний тиск поділяють на центральний і периферичний.

Обидва вони відображають роботу правої половини серця, об'єм крові у венах і опір венозних судин.

Вимірювання кров'яного тиску проводять кривавими й некривавими методами.

За першим - у судину вводиться канюля, до якої під'єднується манометр. Вимірювання артеріального тиску частіше проводять у міліметрах ртутного стовпа, венозного - у сантиметрах водяного стовпа.

Тиск у людини у венах можна виміряти, вводячи у поверхневу (звичайно ліктьову) вену порожнисту голку і з'єднуючи її з чутливим електроманометром.

У венах, які розташовані поза грудною порожниною, венозний тиск дорівнює 5-9 мм рт. ст.

У венах, які розташованих усередині черепа, венозний тиск негативний.

У венах, які розташованих на рівні правого передсердя і шлуночка, венозний тиск дорівнює 0 мм рт. ст

У венах, розташованих поблизу грудної порожнини, тиск близький до атмосферного і варіює в залежності від фази дихання. Під час вдиху, коли грудна клітка розширюється, тиск знижується і стає негативним, тобто нижчим за атмосферний. Під час видиху відбуваються протилежні зміни і тиск підвищується (під час звичайного видиху він не перевищує 2-5 мм рт. ст.).

Величина центрального венозного тиску у венах, розташованих нижче серця зростає і в стопах дорівнює 90 мм рт. ст.

Величина венозного тиску має широкі індивідуальні варіації.

Артеріальний пульс, його основні параметри.

Ритмічні коливання стінок артерій, зумовлені коливаннями тиску під час систоли і діастоли, називають артеріальним пульсом.

Викид крові в аорту серцем супроводжується виникненням в її стінці пружних коливань, які отримали назву пульсових хвиль (або просто - пульс).

Артеріальний пульс можна визначити пальпаторно, у тих артеріях, які розташовані близько до поверхні тіла (променевій, скроневій, сонній тощо).

Пальпація артеріального пульсу дає можливість отримати важливі дані про стан серцево-судинної системи.

Основними характеристиками пульсу є:

1)  частота за 1 хв.

2)      ритмічність,

)        наповнення,

)        напруження.

Частота (ЧП)- це кількість пульсових коливань за 1 хвилину( в нормі 60 - 80 за хв.)Відхилення від норми можуть бути в бік зменшення кількості хвиль - брадикардія, та в бік збільшення коливань - тахікардія.

Ритмічність - це відстань між пульсовими ударами (повинна бути однакова). Пульс може бути ритмічним (відстані між хвилями однакові) і неритмічним (відстані різні відсутня закономірність ритму).

Наповнення - це ступінь наповнення артерій кров`ю під час систоли. Розрізняють добре наповнення (пульс має високі пульсові хвилі), погане (малі пульсові хвилі) і ниткоподібний пульс (хвилі ледве відчуваються).

Напруження пульсу - це зусилля, з яким потрібно натиснути на артерію, щоб припинити пульсові коливання, тобто, це ступінь опору артерії натиску пальців. Воно може бути твердим (артерію важко здавати)або м`яким ( коли достатньо легкого притискання, щоб пульс зник).

Дефіцит пульсу - це стан, при якому не всі серцеві скорочення виштовхують в артерії достатню кількість крові. Деякі пульсові хвилі настільки слабкі, що не доходять до периферичних артерій і не визначаються при пальпації. Тоді між ЧСС і ЧП будуть розбіжності.

Запис артеріального пульсу називається сфігмограмою (СФГ).

На СФГ розрізняють:

-    підняття кривої - анакроту (виникає унаслідок різкого зростання тиску крові на початку фази вигнання, коли до артерій надходить додатковий об'єм крові),

-        спад кривої - катакроту (виникає унаслідок поступового зниження тиску на кінець фази повільного вигнання),

         вирізку - інцизуру (виникає на катакроті внаслідок короткочасного зниження тиску в аорті: на початку розслаблення шлуночка тиск у його порожнині стає нижчим, ніж тиск в аорті, і кров з аорти спрямовується назад до шлуночка, що й зумовлює зниження тиску в аорті)

         та дикротичний зубець (виникає унаслідок удару крові у закриті півмісяцеві клапани - відповідає відбитій хвилі зростання тиску крові). Тонкі нюанси пульсу дають можливість попередньої діагностики багатьох захворювань не тільки серцево-судинної системи, але й інших органів та систем.

Сфігмограму можна зареєструвати як на центральних, так і на периферичних артеріях. Вони дещо відрізняються.

За допомогою сфігмограми можна судити про величину ударного об'єму, розтягання судин, величину периферичного опору судин, наявність пошкодження клапанів.

Венозним пульсом називають коливання тиску й об’єму у венах, розташованих біля серця.

Ці коливання передаються ретроградно та спричинені головним чином змінами тиску у правому передсерді. Графічний запис венозного пульсу називається флебограмою. Зміни кривих венозного пульсу можуть надати велику допомогу у діагностиці захворювань серця (наприклад, під час діагностики недостатності тристулкового клапана).

Запис пульсових коливань венозного пульсу має назву флебографїї.

Флебограма має зубці:

а - систола передсердь припиняє приплив крові до передсердь і викликає затримку крові у великих венах;

с - обумовлений передачею поштовху від сонної артерії, що знаходиться поблизу;

х - зміщення атріовентрикулярної перегородки вниз у період вигнання крові з шлуночка і швидкого заповнення передсердя;- наповнення передсердь припиняє подальше надходження в них крові;

у - швидке заповнення шлуночка кров'ю.

. План та організаційна структура практичного заняття