78. Цивілізація виражає щось загальне, раціональне, стабільне. Вона являє собою систему відносин, закріплених у праві, у традиціях, способах ділової і побутової поведінки. Вони утворюють механізм, що гарантує функціональну стабільність суспільства. Цивілізація визначає загальне в співтовариствах, що виникають на базі однотипних технологій.
Культура - це вираження індивідуального початку кожного соціуму. Історичні етно-соціальні культури є відображення і вираження в нормах поведінки, у правилах життя і діяльності, у традиціях і звичках не спільного в різних народів, що стоять на одній цивілізаційній ступіні, а того, що специфічно для їх етносоціальної індивідуальності, їхньої історичної долі, індивідуальних і неповторних обставин їх минулого і сьогоднішнього буття, їхньої мови, релігії, їхнього географічного місця розташування, їхніх контактів з іншими народами і т.д. Якщо функція цивілізації - забезпечення загальнозначущої, стабільної нормативної взаємодії, то культура відбиває, передає і зберігає індивідуальний початок у рамках кожної даної спільності.
Таким чином, цивілізація - це соціокультурне утворення. Якщо культура характеризує міру розвитку людини, то цивілізація характеризує суспільні умови цього розвитку, соціальне буття культури. Саме сьогодні проблеми і перспективи сучасної цивілізації набувають особливого сенсу, унаслідок протиріч і проблем глобального порядку, що здобувають усе більш гострий характер. Мова йде про збереження сучасної цивілізації, безумовному пріоритеті загальнолюдських інтересів, унаслідок чого соціально-політичні протиріччя у світі мають свою межу: вони не повинні руйнувати механізмів життєдіяльності людства. Запобігання термоядерної війни, об'єднання зусиль у протистоянні екологічній кризі, у рішенні енергетичної,продовольчої і сировинної проблеми - усе це необхідні передумови збереження і розвитку сучасної цивілізації.
79. Гуманістичні ідеї, які приходили в Україну, визвольна війна 1648—1654 pp. робили економічні, політичні та культурні зв'язки з країнами Західної Європи досить стабільними. Звідти йдуть передові ідеї, найвищі культурні досягнення. Оживає інтерес до своєї минувшини, виводиться твердження, що козаки успадкували кращі риси свого народу. Й. Борецький говорив, що "козаки — это же то племя славного народа русского..., что воевало греческое царство морем Черным и суходолом, они с того же поколения воинов, которые за Олега, монарха русского, воевали Грецию, Македонию, Илирик. Се ж их предки разом с Владимиром крестились в веру христианскую".Ці впливи торкнулися всіх ланок життя суспільства і особливо позначилися на культурному розвиткові України.
В архітектурі середини XVI ст. відбуваються суттєві зміни. Зникають оборонні риси, будівлі перетворюються на звичайні житлові палаци. Це характерно не лише для зовнішніх форм. Змінюється комплекс у цілому: замки у Бережанах, Острозі, Кам'янці-Подільському та ін. Збагачення феодалів дає їм можливість споруджувати палаци з просторими дворами для лицарських турнірів, розкішними залами для прийому гостей і влаштування балів. З цією метою запрошуються іноземні спеціалісти.
Із прийняттям Магдебурзького права в Україні почалася регулярна забудова міст за європейськими зразками: у центрі, на площі, зводиться ратуша, а вся міська територія розбивається на прямокутні квартали. Землі обмаль, тому будинки по фасаду вузькі, у два-три поверхи, тягнуться до середини кварталу, на першому поверсі розташовуються службові або торгові приміщення, на другому — житло.
