Глобальний індекс інноваційної ефективності, що доповнює загальний Глобальний індекс інновацій, показує, які країни краще інших втілюють інноваційні ідеї в практичні результати. У цьому списку перші місця займають країни, що мають добрі результати інноваційної діяльності, незважаючи на спочатку більш слабкі інноваційне середовище та інноваційні ідеї. Перші два місця серед десяти лідерів глобальної інноваційної ефективності займають Китай та Індія. Цікаво, що чотири з десяти лідерів цього списку - країни з низьким або середнім рівнем доходу. Нижче представлена десятка лідерів глобальної інноваційної ефективності: Китай, Індія, Молдова, Мальта, Швейцарія, Парагвай, Сербія, Естонія, Нідерланди, Шрі-Ланка.
Кожна країна може прагнути до того, щоб мати інноваційну економіку. Чим більш обмеженими ресурсами розпорядженні економіка, тим більше в дійсності в неї може бути стимулів для розвитку інновацій. Важливо відзначити, що інновації мають на увазі підвищення рівня життя кожної людини і націлені на більш швидке і сталий розвиток в інтересах усіх громадян. Розвинені країни повинні продовжувати процес зміцнення зв'язків з усіма, хто зацікавлений в інноваціях. Лише в цьому випадку вони залишаться лідерами в стратегічних областях [17].
Згідно з дослідженням, у світі виникає нова динаміка інновацій, незважаючи на збереження глибокого і стійкого нерівності в цій області між різними країнами і регіонами. Найбільш значний розрив у інноваціях існує між країнами, розташованими на різних етапах економічного розвитку. В середньому країни з високим рівнем доходу на душу населення набагато випереджають країни з більш низьким доходом по всьому інноваційним параметрам. Зберігається глибоке нерівність у сфері інновацій між різними географічними регіонами, особливо якщо порівняти середні показники країн з високим рівнем доходу з показниками країн в інших регіонах світу, таких як Африка і багато районів Азії та Латинської Америки. Європейські країни продовжують розвиватися з різною швидкістю, лідирують в інноваціях країни Північної і Західної Європи, їх доганяють країни Східної Європи і Прибалтики, а відстають за цими показниками країни Південної Європи.
При порівнянні загальних показників Індексу інновацій та рівня ВВП на душу населення в звіті виділяються три групи держав:У першу групу «лідерів інновацій» входять країни з високим рівнем доходу, такі як Швейцарія, Скандинавські країни, Сінгапур, Великобританія, Нідерланди, Гонконг, Ірландія, США, Люксембург, Канада, Нова Зеландія, Німеччина, Мальта, Ізраїль, Естонія, Бельгія, Південна Корея, Франція, Японія, Словенія, Чехія та Угорщина. Ці країни успішно побудували інноваційні екосистеми, в яких інвестиції в людський капітал процвітають в родючій і стабільної інноваційній інфраструктурі, що створює сприятливі умови для підвищення рівня знань, вдосконалення технологій і розвитку творчості.
У другу групу «новаторів-учнів» входять країни з середнім рівнем доходу, такі як Латвія, Малайзія, Китай, Чорногорія, Сербія, Молдова, Йорданія, Україна, Індія, Монголія, Вірменія, Грузія, Намібія, В'єтнам, Свазіленд, Парагвай, Гана і Сенегал. З країн з низьким рівнем доходу в цю групу входять Кенія і Зімбабве. Ця група держав з середнім та низьким рівнем доходу демонструють зростання інноваційних досягнень в результаті вдосконалення інституційної структури, підвищення кваліфікації робочої сили, поліпшення інноваційної інфраструктури, глибокої інтеграції з глобальними фінансовими та іншими ринками і розвитку ділового співтовариства, навіть якщо прогрес у цих вимірах не є рівномірним по всіх сегментах в даній країні.
У третю групу «відстаючих» входять
країни, що відрізняються слабкістю своїх інноваційних систем. У цій групі можна
зустріти країни як з високим, так і з середнім рівнем доходу.
Висновок до
розділу 2
Запровадження інноваційних технологій на підприємствах регіонів на сьогоднішній день відіграє надзвичайно важливе значення в економічному розвитку регіонів, в конкурентоспроможності в порівнянні з іншими регіонами. Проте необхідно враховувати низку проблем, що стримують їх інноваційний розвиток.
Аналіз інноваційної діяльності підприємств України показав низький рівень інноваційної активності, зменшення за 11 років більше ніж в шість разів кількості впроваджених технологічних процесів, оновлення продукції переважно споживчого характеру. Цей стан зумовлений не тільки нездатністю забезпечити кредитно-фінансову підтримку процесів оновлення основних засобів та впровадження нових технологій, а й відсутністю ефективного управління інноваційною діяльністю.
Україна має потужний науковий
потенціал, однак кризові явища призвели до втрати попиту на наукову продукцію
на внутрішньому ринку, що пояснюється падінням загального рівня інвестицій,
зростанням взаємної заборгованості і переорієнтацією економічної діяльності з
реального сектора в сектор швидкої віддачі інвестованого капіталу. Сьогодні
понад 90 % продукції, що виробляється в Україні, не має відповідного
науково-технічного забезпечення. На світовому ринку інновацій частка
вітчизняної наукомісткої продукції складає лише 0,1%.
