Материал: Untitled

ПВНЗ МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ АКАДЕМІКА ЮРІЯ БУГАЯ

КАФЕДРА ПРАВА

РЕФЕРАТ

З дисципліни : « Кримінологія »

На тему: «Соціальне та біологічне в особі злочинця»

Виконала : студентка групи П-81

Денисова Т.

Перевірила: доц. Карпова Н.Ю.

Київ 2020

План

Вступ

1. Особистість злочинця. Біологічні особливості

2. Психічна складова

3. Духовна складова

4. Роль соціального

5. Співвідношення соціального та біологічного в особі злочинця

Висновок

Література

Вступ

Давно ведеться наукова полеміка про те, що, передусім, визначає поведінку людини, зокрема, й злочинну – природні вроджені (біологічні) якості чи ті, що були набуті у процесі соціалізації. Вирішення цієї проблеми в ретроспективі будувалось на двох історичних напрямах учень про природу злочинів. Відповідь на це запитання іноді надавалась і надається спрощено й однозначно. Тому помилковими є як однобічна біопсихологізація особи, так і однобічна соціологізація даного поняття. Не слід забувати, що частка тієї або іншої складової особистості в окремих формах поведінки людей часом відрізняється, не збігається за своїм обсягом і зміщується в той чи інший бік.

Однією з головних проблем вивчення особи злочинця є проблема співвідношення соціального й біологічного. Вона дискутується протягом усього розвитку науки кримінології і має принципово практичне та правове значення. Від її вирішення багато в чому зале­жать пояснення причин злочинності й визначення головних напря­мі в боротьби з нею, однак у науці кримінології ця проблема вирішується по-різному.

Вітчизняні кримінологи виходили й виходять з того, що злочин­ність, як і конкретні злочини, у будь-якому суспільстві має соціаль­ний характер (соціально обумовлений). Це аж ніяк не означає ігнору­вання біологічних факторів, однак вони можуть мати лише характер умови, що сприяє злочинній поведінці, але не причини. Академік А.П. Закалюк, зокрема, зазначає, що нині майже всіма криміноло­гами визначається, що психофізіологічні особливості, стан фізич­ного та психічного здоров'я, у тому числі психічні аномалії в межах осудності, а також індивідуальні психологічні риси характеру, вольо­вої та емоційної сфери, відіграють у процесі детермінації роль умов, які прямо або опосередковано, або іншим чином створюють спри­ятливу атмосферу для реалізації причин злочинних проявів і загалом причин злочинності.

Положення психології, психофізіології, психіатрії, деякі кримі­нологічні дані дають підставу вважати, що ослаблення або пере­кручування психічної діяльності будь-якого походження сприяє виникненню та розвитку таких рис характеру, як дратівливість, агре­сивність., жорстокість, і, разом з тим, призводить до зниження вольо­вих процесів, підвищення сугестивності, послаблення стримуючих контрольних механізмів. Значимість цих факторів зростає в сучасних у мовах що характеризуються загал ьною психічного напруженістю, збільшенням кількості емоційно-стресових розладів, станів психіч­ної дезадаптації. Як установлено, психопатії, наприклад, є одним з факторів, що сприяють скоєнню насильницьких злочинів. Водночас давно відомо, що психопати успішно працюють і виконують багато інших обов'язків. Тому основне значення має не аномалія сама по собі, а соціальний вигляд особи, сформований суспільством.

Особистість злочинця. Біологічні особливості.

Особистість злочинця (як і будь-яка особистість) — це складне інтегруюче поняття, що включає в себе біологічні, психічні, духовні і соціальні сторони людини. До набору біологічних якостей людини належать анатомо-фізіологічні, генетичні, нервово-мозкові та інші властивості організму, а також прояви складного механізму успадкування. До цього часу переважною більшістю представників філософських, природничих і суспільних наук біологічне в людині розцінюється як випадкове і нейтральне, якщо брати його виокремлено у статиці. Але воно «спрацьовує» в період раннього формування особи і на окремих стадіях детермінації її поведінки. Біологічне є умовою розвитку людини як особистості. Біологічні особливості можуть набувати значущості в окремих випадках, наприклад, у поведінці неповнолітніх. Як вважають кримінологи наявність критичних фаз розвитку емоційно-вольової сфери у підлітків впливає на їх вчинки. Не сформованість соціальних рис призводить до недостатнього самоконтролю.

