Страхування вантажів передбачає захист від матеріальних збитків чи пошкоджень будь-яких транспортованих вантажів. Страхування охоплює всі ризики, включаючи форс-мажорні обставини, і поширюється на переміщення товарів зі складу вантажовідправника до складу вантажоодержувача.
Страхування обладнання використовується при поставках чи оренді великої кількості дорогого обладнання.
Страхування від нещасних випадків включає страхування загальної громадянської та професійної відповідальності.
Страхування загальної громадянської відповідальності є формою, страхування від нещасних випадків з метою захисту учасників проекту від тілесних ушкоджень, особистих збитків чи пошкодження майна.
Страхування професійної відповідальності здійснюється лише в тому разі, коли організація відповідає за підготовку проекту, управління проектом або надання інших професійних послуг по проекту.
При страхуванні втрати прибутку об'єктом страхування є прибуток, який одержав би страхувальник, якби страхова подія не призвела до зриву чи зупинення проекту. Об'єктом страхування може бути виручка від реалізації або чистий прибуток.
Хеджирування — це процес страхування ризику від можливих збитків шляхом переносу ризику зміни ціни з однієї особи на іншу.
Хеджирування здійснюється через укладення контракту, який призначений для страхування ризиків зміни цін — хеджа — між стороною, що страхує ризик (хеджером), та стороною, що перебирає ризик на себе (спекулянтом). Предметом контракту можуть бути різні активи — товари, валюта, акції, облігації тощо.
Хеджирування може здійснюватися на підвищення або зниження цін. Хеджер прагне знизити ризик, спричинений невизначеністю цін на ринку, продаючи форвардні, ф'ючерсні чи опційні контракти. Це дає змогу спрогнозувати доходи чи витрати, хоча ризик не зникає. Його перебирає на себе спекулянт, який іде на одержання прибутку, граючи на різниці цін.
До складу зовні передбачуваних ризиків включаються:
ринковий ризик (погіршення можливості отримання сировини, підвищення його вартості, зміна вимог споживачів, посилення конкуренції і втрата позицій на ринку тощо);
операційні ризики (неможливість підтримки робочого стану елементів проекту, порушення безпеки, відступ від цілей проекту);
негативні екологічні та соціальні наслідки;
відхилення рівня інфляції від розрахункових величин;
можливі зміни в системі оподаткування.
Можуть використовуватися дві групи методів оцінки ринкових ризиків.
методи якісної оцінки ризиків;
методи кількісної оцінки ризиків.
Якісна оцінка ризиків - це процес ідентифікації та визначення ризиків, що вимагають швидкого реагування. Така оцінка ризиків визначає ступінь важливості ризику і обирає спосіб реагування. Доступність інформації, що їх супроводжує допомагає розставити пріоритети для різних категорій ризиків.
Якісна оцінка ризиків - це оцінка умов виникнення ризиків та визначення їх впливу на об'єкт стандартними методами і засобами.
Головним завданням якісної оцінки є визначення можливих видів ризиків, а також факторів, що впливають на рівень ризиків при здійсненні визначеного виду діяльності.
На цьому етапі важливе значення має виявлення всіх можливих обставин і детальний опис усіх можливих ризиків.
Найпростіша схема якісного аналізу ризику передбачає:
ідентифікацію окремих видів ризику;
вибір техніки аналізу ризику;
встановлення факторів ризику та їх значимості;
створення моделі механізму дії ризиків;
встановлення взаємозв'язку окремих ризиків та сукупного ефекту від їх дії;
формування загального портфеля господарських ризиків.
У результаті якісного аналізу необхідно отримати чітке уявлення про всі можливі ризики, виявлені потенційні зони ризику, а також негативні наслідки або додаткові вигоди, що можуть виникнути при реалізації певного рішення.
Якісна оцінка ризику підприємства здійснюється за такими напрямками:
характер бізнесу;
зовнішнє середовище;
якість управління;
характер діяльності;
стійкість роботи, стабільність;
фінансовий стан організації та ін.
Для якісної оцінки ризику на практиці найчастіше використовується експертні методи, засновані на суб'єктивній оцінці очікуваних параметрів діяльності.
Найпоширенішим методом, який використовується у процесі якісного аналізу, є метод експертних оцінок, сутність якого полягає в отриманні необхідної інформації щодо ризиків, які можуть загрожувати діяльності організації, на основі обробки думок досвідчених фахівців та експертів.
Застосовувати цей метод доцільно при розв'язанні проблем, які не піддаються формалізації, коли неповнота і недостовірність інформації не дозволяють використати точні методи оцінювання рівня ризику.
Метою кількісного аналізу є отримання числового вираження окремих ризиків із визначенням характеристики ймовірності і можливих втрат.
Кількісне значення рівня ризику часто визначають як деяку функцію від добутку показників наслідків ризикової ситуації та ймовірності її виникнення. Для цього формується набір сценаріїв і можуть бути побудовані для окремих видів ризику функції розподілу ймовірності настання втрат залежно від їх розмірів.
Кількісні методи передбачають оцінку ризику в абсолютному і відносному виражені. В абсолютному виражені ризик вимірюють частотою чи розмірами можливих збитків у грошовому еквіваленті.
У відносному вираженні ризик вимірюють різними безрозмірними показниками, що є відношенням двох чи більше показників.
При виконанні кількісного аналізу ризику найбільш розповсюдженими і універсальними є такі методи:
статистичний метод;
метод експертних оцінок;
рейтинговий метод;
метод аналогій;
метод дерева рішень;
аналітичний метод.
