Задача 1
Виробничий кооператив “Рембуд”, перебуваючи протягом року у стані неплатоспроможності через неможливість отримання дебіторської заборгованості з своїх контрагентів, вирішив ініціювати справу про визнання його банкрутом.
Який сенс для боржника ініціювати справу про власне банкрутство?
Дебіторська заборгованість - заборгованість покупців, замовників та інших дебіторів (у тому числі яка забезпечена векселями) за надані їм продукцію, товари, роботу або послуги; фінансових і податкових органів за податками, зборами та іншими платежами до бюджету; також заборгованість з сум нарахованих дивідендів, відсотків, роялті тощо, що підлягають надходженню; заборгованість пов'язаних сторін та з внутрішньовідомчих розрахунків; інша поточна дебіторська заборгованість. Дебіторська заборгованість, у разі створення щодо неї резерву сумнівних боргів, наводиться за чистою реалізаційною вартістю.
Визначення з Закону „Про відновлення платоспроможності…” :
неплатоспроможність - неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку грошові зобов’язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності;
Відповідно до статті 209 ГК. У разі нездатності суб'єкта підприємництва після настання встановленого строку виконати свої грошові зобов'язання перед іншими особами, територіальною громадою або державою інакше як через відновлення його платоспроможності цей суб'єкт (боржник) відповідно до частини четвертої статті 205 цього Кодексу визнається неспроможним.
Нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури вважається банкрутством.
За статтею 210. Кредитори неплатоспроможних боржників
Кредиторами неплатоспроможних боржників є юридичні або
фізичні особи, а також органи державної податкової служби та інші
державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку
документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника.
В яких випадках боржник зобов’язаний ініціювати справу про банкрутство?
Задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами;
Орган боржника , уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення в господарський суд із заявою боржника про порушення справи про банкрутство;
При ліквідації боржника не у зв`язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредитора у повному обсязі;
Які документи має подати боржник-заявник для порушення провадження у справі про банкрутство?
За статтею 11. Заява про порушення справи про банкрутство
Заява про порушення провадження у справі про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі та повинна містити:
найменування господарського суду, до якого подається заява;
ім’я або найменування боржника, його місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи та реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності);
ім’я або найменування кредитора, його місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи та реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності);
виклад обставин, що є підставою для звернення до суду;
перелік документів, що додаються до заяви.
До заяви про порушення справи про банкрутство додаються:
(Абзац другий частини другої статті 11 виключено на підставі Закону № 5410-VI від 02.10.2012}
докази сплати судового збору, крім випадків, коли згідно із законом він не підлягає сплаті;
довіреність чи інший документ, що засвідчує повноваження представника, якщо заяву підписано представником;
докази того, що сума безспірних вимог кредитора (кредиторів) сукупно становить не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, якщо інше не передбачено цим Законом;
рішення суду про задоволення вимог кредитора, що набрало законної сили;
відповідна постанова органу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження з виконання вимог кредитора;
докази того, що сума вимог кредитора (кредиторів) не забезпечена повністю заставою майна боржника (за наявності застави).
До заяви боржника додаються також:
установчі документи боржника - юридичної особи;
бухгалтерський баланс боржника на останню звітну дату;
перелік кредиторів боржника, вимоги яких визнаються боржником, із зазначенням загальної суми грошових вимог усіх кредиторів, а також щодо кожного кредитора – його імені або найменування, його місцезнаходження або місця проживання, ідентифікаційного коду юридичної особи або реєстраційного номера облікової картки платника податків (за наявності), суми грошових вимог (загальної суми заборгованості, заборгованості за основним зобов’язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо), підстав виникнення зобов’язань, а також строку їх виконання згідно із законом або договором;
перелік майна боржника із зазначенням його балансової вартості та місцезнаходження, а також загальна балансова вартість майна;
перелік майна, що перебуває у заставі або є обтяженим у інший спосіб, його місцезнаходження, вартість, а також інформація про кредиторів, на користь яких вчинено обтяження майна боржника, їх ім’я або найменування, місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційні коди юридичних осіб або реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), суми їх грошових вимог, підстави виникнення зобов’язань, а також строки їх виконання згідно із законом або договором;
довідка органів приватизації (органів, уповноважених управляти об’єктами державної власності) стосовно наявності або відсутності на балансі підприємства, щодо якого порушено справу про банкрутство, державного майна, що в процесі приватизації (корпоратизації) не увійшло до його статутного капіталу;
перелік осіб, що мають невиконані зобов’язання перед боржником, із зазначенням вартості таких зобов’язань, терміну виконання та підстав виникнення;
відомості про всі рахунки боржника, відкриті в банках та інших фінансово-кредитних установах, їх реквізити;
відомості про всі рахунки, на яких обліковуються цінні папери, що належать боржнику, їх реквізити;
протокол загальних зборів (конференції) працівників боржника, відповідне рішення первинної профспілкової організації боржника (за наявності кількох первинних організацій - їхнє спільне рішення), на яких обраний представник працівників боржника для участі у справі про банкрутство, якщо такі збори (конференція) відбулися до подачі заяви боржника до господарського суду;
копія спеціального дозволу на провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею, а в разі закінчення терміну дії такого дозволу - довідка про наявність у боржника матеріальних носіїв секретної інформації (технічної документації, виробів, їхніх дослідних зразків тощо);
рішення власника майна (органу, уповноваженого управляти майном) боржника про звернення до господарського суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство;
інші документи, які підтверджують неплатоспроможність боржника.
