Подвески в форме змей
Златые кольца змей,
Сверкая переливами эмали,
Свисают из ушей.
Красавица, нельзя ли
Узнать, что знаменуют эти гады?
В них тайный знак жестокий вижу я:
Кого сия змея
Ужалит, тем пощады
Не ведать, - это ты язвишь сердца,
И мукам нет конца.
(Переклад Є. Солоновича)
У цьому вірші автор жаліється на
нерозділене кохання. Вочевидь «дама», про яку він пише, мала дуже норовистий
характер та високі вимоги до чоловіків. Для посилення емоційного ефекту Маріно
застосовує контрасність образів та уяви. У самому першому рядку: «Златые кольца
змей» бачимо неспівпадіння, оскільки золото вважається шляхетним металлом і в
уяві людинни ні як не може бути «змієподібним». Надалі автор протиставляє
«красуню» та «гадів». «Гади» у цьому випадку - це кохання, але кохання гірке та
нерозділене: «Кого сия змея Ужалит, тем пощады Не ведать…».
.1 Порівняння підходів Маріно і
Петрарки до окреслення образів
Маріно, як і будь яка людина, що знаходилась у шляхетних колах, був освіченим. Він був обізнаним у середньовічній, античній літературах. Він обожнював брати сюжети, міфи та обігравати їх.
Маріно був есперементатором та новатором. Він завжди шукав щось нове, намагався показати радощі життя (але не гедоністичну сторону).
Я, натрапивши на сонет Петрарки про Дафну, вирішила порівняти його з віршем Маріно «Зачем, скажи, о Дафна…» і зробити висновок щодо перевтілення образу Дафни у Маріно і виявити нововведення, які принес Джамбаттіста Маріно у італійську літературу.
Але кілька слів про міф. Дафна - німфа, переслідувана закоханим Аполлоном, стала лавром - вічнозеленим деревом.
У Петрарки Дафна згадується у 41
пісні (XLI) у «Книзі пісень»:
Когда из рощи Дафна прочь уйдет -
Горнило вспыхнет в кузнице Вулкана:
За тяжкий труд кузнец берется рьяно
И стрелы для Юпитера кует.
Бушует снег, и намерзает лед,
Померк июль под натиском бурана,-
И вдалеке свою подругу ждет.
Злокозненные звезды Ориона
В открытом море губят корабли.
Сатурн и Марс ярятся распаленно.
Трубит Эол во всех концах земли,
Нептун встревожен, мечется Юнона -
Когда Она скрывается вдали.
(Переклад Є. Вітьковського)
Цікавим є те, що про саму Дафну Петрарка майже не згадує. Тільки у першій строфі: «Когда из рощи Дафна прочь уйдет». А надалі поет описує наслідки, що сталися після того, як Дафна пішла з гаю. Петрарку зовсім не хвилюють почуття Аполлона до німфи. Він їх описує так, для рисочки: «Спустился Феб за пелену тумана И вдалеке свою подругу ждет.». Тобто я б сказала, що Петрарка використовує сюжет кохання для зображення чогось більш масштабного. На тлі неземного кохання Петрарка показує як сколихнувся світ: «Сатурн и Марс ярятся распаленно. Трубит Эол во всех концах земли, Нептун встревожен, мечется Юнона». Отже Петрарка використовує дивергентну манеру написання. Він від однієї точки (кохання) показує як сколихнувся весь світ.
Щодо Маріно, то його версія Дафни є
зовсім іншою:
Зачем, скажи, о, Дафна,
Ты от меня бежишь
И верностью моей не дорожишь?
Ты нимфа? Или дерево над кручей,
Не знающей тропы?
Ты дерево - и потому молчишь?
Но, если так, откуда
Для бегства эти легкие стопы?
Быть может, все стыдливости причуда?»
Она к молитве жгучей
Глуха - и вдруг увидел Аполлон;
Она остановилась
И деревцем над берегом явилась.
(Переклад Є. Солоновича)
Можна сказати, що за стилем Маріно зовсім протилежний Петрарці. По-перше, Маріно відкидає тверду форму вірша. А саме - сонет. Замість нього він використовує верлібр (вільну форму вірша), щоб передати легкість, невимушеність. Форма верлібру також надає певної швидкості, динамічності. До того ж, на відміну від Петрарки, Маріно пише не вшир, а всередину. У нього так звана конвергентна манера письма. Він не намагається передати катастрофу, всесвітню картину, якесь полотно, величність тощо. Навпаки, Маріно занурюється у світ німфи. Він намагається зрозуміти її: «Зачем, скажи, о, Дафна, Ты от меня бежишь».
У Маріно зовсім відсутня божественність, піднесеність. Так, він згадує ім’я Аполлона, але не акцентує на ньому уваги.
Щодо образу самої Дафни, то він є парадоксальним. Дафна виступає посередником між світом людей та природою. Маріно знову використовує свій всюдисущий елемент, образ природи. Адже Дафна є німфою. Вона є і гармоні затором. Може людське кохання для неї чуже: «Она к молитве жгучей Глуха…», але вона не глуха до поклику природи. Любов німфи простирається набагато ширше, ніж лише коханням до однієї особи. Вона любить природу, навколишній світ.
Ось чому Дафна перетворюється на
дерево. Вона знаходить в цьому не лише спокій та вихід із ситуації. Таким чином
вона цілком єднається з природою. Вона стає вічнозеленим деревом.
