Свою відповідь на питання цієї теми слід розпочати з визначення поняття «управління». Управління може бути соціальним, технічним, біологічним. Соціальне управління, як особливий вид управління, являє собою вплив одних людей на інших з метою упорядкування соціально важливих процесів, забезпечення стійкого розвитку соціальних систем.
Державне управління є видом соціального управління. В адміністративно-правовій науці немає єдиного визначення поняття державного управління. Найбільш поширеним є таке визначення: державне управління - це самостійний вид державної діяльності, що має підзаконний, виконавчо-розпорядчий характер органів (посадових осіб) щодо практичної реалізації функцій та завдань держави в процесі регулювання економічною, соціально-культурною та адміністративно-політичною сферами.
Досить важливим є вивчення питання про принципи державного управління. Слід розуміти, що принципи державного управління – це основоположні ідеї, наукові положення даного виду діяльності. В адміністративно-правовій науці немає єдиної думки з приводу видів принципів державного управління, підстав їх класифікації. Найчастіше пропонується така їх класифікація:
а) загальносистемні;
б) структурно-цільові;
в) структурно-функціональні:
г) структурно-організаційні;
д) структурно-процесуальні.
Важливо знати, що в юридичній науці немає єдиної думки з приводу видів функцій державного управління, їх можна класифікувати:
а) залежно від направленості і місця впливу: соціально-організаційні (вплив державних органів на об'єкти управління) і внутрішньоорганізаційні (управління усередині державного управлінського апарату);
б) за змістом, характером і обсягом впливу: на загальні, спеціальні, допоміжні.
При розгляді цієї теми студент з початку повинен засвоїти тезу про існування різноманітних видів служби у суспільстві, і те, що державна служба є одним із різновидів служби у суспільстві. Також необхідно знати про органiзацiйно-правовi засади, принципи та види державної служби. Правове регулювання державної служби.
Аналіз особливостей служби в державних органах, органах місцевого самоврядування, державних підприємствах, установах і організаціях, а також недержавних утвореннях дає всі підстави стверджувати, що головним, найбільш вагомим видом служби у суспільстві є державна служба.
В адміністративно-правовій літературі служба за своїм внутрішнім змістом іноді аналізується з двох боків – як організація, налагодження служби, що передує практичному її здійсненню, і як сама службова діяльність. Проте якщо проаналізувати статути державних і недержавних організацій, положення про державні органи, затверджені на різних рівнях, то стає очевидним, яке важливе значення приділяється побудові та врегулюванню взаємовідносин між внутрішніми структурними підрозділами органів, між посадовими особами, розподілу між ними повноважень. Тому доповнення змісту служби таким елементом, як організація та правове регулювання внутрішньоорганізаційних відносин, необхідне для правильного розуміння поняття державної служби.
Поняття посади i посадової особи, класифiкацiя посад державних службовців. Управлiння державною службою. Головдержслужба. Координаційна Рада з питань державної служби при Президентові України. Служба в органах мiсцевого самоврядування: загальна характеристика, основні принципи.
Складовi елементи iнституту державної служби. Проходження державної служби: загальне поняття. Стадiї проходження державної служби. Соцiальне забезпечення державних службовцiв. Дисциплiнарна вiдповiдальнiсть державних службовцiв. Особливості дисциплінарної відповідальності окремих видів державних службовців. Дисциплінарна відповідальність працівників прокуратури, працівників органів внутрішніх справ, суддів.
Розглядаючи цю тему студент, насамперед, повинен знати роль та місце контролю у системi засобiв забезпечення законностi у державному управлiннi.
Для цього необхідні більш загальні знання про поняття та систему засобів забезпечення законності у державному управлінні. Гарантії законості. Державний контроль: загальне поняття, сутність, місце і роль у державному управлiннi. Також необхідно чітко знати класифiкацiю видiв державного контролю: загальний та спеціальний; попередній, поточний та наступний; зовнішній та внутрішній. Контроль з боку органiв мiсцевого самоврядування. Контроль з боку громадських органiзацiй.
Види державного контролю. Внутрiшнiй адмiнiстративний контроль: загальний та спеціальний, відомчий та надвідомчий. Контроль з боку Президента України. Головне контрольне управління Секретаріату Президента України. Парламентський контроль: прямий та непрямий. Спеціалізовані суб’єкти парламентського контролю. Парламентський контроль через уповноваженого Верховної Ради з прав людини, через Рахункову палату. Судовий контроль: контроль судів загальної юрисдикції, контроль господарських судів. Позасудові форми захисту прав громадян. Прокурорський нагляд: протест, припис, подання, постанова.
Важливе місце при розгляді цієї теми займає вивчення засобів захисту прав громадян у державному управлiннi. Право громадян на звернення. Адміністративно-правовий захист прав, свобод та законних інтересів громадян. Пропозиція, заява (клопотання), скарга. Оскарження в адмiнiстративному порядку та його особливостi в окремих сферах державного управлiння: податковій сфері, сфері внутрішніх справ, митних органів. Порядок судового захисту прав громадян у державному управлiннi.
Свою відповідь на питання цієї теми слід розпочати з того, що адміністративно-правовий примус є одним із видів державно-правового примусу. Він характеризується тими ж ознаками, які характерні для останнього: це правозастосовна діяльність, направлена для охорони правопорядку, реалізується в рамках охоронних правовідносин та ін. Поряд із цим адміністративно-правовий примус має особливості, які притаманні тільки йому.
