Здається, пояснення може бути лише одне: побачене й почуте на Запоріжжі вибило митця з робочого ритму, у нього, простіше кажучи, опустилися руки. Адже він мріяв про «Мальовничу Україну», а тут побачив… колонізований край». Страшна картина постала перед поетовими очима: нащадки запорожців на землі, политій кров’ю їх батьків, стогнали в кріпосній неволі. Поет бачив, як “латану свитину з каліки знімають, з шкурою знімають”, як “під тином опухла дитина голодная мре, а мати пшеницю на панщині жне”. Пізніше почуття поета вилилися у збірку “Три літа”. Тяжко було йому бачити на місці колишньої козацької вольниці - неволю, замість великої слави народної - народну неславу. Гнівом і протестом сповнюються його вірші після подорожі 1843 року. Минуле і тогочасне диктували один вихід зі становища - повстання. І Шевченко все більше і більше проймається цією ідеєю[24]. Із усього баченого і почутого їм виростає полум’яний памфлет “Сон”[24].
Отже, здійснилася давня мрія Тараса
Григоровича побачити на власні очі одну із святинь українського народу -
Запоріжжя і острів Хортицю у тому числі, але не зрадів поет тій страшній
картині козацької неволі що предстала перед його очима, не надихнув а ні
Дніпро, а ні Хортиця і на створення картини, чи то навіть невеличкого малюнку.
4. Тарас Григорович Шевченко в
гостях у родини Булатів в селі Вознесенка
За переказами відомо, що він зупинився в с. Вознесенівка (зараз територія м. Запоріжжя) у сім`ї Прокопа Булата, де прожив близько двох тижнів. із переправи не пішов до сільської управи, як того вимагали існуючі тоді приписи для подорожніх, а зупинився на кілька днів в садибі Прокопа Булата на його запрошення, щоб послухати розповіді про часи минулі і побувати на острові Хортиця. Ночував під старою грушею. За цей час він, користуючись послугами сина Прокопа Булата Романа, кілька разів на човні перепливав Дніпро, щоб дістатися острова, який обійшов по колу.
Ходив стежками легендарної Хортиці, оглядав залишки козацьких укріплень, поміж похиленими хрестами козацького кладовища, зарослого бур`яном, був зачарований красою порогів і круч великого Славутича[18]. І, як свідчать дослідники його творчості, у селі Вознесенівці, читав селянам свою поему «Катерина». Онук Прокопа і дядько Дмитра Никоновича Максим Андрійович Булат в 1958 році розповідав, що завітавши до Булатів, Тарас того ж таки дня, під вечір, пішов туди, де нині палац спорту ― Юність і перетинаються вулиці Перемоги і Лермонтова. Там, тоді, за межею Булатовського городу, простиралася чудова галявина, на якій стояли вітряки. Біля них завше було людно.
Зустрівшись із селянами Тарас слухав їх розповіді про зруйнування Запорозької Січі, нищення і переслідування козацтва… Молодий Шевченко запевняв усіх, хто його слухав, що все одно недалекий час, коли настане кінець їхній владі і привілеям, а також переконував люд, що землю у панів одберуть і передадуть тим, хто у поті чола робить на ній. Така бунтівлива промова 29-річного Кобзаря, природно, трималася у великій тайні, а тому тільки перед смертю Роман Булат розказав про неї своїм синам та небожам[9].
Гостював Шевченко не тільки у Булатів; певний час приймала його у 1843 році і сім'я Яценків на теперішній вулиці Грязнова. У супроводі Романа Булата Кобзар відвідав ярмарок в Олександрівську[11]. Ця обставина спонукала міську думу до вельми прогресивного, з огляду на час і постать Шевченка, рішення: ярмаркову площу 17 травня 1905 року було перейменовано на Шевченківську!
Про Хортицю, Великий Луг, запорозьке
козацтво Шевченко писав, після своєї подорожі на Придніпров’я. В одному з
віршів, створеному на засланні, поет мріяв:
… А піду я одружуся з моїм вірним другом,
з славним батьком запорізьким та з Великим Лугом.
На Хортиці у матері буду добре жити…
З Олександрівська Тарас Григорович подався на місця козацьких вольностей, як гадають дослідники, поїхав до села Покровського. “Тут карта поштових сполучень того часу підказує єдино можливий маршрут подорожі: сороковерстовий маршрут від Олександрівська до Концерополя, а звідти сімдесяти чотириверстовий до Нікополя на поштових конях”- пише дослідник творчості Шевченка П.Жур.Цілком можливо, що по дорозі поет відвідав і місця Старої Січі біля села Капулівки, де знайшов останній свій спочинок славетний козак Іван Сірко. Шлях Шевченка по придніпровським степам відтворився в його поезіях “Розрита могила”, “Іржавець”, “Сліпий” та інших.
