Материал: Аналіз Донецької області

Аналіз Донецької області

Аналіз Донецької області

Вступ

регіон конфігурація географічний розселення

Донецька область (в 1938-1961 роках - Сталінська) - адміністративно-територіальна одиниця України. В сучасних межах утворена 3 червня 1938 року, коли з її складу відокремили Ворошиловоградську область.

Район займає крайній схід України, межує з Російською Федерацією, Придніпровським та Північно-Східним економічними районами України. З півдня омивається Азовським морем. Особливу роль у розвитку регіону відіграє розташування на його території Донецького вугільного басейну. Вугілля Донбасу стало основою формування тут Донецького територіально-виробничого комплексу з переважаючою спеціалізацією у розвитку добувних і пов'язаних з ними переробних галузей (рис. 13.2).

Регіон виділяється найвищою в країні концентрацією населення, виробництва, особливо важкої промисловості - «Український Рур». Займаючи порівняно незначну територію, район посідає перше місце за обсягами промислового виробництва та скупченням підприємств в Україні. На нього припадає біля 17% ВВП України.

Населення: 4466.7 тис. осіб

ВРП: 25867.166 грн на особу

Територія: 26.517 тис. км²(4,4% загальної території України)

1. Аналіз параметрів регіону через розрахунок індексу конфігурації (S)

=  (1.1)

- пряма, яка з’єднує дві крайні точки на границі регіонів.

Площа території - 26.517 тис. =255 км

S = = 0,517902 (1.2)

Конфігурація території справляє вагомий вплив на можливості розвитку господарства та суспільного життя регіону. За геометричними ознаками території країн можна класифікувати на компактні, витягнутої форми, складної конфігурації та ін. Країна з компактною територією має кращі умови формування мережі внутрішніх комунікацій, організації ефективної територіальної системи управління, доступу до основних місць розміщення ресурсів та регіонів економічної активності. Надзвичайно важливе практичне значення конфігурації, зокрема в управлінні, оскільки вона впливає на зовнішні та внутрішні зв’язки, параметри інфраструктури, розміщення продуктивних сил. Розрахувавши індекс конфігурації регіону, можна зробити висновок щодо його компактності [4, c. 20].

Індекс конфігурації Донецької області становить 0,517902, що є досить високим показником. Якщо порівнювати отриманий індекс з площею кола, то можна зробити висновок, що даний індекс менше площі кола на 0,482098, а відносно площі шестикутника - на 0,312098. Індекс конфігурації України становить - 0,443, що менше індексу Донецької області на 0,074902.

Донецька область значно віддалена від центру, має велику протяжність кордону з Росією, вихід до Азовського моря, близько розміщена до металорудної бази країни - Придніпров'я. Через територію Донецького регіону проходять важливі транспортні шляхи загальнодержавного та міжнародного значення.

регіон конфігурація географічний розселення

2. Аналіз фізико-географічного положення регіону

Донецький регіон розташований на сході і південному сході України. Включає Донецьку і Луганську області. За ознаками фізико-географічного районування територія належить до степової зони, північно-степової підзони, Донецької північностепової провінції, Західно-Донецької схилово-височинної та Донецької височинної областей.

Геологічна будова

За особливостями геологічної будови територія характеризується як складна щодо структури нашарувань гірських порід і сполучення форм поверхні, що підтверджується наявністю кількох геоструктурних районів: Донецьке складчасте утворення; Приазовський блок Українського кристалічного щита (УЩ); Донецька частина Дніпровсько-Донецької западини; Причорноморська западина.

Донецьке складчасте утворення є геологічною серцевиною регіону. У 1827 році гірничий інженер Є.П. Ковалевський дав йому назву «Донецький кряж», а всій вугленосній території - «Донецький басейн». Це залишок древньої гірської складчастої країни. У її утворенні беруть участь породи різного віку, але переважають відкладення карбону (пісковики, різні сланці, вапняки, прошарки вугілля), товща яких може досягати 18 км [5, c. 20].

