Материал: Виробництво як процес суспільної праці

 Аналізуючи таблицю, бачимо, що з січня по серпень включно прожитковий мінімум на працездатну особу становив 1218 грн., для непрацездатних - 949 грн., а на 1 особу на місяць дорівнював 1176 грн. Починаючи з вересня ці показники збільшуються і прожитковий мінімум на працездатну особу вже становить 1378 грн., непрацездатну - 1074 грн. і на 1 особу за місяць - 1330 грн. Такі дані залишаються включно до грудня.[6]

 Прожитковий мінімум відображає так звану межу бідності населення, за якою настає деградація особистості.

Ефективність суспільного виробництва - це співвідношення результатів виробництва до витрат.

   Основними показниками соціальної направленості економічного зростання є: у сфері виробництва - динаміка частки зайнятих некваліфікованою фізичною працею; у сфері розподілу - динаміка реальних доходів населення; у сфері обміну - розвиток матеріальної бази торгівлі та громадського харчування; у сфері споживання - фонд споживання та фонд невиробничого накопичення. Ці показники разом з показниками матеріаломісткості, трудомісткості, фондовіддачі характеризують структуру продукції. На основі співвідношення прибутку й витрат можна визначити напрями раціонального використання матеріальних, фінансових та трудових ресурсів.[8]

2.2Фактори підвищення ефективності виробництва

Показники економічної ефективності є найважливішими інструментами реалізації економічної політики на рівні підприємств, регіонів, національної економіки. Вони є ключовим засобом обґрунтування управлінських рішень з організації інвестиційної діяльності, оптимізації витрати ресурсів, удосконалення цінової політики.

Фактори підвищення ефективності можуть бути класифіковані за трьома основними ознаками:

) за джерелами підвищення ефективності: зниження трудо­місткості, матеріаломісткості, фондомісткості та капіталомісткості вироб­ництва, економії часу, раціонального використання природних ресурсів;

) за основними напрямками розвитку та вдосконалення виробництва, які представляють комплекси технічних, організаційних та соціально-економічних заходів, на основі яких досягається економія суспільної праці. Найголовніші з них наступні: впровадження досягнень науки та техніки; зростання технічного рівня виробництва; підвищення якості продукції; вдосконалення галузевої структури; вдосконалення організації виробництва на основі підвищення рівня його концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування і територіальної організації; вдосконалення господарського механізму - керування, планування та економічного стимулювання в усіх ланках;

Ці напрямки узагальнюються в комплексному факторі - всебічній інтенсифікації виробництва, яка означає суттєве підвищення ролі якісних факторів економічного зростання, збільшення масштабів і темпів випуску продукції, перш за все, за рахунок інтенсивних факторів: зростання продуктивності праці, зниження матеріаломісткості, підвищення фондовіддачі та капіталовіддачі на основі широкого впровадження у виробництво сучасних досягнень науки і техніки, підвищення якості продукції, що виготовляється.

) залежно від сфери реалізації фактори поділяють на народно­господарські, міжгалузеві, регіональні, галузеві та внутрішньовиробничі.

До народногосподарських факторів відносять: здійснення єдиної державної політики в області управління НТП, вдосконалення галузевої структури промисловості, територіальний розподіл праці, раціо­нальну організацію керування, планування.

Галузеві фактори включають: розширення сфери наукових дос­ліджень; розробку та втілення у виробництво нової продукції; вдосконалення керування, планування та економічного стимулювання в галузі, підвищення рівня спеціалізації та кооперування; уніфікацію та стандартизацію.

Внутрішньовиробничі фактори охоплюють заходи, які сприяють підвищенню ефективності виробництва в масштабі підприємств.

Першочергове значення в області зростання економічної ефективності виробництва надається раціональному використанню виробничого потенціалу, максимальному скороченню різного роду втрат, режиму економії затрат і ресурсів.

