Материал: З попелу забуття. Велика Вітчизняна війна

На 21/ХІІ-43р. брали участь:

- а мотострілкова бригада

танкова бригада.

танкова бригада

танкова бригада

СТАП

мотострілкова піхота

самохідний артилерійський полк

окрема винищувальна протитанкова дивізія

РОГМД

ЗАП

окрема винищувальна протитанкова дивізія.

т.бр. спільно з 149 СД , виконуючи завдання оволодіти ст. Стремингород, внаслідок стрімкої атаки до 18.00 22/ХІІ-43р. Завдання було виконано. Частини 149 СД до цього часу підішли до північної, північно-східної і південно-східної окраїн Стремингорода. Противник використав невигідне становище бригади, перейшов у контратаку з напрямком х. Болярка. Силою полку піхоти при підтримці 15 танків і самохідної артилерії внаслідок бою з переважаючими силами противника, танки бригади МБС з боями вийшли у Стремингород, де зазнали більш запеклої контратаки танків і по західній околиці пос. ст. Чоповичі, і західній околиці МТС.

танкова бригада вночі бойових дій не вела.

.00 24/ХІІ-43р. Частини 149 стрілкової дивізії спільно з 169 танковою бригадою міцно обороняють рубежі.

10.00 24/ХІІ-43р. щ р-на х. Болярки противник ротою автоматників контролював порядки 479 СД.

.00 24/ХІІ-43р. південна околиця Стремингорода вела бій з 10 танками і піхотою.

.30 - противник силою 7 танків типу “Пантера” продовжував бойові дії.

Противник протягом першої половини дня вів артилерійський вогонь по бойових частинах корпусу (25 т.к.) і атакував 169 СД і 162 т.бр. в напрямках х.Болярка, Мук, лісу в 1 км східного стику шосейної дороги на південь до Стремигорода.

Всі атаки противника відбиті з великими для нього втратами.

.00 24/ХІІ-43р. зосереджує танки і піхоту в лісі на схід х.Болярка.

.30 20 МСБр спільно з 175 т.бр. ввійшла на східне узлісся , що в 2 км на захід від пос.Чоповичі і веде бій з кулеметниками противника, маючи завдання вийти на західне узлісся на рубежі Мук, Войнарівки.

Інші частини корпусу міцно утримують займані рубежі…

МТС звільнена 26/ХІІ-43р.

3. Наші земляки, що захищали Батьківщину

війна подвиг окупаційний визволення

У роки Великої Вітчизняної війни понад 150 жителів нашого села стали бійцями Червоної армії. Воювали доблесні воїни на всіх фронтах, в різних куточках батьківщини. Та не всім судилося повернутися додому. Назавжди вони залишилися лежати в братських могилах.

Проте повернулися до рідних домівок із далеких фронтових доріг ті односельчани, котрим вдалося вціліти в двобої з гітлерівськими загарбниками. На жаль сьогодні в Йосипівці немає уже жодного учасника бойових дій. В минулому році, саме в День Перемоги, пішов із життя Марчук Андрій Пилипович.

Почесним громадянином міста Львова назавжди залишився наш земляк Мельниченко Микола Іванович. Це була дуже цікава людина. Почав самостійне життя у 1941 році. Служив в рядах Радянської Армії є 1943 по 1944 рік. Пішов добровольцем в Уральський добровільний танковий корпус, де дослужився до звання гвардії старший сержант. Перший раз зустрівся з фашистами в місті Болхові Орловської області. Визволяв від фашистів Орловщину, Курщину, Брянщину, Західну Україну, за що одержав у 1444 році орден «Червоної Зірки». За визволення Львова був нагороджений медаллю «За перемогу над Германією» і орден «Вітчизняної війни». Він нагороджений багатьма орденами і медалями. Його спогади записані в альбомі Пам`яті і зберігаються в музейному куточку.