Рельєф

Рельєф Донецької області своєрідний і складний, він має такі геоморфологічні області: Донецька височина, Приазовська височина, Придонецька терасова рівнина, Приазовська низина.

Донецька височина (Донецький кряж) грає провідну роль у геоморфології району. Вона являє собою рівнинні межирічні простори, що чергуються з долами, які мають гірський характер. Середні висоти лежать у межах 200-300 м. Вища точка - гора Могила Мечетна (367 м).

У регіоні є такі ставки, водоймища і певна кількість штучних гребель, що впливають на характер природної гідрографічної мережі. У Донбасі має місце найвища для України густота залізниць і шосейних доріг, будівництво яких супроводжувалося змінами форми земної поверхні. Це ж відбувалося і під час прокладання каналів і трубопроводів. Останнім часом зросла загроза цілісності багатьох балок у зв'язку з відводами земель під колективні сади. Суттєво трансформована територія заселених насаджень, що займає 7 відсотків площі регіону. Все це свідчить про те, що па значній частині земель південного сходу України утворилися антропогенні, у тому числі техногенні ландшафти [3, c. 30].

Клімат

У кліматичному відношенні Донеччина належить до степової атлантико-континентальної області помірного поясу. Основними рисами клімату в регіоні є: континентальність, значні добові і річні амплітуди температури повітря, мала кількість опадів, відлиги, часті тумани, посушливо-суховійні явища. Усе це обумовлено віддаленістю від Атлантичного океану, близькістю Азіатського материка, рельєфом, незначним впливом Чорного й Азовського морів. Спостерігається порівняна однорідність території у кліматичному режимі. Виділяється лише центральна частина Донецького кряжа (Дебальцеве), де прохолодніше (вплив рельєфу), і Маріуполь, де температура вища (вплив Азовського моря). Відзначається деяке посилення континентальності у східному напрямку.

Середньорічна температура становить плюс 8,2°С, у січні - мінус 6°С; липні - плюс 26°С. Річна сума опадів у Донецьку - 524 мм, у Маріуполі - 462 мм. Відносна вологість повітря у Донецьку за рік - 73 відсотки, у липні - 57 відсотків. Переважає вітер східних напрямків.

Гідрографічна мережа

Для гідрографії і гідрології області характерна маловодність. Насамперед це обумовлено приналежністю до степової зони, для яких коефіцієнт зволоження (відношення атмосферних опадів до випару) становить лише 0,66. До того ж, ріки Донбасу в основному мають відцентровий і транзитний характер стоку. Налічується 246 річок довжиною понад 10 км. Великих рік у звичайному розумінні немає: з водотоків, що реєструються, лише 4 відсотки мають довжину 100 км і більше. Ріки належать до басейнів Дніпра, Дону і власне Азовського моря.

Провідну роль у розподілі річкового стоку на Донеччині відіграє Донецький кряж. На його північному схилі беруть початок річки басейну Сіверського Дінця: Казенний Торець, Сухий Торець, Кривий Торець, Бахмутка, Жеребець. Витоки Сіверського Дінця лежать у відрогах Середньо-Руської височини за межами регіону. Ріка належить до типу рівнинних, переважно снігового живлення, і з нечітко регулярними паводками. Середня ширина 60-110 м і глибина 1,5-2,2 м. З вододілу західного схилу Донецького кряжа стікають річки басейну Дніпра: Вовча, Мокрі Яли, Самара, Солона, Кашлагач. Нарешті, іч південних схилів кряжа збирають свої води річки Донеччини, що безпосередньо впадають в Азовське море: Міус, Кальміус (у тому числі його притока Нальчик), Кринка, Мокрий Єланчик, Грузький Єланчик. Нагальна, Мокра Волноваха. Особливої уваги заслуговує Кальміус, як знакова ріка Донецького регіону. Увесь його басейн лежить у Донецькій області. Тут розташовані найбільші міста - Донецьк. Маріуполь, Макіївка, зосереджено більше половини людського і виробничого потенціалу. Деякі річки в посушливі роки пересихають. Значна частка їх живлення - води, що скидаються в гідрографічну мережу: високомінералізовані шахтні води, недостатньо очищені стічні води промисловик підприємств і комунального господарства, а також ті, що стікають із зрошуваних сільськогосподарських земель. Багато річок обміліли, виснажилися, забруднилися [2, c. 19].

