Проведені 19 січня вибори в Установчі збори дали перемогу правим і центристським партіям. Установчі збори працювали в Веймарі. Розроблена ними конституція і республіка, утворена на її основі, отримали назву Веймарська. Прийнята 31 липня 1919 р. конституція проголосила парламентську республіку, ввела загальне виборче право і громадянські свободи. Німеччина проголошувалась федеративною республікою з сильною президентською владою, але відповідальним перед рейхстагом урядом. Першим президентом обраний Фрідріх Еберт. Другим у 1925 (32) р. Гінденбург.
Проте революційне бродіння продовжувались. 13 квітня 1919 р. на три тижні встановилась радянська влада в Баварії, в 1923 р. могутні виступи робітників пройшли в Саксонії і Тюрінгії, а в Гамбурзі, під керівництвом майбутнього лідера Комуністичної партії Німеччини Ернста Тельмана, спалахнуло збройне повстання, інспіроване СРСР
2.. У жовтні 1918 р. Австро-Угорська монархія Габсбургів припинила своє існування. 29 жовтня 1918 р. в Будапешті збройне повстання, у результаті якого влада в країні перейшла до Національної ради. 16 листопада 1918 р. Національна Угорська рада проголосила Угорщину республікою. До влади прийшла коаліція правих партій на чолі з графом Карої. Розпочалися демократичні реформи: запроваджено загальне, рівне, пряме, таємне виборче право; планувалося проведення аграрної реформи.
У листопаді 1918 р. утворилася Угорська компартія. На чолі став Бела Кун. У січні 1919 р. з Росії до Угорщини було таємно доставлено 18 тис. угорців, що були вражені комуністичною пропагандою, а з ними — 2500 кулеметів, 30 гармат та інше озброєння.
Становище республіки було важким. Країни Антанти в ультимативній формі зажадали від Угорщини звільнення територій, призначених її сусідам — Чехословаччині та Румунії. Це рішення виявилось фатальним для політиків на чолі з Карої, що були зорієнтовані на країни Антанти. Комуністична партія Угорщини скористалась з цього становища, соціал-демократи і комуністи об'єдналися, створивши Соціалістичну партію Угорщини, яка проголосила 21 березня 1919 р. що бере владу у свої руки.
Робітничі загони в Будапешті захопили найважливіші пункти, і новоутворений уряд проголосив Угорщину Радянською республікою на чолі з Шандор Гарбаї: утворено «Червону міліцію», Червону Армію, проводились масові експропріації власників. Почались репресії проти незадоволених, застосовувався терор. Не розв'язавши жодної з соціальних проблем, угорські комуністи, виконуючи вказівки Комінтерну, вчинили агресію проти сусідньої Словаччини. У червні 1919 р. за їх допомогою там утворилась «радянська республіка». Комуністи розпочали впровадження у Словаччині політики «воєнного комунізму» і відкритого терору. 7 липня, після відступу угорських військ під натиском Антанти, це маріонеткове державне утворення припинило своє існування.
Улітку в Будапешті, Карпуварі, Калочі спалахнули повстання проти уряду. Країна перебувала в економічній блокаді, а уряд не міг контролювати ситуацію. 4 серпня 1919 р. румунські війська ввійшли в Будапешт. Угорська радянська республіка була ліквідована.
3. Італія вийшла з Першої світової війни настільки послабленою, що на її територіальні претензії мало зважали, Італія отримала лише західну частину Істрії з Трієстом, Цолу, Горіцію, прикордонну територію з Австрією. Країна втратила у війні 635 тис. убитими, біля 500 тис. скаліченими та понад 1,5 млн. полоненими. 65,5 млрд. лір золотом воєнні витрати. Італія багато заборгувала союзникам.
Поширення настроїв реваншу та ураженого національного самолюбства. Внутрішнє становище Італії характеризувалося серйозними соціально-економічними струсами. Посилювалася інфляція, курс паперової ліри стрімко падав. Державний борг досяг величезних розмірів. Солдати, що демобілізувалися з армії, не знаходили роботи. Проблема зростаючого безробіття. Активізувалися робітничий і селянський рухи, що було зумовлено також падінням довіри до уряду. Уряди Італії не змогли знайти ефективні засоби для захисту інтересів приватних власників, тому останні свої погляди та надії звертали на фашистський рух. На чолі італійського фашизму став Беніто Муссоліні (1883-1945 рр.).
Перші виступи фашистів відбулися 1919 р. У 1920 р. фашисти, що організувалися у загони чорносорочечників, почали погроми робітничих і демократичних організацій, нищення та вбивства політичних і профспілкових діячів, у країні запанували терор і насильство.
24 жовтня 1922 р. в Неаполі відкрився з'їзд фашистських союзів. Муссоліні виступив на ньому з промовою, ультимативно зажадавши від уряду надати фашистам п'ять міністерських портфелів і комісаріат авіації. 27 жовтня — загальна мобілізація фашистів, 28-го — атака на головні центри країни. 29 жовтня Муссоліні призначили прем'єр-міністром. Італійські фашисти прийшли до влади.
