За періодом дії розрізняють норми:
перспективні, що враховують прогресивні напрями у використанні сировини, матеріалів протягом кількох років;
річні, що визначають середньорічні витрати матеріальних ресурсів;
поточні, які пов'язані з конкретним технологічним процесом в обмеженому календарному періоді.
За масштабом застосування розрізнюють норми індивідуальні, що застосовуються для виготовленні окремого виду продукції, і групові - для окремих видів продукції:
за ступенем деталізації об'єкта нормування розрізняють такі норми витрат матеріальних ресурсів: на одиницю готової продукції, на вузол, на деталь;
за ступенем деталізації номенклатури матеріалів розрізняють норми специфіковані (на вид ресурсів за конкретними їх параметрами) і зведені (на вид ресурсів зі звуженою номенклатурою);
за призначенням застосовують норми витрат окремих видів матеріальних ресурсів - сировини, основних матеріалів, палива, енергії тощо.
Норми витрат матеріальних ресурсів розробляються, як правило, самими підприємствами. У деяких випадках на замовлення підприємств ці норми можуть розроблятись галузевими науково-дослідними організаціями. Норми витрат матеріальних ресурсів мають бути прогресивними, технічно та економічно обґрунтованими (з урахуванням досягнень науки і техніки, передового досвіду, перспектив на майбутнє) [12].
Норми витрат матеріалів на виготовлення одиниці продукції розраховують з урахуванням її матеріаломісткості.
До основних методів нормуванні матеріальних ресурсів відносять: аналітично-розрахунковий; дослідно-виробничий; звітно-статистичний.
Аналітично-розрахунковий метод є найбільш прогресивним і грунтується на детальному аналізі первісної конструкторської та технологічної документації, результатах науково-дослідницьких робіт, експериментів, конкретних виробничих умов, на урахуванні можливостей впровадження в плановому періоді нової техніки, технології та прогресивних методів організації виробництва. Застосування цього методу дає змогу техніко-економічно обґрунтувати складові елементи норм, виявити втрати й резерви, розробити відповідні організаційно-технічні заходи щодо забезпечення економії сировини та матеріалів.
Дослідно-виробничий метод грунтується на встановленні норм дослідних випробувань, проведених безпосередньо на робочих місцях та в цехах. Він ефективний у тих випадках, коли норму неможливо розрахувати через відсутність даних або складність розрахунків. Цей метод застосовується здебільшого при нормуванні витрат допоміжних матеріалів та інструменту.
Звітно-статистичний метод полягає в розрахунку норм на базі звітних даних про фактичне використання матеріалів, сировини в звітному періоді з коригуванням їх у бік можливого зниження.
Ці норми не є прогресивними, бо не сприяють виявленню внутрішніх резервів, тому застосування їх допустиме, як виняток, для приблизних розрахунків та для нормування малоцінних матеріалів, які рідко використовуються.
Нормовані кошти - це ті, зростання яких необхідно обмежити (всі три групи оборотних фондів і перша група у фонді обігу. Нормування - це процес встановлення економічно обгрунтованих, мінімально необхідних для нормального функціонування виробництва значень оборотних засобів. Розрізняють поняття "норма" і "норматив". Норма оборотних коштів характеризує мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей і розраховується найчастіше в днях запасу. Норматив є поняттям, похідним від норми, і являє собою добуток норми на той показник, відносно якого визначається норма. Наприклад, норматив оборотних коштів, вкладених у сировину, основні матеріали, куповані комплектуючі, визначаються добутком норми запасу в днях на середньоденну витрату відповідних ресурсів.
Нормативи оборотних коштів розраховують методом прямого розрахунку і методом укрупненого аналітичного розрахунку.
Нормування оборотних коштів полягає в розробці й установленні:
норм запасу всіх оборотних засобів за окремими видами товарно-матеріальних цінностей, виражених у днях;
нормативів оборотних коштів - у грошовому обчисленні для кожного елемента оборотних засобів і в цілому.
Норми оборотних коштів визначаються:
тривалістю виробничого циклу;
періодичністю запуску матеріалів у виробництво;
часом підготовки матеріалів для виробничого застосування;
віддаленістю постачальників від споживача;
частотою і комплектністю постачань, розміром постачань, якістю матеріалу та ін.;
швидкістю перевезень і особливостями роботи транспорту;
формами розрахунків, а також швидкістю документообігу. Найважливішим елементом нормування є нормування виробничих запасів.
Першим етапом при цьому є класифікація всіх споживаних матеріалів відповідно до класифікації, прийнятої в матеріально-технічному забезпеченні: за групами, видами, типами і типорозмірами матеріалів. На другому етапі визначається потреба в кожному матеріалі відповідно до виробничої програми і кошторису витрат на виробництво продукції. Потім знаходять середньорічну витрату за кожним елементом [9].