Повернувся додому і Лещенко Іван Олексійович. Війна обірвала молоді мрії сімнадцятирічного юнака. В замін щастю, навчанню дала хлопцеві біль розлуки з рідними, тяжкі невдачі і втрати, велике горе і страждання. Іван Олексійович пройшов бойовими шляхами, визволяючи від коричневої чуми Румунію, Чехію і Словакію, де був пораненим у квітні 1954 року. Проте ніщо не зламало його мужності, любові до матері - Вітчизни. Із великим ентузіазмом приступив він до відбудові зруйнованого господарства. Працював на різних роботах: у торгівлі, у лугоміліорації, обліковцем, бригадиром, завідуючим тваринницької ферми, секретарем партійної організації. Створив сім`ю, спільно з дружиною виростив і виховав восьмеро дітей. Фронтові рани через роки дали про себе знати. І на 78 - му році життя він пішов у вічність. Свято шанують пам`ять діти, онуки і правнуки, продовжують його добрі справи, відвідують місце його спочинку.

Важка доля випала ще на одного нашого земляка Ходаківського Степана Васильовича. Велика Вітчизняна війна застала його в рядах Радянської армії. З перших днів війни він виступив на захист нашої Батьківщини. Важко було воювати в перші дні і місяці війни. Оскільки Степан Васильович мав освіту фельдшера, то був призначений начальником санітарної частини 22 ОЄЖДР і присвоєно військове звання «Воєнфельдшера». За час оборонних боїв наша частина тричі потрапляла в оточення. Два рази з великими труднощами вдалося вийти з оточення, а за третім потрапили в полон до німців. «В полоні я зазнав усіх злигоднів, хвороб, холоду і голоду, хвороб, побоїв. За неодноразову втечу німецький трибунал присудив мене на вічне ув`язнення в концтаборі «Освенцім» (табір смерті). В цьому концтаборі я побачив і сам зазнав нечуваних звірств і страхіть, які чинили над в`язнями. Це була справжня фабрика смерті, пекло на землі. По неповних даних статистики тут за час війни було спалено в крематоріях понад чотири мільйони чоловік. З дня на день я чекав і своєї черги. Але стрімкий наступ нашої армії поламав плани катів, всіх в`язнів вони не встигли спалити, невелику кількість змушені були вивести в глибину Німеччини. В цьому числі оказався і я. Переважна більшість в`язнів загинула, залишилися в живих дуже мало, одиниці, і серед цих одиниць був і я.» - із спогадів Ходаківського С. В.)

У квітні 1945 року в концтаборі Дахау в`язнів звільнила американська армія. Степан Васильович довгий час після війни працював фельдшером в Йосипівці. Та підірване здоров’я війною дало швидко про себе знати. Степан Васильович помер 1990 році.  Зовсім молодими загинули брати Марчук Микола і Марчук Володимир. Назавжди залишився в блокадному Ленінграді Касимчук Володимир Іванович. Не повернувся додому Прокопенко Микола Михайлович, загинув під Білою Церквою у 1942 році в партизанському загоні.

Олександрук Василь Васильович загинув під Чорнобилем.

«Друзі, відняті у нас війною,

Голос ваш чути нам все одно.»

4. Невідомі імена

«Не побивайся, мамо, за сином,

Твій син - герой згорів у боротьбі.

Не плач, старенька, над похилим тином,

Не плакати - гордитися тобі!»

( І. Гончаренко).

До цього часу рідні загиблих розшукують місця їх поховання. Пошукова робота дала певні результати. Завдяки кропіткій праці сім`ї загиблих отримали відомості про своїх рідних. Були зібрані відомості про події, які відбувалися на території сільської ради, досліджені списки загиблих, проведено ряд зустрічей з очевидцями бойових дій та з родичами похованих. У процесі роботи було зібрано листи, фотографії з фронту, документи. Але багато героїв залишалися довгий час невідомими.

Майже 67 років не знали про поховання свого дідуся і батька жителі далекого Казахстану. І хоч звичайно це не зовсім наша робота, проте місце поховання ще одного героя стало відомим. 15 квітня 2010 року до школи завітали внуки воїна Великої Вітчизняної війни Кузембаєва Адильбека, 1907 року народження, жителя 16 аулу Теренгусинського району Урамновської області Казахської РСР, який загинув 24 грудня 1943 року у боях біля с. Липляни і похований в с. Йосипівка Малинського району Житомирської області в братській могилі. До цього часу сім`я загиблого була повідомлена, що Адильбек Кузембаєв пропав безвісти, але дякуючи розсекреченим даним, які виклали в мережі Інтернет Російська Федерація, його внуки змогли знайти місце поховання свого дідуся.

Щиро дякували внуки загиблого, (бо син Адильбека 1936 року народження, який майже не пам`ятає свого батька, але всі свідомі роки свого життя його шукав, на даний час прикутий до ліжка і не зміг приїхати), це Канат Адільбек - Бегалійович, якому дали прізвище діда, та онука Лаура Бегалієва за те, що з любов`ю і повагою ставляться наші діти та односельчани до пам`яті полеглих у Великій Вітчизняній війні, за те, що ніколи не заростає стежинка до могили їхнього діда, якій віддав життя за мир і спокій кожної сім`ї, незалежно від національності. А на згадку з собою взяли вони святу землю з могили діда, українську хлібину, вишитий рушник та віночок, для майбутньої правнучки загиблого, внуки Лаури. Смакували березовим соком, і запевняли, що завітають у щедру золоту осінь до нас.

Але вже знову 9-го травня 2012 року внуки і правнуки Адильбека Кузембаєва прибули на нашу рідну землю.

Ще одній родині вдалося розшукати місце поховання батька, дідуся, прадідуся. Отримавши звістку про те, що Марчук Василь Якимович пропав безвісти, сім`я не могла знайти місце поховання. Та трапилося так, що правнук, учень нашої школи, нині студент Залізнодорожнього коледжу, Марчук Сергій, користуючись мережею Інтернет, знайшов місце поховання свого прадіда.

- го Травня 2010 року велика родина Марчуків відвідала с.Судилків Шепетівського району Хмельницької області. Вперше за багато років дві дочки, внуки і правнуки ступили на землю, яка 67 років була далекою і ніби чужою. Радо вітали родину на Поділлі, а вони були дуже вдячні місцевій громаді за те, що місце поховання дорогої людини є для кожного жителя с Судилків святим.

Висновки

Кажуть, що велике видно на відстані. Чим далі в історію відходять роки Великої Вітчизняної війни, тим краще осягається подвиг народу, його мужність і сила. За багато вікову історію українського народу Велика Вітчизняна війна - одна з найбільших трагедій, що не оминула ні один куточок нашої української землі.

Територія нашого села була захоплена в перші дні війни, а звільнена в грудні 1943 року. Отже наш край довгий період часу був під окупацією фашистських загарбників.

Настали чорні часи гітлерівського режиму. Селяни зобов`язані були здавати молоко, м`ясо, яйця. Чимало жителів нашого краю поповнили ряди остарбайтерів та зазнали поневірянь і навіть смерті на чужині.

Все працездатне населення взяло активну участь в боротьбі проти ворога. Одностайність трудящих виразилась в героїчній праці. Частина жителів влилася в партизанський загін об`єднання М. І. Наумова. 180 земляків відправилися захищати свою вітчизну на фронтах Великої Вітчизняної війни, 80 - віддали життя за Батьківщину, 132 - нагороджені орденами і медалями.

Відходять у вічність солдати, воїни доблесної Радянської Армії, ті, хто виборов Велику Перемогу. Ще й досі не висохли сльози на очах мільйонів матерів, вдів і сиріт, яким завдала непоправного горя війна. Ще людська пам`ять не лише фіксує основні, найяскравіші події минулих боїв. А й зберігає тисячі і тисячі деталей і епізодів безкомпромісного поєдинку правди зі злом, небаченої звитяги і героїзму окремих бійців, тих, хто грудьми затулив рідну землю, хто полив її кров`ю, хто поліг у неї навіки, але й смертю своєю переміг ворога.

Сьогодні особливої ваги набувають документальні матеріали, розповіді безпосередніх свідків тих трагічних подій. Свідчення жертв фашистського геноциду - це і документ історії, і не спростований факт звинувачення завойовників, яким не було, нема і не буде прощення. Тепер на місці колишніх згарищ звелися світлі споруди, і живуть у них нові покоління нашого народу, народу - переможця. Вони - мов символ безсмертя, символ миру на землі. До якого прагне все чесне людство.

Список використаних джерел

1.      М. Ю. Костриця. Р. Ю. Кондратюк. В. І. Тимошенко. «Історико - географічний словник Малинщини». Малин. 2005, ст..24-29.

.        Історія міст і сіл УРСР, Житомирська область, Малинський район, К:інститут історії Академії наук УРСР, 1971.

.        Книга пам`яті України « Житомирська область» (6), Житомир. Редакційне видавництво «Льонок», ст..739-747.