Закріплення вивченого матеріалу
1. Причини революції в Німеччині.
2. Боротьба за встановлення радянської республіки в Німеччині.
3. Зміст та значення Веймарської конституції.
4. Причини встановлення радянської республіки в Угорщині.
5. Характер радянських перетворень в Угорщині.
6. Наслідки Першої світової війни для Італії.
7. В чому причина поширення реваншистських настроїв в Італії та Німеччині.
8. Яким шляхом було встановлено фашистську диктатуру в Італії.
Вміти аналізувати: Причини встановлення фашистської диктатури в Італії. Порівняти методи побудови «нового суспільства» в Угорщині та Радянській Росії.
Підготувати доповіді: «Політичний портрет Б. Муссоліні».
Література
Основна:
Бердичевський Я.М., Ладиченко Т.В. Всесвітня історія: Навч. посібник для 10 кл. загальноосвітніх навчальних закладів. – Запоріжжя: Прем’єр, 2006. – С. 217-223, 229-237, 288-290
Щупак І.Я., Морозова Л.В. Всесвітня історія: підруч. для 10 кл. загальноосвітніх навчальних закладів. – Запоріжжя: Прем’єр, 2010. – С. 152-168
Тема: Революція в Туреччині. М. Кемаль. Національні рухи в Китаї, Індії і Африці.
Основні поняття: національно – визвольний рух, «компанія громадянської непокори».
План:
Революція в Туреччині.
Національно – визвольний рух в Китаї.
Національно – визвольний рух в Індії.
1. На початку 1919 р. турецька влада була обмежена військами Антанти, що окупували чимало територій імперії і ввели свій флот до проток. Турецька армія була демобілізована, постало питання про розчленування країни західними державами, що викликало широкий опір різних політичних сил. У 1919 р., в липні в Ерзерумі, а у вересні в Сівасі, відбулися два конгреси політичних товариств, на яких було обрано Представницький комітет на чолі з генералом Кемаль-пашою, що закликав країну до боротьби за незалежність. В жовтні було скликано парламент, що прийняв «Національну обітницю» (Декларацію незалежності Туреччини). У відповідь на цю Декларацію держави Антанти в березні 1920 р. окупували Стамбул і розігнали парламент, султан змушений був підкоритися, а його новий уряд офіційно виступив проти Представницького комітету і Кемаля-паші.
В квітні 1920 р. у Анкарі було обрано новий меджліс — Великі Національні Збори Туреччини (ВНЗТ. Головою ВНЗТ став Мустафа Кемаль-паша. Турки почали успішну воєнну кампанію, що завершилася восени 1922 р. вигнанням інтервентів. На конференції у Лозанні було визнано незалежність Туреччини в її сучасних кордонах. Ще до того, 1 листопада 1922 р., ВНЗТ прийняли закон про ліквідацію султанату, після чого восени 1923 р. Туреччину було проголошено республікою.
Конституція 1924 року декларувала демократичні права і свободи. Держава відділена від релігії. Жінки були зрівняні у правах з чоловіками. Спеціальні закони передбачали перехід на європейський одяг, європейський календар і літочислення. Вводився громадянський шлюб, було ліквідовано багатоженство. Латинізована абетка замінила арабську. Встановлювалося світське судочинство за європейським зразком. У галузі економіки державне регулювання поєднувалося зі створенням умов для приватнопідприємницької діяльності.
2. Версальський мирний договір, що санкціонував право Японії на німецькі володіння у Шаньдуні, викликав бурю обурення у Китаї. 4 травня 1919 р. студенти вийшли демонстрацією протесту з вимогою анулювати поступки Японії. Виступ студентів був підтриманий широкими колами китайської молоді та інтелігенції й супроводжувався рухом за «нову культуру», наслідком якого стало створення нової письмової мови «байхуа», відповідної розмовній. Це була культурна й літературна революція, що дала змогу залучити до писемності та освіти багатьох китайців. У Шанхаї та інших містах відбулися демонстрації, політичні страйки, бойкотувалися японські товари. Китайський уряд був змушений заявити про відмову підписати Версальський мирний договір і зняти з посад прояпонськи налаштованих сановників.
3. Перша світова війна загострила суперечності між Індією та Великою Британією й сприяла новому піднесенню визвольного руху. Причини: англійці обмежували підприємницьку діяльність індійських капіталістів; політичне безправ'я; расова дискримінація; у містах зростала вартість життя; селяни придушені тягарем податків і боргами лихварів. Учасники: підприємці, робітники, селяни, інтелігенція, дрібні власники. Приводом до визвольного руху 1919-1922 рр. були реформи Монтегю-Челмсфорда (розширення складу виборців до центральної та законодавчої асамблеї країни (до 3%), індійцям надавались місця у виконавчих радах для отримання постів міністрів охорони здоров'я, освіти й інших другорядних посад, англійці контролювали фінанси, армію, поліцію; виборча система за релігійними куріями), що закріплювали колоніальний стан країни, а також закон Роулетта (право заарештовувати, ув'язнювати і судити за закритими дверима всіх підозрюваних у революційній діяльності).