Місцеві майстри виробили власний напрямок в архітектурі. Цей період залишив по собі пам'ятники великої мистецької і культурної вартості (забудова Площі Ринок у Львові та ін.).У Центральній Україні — свої особливості. Для Подніпров'я характерна нерегулярна забудова, раніше прокладені вулиці не переплановувались, а будинки зводилися на садибі за смаком господаря. Тому міста мали живописний вигляд. Житло заможного господаря будувалося традиційно — хата на дві половини. Яскравий приклад — будинок Лизогуба в Чернігові.У культовій архітектурі розвиваються дві течії: продовжують зводитись дерев'яні церкви, що характерно для лісових районів Карпат та лісостепової зони, а також розвивається кам'яне мурування. У містах храм тягнеться вгору через брак місця (храми Львова, Ужгорода та ін.). У сільській місцевості храми компактні, чудово вписуються в навколишнє середовище. Це церква Михайла в с. Білостоці, усипальниця Богдана Хмельницького у с. Суботові, де він був похований 1657 p., церква Миколи Притиска в Києві та ін.Посилюється інтерес до минувшини. Відновлюються стародавні храми. Так, П. Могила відбудовує храм Спаса на Берестові. Спроби наблизити образи святих до своїх співвітчизників стають нормальним явищем.Розвиток цивільного будівництва вводить у мистецький обіг скульптуру, почасти декоративну та надгробки; портретні риси в ній нівелюються. У скульптурних студіях робляться спроби вивчити натуру і йти за законами анатомії. У релігійній скульптурі намічаються ознаки побутового жанру.Ця епоха в українському мистецтві засвоїла гуманістичні ідеї як власне надбання. Людина стає провідною темою мистецтва, а реалізм — головною якістю.
80.Тарас Григорович Шевченко–слава нашого народу - залишив по собі величезну творчу спадщину:чудові твори,славнозвісний “Кобзар”, який уславив нашу поетичність. Про велику світову славу великого Кобзаря свідчать пам'ятники, встановлені в різних країнах світу: у Палермо (Канада), Бухаресті, Вашингтоні, Нью-Йорку, Парижі тощо. Навряд чи є на земній кулі куточок, де б не звучала полум`яна поезія Великого Кобзяря, навряд чи існує мова, якою б не було перекладено “Заповіт”,де він просив нащадків згадувати його. Чарівна Шевченкова поезія викликала великий інтерес серед китайських читачів. За це народ свято шанує Шевченка. У багатьох місцях йому відкрито музеї. Починаючи з 1962 року, щорічно присуджуються Державні премії України імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури і мистецтва. За цей час почесного звання шевченківського лауреата удостоєні П. Тичина, О. Гончар, П. Загребельний, В. Сосюра, М. Бажан, Г. Тютюнник, Ю. Збанацький, П. Майборода, С. Людкевич, О. Кульчицька, А. Малишко, В. Касіян, Л. Новиченко, Д. Павличко, М. Вінграновський, І. Драч, В. Стус, Б. Антоненко- Давидович, М. Жулинський, Р. Лубківський та інші митці. За рішенням ЮНЕСКО, ювілеї Т. Г. Шевченка відзначалися в усіх державах світу, в багатьох із них вийшли переклади «Кобзаря».Уперше «Кобзар» видано 1840 у Санкт-Петербурзі за сприяння Євгена Гребінки. У збірку ввійшло вісім творів: ,«Перебендя» «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами», що написана спеціально для цього збірника і є своєрідним епіграфом не тільки до цього видання, але і до усієї творчості Тараса Шевченка.Після видання цієї збірки й самогоТараса Шевченка почали називати кобзарем. Навіть сам Тарас Шевченко після своїх деяких повістей починав підписуватись «Кобзар Дармограй».
81.Михайло Грушевський народився 17 (29) вересня 1866 року у Холмі (нині Польща).Вершиною наукової діяльності М. Грушевського стала реалізація його мрії ще з київських студентських часів — написання суцільної історії України.Перший том фундаментальної "Історії України-Руси" побачив світ у 1898 році. В основу цієї праці була покладена розроблена автором історична схема самостійного розвитку українського народу від найдавніших часів,що аргументовано спростовувало прийняту російською історіографією концепцію про єдину загальноросійську народність-колиску. Послідовники Грушевського назвуть його "Історію України-Руси" метрикою українського народу, поставивши в один ряд з Шевченковим "Кобзарем".Наукова концепція Грушевського історика про етнічну соборність України стала національним ідеалом Грушевського політика. До 1906 р. він, працюючи на Галичині, широко використовував конституційні свободи Австро-Угорщини для піднесення національної свідомості українства. Коли
подібні умови виникли в підросійській Україні, розгортає свою діяльність і в Києві: створює наукове товариство, переносить зі Львова окремі видання, випускає газети, відкриває книгарні. Таємним голосуванням практично одностайно головою українського парламенту був обраний Михайло Грушевський. Він був лідером, головним конструктором політики Української ЦентральноЇ Ради, мав великий вплив на її рішення, був ініціатором та співавтором найголовніших документів. Незаперечною заслугою Грушевського стало те, що Центральна Рада за рік пройшла шлях від обережних гасел за автономію України до проголошення суверенної, ні від кого незалежної Української Народної Республіки в січні 1918 року та прийняття її Конституції уже в квітні 1918 року.