.        Матеріали Центрального Архіву Міністерства Оборони СРСР, надіслані Паугуліс Неллі Олексіївною.

.        Спогади очевидців.

Додатки

Додаток 2

Додаток 3

Спогади Ольги Федорівни Атаманчук

Мені було неповних 17 років, коли почалася війна. Як і вся сільська молодь я любила працювати в полі, а ввечері бігла до сільського клубу, бо любила співати, була членом драматичного гуртка. 22 червня 1941 року я з подружками полола льон і побачила, як чорні літаки вилетіли із - за лісу. «Ой дівчата! - закричала я. - це ж німецькі.» Ми кинулися бігти до села, а літаки долетіли до станції Чоповичі і почали скидати бомби. Потім були жорстокі бої. Німці в перший же день були в селі. Почали забирати молодь в Германію. Погнали і мене. Як було мені там, тяжко згадувати. Та все таки після перемоги мені судилося повернутися до рідної домівки. Спогади про війну, як глибока рана, ятрили моє серце. Всі свої спогади я вилила в пісню, яку написала сама. Вона називається «Як була Вітчизняна війна…».

Додаток 4

(80 синів, братів, батьків, які не повернулися додому).

.Білошишицький Степан Матвійович.

.Вальорко Олександр Вікторович.

.Венгловський Григорій.

.Данильчук Микола Іванович.

.Іванчик Адам Вікторович.

.Касимчук Олександр Юхимович.

.Касимчук Володимир Петрович.

.Касимчук Талімон Юхимович.

.Ковальчук Адам Якович.

.Ковальчук Іван Григорович.

.Ковальчук Петро Лукашович.

.Ковальчук Микола Васильович.

.Ковальчук Іван Лук`янович.

.Кондрачук Микола Дем`янович.

Кондрачу Іван Данилович

.Кузьменко Григорій Степанович.

.Кузьменко Іван Степанович.

.Кузьменко Леонід Степанович.

.Кузьменко Василь Герасимович.

.Лещенко Петро Григорович.

.Марчук Микола Мартинович.

.Марчук Адам Кирилович.

.Марчук Степан Павлович.

. Марчук Володимир Іванович.

.Марчук Володимир Федорович.

.Марчук Володимир Якубович.

.Марчук Петро Іванович.

.Марчук Володимир Іванович.

.Марчук Володимир Васильович.

.Марчук Іван Карпович.

.Марчук Михайло Мартинович.

.Марчук Степан Степанович.

. Марчук Микола Карпович.

.Марчук Володимир Матвійович.

.Марчук Микола Мартинович.

.Марчук Володимир Федорович.

.Марчук Іван Мартинович.

.Марчук Адам Кирилович.

.Марчук Олександр Пилипович.

.Марчук Василь Якимович.

.Майстренко Адам Васильович.

.Майстренко Іван Пилипович.

.Майстренко Сільвестр Філіпович.

.Майстренко Микола Петрович.

.Найдюк Павло Васильович.

.Найдюк Степан Михайлович.

.Олександрук Євгеній Петрович.

.Остапчук Володимир Іванович.

.Прокопенко Микола Васильович.

.Прокопенко МиколаСтепанович

.Прокопенко Михайло Степанович.

.Прокопенко Григорій Степанович.

.Польовий Володимир Петрович.

.Польовий Петро Іванович.

.Рафальський Федір Миколайович

.Руденко Сергій Йосипович

.Самойленко Іван Панасович.

.Самойленко Володимир Панасович.

.Седлих Микола Максимович

. Славинський Леонід Людвігович.

. Тарасенко Микола Назарович.

. Христюк Олександр Павлович.

.ЦимбалюкМихайло Олександрович.

65. Шпакович Афанасій Іванович.

. Шпакович Іван Дем’янович

. Шпакович Петро Дем’янович

. Шпакович Опанас Іванович

. Шмагун Михайло Йосипович

. Шмагун Григорій Матвійович

. Шульга Степан Григорович

. Юрченко Андрій Дмитрович

. Юрченко Микола Лукянович

. Юрченко Микита Лукянович

. Юрченко Петро Лукянович

. Яковенко Василь Герасимович

. Яковенко Соловей Федорович

. Якимчук Петро Констянтинович

. Ярмольчук Олександр Гордійович

. Ясюченко Петро Якубович