певними ознаками, складати з частин ціле. За допомогою ігор закріп-
лювати та розширювати знання про природне та суспільне довкілля.
Вчити дотримуватись правил гри, виконувати поставлене завдання, до-
водити розпочату справу до кінця.
Орієнтовна тематика завдань:
— сенсорний розвиток: «Чарівна торбинка», «Знайди пару»,
«Половинки», «Добери за кольором», «Втулки», «Впізнай на дотик»,
«Велике — маленьке», «Пірамідки», «Кольорові кульки», «Машини і га-
ражі» тощо;
— ознайомлення із суспільним довкіллям: «Ведмедик заховався»,
«Чарівні слова», «Ідемо на гостини», «Що для чого?», «Половинки»,
«Зустрічаємо гостей», «Одягни ляльку», «Допоможи мамі» тощо;
— ознайомлення з природним довкіллям: «Де чия мама?», «Хто де
живе?», «Хто що їсть?», «Овочі і фрукти», «Бабусине подвір’я», «Знайди
такий листочок» тощо;
— розвиток мовлення: «Хто як кричить?», «Відгадай, що звучить»,
«Знайди і назви», «Тихо — голосно», «Повтори» тощо.
Рухливі ігри (див. підрозділ «Здоров’я та фізичний розвиток» розді-
лу «Особистість дитини»).
Народні ігри. Залучати дітей до участі в українських народних іграх,
спонукати до повторення за вихователем коротеньких ігрових вірши-
ків та примовлянок, закличок.
Орієнтовна тематика завдань: «Дзвіночок», «Диби-диби», «Зайці
на галявинці», «Їду-їду», «Лисички та зайці», «Котику сіренький»,
«Сорока-ворона» тощо.
Обов’язком вихователя, що працює з дітьми третього року
життя, є постійне піклування про організацію цікавих ігор, змістовних
занять та активної діяльності дітей впродовж дня. Найкращі умови для
розвитку сприймання, наочно-дійового і наочно-образного мислення
малят забезпечує спеціально організоване сенсорне виховання. Воно
включається в усі основні види діяльності та здійснюється на спеціаль-
них заняттях.
Визначним принципом освітньої роботи з дітьми цього віку
є узгодження індивідуальних і підгрупових форм роботи. Якщо пев-
ні предметні дії чи вид діяльності дитина під керівництвом педагога
вчилась виконувати індивідуально, то згодом їх потрібно включати
у підгрупові заняття; якщо ж певна гра чи заняття спочатку проводи-
лись з підгрупою дітей, повторно їх слід провести з кожною дитиною
індивідуально.
Тривалість індивідуальних занять — 5 хв, підгрупових — 10 хв, фіз-
культурних занять — 15 хв. Заняття проводяться у формі гри щодня
вранці та в другій половині дня у підгрупах (6–8 дітей). Підгрупи фор-
муються залежно від віку дітей і стану їхнього фізичного та психічно-
го розвитку. Заняття мають бути цікавими, приємними для маленьких
вихованців, з практичними діями самих дітей, позитивною оцінкою їх-
ніх дій з боку вихователя, загальною доброзичливою атмосферою. Крім
того, щодня на прогулянці повинні проводитися рухливі ігри, спосте-
реження за довкіллям та природою, дидактичні ігри (індивідуально або
у невеликих підгрупах).
Найбільш сприятливий час для, залучення малюків до організованих занять, з огляду на закономірності у зміні працездатності, активності дитячого організму, на особливості перебігу уваги, процесів пам'яті й мислення дітей тощо, - це період від 9-ї до 11-ї години ранку. З урахуванням конкретної ситуації окремі заняття можна переносити на другу половину дня (скажімо одне з 2 - 3-х планових занять у старшій групі, щоб не перевантажувати ранкові години й не затримувати вихід дітей на дену прогулянку).
доктор педагогічних наук Наталія Гавриш у своїй роботі «Сучасне заняття в дошкільному закладі» пропонує за цією ознакою розрізняти заняття як:
- односпрямовані (предметні) - з однієї галузі знань в межах певного виду діяльності;
- різноспрямовані (міжпредметні) - які поєднують у собі різні галузі знань і види діяльності.
У переважній більшості предметні (односпрямовані) заняття носять навчально-пізнавальний характер і дають змогу системно й послідовно формувати знання, уміння і навички з окремих сфер пізнання, у певних специфічних видах діяльності, які потім ляжуть в основу самостійної дитячої діяльності та життєвої компетентності, багато в чому визначаючи їхній зміст і рівень.