Озера для Донбасу не характерні: в основному до них відносять меандри, що відокремилися від головного річища Сіверського Дінця. Привертають увагу, як з природної, так із бальнеологічної точки зору, солоні озера Ріпне, Сліпне, Вейсове в околицях м. Слов'янська.

Природні джерела неспроможні забезпечити регіон водою, тому здійснюється її подача штучними водогонами, а також акумуляція у ставках і водоймищах. У 1953-59 рр. побудовано канал Сіверський Донець - Донбас довжиною понад 130 км. Пізніше були виконані значні роботи зі Спорудження каналу Дніпро - Донбас, але нині вони не ведуться через відсутність достатнього обґрунтування. На Донеччині експлуатується понад 1000 ставків і 150 водосховищ питного, технічного й охолоджувального призначення. Штучні водоймища входять до гідрографічної мережі, взаємодіють із природними водотоками і забезпечують самоочищення води від забруднень, що надходять зі стоками. Деякі підземні води використовуються на питні потреби.

Особливу роль у формуванні природних умов Донеччини відіграє Азовське море. Донецька частина його північного узбережжя довжиною близько 120 км обмежує область з півдня, впливає на прилеглу територію (Приазов'я), дає можливість використовувати багатий природний та ресурсний потенціал моря. Північне узбережжя - це рівнинний степ, який обривом спускається до моря. Тут заслуговують на увагу Білосарайська та Крива коси - великі гострокінцеві піщані виступи берега. Дно моря майже плоске. Глибина від 2 до 9 метрів. Солоність води низька: у відкритій частині моря до 11 промілей, але завдяки притоку прісних вод Дону, Кубані, Кальміусу та інших річок у Таганрозькій затоці стає майже прісною. Рівень солоності підтримується за рахунок притоку води з Чорного моря через Керченську протоку. Переважний напрямок течії води на донецькому узбережжі зі сходу на захід. Клімат характеризується короткою холодною зимою і теплим літом. Температура морської води в липні 25-28°С. З кінця грудня до кінця лютого на водній поверхні утворюється льодовий покрив.

Ґрунти

У Донецькій області налічується 60 типів ґрунтів. Звичайні чорноземи займають 92 відсотки території, дернові - 4, лугові, болотні і виходи порід - по 1, засолені й опідзолені - по 0,5 відсотка. Потужність чорноземів і вміст гумусу знижується з півночі на південь. На Донецькому кряжі панують чорноземи хрящуваті, утворені на продуктах вивітрювання кам'яновугільних порід, а по північних схилах кряжа - на крейдах і мергелях; на Приазовській височині - малогумусні на лесови породах; у долах Сіверського Дінця й інших рік солонцюваті чорноземи, лугово-піщані ґрунти.

Земельний фонд Донецької області становить 2651,7 тис. га, у тому числі: землі сільськогосподарських угідь займають 77,3 відсотка, ліси та інші лісовкриті площі - 7,6, водоймища - 1,6, заболочені землі - 0,4, інші землі - 1ДТ відсотка. У складі сільськогосподарських угідь рілля «займає 62,6 відсотка, сіножаті і пасовища - 12,4, багаторічні насадження - 2,3 відсотка. Розораність території становить 63,6 відсотка, лісистість - 7,6 відсотка.

На території області панує степовий тип рослинного покриву. Донецький кряж нерідко характеризують як острів лісостепу серед степів, нагадуючи, що у XVIIIстолітті не менше 48 відсотків його площі займали ліси. Про це ж свідчать назви населених пунктів (Ясинувата, Стародубка, Ольховатка, Калинівка, Кленове, Грабове, Терни). Лісистість у повоєнний період ледве сягала 3 відсотків. Нині вона зросла до 7,6 відсотка, та все ж є недостатньою [1, c. 40].

