· 1997 рік - у травні кількість хостів у національному домені .ua перевищила 10 тисяч, а в 1998-му - кількість хостів у домені .ua перевищила 20 тисяч;
· у червні 2000-го р. в Кончі-Заспі під Києвом відбулась спільна зустріч основних компаній - операторів Інтернет (провайдерів послуг Інтернет) та державних органів. Цією зустріччю була започаткована координація між компаніями - учасниками ринку Інтернет в Україні та державними органами України в питаннях розвитку національного сегменту мережі Інтернет;
· 31 липня 2000 підписано Указ Президента України № 928 “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні” - один з перших державних документів щодо розвитку мережі Інтернет в Україні;
· 21 листопада 2000 р. зареєстровано Інтернет асоціацію України (ІНАУ)), а 7 грудня зареєстровано Асоціацію учасників ринку Інтернет України (АУРІУ);
· 15 березня від Уряду України за підписом Урядового Секретаря Кабінету Міністрів України В. Лисицького направлено листа в Інтернет корпорацію з розподілу доменних імен та адресного простору (ICANN) щодо існуючої ситуації та процесу реорганізації адміністрування домену .ua;
· 22 листопада в Держкомзв'язку відбувся “круглий стіл” щодо прискорення розвитку Інтернет в Україні, на якому зазначалось, що одним з гострих питань є реформування системи адміністрування доменним простором в Україні та передача повноважень щодо адміністрування домену .ua підприємству, засновниками якого мають стати держава та професійні асоціації, що представляють інтереси Інтернет співтовариства в Україні;
· 2002 рік - у січні кількість хостів у домені .ua перевищила 60 тисяч;
· 22 жовтня відбулись збори засновників об’єднання "Український мережевий інформаційний центр", на яких було укладено установчий договір про створення зазначеного об’єднання, затверджено його статут і створено колегіальний орган управління - Координаційну раду об’єднання, до складу якої ввійшли 4 представники державних органів і 4 представники Інтернет-спільноти України;
· 22 липня 2003 року вийшло розпорядження Кабінету Міністрів України № 447-р “Про адміністрування домену “.UA”, яким визначаються вимоги щодо створення об'єднання підприємств “Український мережевий інформаційний центр”, його координаційної ради та передачі цьому об'єднанню прав з адміністрування домену .ua;
· 2004 рік - у січні кількість хостів у домені .ua перевищила 90 тисяч;
· у листопаді 2005 р., у зв’язку із “помаранчевою революцією”, відбулося рекордне збільшення кількості користувачів Інтернет в Україні - на 39,9% порівняно з жовтнем 2004 р.;
· Весною 2014 року компанія Google представила результати дослідження українських користувачів інтернету. За даними цього дослідження регулярними користувачами інтернету є 56% опитаних. А у віковій групі 16-24 років їх кількість досягає феноменального показника 96%. При цьому варто відзначити, що опитування проводилося методом індивідуального інтерв’ю з вибіркою по всій Україні, і участь в ньому взяло 1000 респондентів віком старше 16 років( додаток 2).
Необхідно зазначити, що проблемі розвитку Інтернету в Україні було присвячено декілька конференцій, як державного, так і суспільного рівня. Серед них можна відзначити конференцію українських Інтернет-провайдерів у Судаку в 2004 році, присвячену проблемам розвитку Інтернет покриття в нашій державі, а також деяким проблемам, пов’язаним з роботою мережі.
У 2003 році в м. Києві в новому Мiжнародному Виставочному Центрi проходила Мiжнародна виставка «IT-Expo 2003».
Використовуючи досвід та дані про розвиток мережі Інтернет інших країн, можна зазначити, що:
· на середину 2012 року Україна входить до першої десятки країн Європи за кількістю інтернет-користувачів[26] - доступ до всесвітньої павутини мають до 15 млн українців.
· в Україні користувачами Інтернету є біля третини (33%) жителів[22], а наприклад, за даними internetworldstats.com[26], в США користуються всемережжям 69,6% населення країни, в Німеччині 61,3%, у Великобританії 50,3%, Франції 50,3%, Польщі (62%) та в Росії (44%). Назагал 50,9% жителів Європейського Союзу користуються всесвітнім павутинням.