13 квітня1919 р. в Амрітсарі було розстріляно мирний мітинг. У грудні 1920 р. на сесії Індійського Національного Конгресу вирішено розпочати кампанію громадянської непокори (ненасильницькі дії): бойкотування англійських товарів, відмова від праці в англійських установах, мітинги, демонстрації. 1922 р. у містечку Чаурі-Чаура жителі вбили 22 поліцаїв. Керівництво Національного конгресу, збентежене виходом антианглійської боротьби за межі ненасильства, прийняло рішення про припинення кампанії громадянської непокори.
Лідером визвольного руху стає Махатма Ганді, який сформулював основні принципи соціально-політичного й філософсько-релігійного вчення гандізму, що стало основою боротьби:
- досягнення незалежності Індії шляхом залучення до боротьби широких народних мас при дотриманні ними ненасильництва;
- засудження класової боротьби;
- визнання гармонії класових інтересів і вимога вирішення всіх конфліктів шляхом арбітражу, виходячи з концепції опіки селян поміщиками, а робітників — капіталістами;
- прагнення об'єднати в боротьбі за незалежність всіх індійців, незалежно від релігій, національностей, каст і класів під керівництвом ІНК.
Закріплення вивченого матеріалу
1. Причини національно – визвольного руху в Туреччині.
2. Наслідки національно – визвольного руху в Туреччині.
3. Причини національно – визвольного руху в Китаї.
4. Причини національно – визвольного руху в Індії.
5. Особливості проведення кампанії громадянської непокори.
2. Вміти аналізувати: Наслідки Першої світової війни на піднесення національно – визвольного руху.
3. Підготувати доповіді: «Політичний портрет М. Кемаля».
«Релігійно – філософські погляди М. Ганді».
Література
Основна:
Бердичевський Я.М., Ладиченко Т.В. Всесвітня історія: Навч. посібник для 10 кл. загальноосвітніх навчальних закладів. – Запоріжжя: Прем’єр, 2006. – С. 344-345, 355-360, 370-372
Щупак І.Я., Морозова Л.В. Всесвітня історія: підруч. для 10 кл. загальноосвітніх навчальних закладів. – Запоріжжя: Прем’єр, 2010. – С. 169-181
Розділ: Період стабілізації в Європі та в Північній Америці (1924—1929).
Тема: Доба «процвітання» в США. Велика Британія і Франція в 1919— 1920-х роках.
Основні поняття: економічна стабілізація.
План:
Особливості повоєнного розвитку США.
Особливості стабілізації у Великі Британії.
Особливості стабілізації у Франції.
1. Перша світова війна надала потужного поштовху економічному розвитку США й посилила їхній політичний вплив у світі. У США не було руйнації виробництва, вступила у війну в квітні 1917 р., людські втрати склали 50 тис. вбитих й близько 250 тис. поранених; еміграція; виступали постачальником військових матеріалів, харчів і сировини країнам, прибуток американських монополій склав 33,6 млрд. доларів. Гігантські кошти забезпечили капіталовкладення в американську економіку. Відбувається модернізація виробництва.На початку 20-х років Сполучені Штати забезпечували майже половину світового видобутку кам'яного вугілля, близько 3/5 світового виробництва чавуну та сталі, 2/3 світового видобутку нафти, 85% світового виробництва автомобілів. США перетворилися на найбільшого кредитора (11,1 млрд. дол..) Нью-Йорк став індустріально-фінансовим центром світу.
Зростання частки США в міжнародній економіці створило умови для вторгнення у сфери світової політики: «14 пунктів» Вільсона, домагалися міжнародного визнання принципів «відчинених дверей» і «рівних можливостей» з метою послаблення позицій європейських держав та посилення американського впливу в країнах Азії, Африки та Латинської Америки.
20-ті роки були для Сполучених Штатів роками процвітання. На кінець 20-х років США виробляли стільки ж промислової продукції, скільки весь інший світ. Надзвичайно швидкі темпи економічного зростання пояснювалися політичною стабільністю, фінансовою міцністю, величезними резервами внутрішнього ринку, модернізаціею та інтенсифікаціеб виробництва, перетворенням долара на світову валюту, протекціоністською політикою держави. Відбувалося докорінне оновлення основного виробництва, зводилися нові фабрики та заводи. Стрімко розвивалися нові галузі промисловості (1929 р. випущено 5/6 світового виробництва авто). Збільшення національного доходу - за1923-1929 рр. зріс з74,3 млрд. до 86,8 млрд. доларів.