Козацьке селище Покровське, було останнім, куди завітав поет. З Покровського Шевченко вирушає у зворотню дорогу до Кирилівки. Їхав він, мабуть, через Нікополь - Катеринослав - Кременчук -Чигирин - Черкаси - Звенігородку. А 18 серпня Шевченко був уже вдома - в рідній Кирилівці. Він дуже хотів побачитись з рідними і писав у Кирилівку братові Микиті: …“а все-таки лучше, коли получиш, почитаєш хоч слово рідне. Серце ніби засміється, коли знаєш, що там діється… Поклонись усім родичам од мене, а надто дідові, коли живий, здоровий. Скажи нехай не вмирає, скоро побачимось».
Отже, родина Булатів увійшла в
історію України завдяки тому, що вони зберегли відомості про перебування в
їхній родині під час мандрівки Запорожжям Т.Г. Шевченка. Сьогодні пам'ять про
перебування Т.Г. Шевченка на Вознесенці зберігає стара груша. Щороку на День
народження поета сюди з`їжджаються представники всіх районів Запорізької
області, вчителі проводять біля неї відкриті уроки. Народні майстрині, вишивальниці
приносять свої твори, присвячені поету, його творчості .
. Острів Хортиця в епістоляріях
Тараса Шевченка
У листі до Я. Кухаренка (1800-1862)3, наказного отамана Чорноморського козачого війська, українського письменника й етнографа, генерал-майора, від 26 листопада 1844 р. Шевченко, будучи в Санкт-Петербурзі, згадує свою минулорічну подорож Україною, зокрема Хортицю: «Був я уторік на Україні - був у Межигорського спаса. І на Хортиці, скрізь був і все плакав, сплюндрувала нашу Україну катової віри німота з москалями, щоб вони переказилися». Рядки досить промовисті.
З їхньої тональності добре відчутний відгомін глибоко закарбованих переживань поета. Як бачимо, Т. Шевченко чітко пов’язує руйнування українського етнокультурного простору з паплюженням Хортиці. Такі ж глибоко негативні зміни, як це випливає з рядків листа, відбулися внаслідок появи на острові домінуючого чужого начала, насамперед духовного, релігійного і культурного. Бо для будь-якої національної святині названі зміни мають розцінюватися виключно негативно, як ті загрози і небезпеки, що ведуть до знищення її актуального статусу. Очевидно, що саме святинею і виступала Хортиця для українського поета[8]. Можна також зробити припущення й про те, що втрата Україною свого ідеального або ж максимального статусу в очах Т.Шевченка відбулася, зокрема, внаслідок занепаду ідеального статусу Хортиці як однієї зі значущих українських святинь. П. Ребро вважає, що подорож Шевченка на Запоріжжя - «одна з найважливіших сторінок у життєписі Великого Кобзаря. Чому одна з найважливіших?
Насамперед, мається на увазі вірш «І
мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє
дружнєє посланіє» (14 грудня 1845, В’юнища). Серед інших вірш містить і такі
рядки:
«І на Січі мудрий німець //
Картопельку садить, // А ви її купуєте, // Їсте на здоров’я // Та славите
Запорожжя, // А чиєю кров’ю, // Ота земля напоєна, // Що картопля родить, - //
Вам байдуже. Аби добра // Була для городу!».
Таким чином, беручи до уваги розглянутий
нами контекст згадування Хортиці у віршах Тараса Шевченка, а також факт
безпосереднього знайомства з островом, бачимо, що з Хортицею ототожнюється як
Запоріжжя, так і Запорізька Січ. Зустріч із запорозькою дійсністю, яка так
контрастувала з мріями поета, глибоко вразила його, потрясла і мала виключне
значення у формуванні революційно-демократичних поглядів Т. Шевченка.
