В цілому більшість вітчизняних кримінологів вважають, що загалом злочинна поведінка у будь-якому суспільстві має соціальний характер і соціальну обумовленість. Пояснення її тільки переважно біологічними властивостями особи суперечить усій історії злочинності, та й боротьба з нею ведеться соціально-економічними, правовими та іншими засобами, а не біологічними. Біологічна природа людини склалася задовго до виникнення самого поняття злочину і впродовж усього історичного періоду не зазнала істотних змін, тоді як у соціальному плані людина змінюється значно швидше залежно від трансформації суспільного життя. Тому біологічне виступає ніби підґрунтям у формуванні особи та її взаємин у системі суспільних відносин.
Таким чином, слід констатувати, що зараз серед сучасних українських кримінологів переважає погляд, шо біологічне і соціальне в людській природі не протистоять одне одному, а існують у нерозривній єдності, взаємозв’язку і взаємообумовленості. Біопсихологічні фактори є матеріальною передумовою розвитку соціальної сутності людини в позитивному або негативному значенні. Генетичний набір людини реалізується за наявності відповідних життєвих умов. Цей процес залежить від конкретного середовища проживання і спілкування людини, впливів суспільства, а також від характеру її соціальної діяльності. Цілісний погляд на особистість злочинця можливий тільки з урахуванням духовної складової індивідуума, що не знайшло поки адекватного відображення в кримінологічній науці.
Очевидно, що і біологічні, і соціальні фактори беруть участь у детермінації злочинів і формуванні особистості злочинця. Протиставлення різних складових особистості навряд чи є правильним і конструктивним з огляду на той факт, що біологічне і соціальне в людині існують у нерозривній єдності, взаємозв'язку і взаємообумовленості. Отже, завданням кримінологічних досліджень є визначення суті та рівня взаємодії соціального і біологічного в особі злочинця, розкриття її психофізіологічних властивостей, які проявляються саме у злочинній поведінці.
Александров Ю. В., Гель А. П., Семаков Г. С.. Кримінологія: Курс лекцій. — К.: МАУП, 2016
Джужа О. М., Михайленко П. П. та ін.. Курс кримінології:Загальна частина – К.: Юрінком Інтер, 2016
Сахаров А.Б. Учение о личности пре ступника и его значение в профилактической деятельности органов внутренних дел. – М., 1984.