Про події, пов'язані з організацією на виробничому об'єднанні "Київський радіозавод" серійного випуску бортових ЕОМ, розповідає колишній головний інженер, перший заступник генерального директора заводу, лауреат Державної премії СРСР Б.О. Василенко:
"Через 10-12 років після освоєння перших лічильно-роз-в'язу вальних приладів на зміну їм у ракетну техніку прийшли бортові ЕОМ на інтегральних схемах. Перша серійна бортова машина на інтегральних мікросхемах для ракетного комплексу 15А14 вийшла з ВО "Київський радіозавод" у 1973 р. То був час, коли країна освоювала нову елементну базу — інтегральні схеми. Цей процес у Міністерстві електронної промисловості СРСР розгортався дуже болісно, не вистачало потужностей на заводах у Воронежі та Запоріжжі, надійність схем спочатку була низькою, виникало безліч труднощів (наприклад проблема статичної електрики).
Освоєння машини, розробленої у "Хартроні", та організація її серійного виробництва (до ста комплексів на рік) потребували безпрецедентних зусиль від учасників роботи. На наш завод прийшло нове велике поповнення молодих фахівців. Це було випробуванням і для них, і для співробітників заводу, які всіляко прагнули освоїти та організувати серійне виробництво першої цифрової системи керування ракетою на основі бортової ЕОМ, домогтися її надійності, спочатку на стендах, а потім і в натурі, при бойовому чергуванні ракетного комплексу протягом гарантійного терміну. Треба було підготувати і перепідготувати кадри робітників та інженерів, подолати песимізм, а іноді й зневіру багатьох фахівців і керівників. Назва першої машини залишилася у пам'яті назавжди — 15Л579 (індекс замовника).
Саме в цей період на підприємстві проявили себе такі фахівці, як майбутній міністр оборони України Валерій Миколайович Шмаров, директор київського заводу "Артем" Олександр Степанович Качура, перший заступник міністра Мінмашпрому Микола Миколайович Портной, начальник цеху бортових обчислювальних машин на "Хартроні" Борис Григорович Баєв і багато інших. Неможливо перелічити всіх учасників тієї героїчної епопеї, багато з яких були нагороджені орденами й медалями. Музей "Київського радіозаводу" дбайливо береже імена цих людей.
Потім освоювали чимало інших машин цього класу для модернізованих ракетних комплексів не тільки на "Київському радіозаводі", а й у харківських "Моноліті", "Комунарі", "Електроапаратурі". В їх основі лежали ті ж конструктивно-технологічні рішення, що й в основі першої машини.
Заради справедливості треба зазначити, що освоєння і виробництво цієї ж бортової обчислювальної машини (15Л579) і системи керування "Хартрона" для ракети 15А30, розробки московського ЦКБ машинобудування (генеральний конструктор — В.М. Челомей), велися і на харківському підприємстві ВО "Моноліт", де тривалий час головним інженером, а потім генеральним директором працював Олег Дмитрович Бакланов. Негласне змагання між двома підприємствами, виробнича кооперація і взаємна підтримка сприяли успішному освоєнню нової техніки.
Бортові обчислювальні машини для ракетної техніки та космічних систем освоювалися і вироблялися також на харківських підприємствах "Комунар" та "Електроапаратура" за документацією московського інституту, очолюваного Олексієм Миколайовичем Пилюгіним.
Систему керування для ракети-носія "Зеніт" виготовляє сьогодні виробниче об'єднання "Комунар". Відомо, що ця ракета стала основою міжнародного комерційного проекту "Морський старт", в якому, крім України, беруть участь США, Росія і Норвегія".
Борис Омелянович не розповів про свою роль у своєчасній організації серійного випуску бортових ЕОМ. У той час він очолював лабораторію конструкторського бюро заводу, на яку лягли всі клопоти, пов'язані з підготовкою до серійного випуску машини, а з 1973 р. був заступником керівника конструкторського бюро, відповідальним за цей напрям робіт. У своїй лаконічній розповіді він спинився тільки на конкретних розробках. Але ж за ними — ціла епопея самовідданої праці його самого та керованого ним колективу. Це два роки роботи без вихідних днів, з "мозковими штурмами" для розв'язання невідкладних проблем, з багатоденною "ненормованою" працею на заводі, коли і спати доводилося у випробувальній камері. В результаті співробітники лабораторії зуміли підготувати машину до серійного виробництва, а складений ними опис принципів побудови і роботи бортової ЕОМ став настільним посібником для молодих фахівців, що приходили на завод.
