Материал: Дослідження функції серцево-судинної системи. Фізіологія судин

Дослідження функції серцево-судинної системи. Фізіологія судин

Методична розробка практичного заняття

Дослідження функції серцево-судинної системи. Фізіологія судин

Зміст

гемодинаміка судина кровоносний вена

Вступ

. Навчальні цілі

. Виховні цілі

. Міжпредметний зв'язок

. Зміст теми практичного заняття

. План та організаційна структура практичного заняття

. Матеріали методичного забезпечення заняття

Висновок

Література

Вступ

Система кровообігу є чи не найголовнішою системою людського організму. Саме завдяки ній всі органи і системи організму отримують необхідні поживні речовини та кисень і виділяють назовні продукти обміну, які є токсичними для організму. Система кровообігу також розносить по організму гормони, які здійснюють ендокринну регуляцію діяльності організму.

Найважливішими складовими ССС є серце і судини. Завдяки руху крові по судинах (гемодинаміці) тканини отримують всі необхідні для життєдіяльності речовини та від них відносяться продукти метаболізму. Таким чином підтримується гомеостаз.

Функціональний стан перерахованих структур ССС залежить від регуляторних механізмів їх діяльності.

Знання закономірностей руху крові по судинах та особливостей будови кровоносних судин необхідне для розуміння патогенезу багатьох хвороб, а також для проведення медичних досліджень та маніпуляцій, крім того вони дозволять визначити і оцінити параметри роботи ССС та визначити відхилення від нормальних показників в разі серцево-судинної патології

Мета:

формування знань про гемодинаміку;

уміння використовувати основні рівняння гемодинаміки для пояснення особливостей руху крові у системі кровообігу;

уміння пояснити роль різних судин у гемодинаміці та зв`язку між структурою та функціональними властивостями судин;

уміння аналізувати показники гемодинаміки (об`ємну та лінійну швидкість руху крові, кров`яний тиск) ;

формування знань про фактори, які впливають на показники гемодинаміки;

уміння визначити артеріальний тиск у людини та проаналізувати отримані результати;

вираховувати середній артеріальний і пульсовий тиски, трактувати їхні зміни.

1. Навчальні цілі

У результаті вивчення теми заняття студенти повинні знати:

. Основні закони гемодинаміки

. Лінійну та об'ємну швидкість крові

. Функціональну класифікацію кровоносних судин

. Нервовий і гуморальний механізм регуляції нервового тонусу

. Роль серцево-судинного центру

. Фізіологічні особливості реґіонарного кровообігу

. Лімфообіг та склад лімфи

У результаті вивчення теми заняття студенти повинні вміти:

. Пояснити регуляцію серцевої діяльності (міогенну, нервову, гуморальну)

. Трактувати механізми впливів симпатичної та парасимпатичної нервової системи на фізіологічні властивості серцевого м’яза

. Проводити пальпаторний метод реєстрації пульсу та давати характеристику пульсу

. Аналізувати сфігмограму

. Вимірювати артеріальний тиск (визначення тиску: систолічного, діастолічного, пульсового, середнього)

. Аналізувати частоту серцевих скорочень.

. Виховні цілі

На матеріалі теми розвинути: А) уявлення про вплив факторів зовнішнього і внутрішнього середовища на систему кровообігу, Б) почуття відповідальності за своєчасність і правильність професійних дій, які базуються на глибоких знаннях фізіології, В) розвинути у студентів клінічне мислення, вміння пов`язати матеріал теми з клінічними дисциплінами.

3. Міжпредметний зв'язок

4. Зміст теми практичного заняття

. Функціональна класифікація кровоносних судин.

Кровообіг - це рух крові по замкнутій системі кровоносних судин, що забезпечує обмін речовин між тканинами і зовнішнім середовищем, бере участь у регуляції функцій організму та підтриманні гомеостазу. Система кровообігу водночас із нервовою системою поєднує різні функціональні системи в цілісний організм.

Кровообіг має такі основні риси :

1)  кров рухається по замкненій системі судин, центром якої є серце,

2) при скороченні серце виштовхує кров в артерії, по яких вона під значним тиском рухається в бік капілярів і тканин, де відбувається обмін речовин і газів,

) з тканин кров збирається в венули, а потім вени і тече до серця, утворюючи кола кровообігу,

) судини, по яких кров тече від серця, не зважаючи на те, яка вона за змістом ( артеріальна чи венозна ) називаються артеріями, а судини, по яких кров тече до серця, називаються венами.