Висновки
В результаті вивчення широкого кола історичної літератури, творів Тараса Григоровича Шевченка, матеріалу, його епістолярної спадщини дозволило реалізувати поставлену мету і дослідницькі завдання, а саме:
- Як видно із творчості поета, героїчне минуле українського народу займає провідне місце в мистецтві Т.Г.Шевченка і виконує головне завдання його поезії, яке він сам сформулював у словах: "Возвеличу малих отих рабів німих! Я на стоpожі коло їх поставлю слово", а острів .Вся творчість Кобзаря пройнята болісною пам`яттю минулої запорозької слави, він був першим у художній літературі, хто не тільки неодноразово у своїй творчості звертався до козацького острова, а й першим серед тих хто спеціально його відвідав;
- Провідною тематикою у художній творчості митця стали історичні сюжети та побутові сцени із життя українців, зображення краєвидів України, і Запорожжя у тому числі, які стверджували національну і культурну самобутність українства, окремішність розвитку історичного шляху України;
- Зустріч із давно омріяним островом неприємно здивувала і розчарувала поета, а те, що він побачив на Хортиці, надзвичайно неприємно вразило Великого Кобзаря: ідеальний український краєвид був не тільки забутий і закинутий, а ще й відданий колоністам-менонітам. Це означало цілковиту протилежність усім його уявленням про острів свободи;
- Відомості про перебування Т.Г. Шевченка в Запорізькому краї і на острові Хортиця ретельно зберігаються в сім’ї Булатів, які надали двонедільний притулок Великому поету завдяки чому стали «місцевими знаменитостями» краю;
- Таким чином, зустріч із запорозькою дійсністю, яка так контрастувала з мріями поета, глибоко вразила його, потрясла і мала виключне значення у формуванні революційно-демократичних поглядів Т. Шевченка.
Список джерел інформації
Публікації документів і матеріалів
. Щоденник Еріха Лясоти із Стеблева // Запорозька старовина. - Київ-Запоріжжя: НДІ козацтва Запорізьке відділення, 2003. - С. 222-277.
Загальна література
. Анісов В. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка / В. Анісов, Є. Середа. - К.: Держ. вид-во худ. літ., 1959. - 460 с.
. Бугаєвич І. В. Перекази про перебування Т. Г. Шевченка на о-ві Хортиця
. В. Бугаєвич, Л. І. Дума // Народна творчість та етнографія. - 1987. - № 4. - С. 86.
. Вилинов Ю. «Земля, яку сходив Тарас…» / Ю. Вилинов / Остров в филиграни эпох ипутей : Хортицкий колаж / Ю. Вилинов. - Запорожье : Полиграф, 2003. - С. 152-159.
. Горина О. Великий поэт на Запорожье (по архивным материалам) / О. Горина // Запорізька правда. - 1961. - 2 березня. - С. 4.
7. Завгородній Ю.Ю., Остапенко М.А. Сакральний вимір острова Хортиця (до постановки питання) // Культурологічні студії: Зб. наук. праць. - К.: Видавничий.
. Кириленко В. Булат - нащадок тих самих Булатів : до190-річчя з дня народження Великого Кобзаря / В. Кириленко // Запорозька Січ. - 2004. - 6 березня (№ 44). - С. 4.
. Кирилюк Є. П. Тарас Шевченко : життя і творчість / Є. П. Кирилюк. - К. : Держ. вид-вохуд. літ-ри, 1964. - 652 с.
11. Олейник С. Где гулял Шевченко / С. Олейник // Индустриальное Запорожье. - 2005. - 2 июня. (№ 122-124). - С. 14.
. Ребро П.Т. Шевченко і Запоріжжя : доповіді, статті, вірші, хроніка. Кн.2 / - Запоріжжя : «Байда», 2007. - 120 с.
. Рекубрацький А. Хай біля нас і постане Тарас : [вірш] // Рекубрацький А. Не догорить свіча по Україні. - Запоріжжя, 2004. - С. 216 - 217.
. Сокульський А. Л. Тарас Шевченко і Хортиця / А. Л. Сокульський // Козацька Хортиця : історико-культурне значення в процесі виникнення і становлення запорозького козацтва : монографія / А. Л. Сокульський. Запоріжжя, 2008. - С. 467-490.
. Ребро П. Хортиця і Тарас Шевченко // Хортиця. - 2013.- № 4. - С. 81 - 83.
16. Чалий М.К. Життя і твори Тараса Шевченка: (звіт матеріалів до його біогр.) / М.К. Чалий; пер., післям. та комент. В.Л. Смілянської. - К.: Веселка, 2011. - 263 с.: іл.
. Шугаров О. Кобзар і Запоріжжя : [до 180-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка] / О. Шугаров // Запорізька правда. - 1994. - 5 березня. - С. 2.
. Юр’єва М. Є на Хортиці Тарасова стежина : [про перебування Т. Шевченка на о. Хортиця] / М. Юр’єва // Запорізька правда. - 1987. - 8 березня.