Причому, як підкреслював Борис Омелянович, повна самовіддача в роботі була традицією колективу конструкторського бюро й заводу в цілому. Задоволення, яке вони переживали, коли досягали якогось значного результату, сповна компенсувало важку працю.
У 80-і роки Науково-виробниче об'єднання "Хартрон" виконало одну з наймасштабніших розробок — створило систему керування суперважкої ракети-носія "Енергія", а Виробниче об'єднання "Київський радіозавод" підготувало потужну виробничу базу і виготовило експериментальні та штатні комплекти цієї апаратури. Самовіддана праця фахівців двох підприємств, висока надійність системи керування забезпечили успішний запуск ракети-носія "Енергія" з космічним кораблем "Скіф" (15 травня 1987 р.) і з космічним кораблем "Буран" (15 липня 1988 p.).
До початку 80-х років виробничі можливості і науково-технічний потенціал об'єднання вже давали змогу вести паралельно освоєння кількох нових, унікальних комплексів: системи керування ракети СС-18, апаратури стикування "Курс" і бортового обчислювального комплексу "Салют 5Б" для станції "Мир", ряду блоків системи керування ракетного комплексу морського базування, навігаційної системи для залізничного ракетного комплексу.
Про те, як виконувалися ці роботи, розповідає Б.О. Василенко:
"Іноді можна почути, що раніше було легко і просто працювати. Це не так. Існувала можливість працювати, але на заваді часто ставали величезні труднощі, хоча про них мало знали і писали , через закритість інформації.
Це були роки напруженої праці, пошуків, перемог і невдач, реалізації сміливих технічних проектів. Так, ракетний комплекс з ракетою 15А18М ("Сатана") створювався у дуже стислі строки. Генеральним директором ВО "Південний машинобудівний завод" у цей час (1986 р.) став Леонід Данилович Кучма. Йому безпосередньо довелося займатися створенням цього комплексу. То був період, коли вже почали з'являтися ознаки майбутньої кризи: знизилася дисципліна постачань, погіршилась якість комплектуючих. Незважаючи на це, всі зустрічі з Леонідом Даниловичем завжди проходили спокійно, а наші проблеми сприймалися з розумінням. Ми працювали над модернізацією системи керування з попередньої ракети, але вона вилилася у проектування ряду принципово нових приладів, у тому числі і бортової цифрової обчислювальної машини.
У хронології подій, які стосуються ракети 15А18М, є такі записи: березень 1986 р. — початок льотних випробувань, березень 1988 р. — завершення цих випробувань, серпень 1988 р. — прийняття комплексу на озброєння. Але не всі знають, що до початку 1987 р. виникла необхідність в істотній переробці системи керування у зв'язку з переходом на елементну базу вищої якості. А ракети вже почали літати.
Серія весняно-літніх нарад за участю міністрів, командування ракетних військ стратегічного призначення, керівників організацій-розробників і промислових підприємств завершилася ухваленням рішення про форсування випуску нової системи керування з виготовленням і відпрацьовуванням їх одразу на двох підприємствах: дослідному заводі науково-виробничого об'єднання "Хартрон" і виробничому об'єднанні "Київський радіозавод".
Для координації було створено спеціальну оперативно-технічну групу. Незвичайним тут було підпорядкування на цей період керівників двох військових представництв і розробників головному інженеру серійного підприємства.
Наприкінці вересня 1987 р. група розпочала роботу. Працювали без вихідних. У 18°° щодня, включаючи суботу і неділю, обговорювався стан виробництва і відпрацьовування апаратури, заслуховувалися виконавці - - розробники, начальники цехів, постачальники, військпреди та інші, приймалися рішення. Протоколи не велися, кожен записував собі доручення і звітував у встановлений термін. Такий ритм праці був і у розробників на дослідному заводі "Хартрон".
Це була колективна "мозкова атака". Досвід такої роботи себе цілком виправдав: формалізм звели до мінімуму, велику увагу приділяли якості робіт. Документація для серійного виробництва була готова вчасно. Леонід Данилович попросив прискорити постачання апаратури для перших систем керування. Уже наприкінці 1987 р. на "Південмаш" надійшли комплекти нової апаратури. Усі залікові випробування пройшли у встановлені терміни.
Наступним кроком в освоєнні нових технологій, створенні виробничих потужностей з урахуванням так званої вакуумної гігієни була організація серійного виробництва системи керування ракетного комплексу морського базування ЗМ37. В основі цієї системи лежала бортова ЕОМ (ЦОМ-7 або С-4010) у мікроелектронному виконанні (безкорпусна елементна база, мікрозборки і багатошарові плати — товсті плівки, оперативна пам'ять на циліндричних магнітних доменах та інші складні компоненти). Ця машина входила до складу власне ракети, а також корабельної апаратури, що здійснювала регламентні перевірки систем ракет, розміщених на борту підводного човна підготовку до пуску і пуск ракет за заданою програмою (одиночний пуск, послідовний пуск кількох ракет).