Природні ресурси

На території Донецької області налічується 846 родовищ корисних копалин місцевого та загальнодержавного значення, які містять 36 видів сировини. Нині експлуатується 373 родовища з 23 видами сировини. Серед них: вугілля, метан вугільних родовищ, природний газ, сіль кам'яна, каолін, глина вогнетривка, доломіт для металургії, вапняк доломітний, пісок скляний та формувальний, цементна сировина, гіпс та ангідрит, крейда будівельна, пісок будівельний, бутовий та облицювальний камінь, глина тугоплавка, цегельно-черепична сировина, води підземні прісні тощо.

За запасами та обсягом видобутку високоліквідних видів корисних копалин Донецька область займає провідне місце в Україні. В останні роки в області відкриті, розвідані або розвідуються близько 20 нових видів мінеральної сировини.

Провідною галуззю економіки є промисловість. Галузі спеціалізації: електроенергетика, вугільна, металургійна, важке машинобудування, промисловість будівельних матеріалів.

Вугільна промисловість сформувалася на базі Донецького кам’яновугільного басейну. На ній базується потужна електроенергетика, представлена ТЕС, основні з них - Вуглегірська, Луганська, Курахівська, Миронівська, Старобешівська тощо.

Чорна металургія виробляє чавун, сталь, прокат. Найбільші підприємства - «Азовсталь» у Маріуполі, Донецькій, Макіївський, Алчевський заводи. Кольорова металургія поступається чорній за масштабами виробництва. Цинк виробляють у Костянтинівні, ртуть - у Микитівні, мідь та латунь в Артемівську. Чорну металургію обслуговує потужна коксохімічна промисловість. Найбільші коксохімічні підприємства розташовані в Авдіївці, Горлівці, Донецьку, Алчевськ, Стаханові.

Район має розвинену хімічну промисловість. На базі місцевої коксохімії виробляють азотні (Горлівка, Сєверодонецьк) і фосфорні добрива (Костянтинівна), працює лакофарбова промисловість (Рубіжне). Виробництво соди розвинене у Лисичанську та Слов’янську. Нафтопереробна промисловість зосереджена в Лисичанську, смоли і пластмаси виробляють у Донецьку і Сєверодонецьку, гумовотехнічні вироби - у Лисичанську.

У машинобудівному комплексі переважає металоємне машинобудування. Провідними підприємствами є Краматорський та Новокраматорський заводи важкого машинобудування. Там виробляють екскаватори, прокатні стани, транспортне та гірничо-шахтне обладнання. У Горлівці, Ясинуватій, Луганську, Дружбовці виробляють гірничо-шахтне обладнання; в Макіївці, Слов’янську, Дебальцевому - устаткування для металургійної промисловості. Добре розвинене транспортне машинобудування: в Луганську виробляють тепловози, трамваї, в Стаханові - вагони, в Маріуполі - цистерни.

Потужна сировинна база сприяє розвитку промисловості будівельних матеріалів, особливо цементній (Амвросіївна, Макіївка, Єнакієве, Краматорськ), виробництво скла (Костянтинівна), залізобетонних конструкцій (Донецьк, Луганськ).

Природні умови району сприяють розвиткові сільського господарства. Тваринництво переважає над рослинництвом. Розвинені молочно-м’ясне та молочне скотарство, свинарство та птахівництво. У рослинництві переважають зернові (озима та яра пшениця, кукурудза, ячмінь) і технічні (соняшник) культури. В індустріальній частині району сільське господарство має приміський характер. Район має добре розвинений транспортний комплекс. Тут найгустіша сітка залізничних шляхів, розгалужена мережа автомагістралей.

Донецький економічний район має найвищий рівень економічного розвитку в Україні [5, c. 28].

3. Аналіз економіко-географічного положення регіону