За видами очікуваного ефекту вони поділяються на: економічні та позаекономічні.
Економічні цілі інвестиційної стратегії безпосередньо пов'язані з формуванням інвестиційного доходу (інших економічних результатів ІП в перспективі, що розглядається.
Позаекономічні цілі інвестиційної стратегії (соціальні задачі, екологічна безпека, підвищення статусу і репутації підприємства і т.п.). безпосередньо не пов'язані з очікуванням інвестиційного прибутку, але їхній непрямий вплив на формування цього прибутку може бути досить суттєвим.
За функціональними напрямками ІП розрізняють такі цілі інвестиційної стратегії:
Стратегічні цілі реального інвестування визначаються галузевою і регіональною спрямованістю реальних інвестицій, основними їх формами, найважливішими кінцевими результатами. Ці цілі взаємозалежні зі стратегічними цілями розвитку операційної діяльності підприємства.
Стратегічні цілі фінансового інвестування визначають перспективи придбання контрольного пакета акцій інших підприємств, основні цільові параметри фінансових інвестицій.
Стратегічні цілі формування інвестиційних ресурсів визначають, як правило цільові параметри обсягу і структури формування ресурсів, а також їх середньозваженої вартості.
За об'єктами стратегічного управління виділяють такі групи цілей:
Стратегічні цілі підприємства в цілому мають визначальну роль і посідають основне місце.
Стратегічні цілі окремих стратегічних зон господарювання - формування, розвиток і забезпечення ефективної діяльності стратегічних об'єктів заданого типу, що є в структурі підприємства.
Стратегічні цілі окремих стратегічних господарських центрів пов'язані з інвестиційною підтримкою формування і розвитку «центрів відповідальності» різноманітних типів, у першу чергу, «центрів інвестицій».
За спрямованістю результатів ІП цілі інвестиційної стратегії поділяються на:
Внутрішні стратегічні цілі - визначають напрямки розвитку внутрішніх інвестицій підприємства, що забезпечують, як правило, різноманітні цілі операційної діяльності підприємства, рішення найбільш важливих проблем соціального розвитку персоналу і т.п.
Зовнішні стратегічні цілі - визначають напрямки й очікувані результати розвитку зовнішніх інвестицій підприємства.
За пріоритетністю значення стратегічні цілі інвестиційної діяльності поділяються на:
Головну стратегічну ціль ІП, що як правило, тотожна головній цілі ІМ на більш розгорнутій основі з урахуванням особливостей ІП конкретного підприємства.
Основні стратегічні цілі ІП, до яких належать найбільш важливі стратегічні цілі, що безпосередньо спрямовані на реалізацію головної цілі ІП в розрізі основних її аспектів.
Допоміжні стратегічні цілі ІП, до складу яких входять всі інші економічні і позаекономічні цілі ІП підприємства.
За характером впливу на очікуваний результат виділяють:
Прямі стратегічні цілі, що пов'язані з кінцевими результатами ІП. До їх складу входять головна стратегічна ціль і найважливіші з основних стратегічних цілей.
Підтримуючі стратегічні цілі, спрямовані на забезпечення реалізації прямих стратегічних цілей в процесі ІП. До них можуть бути віднесені ті, що пов'язані з використанням нових інвестиційних технологій, переходом до нової організаційної структури управління ІП, формуванням інвестиційної культури і т.п.
Слід звернути увагу на те, що розподіл стратегічних цілей за цією ознакою має певною мірою умовний характер і пов'язаний з різним рівнем їхньої пріоритетності. Так, стосовно головної стратегічної цілі ІП всі інші цілі можна розглядати як підтримуючі.
За спрямованістю відтворювального процесу, що забезпечується ІП виділяють:
Стратегічні цілі розвитку, до яких відносять цілі ІП, що спрямовані на забезпечення приросту активів або власного капіталу підприємства (тобто пов'язані з процесом «чистого капіталоутворення»).
Реноваційні стратегічні цілі, які забезпечують своєчасну заміну з амортизованих основних засобів і нематеріальних активів у рамках простого відтворення.
Класифікація стратегічних цілей ІП не обмежується наведеними вище основними ознаками. Вона може бути доповнена, виходячи зі специфіки здійснення ІП конкретних підприємств.
З урахуванням розглянутих принципів класифікації організується сам процес формування стратегічних цілей ІП підприємства, який може здійснюватись за такими основними етапами:
1. Ретроспективний аналіз ІП з урахуванням динаміки факторів зовнішнього інвестиційного середовища і параметрів внутрішнього інвестиційного потенціалу підприємства. Основним завданням такого аналізу є виявлення закономірностей і особливостей розвитку найважливіших параметрів ІП окремих об'єктів стратегічного управління підприємства і встановлення ступеня впливу на них різноманітних зовнішніх й внутрішніх чинників. При стабільному стані окремих чинників зовнішнього інвестиційного середовища період проведення ретроспективного аналізу може бути обмежений 2-3 роками (в умовах нестабільності цей період має відповідати встановленій стратегічній перспективі).
