Однією з причин низької інвестиційної привабливості української економіки для системних іноземних інвесторів можна вважати наявність величезного тіньового сектору в Україні, який нині дорівнює, за різними даними, від 20 до 35% ВВП. Значним є відставання України від «країн-еталонів» ОЕСР за показниками рівня захисту інвестицій. Зокрема, найбільше відставання спостерігається за критерієм розкриття інформації, що ускладнює прихід на український ринок системних іноземних інвесторів, а також підвищує ризики придбання пакетів акцій, які не є контрольними, внаслідок зростання витрат на вивчення потенційних партнерів та загроз втрати оперативного управління інвестиціями.
Суттєвою вадою розбудови сприятливого інвестиційного клімату є фокусування політики переважно на розвитку великого бізнесу і відставання у здійсненні регуляторної реформи, що гальмує розвиток підприємницького середовища в країні. Зосередження заходів державних стратегій і програм на розподілі державних коштів чи наданні преференцій окремим групам господарюючих суб’єктів або окремим регіонам призвело до викривлення конкурентних можливостей на національному ринку та непрозорості в сфері розподілу ресурсів, не дозволило сформувати на державному рівні єдине нормативно-правове поле реалізації економічної діяльності (яке у кінцевому підсумку і формує привабливий для вітчизняних та іноземних інвесторів інвестиційний клімат). Важливим негативним наслідком створення «інвестиційного клімату для обраних» стала втрата довіри суспільства до влади та наявність певних макроекономічних і міжрегіональних диспропорцій.
Дається взнаки і негативний міжнародний імідж України, який склався внаслідок відсутності масових «успішних» інвестиційних історій, які б могли слугувати засобом реклами національного інвестиційного клімату. Реалізація усіх капіталомістких проектів, що реалізувалися під егідою держави (будівництво каналів, продуктопроводів, автомагістралей, мостів, виробництво літаків та ін.), супроводжувалися запеклими фінансово-економічними конфліктами.
Натомість при здійсненні комплексної оцінки інвестиційного клімату, слід орієнтуватися не тільки на висновки міжнародних рейтингових агенцій, а перш за все на макроекономічну динаміку та стан конкретних ринків, на яких працюватиме інвестор (регіональний ринок, галузевий ринок, ринок конкретного товару чи послуги тощо).
Протягом 2001-2007 рр. високі темпи економічного зростання в Україні супроводжувалися активізацією інвестиційних процесів. Починаючи з другої половини 2008 р., у зв’язку із загостренням системної економічної кризи, інвестиційна активність знизилася. З початку 2009 р. кризові явища в економіці доповнилися черговим загостренням політичного протистояння. У 2010-2011 рр. спостерігалося подальше згортання інвестиційних процесів, посилення спекулятивних атак на знецінені активи підприємств, зниження динаміки доходів та погіршення якості життя громадян України, подальше падіння платоспроможного попиту. За останні роки українська держава дещо підвищила свою інвестиційну активність, але цих темпів поки що недостатньо для забезпечення стійкого економічного розвитку країни.
У більшості регіонів спостерігається низька інвестиційна активність. Така ситуація викликана низьким рівнем підготовки регіональних органів влади до формування інвестиційних пропозицій, пасивністю регіональних лідерів у створенні високо привабливого інвестиційного клімату, а також значні диспропорції регіонального розвитку, що обумовлюють концентрацію інвестицій у вузьких сегментах ринків та територій.
На регіональному рівні низька привабливість інвестиційного клімату доповнюється значною регіональною диференціацією економічного розвитку, не розвиненістю інфраструктури інвестиційного ринку, а також низькою якістю управлінських рішень регіональних органів влади.
Інвестиційна діяльність в регіонах залежить не лише від рівня економічного розвитку. Її інтенсивність залежить від неринкових факторів, від розвиненості окремих елементів громадянського суспільства, зокрема від співробітництва з місцевою владою. Та з іноземними інвесторами, які значно можуть змінити ситуацію в Україні . Види іноземних інвестицій
Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді:
· іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;
· валюти України - відповідно до законодавства України; Абзац третій статті 2 в редакції Закону N 1533-VI ( 1533-17 ) від 23.06.2009
· будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;
· акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному капіталі юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;
· грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;
· будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами)країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;
· прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів,наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами)країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;
· інших цінностей відповідно до законодавства України. [9]
У суспільстві, а також серед регіональних економічних еліт, вже назріло розуміння того, що без докорінних змін практики впровадження та механізмів реалізації задекларованих в національному законодавстві норм забезпечення інвестиційного клімату Україна буде позбавлена гідних перспектив у міжнародному поділі праці.
В економіці України поки що не відбувається формування ефекту регіональної синергії, за якого комбінований результат функціонування регіонів країни мав би суттєво перевищувати звичайну суму результатів діяльності незалежно функціонуючих регіонів. За висновком вчених Національного інституту стратегічних досліджень, слабка (або й від’ємна) дія ефекту міжрегіональної синергії означає «розмивання» економіки держави як цілісного та системного утворення [10. с. 59-65]
Отже, перед органами влади постає завдання усунути надмірну диференціацію показників інвестиційної діяльності по регіонах шляхом реформування нормативно-правової бази і коригування розподілу інвестиційних ресурсів.