До заяви кредитора додаються також:
копія виконавчого документа;
докази надсилання боржнику копії заяви і доданих до неї документів;
до заяви кредитора - органу державної податкової служби чи інших органів, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов’язкових платежів), страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, додаються докази вжиття заходів до отримання відповідної заборгованості у встановленому законодавством порядку.
Задача 2. Комунальне підприємство вирішило ініціювати порушення
провадження у справі про банкрутство, посилаючись на неможливість
виконувати свої обов’язки перед працівниками щодо вчасної виплати
заробітної плати з огляду на нерегулярність надходжень з місцевого бюджету
коштів на покриття видатків підприємства. Виконком місцевої ради
заперечував проти порушення справи про банкрутство, оскільки місцевою
радою на пленарному засіданні було прийнято рішення про неможливість
визнання цього підприємства банкрутом, оскільки воно є некомерційним.
Чи потрібна згода місцевої ради або її виконкому на подання комунальним
підприємством заяви про визнання його банкрутом?
Чи може бути комунальне підприємство за наявних обставин визнане
банкрутом?
Які підстави припинення провадження у справі про банкрутство?
Аналіз положень частини 1 статті 6 Кодексу України з процедур банкрутства дозволяє дійти висновку про те, що за загальним правилом до суб`єкта господарювання-боржника будь-якої форми власності, щодо якого здійснюється провадження у справі про банкрутство, може застосовуватись одна із наступних судових процедури банкрутства:
− розпорядження майном боржника;
− санація боржника;
− ліквідація банкрута.
Разом з тим, слід звернути увагу, що станом на сьогодні законодавство України побудоване таким чином, що до державних підприємств може бути застосована виключно судова процедура розпорядження майном боржника без будь-яких обмежень. Слід звернути увагу, що лише до окремих державних підприємств і лише за певних умов можуть бути застосовані судова процедура санації або ліквідації. З даного приводу законодавство України містить ряд обмежень щодо санації або ліквідації державних підприємств. В кожному випадку потрібно проводити аналіз конкретного державного підприємства на предмет того, чи можна до нього застосувати судову процедуру санації або ліквідації. До абсолютної більшості державних підприємств станом на сьогодні не
можливо застосувати судову процедуру санації або ліквідації.
Це означає, що сьогодні в абсолютній більшості випадків юридично не можливо перейти до судової процедури санації або ліквідації судом та арбітражним керуючим. Останнє робить неефективним існуючий в Україні механізм банкрутства державних підприємств, оскільки, по суті, Кодекс України з процедур банкрутства не дозволяє відновити
платоспроможність державного підприємства-боржника або визнати його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів.
Слід також відмітити, що існують певні обмеження щодо відкриття і ведення проваджень про банкрутство державного підприємства щодо якого прийнято рішення про приватизацію.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» справи про банкрутство боржників, якими є державні підприємства та/або господарські товариства, більше ніж 50 відсотків акцій (часток) яких прямо чи опосередковано належать державі, щодо яких прийнято рішення про приватизацію, не порушуються до її завершення. Провадження у справах про банкрутство таких підприємств/господарських товариств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію, підлягає припиненню, крім тих, що ліквідуються за рішенням власника. Справи про
банкрутство підприємств/господарських товариств, щодо яких прийнято рішення про завершення приватизації, не можуть порушуватися протягом одного року з дня завершення приватизації з підстав, що виникли до завершення приватизації. Здійснивши аналіз ст. 96 Кодексу України з процедур банкрутства можемо виділити наступні особливості банкрутства державних підприємств:
- По-перше, боржник зобов’язаний надати господарському суду докази, що
підтверджують належність боржника до державних підприємств або підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків;
- По-друге, відкриття провадження у справі про банкрутство за заявою боржника не є підставою для припинення повноважень органу, уповноваженого управляти майном боржника, щодо управління відповідним об’єктом державної власності;
- По-третє, у разі якщо боржник є державним підприємством або підприємством, у статутному капіталі якого частка державної власності перевищує 50 відсотків, господарський суд залучає до участі у справі про банкрутство представників органу, уповноваженого управляти державним майном, з повідомленням про відкриття провадження у справі про банкрутство такого підприємства;
- По-четверте, державні підприємства та підприємства, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків, подають на розгляд кредиторів план санації, погоджений з органом (суб’єктом), уповноваженим управляти державним майном. Отже, станом на сьогодні законодавство України побудоване таким чином, що до державних підприємств може бути застосована виключно судова процедура розпорядження майном боржника без будь-яких обмежень, яка сама по собі без інших судових процедур банкрутства не дозволяє досягти легітимної мети Кодексу України з процедур банкрутства. Лише до окремих державних підприємств і лише за певних умов можуть бутизастосовані судова процедура санації або ліквідації. Кодекс України з процедур банкрутства санацію державного підприємства та продаж майна державного підприємства-банкрута ставить в залежність від політичної волі
представників органів, уповноважених управляти відповідним державним
підприємством. В абсолютній більшості випадків юридично не можливо перейти до судової процедури санації або ліквідації судом та арбітражним керуючим.