Процес визначення економічно обгрунтованої величини оборотних коштів підприємства, необхідних для нормальної діяльності, називається нормуванням оборотних коштів. Таким чином, нормування оборотних коштів полягає в розробленні або оновленні норм оборотності оборотних коштів за їх елементами та нормативами.
Норма оборотних коштів визначає мінімальні запаси матеріальних цінностей і розраховується в днях запасу
Норматив оборотних коштів - це грошовий вираз вартості мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей.
Норми оборотних коштів установлюються на кілька років, а нормативи - щорічно (за певних умов - щоквартально).
Норматив оборотних коштів залежить від обсягу виробництва та реалізації продукції, витрат на виробництво та реалізацію продукції, вартості товарно-матеріальних цінностей у виробничих запасах. Норми оборотних коштів (у днях) залежать від тривалості перебування їх у сфері виробництва та в сфері обігу, умов матеріально-технічного забезпечення (віддаленість від постачальників, споживачів, рівномірність поставок матеріальних ресурсів та збуту готової продукції).
Раціональне та економне використання оборотних фондів - одне з найважливіших завдань підприємств. Чим ефективніше використовуються сировина, матеріали, паливо, енергія, тим менше їх витрачається на виготовлення певної кількості продукції, тобто створюється можливість збільшити обсяги виробництва, що в цілому підвищує його ефективність.
Розрізняють загальні витрати матеріальних ресурсів та питомі витрати окремого виду продукції. Загальні витрати матеріальних ресурсів - це витрати окремих матеріалів або їх сукупності на виконання виробничої програми. Загальні витрати сировини та матеріалів обчислюються в натуральних показниках, сумарні - у вартісному виразі. Питомі витрати конкретного виду матеріалів характеризують величину їх на одиницю виготовленої продукції.
Для загальної характеристики витрат матеріальних ресурсів використовують показники матеріаломісткості. Показник питомих витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції (питома матеріаломісткість) визначається за формулою
= Мі / N
де Mn - питома матеріаломісткість;
Мі - витрати конкретного виду ресурсів;кількість одиниць виготовленої продукції.
Показник витрат усіх матеріальних ресурсів у грошовому виразі на одну фізичну одиницю виготовленої продукції (загальна матеріаломісткість) визначається за формулою
а = М / N
де Ма - загальна матеріаломісткість;
М - загальна сума матеріальних витрат, грн.
Наведені формули використовуються для розрахунку матеріаломісткості нескладних видів продукції (електроенергії мінеральні добрива, чавун, сталь тощо). Для складних видів продукції (продукція машинобудування, приладобудування) частіше використовується такий показник, як витрати конкретного виду ресурсів на одиницю головної споживчої властивості. Так, для вантажного автомобіля показник матеріаломісткості визначається матеріальними витратами на 1 т км/год перевезення вантажу тощо [9].
Для продукції таких галузей, як хімічна, деякі галузі машинобудування, де ні фізичний обсяг, ні обсяг її споживчих властивостей неможливо виразити в одних одиницях виміру, рівень матеріаломісткості можна визначити витратами конкретних видів матеріальних ресурсів на 1 грн товарної (реалізованої або чистої) продукції.
Друга група показників - показники рівня корисного використання матеріальних ресурсів - повніше відображає використання у виробництві матеріальних ресурсів на всіх стадіях їх виробничого споживання. Так, у галузях, що переробляють первинну сировину (підприємства кольорової металургії, цукрові заводи), застосовують показник (коефіцієнт) виходу або добування готової продукції з вихідної сировини.
У сучасних умовах господарювання однією зі складних проблем кожного підприємства є економія матеріальних ресурсів та пошук резервів кращого їх використання.
Ефективне використання оборотних коштів є одним із першочергових завдань підприємства в сучасних умовах; забезпечується це прискоренням їхньої оборотності на всіх стадіях кругообігу.
На стадії створення виробничих запасів - це раціональне їх використання; ліквідація наднормативних запасів матеріалів; удосконалення нормування; поліпшення організації постачання, у тому числі через установлення чітких договірних умов та їх виконання, оптимальний вибір постачальників, налагодження роботи транспорту; поліпшення організації господарства, зокрема впровадження комп'ютеризації і механізації та автоматизації вантажно-розвантажувальних операцій на складах.
На стадії незавершеного виробництва - упровадження новітньої техніки та технології, зокрема безвідхідної; розвиток стандартизації й уніфікації; удосконалення форм організації виробництва; удосконалення оплати праці й економічного стимулювання, економного використання матеріальних та паливно-енергетичних ресурсів; удосконалення основних фондів, насамперед їх активної частини. На стадії обігу - це раціональна організація збуту готової продукції, застосування прогресивних форм розрахунків; своєчасне оформлення документації та прискорення її руху; втримання договірної та платіжної дисципліни [11].