Формування високо привабливого інвестиційного клімату вимагає кардинального поліпшення умов здійснення інвестиційної діяльності. У цілому тенденції інвестиційної діяльності на рівні регіонів віддзеркалюють макроекономічні тенденції, але крім того зазнають впливу економічної ситуації, що об'єктивно склалася під дією чинників соціально-економічних умов на мезо- та мікрорівнях.
В Україні зберігаються такі системні загрози для інвесторів як: висока інфляція, валютна нестабільність, нерозвинуте й непередбачуване правове поле, вади системи державного правочинства (зокрема, у сферах захисту прав власників та поширення «рейдерства», дисципліни виконання законодавчих актів), високий рівень корупції, тінізація економіки.
Недосконалість судової системи України через механізм «рейдерства» де-факто використовується окремими бізнесменами як додаткова конкурентна перевага, що призводить до зниження рівня конкуренції та перенесення її у позаекономічну сферу. Вважаємо, що існуючі в Україні перешкоди реалізації пріоритетів формування привабливого інвестиційного клімату мають системний характер і охоплюють правову, економічну, науково-технологічну та фінансову складові.
З теоретичної точки зору, головним інституційним завданням державної та регіональної інвестиційної політики має стати створення високо привабливого економіко-правового середовища, яке активізує інвестиційний процес на пріоритетних напрямах реального та інфраструктурного секторів економіки. [11. с. 98-106.]
Нині слід виходити з того, що сприяння поліпшенню ділового та інвестиційного клімату в Україні є одним з найважливіших пріоритетів державної економічної політики. Виходячи з вищезазначеного, необхідними завданнями є якісна ревізія існуючої системи формування та підтримання інвестиційного клімату України та її регіонів, стратегічний аналіз регіональних пріоритетів розвитку, а також ідентифікація чинників, які обумовлюють неефективність нормативно-правових актів, що приймаються з метою підтримання сприятливого інвестиційного клімату. Зрозуміло, що перш за все слід відновити стійке економічне зростання на основі збільшення обсягів реального виробництва.
В Україні частка валового внутрішнього продукту, яка направляється на інвестиційну діяльність, знаходиться на рівні європейських країн. Проте більшість цих країн досягли високого рівня розвитку, тому для них не притаманна висока частка інвестицій у ВВП. І навпаки, в тих країнах, економіка яких переживає період випереджаючого зростання, частка інвестицій у ВВП є високою (йдеться про країни з середнім рівнем розвитку - Китай, Угорщину, Туреччину та ін.). Згідно з методологією національного рахівництва, при розрахунку валового внутрішнього продукту частково враховуються результати господарської діяльності тіньового сектору економіки, проте вони зовсім не відображаються у статистичній звітності з питань інвестування, що унеможливлює здійснення відповідних розрахунків в контексті інвестиційної моделі. Через це складною методологічною проблемою є розрахунок розмірів споживання основного капіталу, які формуються передусім за рахунок амортизації (в США та розвинених країнах норматив споживання основного капіталу становить 10-16% від ВВП, а в Україні частка цих витрат становить, за приблизними оцінками, 17-22%). Вказане пояснюється підвищеною капіталомісткістю української продукції через не до завантаження виробничих основних фондів та недосконалою державною амортизаційною політикою. Однією з причин невідповідності національних заощаджень та інвестицій можна вважати розміщення частини заощаджень сектора домогосподарств у економічних системах інших країн («втеча приватного капіталу»), що не знайшло відповідного відображення в обліку.
В українській економіці, як і в інших країнах світу, основна частина корпоративних інвестицій фінансується за рахунок власних коштів підприємств та організацій (прибуток та амортизаційні відрахування), а фінансовий результат господарювання досить помітно корелює з обсягом вкладених інвестицій. Тому регіональна динаміка фінансового результату господарювання підприємств і організацій визначається при формуванні регіональних тенденцій інвестиційної активності.
Природно, що диференціація інвестицій на регіональному рівні визначається, перш за все, значною диференціацією промислового виробництва. Питома вага однієї лише Донецької області в обсязі реалізованої промислової продукції становить приблизно п’яту частину всього промислового виробництва держави. А на шість промислових східних областей (Донецьку, Дніпропетровську, Запорізьку, Луганську, Полтавську, Харківську області) та м. Київ припадає понад 2/3 всієї реалізованої промислової продукції. Інвестиційна диференціація розвитку регіонів - це історичне явище, викликане, як можна припустити, нерівномірністю загального рівня економічного та виробничого потенціалів регіонів, що сформувався ще за радянських часів.