2. Формулювання головної стратегічної цілі ІП підприємства. На цьому етапі раніше розглянута головна ціль ІМ конкретизується у певному показнику й одержує кількісне значення. Наприклад, головна стратегічна ціль ІП може бути визначена в такий спосіб: «Забезпечити зростання власного капіталу до кінця стратегічного періоду в два рази за рахунок ефективної ІП».
3. Визначення можливих тенденцій розвитку окремих показників ІП, що забезпечують досягнення її головної цілі. Виявляються основні параметри розвитку ІП підприємства, що забезпечують реалізацію її головної цілі і можуть бути підтримані за рахунок сприятливих умов майбутньої динаміки зовнішніх та внутрішніх чинників.
4. Визначення небажаних, але можливих тенденцій розвитку окремих результатів ІП, що перешкоджають досягненню її головної цілі, передбачає виявлення несприятливого впливу окремих зовнішніх і внутрішніх чинників у процесі їхньої майбутньої динаміки на хід реалізації головної стратегічної цілі ІП підприємства. Така детермінація можливих загроз забезпеченню реалізації головної цілі дозволяє завчасно вжити заходів щодо нейтралізації негативного впливу окремих чинників.
5. Врахування об'єктивних обмежень у досягненні бажаних параметрів стратегічної інвестиційної позиції підприємства.
В основі первісних підходів до формування стратегічних інвестиційних цілей є ідеальне або бажане уявлення про стратегічну інвестиційну позицію підприємства. Проте підприємство аж ніяк не є вільним у виборі своїх інвестиційних цілей, що відповідають його ідеальній стратегічній інвестиційній позиції. Воно може вільно обирати інвестиційну ідеологію, показник головної стратегічної інвестиційної цілі і навіть систему основних стратегічних позаекономічних цілей ІП. Що ж до системи стратегічних економічних цілей цієї діяльності, то вони визначаються з урахуванням об'єктивних обмежень, які не контролюються інвестиційними менеджерами підприємства.
Одним з таких об'єктивних обмежень є розмір підприємства. Недостатність інвестиційних ресурсів не дозволяє невеличкому підприємству здійснювати диверсифіковану ІП і ставити масштабні цілі інвестиційної стратегії. У зв'язку з цим, стратегічні цілі таких підприємств обмежуються, як правило, сферою реального інвестування, підпорядкованою завданням економічного розвитку і своєчасної реновації вибуваючих основних засобів та нематеріальних активів. У той самий час великі підприємства можуть дозволити собі вибір позаекономічних цілей реального фінансового інвестування, диверсифікації ІП.
Крім того, об'єктивним обмеженням є можливий обсяг інвестиційних ресурсів, що співрозмірний з потребами майбутнього забезпечення операційного процесу підприємства. Це об'єктивне обмеження розглядається в концепції "критичної маси інвестицій", що набула розвитку в останні роки і характеризує мінімальний обсяг ІП, який дозволяє підприємству формувати необхідний чистий операційний прибуток.
Глобалізація ринків, прискорення темпів технологічного прогресу, зниження норми віддачі на вкладений капітал обумовлюють постійне зростання «критичної маси інвестицій», що при незмінних прибутках, ускладнює економічний розвиток підприємств і знижує кількісні параметри стратегічних цілей їхнього росту.
Важливим об'єктивним обмеженням, що визначає спрямованість стратегічних цілей ІП, є стадія життєвого циклу, в якій перебуває підприємство.
6. Формування системи основних стратегічних цілей ІП, що забезпечують досягнення її головної цілі.
Визначення бажаних і небажаних тенденцій розвитку ІП, а також урахування-об'єктивних обмежень у процесі формування стратегічної інвестиційної позиції підприємства дозволяють сформувати систему основних стратегічних цілей інвестиційної діяльності, та визначити кожну з них у конкретних показниках - цільових стратегічних нормативах. Серед найважливіших із цієї групи цілей (цільових стратегічних нормативів):
темп зростання загального обсягу ІП в стратегічній перспективі;
співвідношення обсягів реального і фінансового інвестування підприємства;
мінімально прийнятний рівень поточного інвестиційного прибутку;
мінімально прийнятний темп приросту капіталу, що інвестується;
гранично припустимий рівень інвестиційного ризику;
структура капіталу підприємства, що залучається в інвестиційних цілях (або мінімальний рівень самофінансування інвестицій).
Усі наведені цільові нормативи безпосередньо забезпечують реалізацію головної стратегічної цілі ІП підприємства.
7. Формування системи допоміжних, підтримуючих цілей, що включаються до інвестиційної стратегії підприємства, яка спрямована на забезпечення реалізації ряду основних стратегічних цілей ІП підприємства і враховує специфіку цієї діяльності.