РОЗДІЛ
3.Перспективи розвитку інноваційної діяльності в Україні та напрями її
активізації
3.1 Основні
загальносвітові тенденції розвитку інноваційної діяльності
Інноваційний розвиток можна охарактеризувати як процес структурного вдосконалення національної економіки, який досягається переважно за рахунок практичного використання нових знань для зростання обсягів суспільного виробництва, підвищення якості суспільного продукту, зміцнення національної конкурентоспроможності та прискорення соціального прогресу [18,c.176].
Для визначення, обґрунтування і створення механізмів реалізації нової державної інноваційно-інвестиційної політики стосовно здійснення узгоджених змін в усіх ланках національної інноваційної системи, спрямованих на кардинальне зростання її впливу на економічний і соціальний розвиток країни шляхом створення відповідних привабливих внутрішніх умов і підвищення стійкості вітчизняної економіки до тиску зовнішніх умов, що обумовлені глобалізацією і неолібералізацією економічного життя була створена «Стратегії інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки» [11].
Для забезпечення сталого розвитку економіки, зростання продуктивності праці, віддачі від використання наявних природних ресурсів і людського потенціалу, конкурентоспроможності вітчизняної продукції і покращання на цій основі рівня і якості життя українського народу необхідно домогтися переміщення України за комплексним індикатором інноваційного розвитку, що визначається за Європейським інноваційним табло, з групи «країни, які наздоганяють», мінімум до групи країн «помірні інноватори», а за кращих умов - до групи країн «послідовників».
Тобто головна мета Стратегії має конкретне кількісне визначення: забезпечити в зазначений термін (до 2020 року) підвищення впливу інновацій на економічне зростання України в 1,5-2 рази у порівнянні з теперішнім часом.
Виходячи з того, що інноваційний розвиток є органічною складовою макроекономічних, соціальних, політичних та інших сучасних процесів, та враховуючи попередній, в цілому негативний досвід України у спробах перейти реально на інноваційний шлях економічного розвитку, а також накопичення глибинних системних негативних наслідків від проведення неоліберальних економічних реформ, які стали нездоланними перепонами на шляху утвердження інноваційної моделі розвитку України, основними передумовами успішного досягнення визначеної Стратегією мети є:
Ø зміна концептуальних засад, що визначають в теперішній час роль і практичні функції держави в ринковій економіці;
Ø структурна перебудова економіки, в першу чергу промисловості;
Ø подолання кризової економічної нерівності населення;
Ø відновлення довіри населення до держави і влади.
Серед загальносвітових тенденцій розвитку інноваційної діяльності є також нова європейська стратегія економічного розвитку на найближчі 10 років - «Європа 2020: стратегія розумного, сталого і всеосяжного росту».
Одним із трьох основних факторів зміцнення економіки є розумне зростання - економіка, заснована на знаннях та інноваціях.
Розумне зростання в розумінні ЄС означає посилення взаємодії наукових знань, досліджень та інновацій з економічним зростанням і розвитком ЄС. Цей фактор зміцнення економіки включає в себе підвищення якості освіти, підвищення якості проведення досліджень, підтримка поширення інноваційних технологій і знань по всьому ЄС, збільшуючи доступу до інформації та технологіям спілкування, а також гарантуючи, що інноваційні технології будуть використовуватися в цілях досягнення глобальних соціальних цілей.
Дії у цьому напрямку відкриють інноваційні можливості європейських держав, покращать результати освітнього процесу, допоможуть у розвитку економічних та соціальних переваг цифрового суспільства. Всі процеси повинні здійснюватися на рівні ЄС, національному, регіональному та місцевих рівнях.
Пріоритетним напрямом діяльності є «Інноваційний Союз». Завдання цього напрямку - перенацілити дослідження, розробки та інновації на сьогоднішні основні проблеми суспільства, такі як зміна клімату, доцільне використання енергії та ресурсів, демографічні проблеми та проблеми охорони здоров'я.
На рівні ЄС Європейська Комісія буде працювати в наступних напрямках:
Завершити створення Європейського Простору для Досліджень та Інновацій, розробити стратегічний план з досліджень в галузі збереження енергії, транспорту, зміни клімату, доцільного використання ресурсів, здоров'я, старіння, виробництва екологічно чистих продуктів, управління земельними ресурсами, посилити співпрацю з державами-членами та регіонами ЄС;
Покращити основні умови для бізнесу та інновацій (створити Єдиний Патентне Бюро ЄС, спеціалізований Патентний Суд, модернізувати загальні положення про авторське право і товарні знаки, збільшити можливість використання захисту інтелектуальної власності малими і середніми підприємствами, прискорити прийняття взаємопов'язаних стандартів);
Задіяти «Європейські Інноваційні Партнерства» між ЄС та державами-членами ЄС для прискорення розвитку і перерозподілу технологій, необхідних для досягнення поставлених цілей. Це включає в себе «побудова біо-економічного середовища-2020», «задіювання технологій, щоб сформувати європейське промислове майбутнє», «технології, що дозволяють людям в пенсійному віці незалежно існувати і активно брати участь в житті суспільства»;
Посилити і надалі розвивати політичні інструменти ЄС в цілях підтримки розвитку та інновацій (структурні фонди, фонди підтримки розвитку, рамкова програма по дослідження і розробок), включаючи тісну співпрацю з Європейським Інвестиційним Банком, спрощення адміністративних процедур для отримання фінансування, особливо для середніх і малих підприємств і в області стимулюючих інноваційних механізмів, що відносяться до ринку вугільної промисловості.