Прискорення оборотності оборотних коштів дає змогу зекономити значні суми і збільшити обсяги виробництва та реалізації продукції без додаткових фінансових ресурсів. Прискорення оборотності оборотних засобів може бути досягнуто внаслідок: зростання обсягу реалізації продукції при тій самій витраті оборотних засобів; зменшення оборотних засобів при забезпеченні запланованого обсягу випуску продукції; одночасного зростання обсягу реалізації продукції при зниженні споживаних оборотних засобів. Більш конкретні напрями використання оборотних засобів:
скорочення матеріальних запасів на складах за рахунок зниження наднормативних запасів матеріалів, палива, інструменту, внаслідок поліпшення постачання, за рахунок зниження норм витрат матеріалів на одиницю продукції;
зменшення тривалості циклу виробництва основної продукції за рахунок застосування нової техніки і технології, підвищення продуктивності праці, норм витрат ресурсів, зменшення часу перебування в заділах деталей, складальних одиниць;
скорочення залишків нереалізованої продукції через прискорення реалізації, підвищення ефективності роботи служби маркетингу, удосконалення розрахунків, поліпшення комплектності постачань;
підвищення ритмічності виробництва внаслідок рівномірності випуску і відвантаження продукції, удосконалення планування і організації виробництва;
розвиток концентрації, спеціалізації і кооперування;
удосконалення асортименту продукції і підвищення якості виробів.
Скорочення матеріальних запасів досягається також за рахунок становлення завдань по прискоренню оборотності оборотних засобів; удосконалення існуючої практики нормування шляхом встановлення науково обгрунтованих нормативів запасів; прискорення запуску матеріалів у виробництво. Найефективнішим способом зниження матеріальних запасів є використання систем постачання сировини, матеріалів і комплектуючих безпосередньо в технологічні процеси.
За результатами оцінки оборотності розраховують суму економії оборотних засобів як суму додаткового їх залучення в господарський оборот або суму їх перевитрат як суму відтягування засобів з обороту.
Ефективність використання оборотних засобів полягає не тільки
в прискоренні оборотності, а і в зниженні собівартості продукції за рахунок
економії оборотних засобів, підвищені прибутку і рентабельності.
Визначити суму амортизаційних відрахувань та показники використання основних фондів, якщо вартість основних фондів на початок року становить 3,8 млн. грн. За планом передбачено ввести основні фонди у лютому на 250 тис. грн., у третьому кварталі - на 380 тис. грн. ,у грудні - 120 тис. грн. та вивести обладнання в липні на 190 тис. грн. і в четвертому кварталі на 210 тис. грн. Середня норма амортизації становите 12,8 %, а в запланований обсяг випуску продукції - 26 млн. грн. при чисельності працюючих 1680 чол.
Рішення
. Визначимо суму амортизаційних відрахувань.
Амортизація - процес поступового перенесення вартості основних фондів на продукт, що виготовляється з їх допомогою (наприклад, на видобуте вугілля). Для заміщення зношеної частини основних засобів виробництва підприємства роблять амортизаційні відрахування, тобто відрахування певних грошових сум відповідно до розмірів фізичного і морального зносу засобів виробництва. Амортизаційні відрахування проводяться за встановленими нормативами амортизації основних засобів. Річна норма амортизаційних відрахувань визначається у відсотках від початкової вартості об'єктів.
Амортизаційні відрахування використовуються для повного відтворювання зношених основних фондів (на реновацію), а також для їх часткового відшкодування (на капітальний ремонт і модернізацію).
Визначимо амортизаційні відрахування прямолінійним методом. Прямолінійний (рівномірний) метод полягає в тому, що кожного року на собівартість виготовленої продукції переноситься однакова частина вартості основних фондів. За такого методу щорічні амортизаційні відрахування обчислюються за формулою:
Ар = (ОФ * На) / 100
де Ар - річні амортизаційні відрахування, грн.;
ОФ - балансова вартість основних фондів, грн;
На - норма амортизації, %.
Прямолінійний метод амортизації є простим, наочним, забезпечує рівномірні, стабільні амортизаційні накопичення протягом усього терміну служби.
Балансова вартість основних фондів за умов задачі визначається з урахуванням виведених та введених протягом року об’єктів основних фондів:
Балансова вартість основних фондів = 3800 тис. грн.. + 250 тис.грн. + 380 тис.грн. + 120 тис.грн. - 190 тис.грн. - 210 тис.грн. = 4150 тис.грн.
Таким чином амортизаційні відрахування складатимуть:
Ар = (4150 тис. грн.* 12,8) / 100 = 531,2 тис. грн.
Для більш точного обрахування амортизаційних відрахувань слід їх визначати поквартально. При цьому щоквартальна норма амортизації складатиме 3,2 %, а балансова вартість основних фондів визначатиметься з урахуванням введених та виведених основних фондів.