А от міжпредметні (різноспрямовані) заняття носять інтегрований або комплексний характер. Інтегроване заняття спрямоване на розкриття цілісності певної теми засобами різних видів діяльності, що і забезпечує взаємопроникнення елементів одного виду діяльності в інший та їх взаємозбагачення. Комплексне заняття спрямоване на всебічне розкриття певної теми засобами різних видів діяльності, що послідовно змінюють одна одну.
Інтегровані заняття - це форма навчально-виховної роботи, яка об'єднує блоки знань із різних галузей навколо однієї теми з метою інформаційного та емоційного збагачення сприймання, мислення, почуттів дітей, що дає змогу пізнавати їм певне явище з різних сторін, досягати цілісності знань дітей. Результатом системного впровадження таких занять у ДНЗ є формування системного мислення дошкільників, збудження уяви, позитивно-емоційного ставлення до процесу пізнання (Н. Гавриш).
Самостійна діяльність дітей організується в усіх вікових групах
щодня в першій та другій половині дня. Протягом дня поєднуються різні
за змістовою направленістю її види (художня, рухова, мовленнєва, ігрова,
трудова, дослідницька та ін.) та поступово залучаються до участі в них всі
діти даної групи. Зміст та рівень самостійної діяльності дітей залежать від
їхнього досвіду, запасу знань, умінь і навичок, рівня розвитку творчої
уяви, самостійності, ініціативи, організаторських здібностей, а також від
наявної матеріальної бази та якості педагогічного керівництва.
Організоване проведення цієї форми роботи забезпечується як
безпосереднім, так і опосередкованим керівництвом з боку вихователя
Самостійна діяльність - це завдання, які виконуються дитиною цілеспрямовано і свідомо без безпосередньої участі дорослого. Індивідуальна робота може проходити:
в ранкові години;
між заняттями;
під час прогулянки;
після денного сну;
ввечері.
Цілі самостійної діяльності в дитячому саду:
тренувати навички самообслуговування;
навчати хлопців ставити мету і досягати її;
підтримувати ініціативу вихованців;
розвивати в дітях уміння приймати рішення, висловлювати свої ідеї та почуття;
виховувати емоційно-вольову сферу особистості дитини, а також трудові навички.
Для реалізації поставлених цілей педагог щодня стикається з необхідністю вирішення наступних завдань:
відпрацьовувати навички вмиватися, мити руки, сушити їх і ін .;
показати малюкам наявність можливості вибору роду занять;
формувати вміння діяти довільно (наприклад, вихователь в рольових іграх з ляльками не бере, і всі виниклі питання - кому яку іграшку взяти, як того чи іншого персонажу реагувати на вчинок товариша - малюкові доведеться вирішувати самостійно);
працювати над розвитком мови (для дітей 3-4 років це дуже актуально, так як вже в наявності можливі дефекти мови, подолати які можна, в тому числі і за допомогою, наприклад, рольових ігор, де персонажам доводиться багато розмовляти);
виховувати терпіння, повагу один до одного і себе.
Якщо говорити про дітей другої молодшої групи (3-4 роки), то тут важливо сконцентруватися на виборі видів і прийомів організації самостійної діяльності, які допоможуть малятам проявити ініціативу, вчитися доводити почате до кінця і при цьому допоможуть навчитися діяти довільно, а також стануть основою для розвитку мови. Акцент саме на ці цілі і завдання пояснюється двома особливостями вихованців другої молодшої групи:
Велика частина цих дітей переживає кризу 3 років, який характеризується переходом до нового типу взаємин з оточуючими людьми. Якщо раніше малюк беззастережно слухав маму і старших, то тепер через з'явився негативізму дитина часто їм суперечить. Самостійна діяльність дозволяє маленькому бунтарю самоствердитися, а значить, і знімає деяку напругу у взаємодії з таким малюком.
Ображена дівчинка в рожевій кофтинці і сарафані обхопила себе руками
Криза 3 років накладає відбиток на роботу з дітьми, вимагаючи підвищеної уваги і терпіння
Діти тепер прагнуть грати не поруч, як було в першій молодшій групі, а разом. У зв'язку з цим дошкільнятам необхідно вибрати власну, привабливу для оточуючих модель поведінки. Самостійна діяльність допоможе малюкам простежити за своїми однолітками, прийняти або не прийняти побачений рольової зразок, на його основі виробити свій образ дій.
Фізичне виховання історично є однією з перших педагогічних проблем. Необхідність фізичних вправ для зміцнення здоров´я і загартування організму дитини відзначали Сократ, Платон, Арістотель. Зокрема, Платон стверджував, що “гімнастика є цілюща частина медицини”. Вже у перших педагогічних системах було обґрунтовано роль фізичного розвитку як необхідної умови і результату правильного виховання.