Подальше розшарування регіонів за рівнем інвестиційної активності стає перепоною на шляху формування єдиного господарського простору в країні, зміцнення господарських зв'язків, становлення регіонів як суб'єктів міжнародної інвестиційної діяльності. Слабкі інвестиційні позиції окремих регіонів не дають змоги розширювати виробництво, розбудовувати господарський комплекс території, відповідно не розвивається соціальна сфера.
Нерівномірність та невідповідність показників внутрішнього та іноземного інвестування у різних регіонах є однією з причин, що зумовлюють необхідність впливу держави на регіональний інвестиційний розвиток.
Негативно на стан інвестиційного процесу в регіонах впливає недосконалий механізм бюджетно-фінансових відносин між центром та регіонами. Незважаючи на задекларованість процесів податкової і бюджетної децентралізації, на даний час структура доходів місцевих бюджетів свідчить про зростання частки міжбюджетних трансфертів у доходах місцевих бюджетів. Якщо у 2006 р. частка трансфертів у доходах місцевих бюджетів становила 31,2%, то у 2008 році - 42,5%, у 2010 році - 46,1%, у 2012 - 46,2%. Також зменшувалась частка доходів місцевих бюджетів без урахування міжбюджетних трансфертів у структурі зведеного бюджету - від 31,4% у 2006 р. до 23,1% у 2012 р.
За результатами 2011-2012 рр. найвагомішими серед трансфертів традиційно залишались дотація вирівнювання і субвенції із соціального захисту населення [12. с 336]. Дотація вирівнювання - це так званий «незв’язаний» трансферт, коли кошти виділяються не на визначену мету, а для приведення обсягу доходів місцевих бюджетів до єдиного значення. Тому переважання такого виду передання коштів свідчить про слабкий рівень розвитку бюджетної ініціативи органів місцевого самоврядування і незначну можливість маневрування коштами.
Значна залежність місцевих бюджетів від державного свідчить про недосконалість розподілу доходно-видаткових повноважень між рівнями управління і системи міжбюджетних відносин (що унеможливлює здійснення необхідних інвестиційних витрат безпосередньо на рівні регіону), а також про проблеми з нарощуванням доходної частини місцевих бюджетів через слабку економічну розвиненість окремих регіонів України. Це врешті - решт призводить до звуження інвестиційного потенціалу регіонів.
Параметри регіональної інвестиційної політики мають будуватися з урахуванням необхідності якнайшвидшої макроекономічної стабілізації, відновлення повноцінного функціонування у регіонах ринку банківських послуг, забезпечення зростання виробництва інноваційних товарів і послуг для внутрішнього ринку, стимулювання експорту, а також виходячи з наявних у державі можливостей забезпечення відтворювального процесу. [13. с 37-48.]
Висновки:
Узагальнюючи результати оцінювання інвестиційного клімату та інвестиційної динаміки на рівні національної економіки та регіонів, можемо зробити висновок, що характер передумов макроекономічної дестабілізації в Україні диктує потребу вироблення і реалізації комплексних заходів антикризового спрямування, які мають включати в себе не лише оперативні заходи антикризової тактики, але й реалізацію стратегічних завдань, спрямованих на послаблення негативної дії системних чинників у середньостроковій перспективі (на період до 2015-2017 рр.). Такі заходи мають забезпечити:
посилення самостійності регіонів у збільшенні бюджетних доходів та здійсненні інвестиційних видатків;
активізацію політики вирівнювання економічного та інвестиційного стану регіонів;
раціоналізацію структури виробництва й інвестицій у регіонах;
удосконалення інструментарію кредитного ринку, а також формування сегменту «довгих грошей» шляхом створення спеціалізованих інвестиційних банків та запровадження спеціальних правил інвестиційного кредитування;
послаблення впливу інфляційних чинників, підтримання внутрішнього попиту на товари вітчизняної переробної промисловості, стабілізацію рівня зайнятості тощо шляхом концентрації видатків бюджетів всіх рівнів при їх плануванні на заходах, що можуть забезпечити реалізацію зазначених напрямів;
прискорення запровадження інструментів підтримки високотехнологічного експорту;
активізацію та розширення програм модернізації промисловості як приватного, так і державного сектора, а також пріоритетність запровадження засобів регулювання діяльності природних монополій.
Реалізація заходів
підтримки високої інвестиційної активності, а також поліпшення інвестиційного
клімату на рівні держави та її регіонів мають бути науково обґрунтованими,
синхронізованими з іншими напрямами державної економічної політики та
орієнтуватися на принципи сталого розвитку.
ВИСНОВОК
Способи, якими досягаються позитивні результати реформування економіки та вирішення соціальних проблем в Україні, суттєво різняться насамперед походженням кредитних та інвестиційних коштів. Активізація інвестиційного процесу - один з найдієвішних механізмів соціально-економічних перетворень. Актуальним на даному етапі є поглиблене дослідження ринкових форм і механізмів інвестиційної діяльності на макро- і мікрорівнях. Для України, як і для інших країн з перехідною економікою, важливе завдання - стимулювання інвестиційних процесів, фінансування дефіциту держбюджету. Основними шляхами реалізації цього завдання є: