Материал: Астрономія новий опорний

• Дають розмите або забарвлене зображення;

• Мають малі розміри об’єктива (менше 102 см.);

Перший телескоп-рефлектор створив Ньютон з діаметром дзеркала 2,5 см.

Система Кассегрена – система в якій головне дзеркало – увігнуте параболічне, а допоміжне – опукле гіперболічне.

Головні дзеркала мають сферичну або параболічну форму. Спочатку дзеркала виготовляли з бронзи, а потім посріблені та алюмініюють (вони були громіздкі).

Система Річі-Кретьєна – система в якій головне дзеркало за формою дещо відрізняється від параболоїда, а допоміжне – від гіперболоїда.

5.Допоміжні прилади:

• Електронно-оптичні перетворювачі (ЕОП: інфрачервоне зображення стає видиме);

• Телевізійний метод;

• Нейтринний телескоп;

• Прилади з зоряним зв’язком (при попаданні фотонів в напівпровідник в реакції внутрішнього фотоефекту вивільняються електрони, які зберігаються і накопичуються в пік селях.

• ФЕМ.

Контрольні питання:

1. Які спектральні діапазони традиційно виділяють в астрономії?

2. Які типи телескопів використовують в астрономії і хто першим сконструював кожен із них?

3. Що таке радіоінтерферометри і за яким принципом він збудований?

4. У чому принципова різниця між фотографічними і фотоелектричним методами спостережень?

5. Як працює електронно – оптичний перетворювач?

6. Що таке детектор нейтрино?

Література:

1. Климишин І.А., Крячко І.П. Астрономія: Підручник для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Знання України, 2002р, §3, 11, 12

Тема: Сузір’я. Небесна сфера. Основні точки і лінії небесної сфери. Небесні координати.

План

1. Сузір’я. Класифікація зір.

2. Небесна сфера. Основні точки та лінії.

3. Система зоряних координат. Горизонтальні та екваторіальні.**

4. Карта зоряного неба.*

1. Сузір’я. Класифікація зір.

Сузір’я – певна ділянка зоряного неба з чітко окресленими межами, що охоплює всі належні їй світила і яка має власну назву.

З 1922 року – 88 сузір’їв (Велика ведмедиця, Мала ведмедиця, Оріон, Кассіопея, Великий пес, ….).

Класифікація зір за яскравістю .

Для зір змінені з часом яскравістю K, S, … Z.

Приклад - Вега (суз. Ліри) -Денеб (суз. Лебедя)

- Полярна зірка - Арктур (суз. Волопаса) -Антарес (суз. Скорп.)

(Мала Ведмедиця) - Регул (суз. Лева) -Спіка (суз. Діва)

- Альтаїр(суз. Орел) -Сіріус (суз. Вел. Пса)

( - Поллукс - Кастор із Близнят)

2. Небесна сфера. Основні точки та лінії.

3.3.Друга екваторіальна система координат.

У цій системі системі використовують такі координати: пряме піднесення – а світила М і його схилення .

і а не змінні при обертанні небесної сфери.

a + t = S – Зоряний час

Пряме піднесення світила М відлічують від точки весняного рівнодення вздовж небесного екватора назустріч видому обертанню небесної сфери до кола схилення світила.

Умови видимості світила.

S=t* - годинний кут точки весняного рівнодення.

h= - нахил вісі світу до горизонту.

4. Карта зоряного неба.

Контрольні питання:

1. Що таке небесна сфера?

2. Скільки сузір’їв налічується на небесній сфері і коли уточнено межі?

3. Що означає запис “об’єкт М31”, об’єкт NGC224”?

4. Скільки основних точок небесної сфери Вам відомо?

5. Що таке зоряна доба і зоряний час?

6. Чому дорівнюють азимут А точки заходу і точки сходу?

Література:

1. Климишин І.А., Крячко І.П. Астрономія: Підручник для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Знання України, 2002р, § 3-5.

Тема: Сонячний та зоряний час. Календарі. Закони Кеплера.

План

1. Одиниці вимірювання часу

2. Зоряна доба і зоряний час. *

3. Системи лічби часу: всесвітній, поясний і декретний час*

4. Основні типи календарів.

5. Всесвітній календар.*

6. Закони Кеплера.**

Одиниці вимірювання часу.

В основу визначення одиниці часу покладено періодичне явище в природі — добу — проміжок часу, протягом якого Земля робить повний оберт навколо своєї осі. Добове обертання Землі, визначаючи закономірність зміни дня та ночі, циклічність багатьох процесів на Землі, розпорядок життя та діяльності людей, є найбільш доцільною і зручною основою для вимірювання часу, яка дана самою природою, і якою споконвіку користується людство. Тривалість доби можна визначити за допомогою світила або точки, фіксуючи моменти двох послідовних кульмінацій, якщо відомі їх положення на зоряному небі.

Доба і її частки служать для вимірювання коротких проміжків часу, а для тривалих проміжків часу використовують поняття року. Проміжок часу між двома послідовними проходженнями справжнього Сонця через точку весняного рівнодення називається тропічним роком.

Т_тр.р.=365d,2422 с.с.д. (середньої сонячної доби).

Проміжок часу за який Земля зробить один повний оберт навколо Сонця відносно нерухомих зір називається зоряним роком.

Т_з.р.=365d,2568 с.с.д.

Зоряна доба і зоряний час

Небесна сфера – це уявна сфера довільного радіуса, в центрі якої знаходиться спостерігач і на яку спроектовано всі світила так, як він бачить їх у певний момент часу з певної точки простору.

Z - зеніт (вершина), Z – надир (напрям ноги).

