Розгляд цієї теми передбачає загальний огляд історичних аспектів становлення і розвитку системи місцевого самоврядування. Тобто дослідження історичних періодів і правових актів, які характеризують процес формування місцевого самоврядування як сучасне конституційно-правове явище. Передбачається аналіз розвитку інституту місцевого самоврядування як в Україні, так і у світовій практиці. Необхідно звернути увагу на формування його моделей в різні історичні періоди в процесі трансформації та розвитку, а також приділити особливу увагу до вивчення матеріалу щодо Магдебурзького права.
Аналіз міжнародно-правових актів з питань організації та здійснення місцевого самоврядування дозволить уявити об'єктивну картину щодо міжнародно-правових стандартів інституту місцевого самоврядування. В рамках цього аспекту необхідно розглянути структуру та зміст таких міжнародних документів як Європейська хартія місцевого самоврядування, Всесвітня Декларація про місцеве самоврядування, Європейська Декларація прав міст, Європейська Хартія міст, Хартія конгресу місцевих і регіональних влад Європи.
Важливим питанням є сучасний конституційно-правовий статус місцевого самоврядування в зарубіжних країнах, тобто його сучасні моделі та їх конституційно-правова регламентація. В цьому питанні потрібно охарактеризувати основні системи місцевого самоврядування, а саме: англо-американську (англосаксонську), континентальну (романо-германську або європейську), іберійську та радянську системи.
Розділ XI Конституції України "Місцеве самоврядування" регламентує основоположні засади місцевого самоврядування – однієї з найважливіших ознак демократичної держави.
Аналіз конституційно-правового інституту місцевого самоврядування передбачає визначення поняття та сутності місцевого самоврядування.
Необхідно звернути увагу на організаційно-правовий та матеріально-фінансовий аспекти місцевого самоврядування, які є критеріями його самостійності (автономії) – наявність у його органів власних повноважень.
Особливо актуальним питанням па сучасному етапі становлення демократичної правової Української держави є перспективи розвитку та вдосконалення конституційно-правового статусу органів місцевого самоврядування. Пропонується аналіз пріоритетних напрямів розвитку місцевого самоврядування в Україні, порівняльний аналіз його конституційно-правового статусу до прийняття Конституції 1996 р. з його конституційно-правовою регламентацією згідно з чинними законодавчими актами на сьогоднішній день; слід виділити основні сучасні проблеми місцевого самоврядування (наприклад, проблема комунізації тощо).
Студент повинен знати загальне визначення того, що таке адміністративна послуга, поділ адміністративних послуг на державні послуги, муніципальні (комунальні) послуги. Класифікація адміністративних послуг. Правові засади діяльності з надання адміністративних послуг. Загальна характеристика законопроекту Адміністративно-процедурного кодексу України.
Наступна складова цієї теми це органи, що уповноважені надавати адміністративні послуги: органи виконавчої влади, виконавчі органи місцевого самоврядування, органи професійного самоврядування.
Повноваження та принципи діяльності суб’єктів, що надають адміністративні послуги.
Крім того, студент повинен дати характеристику того, що таке державні публічні послуги, муніципальні публічні послуги, адміністративні послуги як різновид публічних послуг, ознаки адміністративних послуг, адміністративні послуги з централізованим регулюванням, адміністративні послуги з локальним регулюванням, адміністративні послуги зі змішаним регулюванням, зміст процедурного результату адміністративних послуг, проект Адміністративно-процедурного кодексу України, адміністративне оскарження з питань надання адміністративних послуг, орган виконавчої влади як суб’єкт надання адміністративних послуг, виконавчий орган місцевого самоврядування як суб’єкт надання адміністративних послуг, орган професійного самоврядування як суб’єкт надання адміністративних послуг, принцип цілісності (результативності) адміністративної послуги, принцип “єдиного вікна”, формалізована (ускладнена) та спрощена процедури надання адміністративних послуг.