Будова органів кровообігу

Система кровообігу складається із серця та кровоносних судин і являє собою замкнуту систему.

Кровоносні судини представлені:

-    артеріями, що несуть кров від серця,

-        венами, по яких кров тече до серця,

         мікроциркуляторним руслом, яке розташоване між артеріями й венами і представлене :

-        артеріолами,

-        гемокапілярами,

         венулами,

         артеріоло-венулярні анастомозами.

Схематично класифікацію кровоносних судин можна представити таким чином:

Артерії (aer - повітря, tereo - вміщаю) - це судини, по яких кров під значним тиском рухається від серця до органів і тканин.

Стінка артерій складається з 3-х оболонок:

) внутрішня оболонка - tunica intima - розташована з боку просвіту судини і представлена ендотелієм, який надає судині зсередини надзвичайної гладкості. Під ендотелієм залягає внутрішня еластична мембрана, від товщини якої залежить тип артерії (чим більший діаметр артерії, тим товща еластична мембрана);

) середня оболонка - tипіса теdіа - сама потужна оболонка, має 2 шари гладких м'язових волокон: зовнішнього - поздовжнього і внутрішнього - колового ;

) зовнішня оболонка - tипіса externa s. Adventitia -містить сполучнотканинні волокна.

В залежності від товщини еластичної мембрани всі артерії поділяються на 3 типи:

) еластичний тип - це самі крупні артерії - аорта та її гілки; кількість еластичних волокон переважає над кількістю м'язових волокон. Така будова цих судин дозволяє витримувати високий артеріальний тиск, при цьому стінка спрацьовує як амортизатор;

) м'язово-еластичний тип - це артерії середнього калібру, в них кількість еластичних волокон = кількості м'язових;

) м'язовий тип - це артерії малого калібру, кількість м'язових волокон значно переважає кількість еластичних. Ці артерії здатні скорочуватися, тому їх називають „ периферичним серцем".

По калібру розрізняють такі типи артерій:

) великі (діаметр більше 8 мм),

) середні (діаметр 2-8 мм),

) дрібні ( діаметр менше 2 мм).

Самі дрібні артерії називаються артеріолами. Вони регулюють приток крові до органа, тому їх ще називають "кранами судинної системи".

Стінка артеріоли містить один ряд міоцитів. У прекапілярних артеріолах м'язові клітини розташовані поодиноко, відстань між ними збільшується у дистальних відділах. Перед початком капілярів можуть бути розташовані прекапілярні сфінктери, які регулюють надходження крові до органів.

Артеріоли переходять в прекапіляри, в яких м'язових шар вже не суцільний і м'язові клітини розкидані по судині. Далі прекапіляри переходить в капіляри.

Капіляри - це найтонші судини, які виконують обмінну функцію і розташовані між артеріями і венами.

Будова стінки капілярів:

1 шар ендотелію,

базальна мембрана.

Розрізняють 3 види капілярів:

) невікончасті( безперервні),

) вікончасті,

) перервні.

Безперервні мають суцільну базальну мембрану і щільно розміщені ендотеліоцити. Поміж клітинами є численні пори діаметром 3-5 нм. Звичайно, такі капіляри пропускають лише низькомолекулярні речовини: неорганічні йони, глюкозу, амінокислоти, воду тощо. Вони знаходяться в тих тканинах і органах, де немає потреби переносити високомолекулярні сполуки - у скелетних і гладких м'язах, легенях, нервовій, жировій тканинах.

У вікончастих капілярах шар ендотеліоцитів пронизаний отворами - віконцями до 0,1 мкм діаметром, базальна мембрана суцільна. Капіляри цього типу знаходяться в органах, де через їхню стінку повинні проходити значні об'єми рідини або відносно великі молекули: у нирках, кишках, екзо- та ендокринних залозах.

Капіляри третього типу мають значні проміжки як між ендотеліоцитами, так і в несу- цільній базальній мембрані. Це дає змогу їм пропускати не тільки макромолекули, а й навіть цілі клітини. Такі капіляри є в кістковому мозку, селезінці, печінці; їх називають синусоїдними.

Також існують "чудові" капілярні сітки:

у нирці - артеріальна чудова сітка, де капіляри розміщені між двома артеріями,

в печінці - венозна чудова сітка, у якій капіляри розташовані між двома венами.