Зеніт – це верхня точка перетину прямовисної лінії з небесною сферою, надир – нижня точка (протилежна зеніту).

N – північ, S – південь, SN – полуденна лінія, PP’ – вісь світу, P – північний полюс, P’ – південний полюс, Q – вища точка небесного екватора, W – захід, E – схід.

3. Система зоряних координат. Горизонтальні та екваторіальні.

3.1.Горизонтальна система координат.

Основною точкою у цій системі є площина горизонту SN, а початком – точка півдня S. Як азимут А, так і висоту h світила вимірюють у градусах: азимут від 0 до 360 градусів, висоту – від 0 до 360 (над горизонтом) і від 0 до -90 (під горизонтом) градусів. Недоліки цієї дуже простої системи координат є те, що кожна з координат світила безперервно змінюється внаслідок обертання небесної сфери.

3.2. Екваторіальна систем координат.

Точка відліку Q (найвища точка небесного екватора), а основною площиною в цій системі є площина.

- схилення градус від 0 до 90 градусів (Північний);

від 0 до 90 градусів (Південий);

t – годинниковий кут [t]=год від 0 до

Тому, використовуючи ці координати, не можна побудувати зоряні карти або скласти каталог зір для постійного користування. Ця обставина є недоліком зазначеної системи координат, але її перевагою є порівняно легке вимірювання.

Визначення зоряної доби випливає з видимого обертання навколо Землі точки весняного рівнодення. Верхня кульмінація цієї точки береться за початок доби. Проміжок часу між двома послідовними верхніми кульмінаціями, точки весняного рівнодення на тому самому меридіані називається зоряною добою.

Зоряну добу поділяють на 24 зоряні години, зоряну годину — на 60 зоряних хвилин, зоряну хвилину — на 60 зоряних секунд. Час, що проходить від моменту верхньої кульмінації точки весняного рівнодення до її положення в певний момент, виражений у частках зоряної доби, називається зоряним часом. Позначається латинською буквою s.

Годинний кут точки весняного рівнодення, виражений годинною мірою, чисельно дорівнює зоряному часу в даний момент. Час що пройшов від початку доби, дорівнює годинному куту точки весняного рівнодення. Для його визначення користуються зорями з точно визначеними координатами.

Цією залежністю користуються для визначення зоряного часу з спостережень моментів кульмінації зір за допомогою пасажного інструменту. Зоряним часом зручно користуватися в наукових і деяких інженерних роботах, але повсякденно життя пов’язане з сонячною добою, яка більша від зоряної, тому введено сонячний час

Системи лічби часу: всесвітній, поясний і декретний час

Різні обставини життя і діяльності людей примушували не тільки користуватися різними одиницями часу, але спонукали ввести і різні системи лічби часу.

Всесвітнім, або світовим, часом називається місцевий середній час грінвічського меридіану. Позначається він через Т₀ . Ним користуються для обчислення моментів початку і закінчення важливих астрономічних явищ і даних, які потрібні в астрономічній практиці, геодезії, мореплавстві та авіації. Вони публікуються в астрономічних календарях, астрономічних щорічниках і довідниках.

Місцевий час зв’язаний з всесвітнім часом формулою

Тм = Т₀ + λ (5),

де λ - довгота, визначена відносно грінвічського меридіану.

Поясний час. У 1885 р. Міжнародна конференція 26 держав прийняла систему поясного часу. За нею всю земну кулю було поділено на 24 годинні пояси з нумерацією від нуля до XXIII. Годинний пояс простягається по довготі на 150. Місцевий час середнього меридіана поясу, яким користуються в усьому поясі, називається поясним часом. Межі поясів проходять по державних кордонах, по межах великих адміністративних областей та з урахуванням фізико-географічних об’єктів (гірських хребтів, великих рік і т.п.)

Літній час був введений з метою раціональної організації виробничого і суспільного життя великих індустріальних і адміністративних центрів, рівномірного використання потужностей електростанцій протягом доби, денного освітлення для роботи і т. п. 16 червня 1930 р. Декретом Ради Народних Комісарів стрілки годинників в усіх годинних поясах СРСР були переведенні на одну годину вперед.

Календар

Система відліку великих проміжків часу (літочислення) з поділом на окремі періоди — роки, місяці і доби — називається календарем. За основу календарних одиниць лічби часу взято природні одиниці часу: сонячний рік, синодичний місяць і сонячну добу.

Ці одиниці часу між собою несумірні, а тому узгодження їх ускладнювало побудову календарів і породжувало плутанину в літочисленні різних народів, усуненню якої астрономи приділяли великої уваги.

Незалежність основних одиниць часу зумовлювала існування трьох типів календарів: сонячний, місячний і місячно-сонячний. У сонячному календарі основною одиницею часу є тривалість тропічного року (365,2422 середньої доби). Сучасний календар належить до сонячних. В основу місячного календаря покладено тривалість синодичного місяця (29,5 доби). Рік у ньому дорівнює 354 або 355 середнім сонячним добам, тобто 12 місяцям по 29,5 доби. Місячно-сонячний календар — це комбінація сонячного і місячного календаря.

Порядкові номери років у календарях ведуться від умовного початку, що називається ерою. Відомо понад 200 різних ер. Єгиптяни рахували ери по рокам початку правління фараонів, китайці – початки правління фараонів, римляни, наприклад, лічили спочатку за іменами консулів, далі — "від заснування Риму" (відповідає 753 р. до н. е.). У християнській релігії введено початок від "створення світу" (5508 р до н. е.), але в VI ст. прийнято нову еру — від народження Христа, якою користуються у багатьох країнах