1975-1976 pp. — період освоєння нових потужностей і нового обладнання, чергового набору молодих фахівців, підготовки і перепідготовки кадрів. Серед фахівців, які саме в ті роки пройшли відмінну професійну школу, були Валерій Георгійович Комаров (перший заступник генерального директора Національного космічного агентства України), Володимир Кузьмич Валяєв (тривалий час він працював заступником головного інженера і заступником генерального директора виробничого об'єднання "Київський радіозавод", тепер - - віце-президент асоціації "Укравіапром"), Петро Іванович Подоплєлов (директор науково-виробничого комплексу "Курс"), Сергій Дмитрович Черюканов (головний інженер державного підприємства "Київський радіозавод").
Не менш напруженими були роботи над іншими комплексами, в тому числі і для станції "Мир". Особливістю створення цієї станції стало використання всіх новітніх досягнень вітчизняної науки і машинобудування, передусім приладобудування. Навіть після багаторічної експлуатації комплекс вражав своєю досконалістю і новизною. Недарма американські фахівці однією з умов створення нової міжнародної станції "Альфа" поставили вимогу використання вже перевірених в експлуатації на станції "Мир" елементів, систем та агрегатів. Апаратура зближення і стикування "Курс", бортовий обчислювальний комплекс "Салют-Б", оптико-електронна система точної орієнтації С-3 київського заводу "Арсенал", прилади і системи харківських заводів "Моноліт", "Комунар", "Електроапаратура" та інших українських підприємств і були такими елементами.
Не просто складалася доля бортової ЕОМ "Салюта-5". Станцію "Мир" у лютому 1986 р. було виведено на орбіту з бортовою машиною "Аргон-12С" виробництва московського підприємства. Вона вирішувала мінімальні завдання з керування станцією і була не готова для нарощування комплексу функціональними модулями. А машина "Салют-5" проходила наземне відпрацьовування у головного конструктора та на серійному заводі. Був момент, коли доля машини вирішувалася на колегії Міністерства загального машинобудування. Група фахівців науково-виробничого об'єднання "Енергія" і міністерства стояла за продовження використання машини "Аргон", адже вона теж була новим словом у космічній техніці. Машина ж "Салют-5" перевершувала за технічними характеристиками всі відомі вітчизняні бортові обчислювальні засоби і могла забезпечити будь-які конфігурації станції і розв'язання задач у майбутньому.
На тій колегії виступав директор — головний конструктор інституту "Елас" (Міністерство електронної промисловості) Геннадій Якович Гуськов зі своїми фахівцями-розробниками бортової машини "Салют-5". Міністр С.О. Афанасьєв поставив запитання прямо: чи є впевненість, що машина працюватиме? Відповідь була ствердною. Підтримка з боку генерального конструктора науково-виробничого об'єднання "Енергія" Юрія Павловича Семенова та його "управлінців" на чолі з Володимиром Миколайовичем Бранцем забезпечила в кінцевому підсумку успіх.
Відтоді спливло чимало часу, машину "Аргон-12С" космонавти замінили на машину "Салют-5", доставлену на борт станції вантажним кораблем "Прогрес". Потім була створена п'ята версія програмного забезпечення машини "Салют-5", яка гарантувала стійку роботу складної конфігурації космічного комплексу, набраного зі станції "Мир" і стикованих з нею функціональних модулів, а також американського "човника". Бортова ЕОМ "Салют-5" знайшла застосування і в інших космічних апаратах. За час, що минув, так і не було створено потужнішої і надійнішої бортової обчислювальної машини, яка серійно випускалася б для космічних апаратів.
В останні роки робота виробничого об'єднання "Київський радіозавод" з космічної тематики базувалась на попередніх здобутках. Головне - на підприємстві збережено науково-технічний і виробничий потенціал. І, незважаючи на скорочення обсягів виробництва з цієї тематики, досягнутий рівень технології дав змогу започаткувати цілу серію нових робіт, необхідних народному господарству України. Ведеться освоєння і налагоджено випуск технічних засобів для паливно-енергетичного комплексу країни, апаратури зв'язку різного класу, в тому числі абонентських станцій космічного зв'язку (спільно і за документацією інституту "Елас"). Цей напрям отримає подальший розвиток зі створенням української інфраструктури космічного зв'язку. Розвивається супутникове телебачення (наземний сегмент)".