· за вартістю домашнього інтернету Україна посідає «третє місце з кінця»[23] серед 160 країн, за рейтингом Міжнародного телекомунікаційного союзу.
· у 2012 році в Україні середньомісячна вартість доступу до Інтернет становила трохи більше 75 гривень[23]
Дистанційне навчання, реалізоване в інтернет-середовищі, - це одна з можливостей соціального вирівнювання умов життя в нашій країні. Сільський учитель і сільський учень, взагалі сільські жителі мають обмежені можливості доступу до інформації, до знань, до тих досягнень цивілізації, що перебувають у великих містах. І лише дистанційні методи навчання, засоби доступу до інформації дозволять вирівняти умови для населення різних регіонів. Можна розпочати зі створення шкільного інтернет-порталу, на якому слід би розмістити інформацію про нові методики, зразки мультимедійних варіантів шкільних предметів, розширені і поглиблені відомості з різноманітних предметів, умови проведення заочних олімпіад, культурологічну, історичну й іншу інформацію, орієнтовану на шкільну аудиторію, а також багато іншого. Інформаційні технології дистанційного навчання дозволяють реалізувати протягом усього життя принцип безперервного навчання для різних фахівців. Надання такої можливості особливо актуальне сьогодні для України, коли велика кількість фахівців змушена змінювати професію.
Що ж стосується соціальних аспектів,то реалізація програм навчання широких прошарків населення, фахівців із різноманітних прикладних галузей інформаційних технологій допоможе багатьом із них стати більш затребуваними в умовах інформаційного суспільства, зніме соціальну напругу при працевлаштуванні.
Впровадження інтернет-технологій у сферу державного управління, з одного боку, дозволить підвищити його ефективність, з другого - надасть більшої відкритості роботі органів влади. Робота в режимі «електронного уряду» принципово змінює атмосферу взаємодії чиновників і населення. Кожен громадянин дістає змогу дізнаватися подробиці діяльності міністерств, відомств, органів місцевого самоврядування, знайомитися з їхніми планами роботи, безпосередньо взаємодіяти з ними інформаційно без черг і зайвої бюрократії.
Сьогодні відомо не дуже багато країн, де створюється національна система законодавчого регулювання у глобальному інформаційному просторі. Міжнародні угоди з цих проблем ще тільки розробляються, судова практика тільки формується. Проте нинішня ситуація містить у собі своєрідну загрозу для ряду країн, які не приділяють належної уваги цим питанням.
Зокрема, за даними Всесвітнього банку, одним із дієвих механізмів виходу з економічної кризи для України може стати активний розвиток високих технологій.
Корисним для українців може бути досвід Білорусі, в якій ключову роль у формуванні ВВП вже кілька років грає Парк високих технологій. В Україні ж ІТ-технології, за словами виконуючого обов'язки міністра економічного розвитку і торгівлі Анатолія Максюти, поки займають небагато місця в структурі ВВП.
Для кардинальних змін і створення
умов для розвитку високих технологій, експерти просять прийняти сприятливі
закони, створити тренінгові центри для ІТ-фахівців, впровадити технологію 3G і
поліпшити бізнес-клімат для залучення до України великих міжнародних
ІТ-компаній.
РОЗДІЛ ІІ. НАУКОВІ ПРАЦІ ТА ДОСЛІДЖЕННЯ
В СФЕРІ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ ОСОБИСТОСТІ ТА МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ
.1 Аналіз праць науковців в питанні
соціалізації особистості в кіберпросторі
Віртуальне середовище настільки глибоко увійшло в життя сучасного суспільства, що воно безпосередньо накладає свій «відбиток» на процес соціалізації особистості.
Вивчення протиріччя впливу кіберпростору на особистість виникло одразу ж після появи Інтернету. Аналіз проблеми суперечності впливу кіберпростору на особистість зумовлює її актуальність.
Термін «кіберсоцііалізація» був введений у науковий обіг російським вченим В. Плешаковим у 2005 році. Автор розуміє кіберсоціалізацію людини (від англ. Cyber - віртуальний - пов'язаний з комп'ютерними технологіями і особливо з всесвітньої глобальної мережею Інтернет + англ. Socialization - соціалізація) - соціалізацію особистості у кіберпросторі - як процес якісних змін структури самосвідомості особистості, що відбувається під впливом і в результаті використання ним сучасних інформаційних та комп'ютерних технологій у контексті життєдіяльності [10, с. 70].
