Материал: Аналіз зовнішньої політики Швеції

Аналіз зовнішньої політики Швеції

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Інститут міжнародних відносин

Кафедра міжнародної інформації

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: «Аналіз зовнішньої політики»

на тему: «Аналіз зовнішньої політики Швеції»

Виконала: Шевченко Вікторія Сергіївна

Перевірив: к.політ.н., доц. Алієв М.М.

Київ - 2012

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретико - концептуальні засади дослідження зовнішньої політики держави

.1 Загальнонаукові методи дослідження зовнішньої політики держави

.2 Спеціально наукові методи аналізу зовнішньої політики держави

Розділ 2. Практичні підходи аналізу зовнішньої політики держави

.1 Контент аналіз зовнішньої політики Швеції

.2 SWOT - аналіз зовнішньої політики Швеції

Розділ 3. Сценарії розвитку відносин Швеції з Україною

Висновки

Список використаних джерел та літератури

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Швеція є одним із світових економічних лідерів, маючи передову промисловість, високорозвинене сільське господарство, розгалужені зовнішньо економічні зв’язки та один з найвищих у світі рівнів соціальної захищеності населення. Запас міцності шведської економіки виявився досить високим, щоб успішно протистояти нинішній світовій фінансовій кризі. Протягом останніх десятиліть Швеція є одним з вагомих і впливових чинників й у світовій політиці. Поза сумнівом, цьому значною мірою сприяло набуття країною в 1995 році членства в ЄС. Цей крок став результатом історичного рішення, прийнятого шведами на референдумі. Історичним це рішення можна вважати тому, що протягом століть Швеція незмінно дотримувалась принципу неприєднання. І хоча насамперед це стосувалося військово-політичних блоків, шведське суспільство завжди досить обережно ставилося до можливих наддержавних утворень. Однак ЄС виявився тим проектом, який, в умовах глобалізації, викликав довіру шведів. І вони не помилилися. Як результат, Європа отримала нового впливового гравця, а Швеція - можливість активної участі в динамічних процесах, що відбуваються в ЄС та на континенті в цілому.

Слід зауважити, що Швеція одразу ж стала одним з лідерів Євросоюзу, привнісши в його діяльність такий необхідний північний вимір та досить свіжі підходи до вирішення актуальних питань сьогодення. Так, Швеція, на відміну від деяких так званих “старих” членів ЄС, всіляко підтримує розширення Європейського Союзу, вважаючи його природним процесом, який сприяє поширенню зони стабільності та демократії на континенті. Шведська дипломатія завжди була досить активною по відношенню до Східноєвропейських країн, а тому й сьогодні вона виступає з чіткою позицією щодо необхідності якнайшвидшої інтеграції країн цього регіону до ЄС. Швеція не обмежується тільки європейським регіоном, сьогодні вона виступає активним провідником миру та безпеки в усіх куточках світу. Тому дослідження зовнішньої політики Швеції є надзвичайно актуальним. Завдяки аналізу ми дізнаємось про основні напрямки відносин цієї унікальної держави, її основних партнерів та конкурентів на міжнародній арені.

Об’єктом даного дослідження витупає Швеція як впливовий актор сучасних міжнародних відносин.

Предметом дослідження є різноманітні зв’язки та напрямки міжнародної політики держави.

Метою роботи є аналіз зовнішньої політики держави за певний період часу. Головними завданнями є:

·        освоїти теоретико-концептуальні засади дослідження зовнішньої політики держави;

·        навчитися застосовувати прикладні методи дослідження, використовуючи їх здійснити аналіз зовнішньої політики держави;

·        проаналізувавши історію розвитку відносин між Швецією та Україною, скласти сценарій розвитку подій на майбутнє.

Хронологічні рамки охоплюють період від 01.06.2011 до 01.01.2012.

Методи дослідження. У ході роботи були застосовані методи контент-аналізу, SWOT та сценарію. Використання цих методів дало можливість провести ефективне і достовірне дослідження.

Джерельна база. При написанні роботи було використано велику кількість джерел. Особливо корисними виявились підручники з політології та міжнародних відносин таких авторів як: Циганков П.А, Боришполець К. П., Мальський М. 3., Мацях М. М, Бєлов Г. А., Кирилюк Ф. М. та ін. В їх роботах дуже детально було висвітлено засади дослідження зовнішньої політики, основні загальні та спеціальні методи, які застосовуються для аналізу сучасних міжнародних відносин. Завдяки використанню інтернет - ресурсів, вдалося здійснити моніторинг багатьох національних та іноземних інформаційних агентств, отримати достовірну інформацію з офіційних сайтів посольств та міністерств закордонних справ.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО - КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

.1 ЗАГАЛЬНО-НАУКОВІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

Сьогодні існують різні погляди на природу політики, шляхи її вивчення і способи отримання нових знань про політичне життя суспільства. У сфері політичних досліджень склалися різні наукові школи, які відрізняються за основними об'єктами вивчення, засобами, які вони для цього застосовують, і по тим цілям, які перед собою ставлять. У політології початку третього тисячоліття можна перерахувати кілька десятків оригінальних стилів наукового пошуку і їх активних прихильників. [1]