Свою відповідь на питання цієї теми студенту слід почати з того, що інститут адміністративної відповідальності є важливою складовою адміністративного права. Більш того, останнім часом в юридичній літературі все частіше використовується поняття "адміністративно-деліктне право" як підгалузь адміністративного права. Мабуть, сьогодні варто говорити про адміністративно-деліктне право як про підгалузь, яка формується але ще не сформована, тобто – це справа майбутнього.
Важливо знати, що адміністративна відповідальність – це вид юридичної відповідальності, яка характеризується такими ж ознаками, як остання (настає на підставі норм права, за порушення правових норм, пов’язана з державним примусом, назначається державними органами) Поряд із цим слід звернути увагу на особливості, які притаманні тільки їй, а саме:
- її підставою є адміністративний проступок;
- вона накладається як на індивідуальні, так і колективні суб’єкти, винні у скоєнні адміністративного проступку;
- врегульована нормами адміністративного права, які передбачають вичерпний перелік адміністративних порушень, стягнень, державних органів, уповноважених на притягнення до відповідальності;
- передбачений особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності, який характеризується оперативністю, економічністю, спрощеністю;
- притягнення до адміністративної відповідальності в більшості випадків здійснюється в адміністративному (позасудовому) порядку та ін.
Виділяють три підстави адміністративної відповідальності: нормативну (система норм, що регулюють її), фактичну (адміністративний проступок) і процесуальну (акт компетентного органу про накладення адміністративного стягнення).
Особливу увагу слід звернути на адміністративну відповідальність неповнолітніх, тобто осіб, які вчинили проступок у віці з 16 до 18 років. Вони несуть відповідальність згідно зі статтею 13 КпАП. За загальним правилом на них накладаються заходи впливу, передбачені статтею 24/1 КпАП. В разі вчинення проступку особою, яка не досягла 16 років, до адміністративної відповідальності притягуються батьки, або особи, що їх замінюють за статтею 184 КпАП, тобто за невиконання обов’язків щодо виховання дітей.
Адміністративне законодавство передбачає систему адміністративних стягнень (стаття 24 КпАП), до якої належать: попередження; штраф; оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення, або безпосереднім об’єктом проступку; конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом проступку; позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові; виправні роботи; адміністративний арешт; видворення за межі держави іноземців і осіб без громадянства.
Свою відповідь на питання цієї теми слід розпочати з розуміння того, що провадження в справах про адміністративні проступки (далі – провадження) є складовою адміністративного процесу і належить до адміністративно-юрисдикційних проваджень. Особливістю даного провадження є те, що воно найбільш повно врегульовано нормами матеріального і процесуального адміністративного права.
При розумінні сутності провадження в справах про адміністративні проступки необхідно звернути увагу на завдання, які стоять перед ним, а саме: своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне вияснення обставин кожної справи; вирішення кожної справи у відповідності до законодавства; забезпечення виконання постанови; виявлення причин і умов, які сприяють здійсненню адміністративних проступків, попередження проступків, виховання громадян у дусі дотримання законів.
Особливу увагу варто звернути на питання доказів та доказування. Доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного проступку, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що можуть мати значення для правильного вирішення справи. Від доказів слід відрізняти джерела доказів, що являють собою засоби збереження і передачі інформації, за допомогою яких дана інформація залучається у провадження. Слід пам’ятати, що особливістю доказів є те, що вони повинні бути одержані в установленому законом порядку, в противному разі вони втрачають силу доказів.
Важливо знати, що адміністративна відповідальність – це вид юридичної відповідальності, яка характеризується такими ж ознаками, як остання (настає на підставі норм права, за порушення правових норм, пов’язана з державним примусом, назначається державними органами) Поряд з цим слід звернути увагу на особливості, які притаманні тільки їй:
- її підставою є адміністративний проступок;
- вона накладається як на індивідуальні, так і колективні суб’єкти, винні у скоєнні адміністративного проступку;
- врегульована нормами адміністративного права, які передбачають вичерпний перелік адміністративних порушень, стягнень, державних органів, уповноважених на притягнення до відповідальності;
- передбачений особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності, який характеризується оперативністю, економічністю, спрощеністю;
- притягнення до адміністративної відповідальності в більшості випадків здійснюється в адміністративному (позасудовому) порядку та ін.