І. Валлерстайн(американський соціолог та історик) вважає, що сучасні ЗМІ, своєю діяльністю впливають на суспільство змінюючи його. Також ЗМІ впливають на розвиток інститутів соціалізації. Найпомітнішою на даний момент тенденцією, що характеризує соціалізацію сучасної молоді, є зниження її інтелектуально-освітнього, культурного і морального рівнів. Дана проблема інкультурації підлітків і молодих людей тісно пов'язана із зміною пріоритетів у діяльності ЗМІ та зниженням стандартів масової культури, у зв'язку з чим вчене співтовариство різних країн постійно обговорює питання стимулювання молоді з метою залучення її до високоякісних друкованим та електронним виданням [20, с. 184].
До основних функцій мережі Інтернет відносять - комунікативну, розважальну та пізнавальну. Згідно з М. Кастельсом: «Інтернет - це комунікаційний медіум, який вперше зробив можливим спілкування багатьох людей з багатьма іншими в будь-який момент часу і в глобальному масштабі. Якщо поширення друкованих видань на Заході призвело до створення того, що Маклюен охрестив «галактикою Гутенберга», то ми зараз вступаємо в новий світ комунікацій - галактику Інтернет» [16, с. 18].
Третя функція Інтернету - пізнавальна - реалізується за допомогою спілкування, перегляду новин, читання книг, статей, в цілому інтернет- серфінгу (тобто відвідування різних сайтів). До цієї функції можна віднести процес соціалізації. У наш час вона, крім «класичних», включає в себе «сучасних» агентів, таких як Інтернет.
Соціологічні аспекти кіберсоціалізаціі обумовлені її суперечливістю, яка полягає в тому, що кіберпростір розширює горизонти інтерсуб'єктивності життєвого простору особистості і при цьому таїть в собі серйозні загрози руйнування особистості, культури, не кажучи вже про можливість маніпулювання свідомістю особистості, що призводить до різного роду залежностей від Інтернету, віртуалізації свідомості і т.д.
У психолого-педагогічному плані актуальними проблемами досліджень стає значна кількість негативних наслідків, неконтрольований доступ до небезпечної для психіки, а іноді і життя інформації; матеріали антигромадського, антигуманного чи порнографічного характеру; спілкування з кіберзлочинцями, з людьми, що мають серйозні психічні захворювання або збочені сексуальні нахили; пропаганда насильства, наркотиків. Слід також додати до цього списку онлайн-ігри, які зараз дуже популярні. Світ гри є ідеальним по відношенню до реального світу. У грі живе цілий Всесвіт за своїми законами, і ці закони не лише проповідують ідеали гуманізму та демократії. Це є значущим фактором соціалізації молодого покоління. [15]
Вітчизняні та зарубіжні дослідники Інтернету виділяють наступні негативні феномени, пов'язані з освоєнням людиною нових інформаційних технологій:
) персоніфікацію, «одушевлення» комп'ютера, коли комп'ютер сприймається як живий організм;
) потреба в «спілкуванні» з комп'ютером і особливості такого спілкування;
) різні форми комп'ютерної тривожності;
) вторгнення у внутрішній світ людини, що веде до виникнення у деяких користувачів екзистенціальної кризи, що супроводжується когнітивними і емоційними порушеннями. При цьому може відбуватися переоцінка цінностей, перегляд поглядів на світобудову й своє місце в світі. [15]
Наслідком негативного впливу кіберпростору на особистість є девіантна поведінка. Девіантна (що відхиляється) поведінка - це поведінка індивіда чи групи, що не відповідає загальноприйнятим нормам, у результаті чого ці норми ними порушуються.