82.Відразу після здобуття Україною незалежності постало питання про прийняття Основного Закону, який закріпив би якісно нові зміни у державі та суспільстві. Конституційний процес проходив з великими труднощами і тривав п'ять років. Україна останньою з республік колишнього Радянського Союзу прийняла свою Конституцію. Це сталося 28 червня 1996 р. Початок конституційному процесу поклало ухвалення Верховною Радою 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України. Закріплені в ній принципи суверенності, народовладдя, недоторканності території республіки, розподілу властей, рівності громадян, гарантування їх прав і свобод мали конституційний характер. Спираючись на Декларацію, парламент утворив у жовтні 1990 р. конституційну комісію, яка повинна була розробити проект концепції Основного Закону. У червні 1991 р. концепція нової Конституції була затверджена.Україна є соціальною державою. У статті 3 Конституції сформульовано принцип, за яким: * Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю... Держава відповідає перед людиною за свою діяльність». Ці вихідні положення конкретизуються і в інших конституційних нормах, які становлять загальні засади Конституції. Передусім закріплюються найсприятливіші для населення принципи мовної політики держави, у тому числі для національних меншин; положення, що визначають гуманістичну спрямованість розвитку української нації, її самобутності та культури, а також усіх народів і національних меншин. Соціальний характер Української держави визначає і конституційне регулювання питань, пов'язаних з використанням власності і захистом усіх суб'єктів права власності, закріплення принципу соціальної спрямованості економіки, рівності перед законом усіх суб'єктів права власності, гарантування екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, а також здійснення інших соціально значущих заходів.
83.Аграрна культура охоплює період, коли основою матеріального виробництва було землеробство і скотарство з моменту появи сільського господарства (близько 8 тис. років тому) до виникнення повноцінного промислового виробництва (середина XVIII ст н. е.). Приручення тварин, перехід від мисливства до сільського господарства і осідлого способу життя отримало назву неолітичної революції.З появою перших сільськогосподарських культур (гарбуза, гороху, квасолі, льону) можна вести мову про перші цивілізації, які виникли на Сході і змінили епоху варварства. Розвиток землеробства і скотарства привів до істотних змін в ландшафтах. Вирубування лісів, спалювання лучно-степових ділянок, примітивний обробіток ґрунту, перевипас домашніх тварин привели до значної руйнації таких компонентів природних ландшафтів як тваринний світ, рослинність, грунтовий покрив та істотних змін процесів вологообігу, речовинообігу, енергообігу в ландшафтах.За оцінками демографів в епоху землеробства значно зростає чисельність населення, його щільність. Перші землеробці і скотарі об`єднуються в групи до 300 інколи 500 осіб. Зростає і тривалість життя людей. Основним регулятором тривалості життя виступають хвороби, які людина отримує від тварин, погіршення санітарно-гігієнічних умов проживання. Навколо поселень накопичувались відходи, нечистоти, забруднювались ґрунти і водойми, що сприяло поширенню збудників інфекцій.Істотної шкоди природному середовищу завдавало скотарство. Розведення домашніх тварин, їх скупчення в околицях населених пунктів, випас на обмежених ділянках призвели до деградації трав`яного покриву, лісово-чагарникових угруповань, розвитку процесів опустелювання в ряді регіонів світу.Виникнення міських поселень в 4-3 тисячолітті до н.е. веде до концентрації населення, розвитку системи комунікацій, що вносить істотні зміни в навколишню природу. Відбувається процес окультурення ландшафтів, який проявляється у зміні їх структури, збіднені видової різноманітності, забруднення водойм, ґрунтів, повітряного середовища.