Звичайно ж, деструктивна поведінка людини залежить від її біологічної природи, її особливостей. Одним із перших у радянській кримінології звернув увагу на важливість урахування біологічних особливостей саратовський кримінолог І.С. Ной, який наголошував, що в етіології (причинності) злочинної поведінки обов’язково повинні враховуватись певні якості, успадковані людиною при народженні. Його підтримував український кримінолог А.Ф. Зелінський, який підкреслював, що особою генетично успадковується темперамент, від якого значною мірою залежить характер людини, зокрема, така його особливість, як залежність поведінки від зовнішніх впливів (інтроверти, екстраверти). Він народження людина успадковує інтелектуальні та інші задатки, талант, обдарованість, а також будову тіла, що має вагоме значення у формуванні особистості злочинця. Наприклад, серед неповнолітніх правопорушників чимало осіб із затримками інтелектуального розвитку. Вони формально досягли віку кримінальної відповідальності, осудні, але не здатні правильно оцінювати соціальну значимість своєї поведінки, прийняти правильне рішення при виборі лінії поведінки в складній ситуації. Отже, важливим є врахування невідповідності фактичного і розумового віку злочинця при призначенні покарання, оскільки ця обставина пом´якшує провину правопорушника, у виняткових випадках — виключає можливість його кримінальної відповідальності.

Психічна складова

Під психічною складовою особи розуміють самостійний душевно-внутрішній світ: її відчуття, сприйняття, переживання; вольові, інтелектуальні та емоційні особливості; темперамент і характер. Деякі з цих якостей і властивостей мають природну основу. Всі вони є відносно стійкими та індивідуальними, що не виключає їх розвитку протягом усього життя людини під впливом конкретних життєвих умов і в результаті захворювань. Але в основному вони змінюються під впливом виховання і ресоціалізації. Ось чому ця складова особи є не суто психічним початком, а є її психосоціальними властивостями. Особливо слід підкреслити, що психічна діяльність людини в повному обсязі проявляється через її активне спілкування з іншими людьми та соціальними групами.

У зв’язку з розглядом даної проблеми простежимо роль і вплив психічних аномалій (відхилень) на злочинну поведінку. Психічні аномалії – це розлади психічної діяльності, які не виключають осудності, але спричиняють особистісні зміни, які можуть призвести до відхилень у поведінці. Найчастіше вони є спадковими, однак можуть бути і набутими. Ці аномалії включають в себе такі захворювання і стани характеру як психопатія, олігофренія у формі дебільності, алкоголізм, наркоманія, остаточні прояви черепно - мозкових травм, органічні захворювання центральної нервової системи, епілепсія, судинні захворювання з психічними змінами, шизофренія в стані стійкої ремісії та деякі інші психічні розлади та хвороби.

Аналіз слідчої і судової практики дозволяє зробити висновок про те, що особи, які мають психічні аномалії у межах осудності, набагато легше втягуються в кримінальні ситуації, а також частіше за психічно здорових осіб мають конфлікти із законом. Емоційна нестійкість, нерідко раптова збудливість, схильність до афективних реакцій даної категорії осіб можуть збільшувати ймовірність вчинення ними злочинів. Психоаномалії суттєво ускладнюють засвоєння соціальних норм, котрі регулюють поведінку, тобто обтяжують формування і пристосування до життя. Як наслідок – такі індивіди більшою мірою, ніж інші, відчужені від малих соціальних груп і в цілому від суспільства. Коло родинних, дозвільних і ділових стосунків різко звужено, нестійке, а іноді й відсутнє. У реальній ситуації поведінка таких людей, найчастіше, стає конфліктною.

Ю.М. Антонян довів, що особи із психічними вадами переважають серед тих, хто вчинив вбивства та спричинив тяжкі тілесні ушкодження, зґвалтування, хуліганство, а також серед неповнолітніх злочинців і рецидивістів. Згідно з результатами дослідження, проведеного О. Хорватовою, особами з психічними аномаліями вчиняється майже 37 % насильницьких злочинів проти інших осіб.

За даними вибіркових досліджень, найчастіше серед тих, хто вчинив такі злочини, зустрічаються такі аномалії: психопатії і психопатичні стани- 33 %, органічні враження центральної нервової системи – 18 %, хронічний алкоголізм – 17 %.

Отже, поєднані з несприятливими соціальними умовами виховання й існування, психічні аномалії сприяють формуванню таких сталих рис і уявлень особи, які у конкретній ситуації визначають вибір злочинного шляху задоволення потреб і досягнення певної мети.

Духовна складова

Духовне являє собою набір таких характеристик, як милосердя, співчуття, взаємодопомога, повага, любов до ближнього, національна гідність тощо. Духовність формує реальну сутність людини, її ставлення до життя, зумовлює релігійно-філософські роздуми про внутрішній світ людини, шлях до істини, смерть та безсмертя, вічність та душу.