Поява і широке поширення Інтернету призвела до збільшення обсягу інформації, до насиченості інформаційного середовища, з якою індивід не завжди здатний впоратися. У якості «самозахисту», як відповідна реакція індивіду стало притаманне так зване «Кліпове мислення». При такому виді мислення соціальна реальність перетворюється на сукупність фрагментованих, розрізнених фактів і подій. Для індивіда стає звичайним швидка зміна інформації, незв'язаність її між собою. Більше того, індивід прагне до отримання все більшого обсягу знань за допомогою «короткометражних» повідомлень, втрачаючи здатність роботи зі складно структурованими текстами або ж текстами великого обсягу. Про подібного роду вплив Інтернету на мислення індивіда пише у своїй статті «Google робить нас дурніший?» Н. Карр: «Останнім часом у мене з'явилося відчуття, що хтось чи щось колупається у моєму мозку, перерозподіляючи нейронні схеми і перепрограмує пам'ять. Мій мозок не вмирає, наскільки я можу судити, але змінюється. Я вже не думаю так, як думав раніше. Особливо це помітно при читанні. Раніше я з легкістю занурювався в книгу або довгу статтю. Мозок захоплювався розповіддю або поворотами дискусії, і я годинами бродив по довгих дорогах прози. Тепер таке рідко трапляється. Після двох-трьох сторінок увага починає розсіюватися, з'являється якась метушливість, я втрачаю зв'язок, починаю шукати, чим би ще зайнятися».
Соціальний фактор захопленості Інтернетом полягає у фізичних і психологічних відхиленнях особистості. Дослідники до найбільш поширених проявів негативної девіантної поведінки у сфері комп'ютерних технологій відносять: Інтернет-залежність, ігроманію і хакерство. Тому за необхідне розглянути більш детально негативні аспекти Інтернет-простору для подальшої профілактики їх у соціально-педагогічній практиці.
Відомий американський фахівець в області Інтернет-залежності Кімберлі Янг вважає [19], що в США цьому недугу схильно приблизно 6% населення. Однак багато психотерапевтів говорять, що Інтернет-залежність не є самостійним захворюванням. Як правило, цей діагноз свідчить про інші, серйозні проблеми клієнта - депресія, комунікаційні проблеми та ін. Всі вони так чи інакше є ознаками нездатності впоратися зі стресом і формами тієї чи іншої дезадаптації в реальному житті.
Як стверджує Янг, Інтернет-залежні використовують Інтернет для отримання соціальної підтримки (за рахунок належності до певної соціальної групи: приймання участі в чаті або телеконференції), сексуального задоволення, можливості «творіння персони», викликаючи цим певну реакцію оточуючих, отримуючи цим визнання оточуючих. Соціальна підтримка в даному випадку здійснюється через включення людини в певну соціальну групу (чат, MUD, телеконференцію) в Інтернеті. Як будь-яка спільнота, культура кіберпростору володіє своїм власним набором цінностей, стандартів, мови, символів, до якого пристосовуються окремі користувачі. Включаючись у таку групу, людина отримує можливості підтримки позитивного образу "Я" за рахунок позитивної соціальної ідентичності [19].
В Україні на сьогодні не існує статистичних даних щодо проблеми інтернет-залежності, оскільки цей вид залежності не виділено в окрему нозологічну форму. Однак відповідно до даних Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України, серед українських користувачів Інтернету залежними вважаються від 2 % до 6 %, абсолютна більшість серед яких - студенти.
Українська дослідниця проблем віртуальної культури Є. Прохоренко вважає, що віртуальна соціалізація включає в себе також засвоєння символіки культурних кодів кіберкультури. Віртуальна соціалізація постає як процес освоєння користувачами технологій міжособистісної комунікації, соціальної «навігації» і правил поведінки у кіберпросторі. Учасники мережі засвоюють соціальні норми, цінності та рольові вимоги, які існують як в конкретних мережевих спільнотах, так і в реальному соціумі. На її думку, виникнення віртуальної соціалізації та її трансформації пов'язані зі зміною самої соціальної структури. Суспільство змінюється настільки швидко, що молодь, яка дорослішає, приходить вже не в той звичний світ, до якого її готували в процесі традиційної соціалізації. Трансформація соціальної структури є причиною того, що молоді люди не переймають досвід старших поколінь. Як результат - різноманітні молодіжні спільноти, у тому числі і кіберкомунікаційні, формують кіберкультуру як альтернативну субкультуру, яка більш адекватно відображає нові реалії інформаційного суспільства [11, с. 706-707]