Наукові уявлення про політику складаються сьогодні в сфері фундаментального і прикладного вивчення реальних процесів, що набули особливого значення з середини XX ст. Як і в інших областях сучасної науки, прикладні та фундаментальні дослідження політики розрізняються головним чином з тієї мети, яку вони перед собою ставлять: вирішуються чи універсальні концептуальні або конкретні практичні завдання. Крім того, їх відмінності пов'язані з особливостями збору і обробки інформації, характером проведення дослідження, а також формою подання кінцевих результатів. [7]

Фундаментальні знання цінні своєю ґрунтовністю, концентрацією досвіду культур. Пошук по самій своїй природі схожий на легку кавалерію, пристосовану до розвідки. Він повинен бути вільний від вантажу усталених уявлень. Абсолютизація фундаментального знання - основа консерватизму, надмірне перебільшення ролі пошукового знання народжує нігілізм. Усталені знання стримують творчість і сміються над тягою до евристичності. Пошук, відриваючись від традиційних уявлень, сприймається як необґрунтований і навіть легковажний порив, витканий з гіпотез, припущень, уяви. Але одночасно обидві сторони позитивно впливають один на одного. Фундаментальне знання захищає науку від нігілізму, безплідного руйнування. Звернення ж до динаміки пробуджує потребу бачення нового, витісняє з основного ешелону знань морально застаріле як забобон, який обмежує здатності до пізнання світу.

Вивчаючи політичні відносини, дослідники дотримуються ряду загальних правил, по-перше, проведення аналізу ситуацій і процесів, по-друге, виведення аналітичних висновків і, по-третє, перегляду раніше сформульованих висновків. Дотримання цих правил забезпечує можливість перевірки результатів безлічі окремих досліджень, присвячених не тільки конкретній проблемі, а й зіставленню знань у різних областях. Їх сукупність становить методичне забезпечення кожного фундаментального або прикладного проекту, в рамках якого розрізняють кілька рівнів: концептуально-теоретичний, методологічний і методичний. [2]

Займаючись вивченням політики, дослідники використовують різні теорії і застосовують різні методи. Теорія є інструментом мислення, що використовується для організації певного логічного порядку вивчення універсальної за масштабами реальності («картини світу»). Вона також може служити інструментом опису, пояснення або передбачення певних подій. І хоча різні автори пропонують різні варіанти використання тієї чи іншої теоретичної концепції, загальновизнано, що теорія як така повинна займати значне місце в дослідницькому процесі. Без чіткого опору на теорію результати наукового вивчення будь-якої проблеми будуть дуже обмежені.

Хоча в гуманітарних науках автори часто використовують терміни «теорія», не вкладаючи в її зміст особливого сенсу, хотілося б звернути увагу, що культура наукового мислення починається саме з чіткого уявлення про понятійний апарат дослідницької діяльності. [1]

Теорія - це твердження про характер впливу одних феноменів на інші. Їх прийнято називати змінними. Ці феномени можуть бути залежними або незалежними, причому незалежна змінна впливає на залежну. Теорія містить в собі також спектр гіпотез - припущень про те, як виникає певний тип відносин між залежними і незалежними змінними. Зі свого боку гіпотеза включає різні способи підтвердження висунутих на основі теорії тверджень. Існує два різні способи визначення сутності наукової теорії, у тому числі в сфері гуманітарних наук:

Процесуально орієнтоване визначення, тобто визначення того, якого роду функцію виконує теорія в науковій роботі;

Розмежувальні (делімітизоване) визначення, за допомогою якого теорія розглядається в якості особливого виду продукту наукової діяльності.

У процесуально орієнтованому визначенні теорія виступає основним принципом, що визначає пошук стабільних взаємозв'язків при вивченні дійсності. Вона об'єднує окремі спостереження, поділяє їх на категорії, інтерпретує результати відповідно до заздалегідь сформульованими критеріями. Тим самим теорія пояснює багато приватних питання, що виникають в процесі спостереження. [3]

Друге визначення теорії орієнтоване на відділення теорій від інших видів наукових тверджень. В історії науки дане поділ близько до так званого принципу демаркації, розмежовує науку від не науки, який був запропонований філософом К. Поппером. Згідно розмежувальної визначенням, наукова теорія є загальним твердженням, яке підтверджується реальністю. Таке підтвердження досягається в результаті перевірки теорії гіпотезами і тестами.

Таким чином, ми бачимо, що далеко не кожне міркування про політику, навіть сформульоване в авторитетних наукових термінах, може бути віднесено до розряду наукового інструментарію. Теорія будує гіпотетичну картину світу і доводить свої твердження через серію індуктивних або дедуктивних побудов. [1]

Основні розбіжності різних теорій в сфері вивчення політики стосуються природи світу політичного (онтологія) і характеристик знання про цей світ (епістемологія). До області онтології відносяться основоположні питання, наприклад: чи володіє політична реальність власної сутністю або ж вона є суб'єктивною, по своїй суті, створеною людиною. Найбільш радикальні прихильники цього підходу трактують політику як абсолютно об'єктивну і незалежну від людських уявлень сферу соціального буття, фактично ставлячи знак рівності між нею і природним середовищем. На протилежному полюсі онтологічному знаходяться погляди ідеалістів, які стверджують, що внутрішня політика та міжнародні відносини є переважно ідеями або концепціями, які створюються і розділяються людьми.