Виділяють три підстави адміністративної відповідальності: нормативну (система норм, що регулюють її), фактичну (адміністративний проступок) і процесуальну (акт компетентного органу про накладення адміністративного стягнення).
Слід звернути увагу на те, що законодавець ототожнює поняття "проступку" і "правопорушення", що є невірним, оскільки останнє, за своєю сутністю, значно ширше першого. Адміністративний проступок характеризується ознаками, які слід відрізняти від елементів його складу, а саме: протиправність, винність, карність. На відміну від поняття "злочину", законодавець не передбачив для адміністративного проступку суспільну небезпеку, яку в юридичній літературі інколи заміняють суспільною шкідливістю. До складу адміністративного проступку належать чотири взаємопов’язані елементи: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт і суб’єктивна сторона. Слід звернути увагу, що відсутність хоча б одного елементу свідчить про відсутність самого проступку. Об’єктом завжди виступають суспільні відносини, які регулюються нормами різних галузей права й охороняються нормами адміністративного права. Він буває загальним, родовим і безпосереднім. Об’єктивна сторона проступку характеризує його зовнішню сторону і включає: протиправне діяння, шкідливі наслідки, причинний зв’язок між діянням і наслідками, місце, час, спосіб, обстановку, знаряддя вчинення проступку та ін. При цьому слід звернути увагу, що більшість адміністративних проступків характеризуються "формальним" складом, тобто для об’єктивної сторони необхідне тільки протиправне діяння. Крім того, студентам необхідно звернути увагу на передбачені законодавством обставини, які виключають адміністративну відповідальність.
Свою відповідь на питання слід розпочати з розуміння того, що провадження в справах про адміністративні проступки (далі – провадження) є складовою адміністративного процесу і належить до адміністративно-юрисдикційних проваджень. Особливістю цього провадження є те, що воно найбільш повно врегульовано нормами матеріального і процесуального адміністративного права.
Правовою засадою провадження є КУпАП України (який визначає загальні засади), інші кодекси та закони (які визначають особливості провадження щодо окремих категорій адміністративних проступків) Закон "Про засади запобігання та протидії корупції" та ін. Особливу групу складають підзаконні нормативні акти, які конкретизують норми КУпАП та законів щодо розгляду окремих видів адміністративних справ: Правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства.
При розумінні сутності провадження в справах про адміністративні проступки необхідно звернути увагу на завдання, які стоять перед ним, а саме: своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне вияснення обставин кожної справи; вирішення кожної справи у відповідності до законодавства; забезпечення виконання постанови; виявлення причин і умов, які сприяють здійсненню адміністративних проступків, попередження проступків, виховання громадян у дусі дотримання законів.
Студент повинен знати, що учасників провадження слід відрізняти від суб’єктів провадження. До перших належать: особа, що притягується до адміністративної відповідальності, потерпілий, законні представники, адвокат, свідок, експерт, перекладач. Суб’єктами провадження є всі вище вказані учасники, перелік яких слід доповнити органом чи особою, що розглядає справу про адміністративний проступок (в юридичній літературі даний суб’єкт досить вдало називають "лідируючий суб’єкт"), тобто коло суб’єктів провадження ширше ніж коло учасників.
Всіх суб’єктів провадження можна поділити на декілька груп, а саме: а) компетентні державні органи або посадові особи, які розглядають справу про адміністративний проступок, приймають акти владного характеру, складають правові документи; б) суб’єкти, які мають особисту зацікавленість у справі (особа, що притягується до адміністративної відповідальності, потерпілий, їх законні представники); в) особи й органи, які сприяють здійсненню провадження, виявленню об’єктивної істини (свідок, експерт); г) інші особи та органи, що сприяють виконанню постанови у справі, профілактиці адміністративних проступків.