Тема 7
Важливим напрямом роботи над програмою реальних інвестицій є її оптимізація.
Існують три варіанти такої оптимізації: просторова, часова та просторово-часова.
Просторова оптимізація програми реальних інвестицій передбачає наступне:
загальна сума фінансових ресурсів обмежена в кожному з періодів інвестування;
для реалізації доступні тільки взаємонезалежні інвестиційні проекти із загальним обсягом необхідних інвсстиційних ресурсів, що не перевищує наявного їх обсягу у підприємства, а також перенесення реалізації деяких проектів на інший час;
необхідно сформувати програму реальних інвестицій, яка б забезпечувала максимізацію сумарного ефекту від інвестування.
Для інвестора в цьому разі пропонується така послідовність дій:
як базовий обрати критерій максимізації загальної чистої приведеної вартості програми реальних інвестицій;
проекти ранжирувати у порядку зменшення індексу дохідності;
до програми послідовно включати проекти з найвищим значенням індексу дохідності, поки для цього достатньо інвестиційних ресурсів.
Часова оптимізація програми реальних інвестицій передбачає таке:
загальна сума інвестиційних ресурсів упродовж кількох років обмежена кожним роком інвестування;
для розгляду приймається кілька доступних незалежних інвестиційних проектів, які не можуть бути реалізовані в плановому році одночасно, але можуть бути повністю чи частково реалізовані у наступні роки;
необхідно найбільш оптимально розподілити інвестиційні проекти за часовим параметром у межах програми реальних інвестицій.
В основу цієї методики оптимізації програми реальних інвестицій покладений принцип мінімізації загальних витрат.
Послідовність аналітичних процедур має бути такою:
за кожним проектом розраховують чистий приведений дохід;
потім визначають втрачений дохід через відкладення реалізації проекту в часі;
розраховані значення дисконтують на початок моменту аналізу;
розраховують індекс можливих втрат (відношення дисконтованої втрати до суми інвестиційних витрат);
програми реальних інвестицій не охоплюють проектів з мінімальним значенням індексу можливих втрат.
Просторово-часова оптимізація програми реальних інвестицій зумовлена ситуацією, коли передбачається, що інвестор може об'єднати в часі доступні інвестиційні проекти та джерела їх фінансування.
Оптимізація програми в такому разі передбачає:
визначення горизонту планування (кількість років);
інвестору доступна відповідна кількість інвестиційних проектів, кожен із яких має власну, відмінну від інших, ставку дохідності;
інвестор має кілька варіантів використання інвестиційних ресурсів, які мають різну вартість залучення;
кожен інвестиційний проект піддається дробленню в часі, тобто може реалізуватися в будь-який момент часу;
за кожним інвестиційним проектом можна оцінити ліквідаційну вартість у будь-якому році реалізації програми;
грошові потоки, отримані від кожного інвестиційного проекту, можуть бути реінвестовані в інші проекти в межах програми реальних інвестицій або вилучені інвестором.
Найбільш поширеним є спосіб оптимізації програми на основі побудови графіка інвестиційних можливостей та графіка граничної вартості інвестиційних ресурсів.
Він передбачає виконання певної послідовності дій.
На першому етапі формування оптимальної програми реальних інвестицій відбувається створення графіків інвестиційних потреб (можливостей) підприємства шляхом нанесення на вісь ординат значень ставок внутрішньої норми дохідності за запропонованими інвестиційними проектами в їх економічно незалежному сполученні та відповідно до рангу величин ВНД, а на вісь абсцис — обсягів капітальних вкладень послідовно за кожним включеним до розгляду проектом. За наявності альтернативних інвестиційних проектів створюються відповідні комбінації незалежних проектів, які розводяться за окремими графіками кожна.
Наступним етапом формування оптимальної інвестиційної програми є створення графіка граничної вартості інвестиційних ресурсів.Зростання обсягів інвестиційних ресурсів обумовлює залучення додаткових джерел фінансування за умов повного використання наявних фінансових можливостей в оптимальній для підприємства структурі задіяних інвестиційних ресурсів. Це зумовлює відповідну зміну в структурі інвестиційного капіталу і у значенні їх середньозваженої вартості. Гранична вартість інвестиційних ресурсів визначається точкою перетину графіків інвестиційних можливостей та вартості інвестиційних ресурсів. Значення цього показника використовують як оцінку мінімально допустимої дохідності інвестицій у проекти із середнім ступенем ризику. Також точка перелому графіків характеризує і граничний розмір допустимих інвестицій, а інвестор має охоплювати програмою реальних інвестицій усі проекти, інвестиційна доходність яких перевищує граничну вартість інвестиційних ресурсів.
Оптимізація програми реальних інвестицій є процесом відбору інвестиційних проектів, які задовольняють критеріям ЧПД і ВНД в умовах обмежених можливостей фінансування.
При оптимальному виборі інвестиційних проектів до програми реальних інвестицій виникають такі труднощі:
кількість проектів (обрана сукупність проектів), виходячи з техніко-технологічного та економічного розуміння в межах ліміту фінансування, має забезпечити максимальне значення консолідованого ЧПД в умовах середнього ризику;
проекти можуть мати різний ступінь ризику, що ускладнює забезпечення зіставності проектів і показників підприємства та механізм відбору проектів;
обмеження у зв'язку з великою кількістю періодів.
Отже, формування програми реальних інвестицій є завершальним етапом робіт у процесі управління реальними інвестиціями в межах інвестиційної стратегії підприємства, який дає змогу диверсифікувати процес реального інвестування з метою максимізації інвестиційного доходу та мінімізації інвестиційного ризику.