Розділ 3. Актуальність Маріно в
Україні
Україна стала незалежною державою лише 19 років тому. Це дуже мало як для країни. А тому і літератури, перекладеної на українську мову в нас не так багато. Так, ми дали світу таких прекрасних перекладачів як М. Рильський, Леся Українка, Б. Лепкий, Іван Франко, але ще й до сьогодення залишилось безліч письменників та поетів, не перекладених на нашу рідну мову. До них відноситься і Джамбаттіста Маріно.
Як вже було сказано раніше Маріно був поетом незвичайним, екстравагантним. Він просто обожнював контрасти. Тяжів до пишноти (згадати хоча б «Адоніса» у двадцяти піснях). Але чи варто його взагалі перекладати? Адже ми маємо таких чудових італійських поетів як Данте, Петрарка.
Але, на відміну від Петрарки та Данте, Маріно закликає бачити прекрасне. І не у Богові, а навколо нас. Маріно намагається показати, як прекрасне життя, яким чудовим є кожний подих, кожна хвилина, проведена у цьому світі (але не треба забувати, що Маріно не був прихильником гедонізму, він вийшов за його рамки, він намагався відшукати гармонію). А його мотив природи. Може його не всі здатні запримітити, але він завжди присутній: у порівняннях, епітетах. Так прекрасне є миттєвим, але наше життя теж є, у своєму роді миттю. І тому ми маємо жити та радіти життю, бачити світ навколо себе, а не тільки десь на горі у перспективному майбутньому (і те, тільки якщо будеш добре поводити себе на Землі).
Маріно навчає життю. І це те, чого так іноді не вистачає нам, а особливо молоді. Іноді ми просто марнуємо час і зовсім не помічаємо, що навколо нас іде життя. Навколо нас танцює світ, адже життя - це невпинний танок.
Читаючи вірші Маріно, люди зможуть пірнути у світ радощів та насолоди від життя. Вони зможуть побачити, що навколо є беліч прекрасного, його лише треба вміти побачити.
Висновки
образ любовний петрарка маріно
Джамбаттіста Маріно був не лише великим поетом, а й цікавою людиною. Він поєднував у собі іспанську пристрасть, італійський авантюризм та французьке вільнодумство. Все це відобразилося на його віршах. Він міг брати релігійну тему і філософствувати на цей рахунок. Або написати якійсь еротичний вірш, не дивлячись на певний консерватизм тих часів. Але не дивлячись на все це, Маріно вдавалося вплести туди мотив природи. Отже, якщо підвести підсумки, то на думку автора тематикою малої поезії Маріно є:
- тема жінок, кохання (іноді відкрито еротичні)
- релігійні (але тільки як базис для роздуму)
природи (нею пронизана майже вся поезія Маріно)
мистецтва
Беручи до уваги усі ті поетичні форми, які використовував Маріно (а це сонети, мадригали, канцони, верлібри тощо), можна подумати, що Маріно щось шукав, свою форму, свій стиль. Але ні, він просто експериментував. Він хотів показати, що у поезії можливо все. І це він, відверто кажучи, зміг довести, адже другого Маріно так і не знайшлось.
На жаль, у нашій країні Маріно майже не перекладали, його творчість не досліджували. Я сподіваюсь, що найближчим часом ситуація зміниться на краще. Оскільки Маріно був обізнаною людиною, він був ознайомлений з творчістю своїх попередників. Він використовував їх спадщину як базис для своїх експериментів. Взяти хоча б приклад з Петраркою. Ніби пишуть про одне й те саме, але зовсім з різних ракурсів. Маріно більш тяжіє до реалізму, матеріалізму. Він є ближчим для нашого світогляду, світосприйняття. Тоді як у Петрарки бачимо духовність, піднесеність. Отже, Джамбаттіста Маріно надав сильний поштовх у розвитку італійської літератури. Він показав, що таке поезія і що в ній можна висловити все що завгодно і форма не повинна стримувати поета.
Перелік джерел
1. Петрарка Ф. Канцоньєре / Пер. з іт. А. Перепаді; Авт передмов М. Сантаґата, Н. Ф. Баллоні; Худож.-ілюстратор І. І. Яхін; Худож.-оформлювачі б. П. Бублик, В. А. Мурликін. - Харків: Фоліо, 2007. - 282 с. - (Б-ка світ. літ.).
. Виппер Ю. Б. Творческие судьбы и история. (О западноевропейских литературах XVI - первой половины XIX века). - М., 1990. - С. 79-107
. Голенищев-Кутузов Н. И. Марино и его школа // Голенищев-Кутузов Н. И. Романские литературы. - М.: 1975. - С. 244-265.
. Евгений Солонович Итальянская поэзия в переводах Евгения Солоновича. - Радуга, 2000.
. Европейская поэзия XVII века. Серия «Библиотека Всемирной литературы». - М., 1977.
. Квятковский А. П. Поэтический словарь / Науч. ред. И. Роднянская. - М.: Сов. Энцикл., 1966. - 376 с.
. Лисовый И.А., Ревяко К.А.. Античный мир в терминах, именах и названиях: Словарь-справочник по истории и культуре Древней Греции и Рима / Науч. ред. А.И. Немировский. - 3-е изд. - Мн: Беларусь, 2001
. Мокульский С. С. Итальянская литература // Ком. Акад.; Секция лит., искусства и яз.; Ред. коллегия: И. М. Беспалов, Лебедев-Полянский П. И., Маца И. Л., Нусинов И. М., Скрыпник И. А. Фриче В. М.; Отв. ред. Луначарский А. В.; Отв. секретарь Бескин О. М. - [М.]: Изд-во Ком. Акад., 1930. - [IV], 716 стб.: ил.