З великого колективу людей, які створювали бортові ЕОМ і забезпечують їхній серійний випуск, варто виділити двох лідерів — Анатолія Івановича Кривоносова ("Хартрон", Харків) і Бориса Омеляновича Василенка ("Київський радіозавод"). Перший відповідав за розробку ЕОМ, другий — за роботи, пов'язані з переходом від дослідного зразка до серійного випуску машини. І те, й інше було дуже важкою справою, і треба віддати належне обом: своїм ставленням до роботи, глибокими знаннями, чіткою організацією праці вони стали прикладом для тих, хто працював разом з ними, і зуміли досягти видатних результатів. Б.О. Василенко розповідає про А.І. Кривоносова:
"Моє знайомство з Анатолієм Івановичем Кривоносовим відбулося у 60-і роки. На той час у нас у виробничому об'єднанні "Київський радіозавод" уже був досвід роботи з ферит-транзисторними комірками, і ми розпочали створювати власну апаратуру для ракетних систем. Одночасно освоювали бортову апаратуру для систем керування, розроблених у науково-виробничому об'єднанні "Хартрон". Проблеми, що виникали в ході освоєння цієї техніки, були добре зрозумілі нам, тому ми швидко знайшли взаєморозуміння з колективом розробників. Хоча спочатку не все було просто: ми як представники серійного підприємства з багатьох питань виступили опонентами розробників, і це викликало певне роздратування. Але, коли обидві сторони переконалися у вигідності такої взаємодії, прийшло взаєморозуміння, а якість апаратури від цього виграла.
А.І. Кривоносов чудово розбирався в обчислювальній техніці і намагався використовувати все нове, що з'являлося у цій галузі. Чергову бортову ЕОМ тільки починали освоювати на нашому підприємстві, а він уже готував наступну. Як головний конструктор обчислювальних засобів він відповідав за вибір елементної бази, схемних і конструктивних рішень, джерела живлення, пам'яті, технології виготовлення і багатьох інших компонентів апаратури. При розробці та освоєнні бортової обчислювальної машини, коли вся інша апаратура, розташована на борту і на землі, має бути поєднана з нею як конструктивним, так і програмним способом, — це не просте завдання. На плечі молодого начальника комплексу, а згодом — заступника головного конструктора науково-виробничого об'єднання "Хартрон" лягла дуже велика відповідальність. Багато робіт, виконуваних з Міністерством електронної промисловості і пов'язаних із створенням, вдосконаленням і доведенням до необхідного рівня надійності елементної бази (інтегральних мікросхем, транзисторів, спеціальних мікрозборок тощо), були ініційовані і виконувалися Анатолієм Івановичем та його колективом.
Однією з характерних рис Анатолія Івановича була висока вимогливість до себе і до інших. Ті, хто з ним працював, повинні були відмінно знати особливості розроблюваної техніки і проблеми, що виникали при цьому. З тими, хто не знав технічної суті питання, він не витрачав часу на розмови. У цьому плані Анатолій Іванович був жорсткою людиною і однаково твердо вимагав чітких рішень як у себе в організації, так і на колегії міністерства, у суміжників, споживачів апаратури і замовника. Поява Анатолія Івановича на нашому підприємстві давала змогу швидко вирішувати багато питань, він з великою увагою ставився до наших пропозицій щодо вдосконалення апаратури, забезпечення її серійності, зниження трудомісткості, підвищення якості. Але він був безжалісним до порушень технологічної дисципліни на виробництві і тиснув на нас доти, поки те чи інше питання не "закривалося" капітально.
Виробничі справи, технічні проблеми не розвели мости між нами особисто, навпаки, ми здружилися, стали більше довіряти один одному, разом шукати вирішення складних питань. Такі стосунки ми підтримуємо й зараз".
Анатолій Іванович народився в 1936 р. у Харкові. Закінчив Харківський політехнічний інститут за фахом "електричні машини та апарати" і почав працювати в "Хартроні". Пройшов шлях від інженера до головного конструктора. А.І. Кривоносов — доктор технічних наук, лауреат Ленінської премії, Державної премії УРСР, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Тепер він - генеральний директор і головний конструктор науково-виробничого підприємства "Хартрон-Дельта" ЛТД.
Творча та виробнича діяльність другого "батька" бортових ЕОМ - Бориса Омеляновича Василенка тісно пов'язана з виробничим об'єднанням "Київський радіозавод", якому він віддав майже сорок років життя.