Епістемологія розглядає питання, що стосуються способів отримання людиною своїх знань. Одна з крайніх точок зору на цю проблему полягає в прагненні досягти суто наукове пояснення політики шляхом створення універсальної соціальної теорії на базі емпірично перевіряються припущень. Іншою крайністю є уявлення, що відкидають шлях пояснення і відстоюють принцип розуміння світу політичного. Представники цього підходу бачать свою задачу в тому, щоб зрозуміти й інтерпретувати головні питання, які служать предметом вивчення. Вони вважають, що історичні, правові або моральні проблеми політичного світу не можна перевести в терміни науки без того, щоб не спотворити їх зміст. [16]

.2 СПЕЦІАЛЬНО-НАУКОВІ МЕТОДИ АНАЛІЗУ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

Як складова частина політичної науки прикладна політологія спирається на ті самі загальнонаукові підходи і принципи аналізу, що й теоретичні дослідження. Однак домінуюча роль тут належить засобам мікрополітичного аналізу, де переважають індуктивні методи дослідження, що ґрунтуються на вивченні окремих, одиничних явищ. [18]

До таких методів відноситься насамперед спостереження подій. Воно може проводитись у формі «відкритої» констатації фактів (відстеження конкретних подій та довгострокових наслідків тих чи інших рішень) та у формі «включеного спостереження» (коли дослідник протягом певного часу або знаходиться усередині досліджувальної групи, наприклад керівництва партії, або «занурюється» у яку-небудь конкретну ситуацію, скажімо, в атмосферу проведення переговорів). При кожному з цих варіантів одержувана інформація повинна бути достовірна, незалежна від пристрастей спостерігача, що на практиці досягти нелегко, оскільки в політиці діють живі люди зі своїми інтересами, симпатіями й антипатіями. [14]

Важливий метод прикладної політології - контент-аналіз. Він припускає цілеспрямоване вивчення певних документів (конституцій, правових актів, кодексів, програм, інструкцій) чи ж інших безпосередніх носіїв інформації (книг, картин, кінофільмів, гасел тощо). Цей метод спирається на широке застосування комп'ютерних технологій, завдяки чому в наслідок індексування ключових слів можна підрахувати частоту їхнього використання і вибрати інформацію з дуже значних за обсягом текстів.

У прикладній політології широко використовується метод опитування прямих чи побічних учасників політичних подій, а також експертів, здатних дати професійний аналіз ситуації. Виявлення, узагальнення й систематизація інформації можуть здійснюватися через інтерв'ювання окремих громадян або проведенням масових анкетних чи інших опитувань. Можливість широкого використання при цьому математичних методів підвищує вірогідність даних, а значить і наукову обґрунтованість політичних прогнозів і рекомендацій.

Ігрові методи припускають попереднє конструювання ситуації, імітацію того чи іншого варіанту розвитку процесу, конфлікту і т. д. Це дає можливість відпрацювати різні моделі дій управлінських структур, розподілити ролі учасників подій, уточнити характер їх поведінки і взаємини між ними. Завдяки такого роду прийомам можна передбачати варіанти зміни ситуації, підготувати управлінський персонал до прийняття рішень у неординарних ситуаціях, знаходити якісно важливі ланки і суперечності у відповідних процесах. [5] У прикладній політології широко застосовуються і більш приватні методи досліджень, наприклад:

·        фактор-аналіз, що зводить безліч емпіричних даних до основних, визначальних;

·        використання когнітивних карт-матриць, у яких фіксуються типові реакції лідерів (чи інших осіб) на кризові ситуації, зразки вчинків у стабільних умовах, біографічні дані й інша інформація, що допомагає прогнозувати їх майбутні вчинки;

·        конфігуративні дослідження, що використовують порівняльний аналіз для виявлення специфічних ознак політичних об'єктів;

·        біографічний аналіз та ін.

Результати порівняльних досліджень у галузі прикладної політології сприяють виробленню теоретичних установок аналізу політичної реальності, тобто моделей вивчення тієї чи іншої ситуації, конфлікту чи іншого процесу. Такі моделі, що передбачають, наприклад, дії уряду в умовах міжнародної кризи чи комплекс заходів щодо організації передвиборчої кампанії, дозволяють домагатися всебічної характеристики політичних процесів, враховувати неминучі фази й етапи їхнього розвитку, вчасно завбачувати найбільш небезпечні зони і кризові моменти. [5]

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНІ ПІДХОДИ АНАЛІЗУ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

.1 КОНТЕНТ-АНАЛІЗ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ШВЕЦІЇ

Хронологія подій міжнародного життя Швеції за період від 1.06.2011 - до 1.01.2012