Вступ
Попередній досвід проведення ринкових реформ в Україні свідчить, що перебороти кризові явища тільки політичними методами неможливо. Потрібні чіткі економічні важелі стабілізації економіки, до яких відносяться податки, кредит, ціни, тобто необхідна нова економічна політика.
Головне місце в її розбудові належить фінансовій системі, яка проходить шлях становлення і розвитку в період економічної кризи та інфляції, що тяжким тягарем лягли на фінанси держави і зумовили появи бюджетних дефіцитів.
Спад виробництва, інфляція, криза неплатежів, неефективна і неадекватна сучасним вимогам структура народного господарства, бюджетний дефіцит, державний борг, недосконалості, а часом і протиріччя, у законодавстві з економічних питань - ось далеко неповний перелік гострих і взаємопов'язаних проблем, що стоять перед сучасниками і які необхідно вирішувати.
Державний борг за своєю економічною сутністю визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення.
Зовнішній державний борг - сукупність боргових зобов’язань держави, що виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку.
Державний зовнішній борг складається з:
• позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього державного боргу;
• позик на підтримку національної валюти;
• позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;
• гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками;
• державних гарантій, що надаються
Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких
передбачено державним бюджетом України.
1. Суть та призначення державного
кредиту
.1 Економічна сутність та причини
виникнення державного боргу
Державний борг за своєю економічною сутністю визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення. За умовами залучення коштів розрізняють внутрішній та зовнішній борг. Внутрішній державний борг - сукупність зобов’язань держави перед резидентами (заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації).
Державний внутрішній борг складається із заборгованості, що виникає щорічно за новими борговими зобов’язаннями уряду. Він формується в результаті випуску державних цінних паперів, отримання кредитів та виникнення інших боргових зобов’язань.
Зовнішній державний борг - сукупність боргових зобов’язань держави, що виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку. Державний зовнішній борг складається з:
• позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього державного боргу;
• позик на підтримку національної валюти;
• позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;
• гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов’язань у зв’язку з некомерційними ризиками;
• державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України.
Відповідно до Закону України про Державний бюджет на відповідний рік, визначається граничний розмір дефіциту бюджету та джерела його покриття за рахунок внутрішнього та зовнішнього фінансування, а також встановлюється граничний розмір державного внутрішнього та зовнішнього боргу України на 1 січня наступного за бюджетним роком з визначенням напрямів використання фінансових ресурсів.
Загальний державний борг України з 1992 року поступово зростав. Це обумовлювалося різними чинниками: дефіцитністю державного бюджету та платіжного балансу, високою залежністю від імпорту енергоресурсів, неефективним використанням залучених кредитів та відсутністю належного контролю за цим процесом, несприятливим інвестиційним кліматом. Найбільшою мірою формування боргу було пов’язане з бюджетними дефіцитами, які мали місце до 2000 року. Прийняття бездефіцитного державного бюджету на 2000 та 2001 рр. дещо стабілізувало ситуацію. Але основні причини та джерела дефіциту, і насамперед, незбалансованість державного споживання і фінансових можливостей, залишалися. Це може призвести у перспективі до подальшого зростання державного боргу. Розмір державного боргу розраховується у грошовій формі, як непогашена основна сума прямих боргових зобов’язань держави. Стан державного боргу визначається на останній день звітного періоду та включає операції за цей день. Згідно зі Законом України "Про Державний бюджет на 2013 рік" граничний розмір державного внутрішнього боргу України станом на 1 січня 2013 року встановлено в сумі тис. гривень та в сумі 206510,7 в млн. грн., граничний розмір державного зовнішнього боргу України - в сумі, 308999,8 в млн. грн.
Відповідно до нової бюджетної класифікації України, прийнятої Постановою Верховної Ради України від 12.07.1996 р. №327/96-ВР "Про структуру бюджетної класифікації України", як внутрішній, так і зовнішній державний борг класифікується за типом кредитора і типом боргового зобов’язання.
За формою залучення коштів державний борг поділяється на державні запозичення та гарантії.
Державні запозичення - залучення державою в особі Кабінету Міністрів України, через Міністерство фінансів України грошових коштів, іншого майна та майнових прав, яке передбачає прийняття зобов’язань щодо грошових коштів на умовах строковості, платності та повернення. Розрізняють: державне внутрішнє запозичення, що здійснюється шляхом укладання угод з резидентами України про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на внутрішньому ринку; державне зовнішнє запозичення - державне запозичення, що здійснюється шляхом укладання з нерезидентами України угод про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на зовнішньому ринку.
Державне запозичення може здійснюватись лише з метою:
• фінансування дефіциту державного бюджету;
• підтримки платіжного балансу та поповнення валютних резервів;
• на інші цілі, встановлені законом України в кожному окремому випадку. Державна гарантія - зобов’язання держави в особі Кабінету Міністрів України, що діє через Міністерство фінансів України, повністю або частково виконати платежі на користь кредитора у випадку невиконання позичальником, іншим німе Україна, зобов’язань щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності.
Формою надання державної гарантії є державна порука. Основними способами реалізації державних гарантій та запозичень можуть бути:
• випуск (емісія) державних цінних паперів;
• укладення угод про позику та гарантійних угод;
• інші способи, передбачені законодавством України.
При наданні державних гарантій
виникає потенційний державний борг, який стає реальним за умови відшкодування
кредитору суми зобов’язань позичальника, за якими держава була гарантом.