Просувати наукові партнерства і посилювати взаємодію освіти, бізнесу, досліджень та інновацій, підтримувати нещодавно створені компанії з розробки інноваційних технологій.
На національному рівні держави-члени ЄС будуть працювати в наступних напрямках:
Реформувати національну та регіональну системи досліджень, розробок та інновацій, впровадити спільне створення програм і збільшити кооперацію з іншими країнами ЄС з питань фінансування, гарантувати поширення технологій по всьому ЄС;
Гарантувати достатню підтримку
випускників наукових, математичних та інженерних факультетів, змінити навчальний
план шкільних занять відповідно до принципів розвитку творчих здібностей,
інновацій та підприємництва;- Зробити пріоритетним розвиток наукових знань,
використовуючи податкові важелі та інші фінансові інструменти для збільшення
інвестування досліджень, розробок та інновацій [13].
3.2 Напрями
подальшої активізації інноваційної діяльності промислових підприємств
Попри те, що в Україні зберігся масштабний науковий комплекс, здатний ефективно продукувати результати світового рівня, науково-технічна та інноваційна сфера не виконує належним чином роль джерела економічного зростання. Ключові проблеми полягають в тому, що:
· темпи розвитку й структура науково-технічної та інноваційної сфери не відповідають попиту на передові технології з боку економіки;
· пропоновані наукові результати світового рівня не знаходять застосування в економіці через низьку сприйнятливість підприємницького сектору до інновацій;
· у науково-технічній та інноваційній сфері триває втрата кадрів і скорочення матеріально-технічних засобів.
Існує загроза переорієнтації вітчизняної науки на вирішення проблем інноваційного розвитку інших країн і перетворення України на експортера товарів і послуг з низьким рівнем доданої вартості, у тому числі у сфері інтелектуальної праці [11].
Причинами виникнення проблем є:
скорочення фінансування науково-технічної та інноваційної сфери.
неефективність системи бюджетного фінансування української науки:
Ø система не налаштована на одержання кінцевого прикладного результату;
Ø кошти розпорошуються між 36 головними розпорядниками бюджетних коштів, науковими структурами, частина з яких працює неефективно;
- законодавчі обмеження, що ускладнюють фінансування наукової сфери:
Ø через ускладнену процедуру обслуговування Державним казначейством спецрахунків, з яких фінансується діяльність державних наукових установ і вищих навчальних закладів, замовники, у тому числі іноземні, часто відмовляються співпрацювати з ними;
Ø державні замовники науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), на додаток до конкурсного добору, вимушені застосовувати процедуру конкурсних торгів при здійсненні закупівель за держані кошти;
відсутність економічних стимулів у суб'єктів господарської діяльності здійснювати технологічну модернізацію шляхом запровадження нових науково-технічних розробок.
Для досягнення активізації інноваційних процесів в економіці поставлені такі завдання:
· підвищити конкурентоспроможність сектору наукових досліджень і розробок, забезпечити інтеграцію вітчизняного сектору наукових досліджень у Європейський дослідницький простір;
· підвищити ефективність бюджетного фінансування наукової сфери;
· спрямувати вітчизняний науково-технічний потенціал на забезпечення реальних потреб інноваційного розвитку економіки України й організацію виробництва високотехнологічних товарів і послуг;
· здійснити першочергові заходи з підвищення ефективності національної інноваційної системи.
Необхідні кроки:
. Посилення конкурентоспроможності сектору наукових досліджень і розробок, забезпечення його інтеграції в Європейський дослідницький простір шляхом:
ü збільшення фінансування на оновлення матеріально-технічної бази наукових установ та вищих навчальних закладів;
ü розширення програм надання грантів молодим ученим і викладачам для проведення досліджень, підготовка українських учених до ефективної конкурентної боротьби за гранти Рамкової програми ЄС;
ü проведення переговорів з Європейською Комісією щодо визначення умов приєднання України до Європейського дослідницького простору (ЄДП)10
2. Підвищення ефективності бюджетного фінансування наукової та інноваційної сфери шляхом:
ü оптимізації системи бюджетних наукових установ на основі об'єктивних критеріїв оцінювання результативності їхньої науково-технічної діяльності;
ü нарощування частки бюджетних коштів, що спрямовуються на фінансування фундаментальної науки та прикладних наукових і технічних розробок;
ü пріоритетного спрямування бюджетного фінансування науки на виконання за конкурсними принципами державних цільових наукових, науково-технічних програм, державного замовлення у сфері науки та інноваційної продукції, а також фінансування грантів Державного фонду фундаментальних досліджень;