Артеріо-венулярні анастомози забезпечують скидання крові без переходу її через капілярне русло. У стані спокою частина капілярів закрита.

Посткапілярні венули (діаметр 8-30 мкм) переходять до збиральних венул, а далі - до дрібних збиральних вен.

Артеріоли, гемокапіляри, венули, а також артеріоло-венулярні анастомози утворюють мікроциркуляторне русло (МЦР) - функціональний комплекс кровоносних судин, оточений лімфатичними капілярами та судинами разом із навколишньою сполучною тканиною, який виконує функції кровопостачання органів, транскапілярний обмін, дренаж, депонування крові.

Мікроциркуляторне русло є головним відділом судинного русла, де кров виконує свої основні функції. Провідна роль належить капілярам.

Середній капіляр має радіус від 2-3 до 6 мкм, довжину 750 мкм. Якщо площа поперечного перерізу капіляра ЗО мкм², то обмінна площа складає близько 14000 мкм².

Швидкість кровотоку в капілярі найменша -0,3 мм/с, що дозволяє кожній частці крові (наприклад еритроциту) знаходитися у ньому близько 2-3 с.

У стінках капілярів м'язових волокон немає, тому регуляцією кровотоку через них займаються артеріоли і венули.

Об'єм крові, що надходить до капілярів, залежить від просвіту як артеріол, так і венул. Розширення артеріол, які розташовані попереду, інтенсифікує кровотік, підвищує тиск в устях капілярів. У результаті капіляри пасивно відкриваються. Звуження артеріол, навпаки, зменшуючи кровотік, забезпечує закривання капілярів.

Оскільки стінка капілярів складається з одного шару ендотеліальних клітин, між якими наявні ще й вузькі щілини, то це забезпечує можливість вільного обміну між кров'ю і тканинами.

Вени (з грецької - phleb, звідси запалення стінки вени - флебіт, з латинської - vеnа) - це судини, по яких кров тече від органів і тканин до серця.

Особливості будови стінки вен:

1)      всі оболонки стінки значно тонші, ніж у артерій, мають менше еластичних і м'язових волокон, тому порожні вени спадаються (просвіт же артерій на розрізі відкритий),

) вени нижньої половини тіла мають більш потужний м'язовий шар, тому здатні до скорочення , що допомагає відтоку крові,

)        ендотелій вен утворює парні півмісяцеві клапани, які перешкоджають руху крові в зворотньому напрямку і сприяють руху крові тільки в бік серця ( верхня порожниста вена та вени голови і шиї не мають клапанів, тому тривале знаходження вниз головою вкрай небезпечне),

) середні і дрібні артерії супроводжуються 2-ма венами, а крупні -однією.

Збиральні вени мають зовнішню оболонку, яка утворена колагеновими волокнами і фібробластами.

Стінка вен має ті ж три оболонки, що й артерії, але будова має відмінності внаслідок інших умов гемодинаміки, якими є низький кров'яний тиск та незначна швидкість кровотоку.

Підґрунтям класифікації вен є наявність м'язових елементів у стінці та ступінь їх розвитку:

вени безм'язового (волокнистого) типу,

м'язового типу (вени із слабким розвитком м'язових елементів та вени з сильним розвитком м'язових елементів).

За калібром вени поділяють на:

-    великі,

-        середні,

         малі.

Ємність венозної системи значно більша, ніж ємність артеріальної.

Додаткові судини:

Анастомози - це судини, які, як містки, сполучають між собою судини, що проходять поряд.

Колатералі - це судини, які ідуть поруч з магістральними судинами і беруть участь в процесі кровообігу тільки при аваріях з основними судинами.

Колатералі значно тонші за магістральні судини і по них рух крові в нормі дуже повільний і незначний.

Закономірності розподілу судин.

Всі кровоносні судини відповідно до будови різних частин тіла та систем органів, особливостей їх іннервації поділяють на:

а) судини, що починають та закінчують мале і велике коло кровообігу - аорта і легеневий стовбур, порожнисті й легеневі вени;

б) магістральні судини, що розподіляють кров по організму, великі і середні позаорганні артерії м'язового типу й позаорганні вени;

в) внутрішньоорганні судини, що забезпечують обмінні процеси, внутрішньоорганні артерії, вени і капіляри.