1.2 Державний борг та його види
Борг є важливим елементом кругообігу "доходи-витрати". Коли в економіці зростають доходи, зростають, зростають і заощадження, які повинні бути використані домашніми господарствами, фірмами та урядом. Створення боргу - це механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, або поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, ці заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного боргу.
Державний борг - це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власником державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.
Внутрішній державний борг - заборгованість з держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.
Зовнішній державний борг - це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.
Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:
Ø збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;
Ø циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;
Ø скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат;
Ø вплив політичних бізнес-циклів - надмірне збільшення видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади.
Абсолютний розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його величину впливає інфляція. Більш змістовними є відносні показники заборгованості, а саме:
o відношення боргу до ВВП;
o відношення суми обслуговування боргу до ВВП.
Відносна величина державного боргу ("борг / ВВП") залежить від таких факторів, як рівень реальної процентної ставки, якою визначається розмір виплат по боргу, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного бюджетного дефіциту. Зменшення відносної заборгованості в економіці можливе за умови, якщо темпи зростання реального ВВП, а частка первинного бюджетного надлишку відносно ВВП збільшуватиметься.
Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові.
Державний борг формується під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від’ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб’єктивні фактори пов’язані з ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби вирішення поточних проблем "у пожежному порядку".
Логіка конкретних макроекономічних і фінансових рішень може бути продиктована як політичним міркуваннями, так і вибором на користь суспільного добробуту. В будь-якому випадку борговими перспективами визначається фінансове здоров’я країни.
Всі гроші, зібрані з допомогою податків, поступають державі на спеціальні банківські рахунки, які вона має в Центральному банку країни. Ці гроші є підвалинами для державного бюджету.
Державний бюджет - це узаконений зведений план зборів доходів держави і використання одержаних грошових засобів на покриття всіх видів її витрат.
Державні бюджети затверджують вищі законодавчі органи країн, а уряди лише відповідають за використання бюджету.
Фіскальна політика признає використання незбалансованих бюджетів для цілей стабілізації економіки. А це може призвести до зростання державного боргу.
Складають бюджет і його виконують спеціалісти по фінансах.
Фінанси - загальна назва системи методів, які використовуються для управління доходами і витратами органів державної влади і господарських організацій.
Дефіцит державного бюджету складається при такій фінансовій ситуації, яка виникає тоді, коли державі необхідно зробити витрати на більшу суму, ніж можлива величина його доходів. Бюджетний дефіцит - перевищення витрат уряду над його доходами. А накопичена сума дефіцитів і бюджетних лишків являє собою державний борг.
Концепція регулювання бюджету включає: а) бюджет, який балансується на щорічній основі; б) бюджет, який циклічно балансується; в) фундаментальне фінансування. Основна проблема бюджету, який балансується на щорічній основі, полягає в тому, що він має не стільки антициклічний характер, як процеклічний. Досить складно збалансувати бюджет по результатах циклу, якщо піднесення і спади не мають приблизно однокового розмаху.
Твердження про те, що великий державний борг може викликати рефінансування уряду, фальшиве, тому що, по-перше, борг потрібно лише рефінансувати, а не погашати, по-друге,уряд має право встановлювати податки і створювати гроші.
Державний борг не є інструментом перекладання економічного тягаря на майбутнє покоління.
Серйозними проблемами, зв'язаними з державним боргом є такі:
· виплати процентів по державному боргу збільшують нерівність у доходах;
· виплати процентів по боргу вимагають підвищення боргів, які підривають дію економічних стимулів;
· виплати процентів або основної суми боргу іноземцям викликають переведення частини національного продукту за кордон;
Бюджетний дефіцит не означає незбалансованості бюджету - це невідповідність лише постійних власних доходів державного бюджету його видатками. Джерелами його покриття є державні позики або емісія паперових грошей. Бюджетний дефіцит негативно характеризує фінансову діяльність держави. Та ще більшим негативним явищем є відсутність конкретної обґрунтованої політики його покриття.
Світовий досвід вказує чотири основні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту:
Ø скорочення бюджетних витрат;
Ø випуск (емісія) незабезпечених грошей з метою використання для фінансування державних витрат;
Бюджетний дефіцит в Україні - це
вимушений дефіцит. У нашій країні рівень оподаткування настільки високий, що
далі підвищувати його практично неможливо. Недостатність доходів державного
бюджету головним чином зумовлюється недостатнім обсягом доходів підприємств і
громадян. А відтак бюджетний дефіцит походить не з фінансової політики держави
у сфері долходів, а з дефіциту фінансових ресурсів у нашому суспільстві.
2. Державний борг України
.1 Взаємовідносини України з
міжнародними фінансовими інституціями
Трансформаційні процеси в Україні супроводжуються глибокою економічною кризою. У зв’язку з цим загострились питання ресурсного забезпечення економічного розвитку, особливо його фінансової складової. Розбалансованість фінансової системи, платіжна криза, спричинена насамперед переходом до світових цін на енергоносії, обмеженість внутрішніх нагромаджень та наявність від’ємного сальдо платіжного балансу, об’єктивно обумовили потребу в зовнішніх коштах для відновлення господарської рівноваги, забезпечення стабільного економічного розвитку. З приєднанням України у 1992 році до найвпливовіших міжнародних фінансових інституцій розпочато інтеграцію у світову фінансову систему. Серед зовнішніх фінансових джерел найбільший потенціал мають міжнародні фінансові інститути - Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ), Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР). Відносно низька вартість запозичень та велике значення їхніх оцінок та дій для інших потенційних кредиторів та інвесторів спонукають на даному етапі до тісної співпраці України з цими установами на загальноприйнятих принципах міжнародного права.