Допоміжні цілі можуть виражатися в цільових стратегічних нормативах, найважливішими із яких є:
рівень галузевої диверсифікації реальних або фінансових інвестицій;
рівень регіональної диверсифікації реальних або фінансових інвестицій;
співвідношення обсягів внутрішніх і зовнішніх інвестицій підприємства;
граничний рівень ліквідності об'єктів реального інвестування або портфеля фінансових інвестицій;
мінімізація рівня оподатковування інвестиційної діяльності;
підтримка «критичної маси інвестицій», що забезпечує стале економічне зростання підприємства;
граничний рівень середньозваженої вартості сформованих інвестиційних ресурсів підприємства;
необхідний обсяг (питома вага) інвестицій, що забезпечує рішення позаекономічних задач розвитку підприємства.
8. Взаємоув'язка всіх стратегічних цілей та побудова «дерева цілей» інвестиційної стратегії підприємства. Головна, основні і допоміжні стратегічні цілі розглядаються як єдина комплексна система і тому потребують чіткої взаємоув'язки з урахуванням їхньої пріоритетності і рангової значимості. Такий ієрархічний взаємозв'язок окремих стратегічних цілей ІП підприємства забезпечується на основі методу «дерева цілей» - є графічне зображення взаємозв'язку і підпорядкованості різних цілей ІП.
9. Остаточна індивідуалізація всіх стратегічних цілей ІП підприємства з урахуванням вимог до їхньої реалізованості. На цьому етапі перевіряється коректність формування окремих цілей з урахуванням їхніх взаємозв'язків (взаємної узгодженості). Для забезпечення реалізованості окремих стратегічних цілей ІП вони мають бути конкретизовані по окремих інтервалах стратегічного періоду. У процесі цієї конкретизації забезпечується динамічність системи цільових стратегічних нормативів ІП, їх зовнішня і внутрішня синхронізація в часі.
Зовнішня синхронізація передбачає узгодження в часі розроблених цільових показників ІП з показниками загальної стратегії розвитку підприємства, а також із прогнозованими змінами параметрів зовнішнього інвестиційного середовища.
Внутрішня синхронізація передбачає узгодження в часі і між собою всіх цільових стратегічних нормативів ІП.
Розроблена система цілей служить критерієм оцінки успіху або невдачі реалізації інвестиційної стратегії підприємства в майбутньому періоді.
Ст. 2. Закону України «Про інвестиційну діяльність» визначає основу інвестиційної діяльності, яка характеризує види інвестування:
інвестування громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;
державного інвестування, органами влади і управління України, АР Крим, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;
іноземного інвестування, іноземними громадянами, юридичними особами та державами;
спільного інвестування, громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.
Підприємство з метою одержання прибутку може вкладати кошти не лише в будівництво, на придбання техніки, обладнання, поповнення предметів праці, а й на придбання цінних паперів, здійснення цільових банківських вкладів тощо.
В Україні в офіційних документах, зокрема, в Законі України «Про інвестиційну діяльність» (1991 р.) поняття інвестицій трактується саме з таких позицій: інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкт підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.
Основні напрями інвестиційної діяльності — це вкладення коштів у рухоме і нерухоме майно (будівництво виробничих будівель, споруд, об’єктів соціальної сфери, придбання техніки, обладнання, устаткування, поповнення оборотних фондів тощо); придбання акцій, облігацій, інших цінних паперів, цільові грошові (банківські) вклади; придбання або створення нематеріальних активів (науково-технічна продукція, «ноу-хау», інтелектуальні цінності, майнові права тощо); придбання часток у капіталі інших підприємств та цілісних майнових комплексів (дочірніх підприємств , інших господарських одиниць).
Відповідно до розглянутих напрямів інвестицій їх класифікують на такі три групи:
виробничі інвестиції — вкладення у виробничі ресурси: основні засоби і предмети праці;
фінансові інвестиції — вкладення коштів у цінні папери, цільові банківські вклади, депозити, придбання паїв тощо;
інтелектуальні інвестиції — вкладення коштів у об’єкти інтелектуальної власності. Якщо інвестиції здійснюються з метою створення новин або їх впровадження у виробництво, то такі інвестиції називають інноваційними.
В процесі інвестиційної діяльності підприємства можуть здійснюватися реінвестиції, під якими розуміють повторне вкладання коштів, одержаних у формі доходу від функціонування початкового інвестиційного проекту.
Реінвестиції можуть направлятися на заміну фізично і морально зношених основних засобів початкового інвестиційного проекту, модернізацію технологічного устаткування, на інвестування нових програм, що забезпечують вищу конкурентоспроможність продукції та її доходність тощо.
Держава може регулююче впливати на інвестиційну діяльність підприємств проведенням кредитної та амортизаційної політики, наданням фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик, а також податковою політикою шляхом диференціації суб’єктів і об’єктів оподаткування, податкових ставок і пільг тощо.
Розрізняють такі джерела фінансування інвестицій: власні, позичкові, залучені і бюджетні.
До власних джерел підприємств-інвесторів відносять прибуток, амортизацію, грошові надходження від реалізації продукції, виручку від ліквідації основних засобів, страхові відшкодування за основні засоби, знищені внаслідок стихійного лиха.