84.Сучасні молоді фахівці повинні не лише володіти певними професійними знаннями та навичками, але й вміти чітко, правильно і грамотно висловлювати свої думки, спілкуватися з різними людьми і у різних ситуаціях, тобто мати відповідний рівень мовно-мовленнєвої культури. Про вміння сприймати справжні культурні цінності, опанування культурною спадщиною та комунікативну функцію культури йшлося на II-му Всеукраїнському з’їзді освітян. Адже “культура мови – це не лише філологічна, а й соціальна проблема: вона в той чи інший спосіб пов’язана з найрізноманітнішими видами комунікації в сучасному світі ” [2, с.4]. У нинішній період соціальної напруженості у суспільстві необхідно зберігати ті цінності, які формують у майбутніх фахівців гуманістичне ставлення до навколишньої реальності. Має рацію Н.Д. Бабич, зазначаючи, що “у наш час, як і колись, убогість мови означає убогість думки. То ж чи може допустити людина негуманітарної спеціальності, щоб мова її наукових праць, службових діалогів, виступів перед колективом була одноманітною, недостатньо грамотною, емоційно безбарвною?”.
У роботі над формуванням та розвитком мовно-мовленнєвої культури потрібно перш за все визначити, в чому полягають особливості мовленнєвого досвіду вчорашніх школярів, які стали студентами аграрних ВНЗ.
На жаль, доводиться констатувати, що випускники сільських шкіл відзначаються наявністю у їхньому мовленнєвому досвіді володіння та активного використання «суржику» – того варіанту розмовної мови, що склався в умовах взаємовпливу та взаємопроникнення української і російської мов і є характерним для населення, яке проживає у східній і південній частині України. Звичність говоріння «суржиком» у повсякденному спілкуванні – у родині, з друзями і знайомими – призводить до того, що він починає проникати і у навчальне спілкування, адже студенти вважають це природним. Крім того, для мовлення студентів аграрних ВНЗ характерна наявність великої кількості „русизмів” і кальок з російської мови. Їх спілкування, як усне, так і писемне, засмічене такою лексикою. Це ускладнює слухання і розуміння висловлених ними думок. Так, часто зустрічаються наступні слова і вирази: согласно наказу (замість: згідно з наказом), виключення з правил (виняток з правил), справка (довідка), заключення договору (укладання договору) тощо. Розширення сфери спілкування і кількості контактів фахівців аграрного сектора вступає у суперечність з домінуючою орієнтацією аграрних ВНЗ на фахову підготовку майбутніх спеціалістів і нехтуванням гуманітарним циклом їх підготовки. Традиційно професії аграрної сфери відносились вченими до системи «людина-природа». Проте сьогодні уже виникають сумніви у вірності однозначності цієї класифікації, тому що спрямованість діяльності багатьох фахівців аграрного сектора стрімко змінюється, частково входячи до динамічної системи «людина-людина». Крім того, фермери поруч з базовою професією повинні виконувати і безліч інших функцій – управління, менеджменту, маркетингу, суттєвим складником яких є діалогічне спілкування. Підтвердженням цього став той факт, що досить велика кількість старшокурсників, магістрантів і випускників аграрних ВНЗ намагаються набути другої спеціальності, найпопулярнішою з яких є менеджмент.
85.Курс історія української культури спрямований на збагачення і розширення гуманітарної підготовки студентів, формування творчості активності майбутніх фахівців; ця навчальна дисципліна дає уявлення про етапи історичного розвитку, культури, забезпечує розуміння зв’язку всіх складових культури – мистецтва, етнографії, матеріальної культури, наукового знання. усіх форм духовних цінностей, формує світогляд. Завданням курсу є розвинути у студентів почуття патріотизму, національної свідомості, високого рівня духовності, адже саме навернення людей до культури у її глибокому розумінні сприяє утвердження загальнолюдських цінностей. При цьому не ставиться завдання зробити студентів професіоналами у царині літератури, мистецтва, музики, моралі тощо. Однак не може бути кваліфікований фахівець, який не має поняття про справжню культуру виробництва, дизайн, культуру управління, мовлення тощо.
Культура, як термін походить від лат. сultura – обробіток освіта , розвиток.