При цьому студент повинен знати, що засоби адміністративно-правового примусу можна класифікувати на види: адміністративного попередження, адміністративного припинення, адміністративного покарання.
Крім того, студентам слід особливу увагу звернути на те, що інститут адміністративної відповідальності є важливою складовою адміністративного права. Більш того, останнім часом в юридичній літературі все частіше використовується поняття "адміністративно-деліктне право" як підгалузь адміністративного права. Мабуть, сьогодні варто говорити про адміністративно-деліктне право як про підгалузь, яка формується, але ще не сформована, тобто – це справа майбутнього.
Важливо знати, що адміністративна відповідальність – це вид юридичної відповідальності, яка характеризується такими ж ознаками, як остання (настає на підставі норм права, за порушення правових норм, пов'язана з державним примусом, назначається державними органами).
Визначення адміністративного проступку дається в статті 9 КпАП України. Слід звернути увагу на те, що законодавець ототожнює поняття "проступку" і "правопорушення", що є невірним, оскільки останнє, за своєю сутністю, значно ширше першого. Адміністративний проступок характеризується ознаками, які слід відрізняти від елементів його складу, а саме: протиправність, винність, карність. На відміну від поняття "злочину", законодавець не передбачив для адміністративного проступку суспільну небезпеку, яку в юридичній літературі інколи заміняють суспільною шкідливістю.
Особливу увагу слід звернути на адміністративну відповідальність неповнолітніх, тобто осіб, які вчинили проступок у віці з 16 до 18 років.
Адміністративне законодавство передбачає систему адміністративних стягнень.
Крім того, студентам необхідно звернути увагу на передбачені законодавством обставини, які виключають адміністративну відповідальність, а саме: крайня необхідність, необхідна оборона, стан неосудності (див. статті 17-22 КпАП).
Важливо розуміти порядок накладення адміністративних стягнень, який регламентується статтями 33-40 КпАП України, звернувши увагу на загальні правила накладення стягнень, обставини, що пом'якшують або обтяжують адміністративну відповідальність, строки накладення стягнень та ін.
Свою відповідь на питання цієї теми необхідно розпочати з поняття адміністративного процесу у широкому та вузькому розумінні. Принципи адміністративного процесу. Правові презумпції адміністративного процесу: невинуватості, правомірності правової позиції громадянина. Адміністративно-процесуальний статут громадянина.
Також студент повинен розуміти поняття, класифікацію та стадії адміністративного провадження.
Крім того слід розуміти, що провадження в справах про адміністративні проступки (далі – провадження) є складовою адміністративного процесу і належить до адміністративно-юрисдикційних проваджень. Особливістю цього провадження є те, що воно найбільш повно врегульовано нормами матеріального і процесуального адміністративного права.
Правовою засадою провадження є КУпАП України (який визначає загальні засади), інші кодекси та закони (які визначають особливості провадження щодо окремих категорій адміністративних проступків).
При розумінні сутності провадження в справах про адміністративні проступки необхідно звернути увагу на завдання, які стоять перед ним, а саме: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне вияснення обставин кожної справи; вирішення кожної справи у відповідності до законодавства; забезпечення виконання постанови; виявлення причин і умов, які сприяють здійсненню адміністративних проступків, попередження проступків, виховання громадян у дусі дотримання законів.
Особливу увагу варто звернути на питання доказів та доказування.
Студент повинен знати, що учасників провадження слід відрізняти від суб'єктів провадження. До перших належать: особа, що притягується до адміністративної відповідальності, потерпілий, законні представники, адвокат, свідок, експерт, перекладач. Суб'єктами провадження є всі вище вказані учасники, перелік яких слід доповнити органом чи особою, що розглядає справу про адміністративний проступок (в юридичній літературі даний суб'єкт досить вдало називають "лідируючий суб'єкт"), тобто коло суб'єктів провадження ширше ніж коло учасників.
Здійснення провадження у справах про адміністративні проступки було б неможливим без спеціальних заходів адміністративно-процесуального забезпечення, серед яких виділяються: адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей, вилучення речей та документів (ст. ст. 260-266 КУпАП України). При вивченні даних заходів слід, зокрема, провести розмежування між адміністративним затриманням та доставленням порушника.
При вивченні цієї теми слід особливу увагу звернути на розділи III і IV КпАП України.
Свою відповідь на питання цієї теми потрібно почати з розгляду історії створення системи адмiнiстративних судiв в Українi: місцевих, апеляційних, Вищого адміністративного суду України, ролі Верховного Суду України у адміністративному судочнинстві. Також необхідно вивчити принципи забезпечення доступностi правосуддя в адмiнiстративному судочинствi. Чинники, що впливають на доступність правосуддя. Принципи адмiнiстративного судочинства.
Компетенція адміністративних судів поширюється на спори: фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом; щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
Розгляд справ у адміністративних судах здійснюється за правилами, що встановлює Кодекс адміністративного судочинства України, який був прийнятий 6 липня 2005 р. та набрав чинності з 1 вересня 2005 р.
Особливості адміністративних правопорушень, що підлягають розгляду адміністративними судами. Подвійна природа адміністративних правопорушень. Дотримання принципів реалізації публічно-владних повноважень. Публічно-правові спори, що підвідомчі адміністративним судам України.