Саме про цю складову людини дуже часто забувають, досліджуючи злочинну поведінку. Нехтування духовними потребами індивіда, небажання або невміння їх розвивати в дитинстві з боку батьків, освітніх закладів часто призводять до незворотніх процесів у свідомості неповнолітніх і дорослих, які потім проявляються у виборі аморальної і злочинної поведінки заради задоволення сьогочасних базових потреб. Можна сказати, що злочин є наслідком недосконалості людської духовності. Суб’єкт вчиняє злочин, коли внутрішньо готовий на нього при наявності зовнішніх (соціальних) сигналів, яким відповідають духовні якості індивіда. В останні роки звертається увага на той факт, що тільки враховуючи духовну складову індивіда можна надати цілісний погляд на особистість злочинця. Суттєвим внеском у розвиток кримінологічної науки стали результати праць І. В. Кондратюка, в яких досліджуються духовні сторони особистості злочинця.

Роль соціального

Щодо ролі соціального, то слід памятати, що особистість злочинця формується середовищем, мікро і макровпливами, що потрапляють на певну біологічну основу. Зі свого боку біологічне, є умовою розвитку людини як особистості. Біологічні особливості можуть набувати значущості в окремих випадках, наприклад, у поведінці неповнолітніх. Як вважають кримінологи, наявність критичних фаз розвитку емоційно-вольової сфери у підлітків, впливає на їх вчинки. Не сформованість соціальних рис призводить до недостатнього самоконтролю.

На думку В.В. Голіни, здатність людини до кримінальної деструктивності (відхиленню від заборони) закладено природою, однак вона не є фатальною і здебільшого має соціально обумовлений характер.

Формування криміногенності особистості, яка в подальшому перетворюється в злочинця, може починатись із перебування в аморальному або протиправному оточенні (сім’я, друзі, сусіди), для якого є характерним вчинення правопорушень некримінального характеру. У цьому стані негативна спрямованість особистості ще не посідає провідних позицій. У генезі особистості злочинця ця первинна криміналізація особистості утворює стадію передкрімінальної особистості. Саме на цьому етапі важливо розпізнати поведінкові проблеми індивіда і застосувати до нього профілактичні заходи. Криміналізація особистості – наділення людини антисоціальними якостями – як правило, потребує певного часу.

Вчинення злочину є показником того, що посилилась негативна складова спрямованості особистості і відбулась її криміналізація. Отже, профілактичні заходи не були ефективними або взагалі не застосовувались.

Співвідношення соціального та біологічного в особі злочинця

Цікавою кримінологічною проблемою є співвідношення соціального та біологічного в особі злочинця. Давно ведеться наукова дискусія про те, що важливіше в житті людини – природжені якості або набуті впродовж життя. Для кримінології ця дискусія має принципове значення, тому що від вирішення цього питання залежать рекомендації щодо протидії злочинності. Для вирішення цієї проблеми існує декілька наукових підходів.

Деякі автори представники біопсихологічних напрямів (біологічних, антропологічних) перебільшують значення природного і природженого в людині, зменшуючи соціальні начала в ній, надають перевагу генам, а не впливу суспільства. Інші дослідники – прихильники соціологічних напрямів – пояснюють поведінку людини в основному соціальними обставинами, ігноруючи біологічну сторону особи.

Представники першого підходу стверджують, що біологічні фактори можуть самі по собі призводити до злочинної поведінки, що схильність до такої поведінки може передаватися на генному рівні.

На противагу антропологічним (біологічним) поглядам у кримінології завжди переважав другий підхід, який принципово заперечував біологізацію злочинної поведінки. Прибічники соціологічного підходу наголошують на тому, що не можна пояснювати мінливе соціальне явище – злочин постійними властивостями природи людини. Самі по собі біологічні якості особистості не можна вважати причинами злочинної поведінки, вони можуть виступати умовами, які сприяють або ускладнюють правильне морально-психологічне формування особистості.

А. Ф. Зелінський, в свій час піддав критиці висновок про те, що самі по собі біологічні властивості особи не можна вважати причинами злочинної поведінки, на його думку, неправильно розуміється співвідношення соціального й біологічного в особі людини. Соціальне – це ні що інше, як особливо організоване біологічне, а особа людини формується під впливом двох одночасно діючих потоків інформації – соціальної і генетичної. Генетично успадковується темперамент, від якого значною мірою залежить характер людини, зокрема така його особливість, як залежність поведінки від зовнішнього впливу. Саме за цією ознакою людей поділяють на екстравертів (велика залежність) та інтровертів (незначна залежність). Успадковує людина й інтелектуальні та інші здібності, талант, обдарованість. Багато людей народжуються із соматичними та психічними захворюваннями, які ускладнюють процес їх соціальної адаптації. Успадковується також фізична організація індивіда, яка має велике, а іноді вирішальне значення для формування особи злочинця. Крім того, життя дає приклади природженої схильності до вчинення злочинів – це випадки вчинення злочинів неповнолітніми в ранньому віці, коли стверджувати про вплив соціального середовища недоцільно.