Культуру поділяють на матеріальну і духовну:
Матеріальна культура – це сукупність матеріальних благ, створених людською працею на кожному етапі суспільного розвитку.
Духовна культура (духовність) – це рівень інтелектуального, морального, естетичного та емоційного розвитку суспільства.
Історія культури України. Вивчає культурні та мистецькі надбання народів, що проживали і проживають на території нинішньої України. Об’єктом дослідження і вивчення є пам’ятки духовної і матеріальної культури, створені в продовж століть і зафіксовані в тих чи інших формах. Історія культури вивчає пам’ятки духовної культури в усній формі: казки, міфи, легенди, пісні, думки, прислів’я, тощо. Серед визначених об’єктів матеріальна культура – пам’ятки, трипільської, черняхівної, скіфської культур, Київської Русі, козацької доби та ближчих до нас часів. Сюди входять пам’ятки архітектури, хатнє начиння, одяг, сільськогосподарський реманент, твори декоративного мистецтва тощо. Отже, цей предмет охоплює широкий спектр людської діяльності, пов’язаної духовною і матеріальною спадщиною та набутками сучасників.
Проте така політична культура на сьогодні не є монопольною чи тим більше офіційною, але вона ще функціонує за інерцією. Нинішня політична культура українського народу є постколоніальною. Це доводить зрусифікований стан, комплекси національної меншовартості, нездатність до адекватної оцінки власних національних інтересів, схильність більше розраховувати на зовнішню допомогу, ніж на власні сили. Проте характер сучасних соціально-політичних процесів дозволяє твердити, що політична культура українського суспільства стає національною та незалежницькою.
За ставленням до демократії і держави політична культура України залишається авторитарною, етатистською, патерналістською. Але за умов суверенного існування відроджуються такі традиційні риси української політичної культури, як народоправство, толерантність, ліберальне ставлення до держави (не людина і нація для держави, а держава для людини і нації).
За ідеологічною спрямованістю для політичної культури України характерний розкол суспільства на прихильників комуністичних і соціалістичних цінностей, з одного боку, та консервативно-ліберальних - з іншого. Вважається, що декларування певних нормативних цінностей та норм ніколи не перейде на рівень глибинних настанов та стереотипів поведінки молоді, якщо суспільство не відмовиться від висловлення цих норм у формі категоричних імперативів. Йдеться про необхідність застосування так званої, синергетичної дії, тобто дії, яка виходить з власних форм існування, з молодіжної ініціативи. У результаті, остання постає не тільки і не стільки проблемою молоді, скільки соціальною проблемою.
Важливо спрямувати молодь на пошук власного найоптимальнішого для неї самої шляху розвитку, забезпечити цей процес таким чином, щоб він мав тенденцію до самозакріплення і самопідтримки.
В Україні помітною є проблема, яка полягає в тому, що надто багато громадян, особливо молодих, виявилися психологічно не готовими до розбудови своєї держави. Це прикро, але факт, що на сьогодні ми не спостерігаємо такого "вибуху" патріотизму, національної самосвідомості, котрий став би консолідуючим фактором економічного, політичного, духовного відродження, на базі якого формувався б наш менталітет, міцніла держава, формувалася б нова генерація громадян.
За підсумками різноманітних досліджень, проведених останніми роками, абсолютна більшість молодих людей (близько 80%) підтримувала дії, спрямовані на побудову незалежної, самостійної Української держави.
Отож, молодіжна політика тієї чи іншої держави має бути складовою загальної цілісної концепції розвитку того чи іншого суспільства. А політична культура в демократичному суспільстві повинна спрямовуватися на виховання молоді, яке неодмінно має опиратися на українські традиції, ментальність, історію, без яких неможливе формування політичної культури молодих громадян.
87. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Історичний документ виняткового значення для долі українського народу—Акт проголошення незалежності України. У ньому зазначалося: «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною у зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави — України. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.
Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення».
За Акт проголосувала абсолютна більшість депутатів Верховної Ради. УРСР перестала існувати. На геополітичній карті світу постала нова самостійна держава — Україна.
88.Внесок укр. митців в перемогу в вел.вітчизняній війні (1941-1945рр.)