Я.-А. Коменський вважав турботу про здоров´я дитини найпершим обов´язком матері, яка поруч із повноцінним харчуванням має забезпечувати умови для рухової активності дитини вже з перших днів життя. Для зміцнення здоров´я та фізичного розвитку дітей рекомендував правильно підібрані і дозовані фізичні вправи.
Догляд за тілом, турбота про зміцнення здоров´я необхідні для виховання гідної людини, вважав Дж. Локк, який започаткував введення обов´язкового фізичного виховання в англійських навчальних закладах у формі рухливих ігор та спортивних вправ.
Ж.-Ж. Руссо підтримував вимогу Я.-А. Коменського стосовно обов´язкового годування немовляти материнським молоком, а час від народження до двох років життя вважав найважливішим для фізичного виховання. Особливу увагу приділяв дитячим рухливим іграм та фізичним вправам на свіжому повітрі. Для того щоб розвинути розум дитини, щоб вона була мудрою і розсудливою, вважав Руссо, потрібно зміцнювати її тіло, зробити її здоровою.
Й.Т. Песталоцці у книзі “Елементарна гімнастика” охарактеризував типи вправ залежно від рухливості суглобів, за анатомічною класифікацією: вправи для голови, ніг, рук, тулуба. Ці вправи він розглядав як “підготовчий засіб” ефективного фізичного розвитку дітей, за допомогою якого можна забезпечити навчання більш складних рухів, спортивних вправ тощо.
Зв´язок фізичного і розумового виховання відзначав Г. Сковорода: фізичне виховання має зміцнити дітей “таким чином, що допоможе краще пізнати науки”.
К. Ушинський надавав виняткового значення народним рухливим іграм як засобу фізичного виховання і схвалював дослідження цього засобу зміцнення здоров´я дітей. Значний внесок у цю справу зробили книги російського педіатра і педагога Єгора Покровського (1838—1895), у яких обґрунтовано культурологічні засади фізичного виховання, зібрано та проаналізовано ігри різних народів.
Один з основоположників гігієни і теорії фізичного виховання, лікар, анатом і педагог П. Лесгафт розробив систему фізичного виховання дітей, засновану на антропології — науці про людський організм. Його періодизація дошкільного дитинства ґрунтувалася на таких проявах досягнень дитини у фізичному розвитку, як перехід із лежачого положення у сидяче, поява молочних зубів і т. д. Систему фізичного виховання він підпорядкував закономірностям анатомії і фізіології.
Наукова концепція фізичного виховання П. Лесгафта заснована на зв´язку фізичних і духовних сил людини, провідній ролі свідомого оволодіння фізичними вправами. Розроблена методика поетапного оволодіння рухами свого тіла: від вивчення правильних рухів через поступове збільшення напруження до оволодіння орієнтуванням у часі і просторі.
Послідовник П. Лесгафта, вчений-гігієніст Валентин Гориневський (1857—1937) розробив систему засобів фізичного виховання, яка включала фізичні вправи, загартовувальні процедури, рухливі ігри. Він наголошував на значенні дошкільного віку як часу найбільшої пластичності тіла дитини.
С. Русова приділяла значну увагу питанням здоров´я, повноцінної життєдіяльності дитини та рухливим народним іграм.
Дослідженням проблем дошкільної гігієни, лікарсько-педагогічного контролю за фізичним розвитком дитини займалися Л. Чулицька, Юхим Аркін (1873—1948). Вони визначили вимоги до гігієни дошкільного закладу, педагогічного процесу, режиму дітей, добору фізичних вправ для дітей різних вікових груп.
Як важливий елемент всебічного розвитку людини розглядав фізичне виховання В. Сухомлинський, наголошуючи на необхідності гармонізувати фізичний розвиток і духовне життя дитини.
Проблеми фізичного виховання знайшли вирішення у теоретичних і методичних дослідженнях Є. Леві-Гориневської, Г. Викової (методика навчання дітей рухів, проведення занять з фізичної культури), М. Кистяковської (розвиток рухів у ранньому дитинстві), Т. Осокіної (система занять з фізичної культури). Цілісну систему фізичного виховання дітей дошкільного віку розробив Е. Вільчковський; проблема забезпечення рухового режиму в дошкільному закладі досліджена Т. Дмитренко, Н. Денисенко; удосконалення основних рухів під час різних форм організації фізичного виховання — Г. Шалигіною, О. Богініч.