Рівень ефективності діяльності підприємства залежить також від зовнішніх та внутрішніх чинників. До зовнішніх слід віднести:

державну і соціальну політику (діяльність владних структур, законодавство, фінансові інструменти, економічні нормативи);

інфраструктуру (інноваційні фонди, комерційні банки, фондові біржі, інформаційні мережі, транспорт, торгівлю);

структурні зміни в суспільстві та економіці (в сфері технологій, наукових досліджень, в складі персоналу за ознаками освіченості та кваліфікації).

Внутрішні чинники розподіляють на “тверді”, тобто ті, що піддаються вимірюванню і мають фізичні параметри (технологія, устаткування, матеріали, енергія, вироби) та “м’які” (організація і система управління, працівники, методи роботи, стиль управління).

Кожне підприємство мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також враховувати вплив на неї зовнішніх чинників.[2]

.3 Аналіз показників ефективності виробництва

витрати валовий прожитковий

 Ефективність є складною економічною категорією, яка охоплює різні рівні господарювання (загальнодержавний, галузевий, рівень підприємства) і знаходиться відповідно під впливом багатьох як внутрішніх, так і зовнішніх факторів: економічних, правових, соціальних тощо. Факт, що ефективність представлена в різних видах, а саме ефективність господарської діяльності підприємства, ефективність використання різних ресурсів, ефективність виробництва, торгівлі, є причиною використання для її кількісної оцінки різних показників. їх упорядкованість, розміщення, наприклад, від загальних показників ефективності до часткових, створює відповідну систему.

 Для прикладу розглянемо показники ефективності у сфері послуг за 2012-2014 роки[6].

У 2012р. на ринку послуг було зареєстровано 67,2 тис. підприємств основним видом діяльності яких є надання нефінансових послуг, фактично з них працювало 62,5 тис. або 93,1% загальної кількості.

У 2013р. на ринку послуг із 69,9 тис. працювало 66,3 тис. підприємств, або 94,8% загальної кількості. У 2014 році кількість зареєстрованих на ринку послуг підприємств зменшилась до 61.6 тис., з яких працювало 58.0 тис. тобто також 94. 8%.

Табл.2.3.1

Основні показники роботи підприємств сфери послуг

  За наведеними даними бачимо, що обсяг реалізованих послуг в порівнянні з 2012 роком виріс ы в 2014 році вже становив 360561884,6 тис. грн. Також збільшилося проміжне споживання і зменшився обсяг реалізованих послуг бюджетними підприємствами. Податок на додану вартість коливався в межах 2012-2014 року і в кінці дорівнював 37528930,3 тис. грн. Обсяг реалізованих послуг населенню зменшився до 21, 9%, підприємствам коливався в межах 64-70%, а іншим споживачам вже в 2014 році становив 8%.

. ШЛЯХИ ПІДВИЩННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА

.1 Шляхи та чинники зростання ефективності

Основні фактори підвищення ефективності виробництва - це підвищення його технічного рівня, вдосконалення управління, організації виробництва і праці, зміна обсягу і структури виробництва, поліпшення якості природних ресурсів та інші.

Всі чинники зростання ефективності можна класифікувати за трьома ознаками:

видами витрат виробництва та ресурсів (джерелами підвищення);

напрямами розвитку й удосконалення виробництва;

місцем реалізації чинників у системі управління діяльністю.

Серед основних шляхів підвищення ефективності діяльності підприємства можна виділити такі напрямки підвищення вище згаданих показників - організаційний, технологічний та ресурсний.

В межах організаційного напрямку здійснюється пошук можливостей підвищення ефективності тих процесів, що відбуваються на підприємстві. При цьому насамперед увага звертається на ефективність управління.

Важливою складовою ефективності підприємства, а отже, і значним резервом її підвищення, є організація виробничого процесу. У конкретних умовах підприємства слід проаналізувати всі аспекти, що визначають ефективність організації робіт - від рівня робочого місця окремого робітника чи спеціаліста до рівня підприємства в цілому. Для виробничих підприємств, ураховуючи, звичайно, специфіку їх діяльності, особливу увагу треба звертати на можливості застосування більш ефективних типів виробництва (масового, великосерійного).

В межах технологічного напрямку основним є вирішення проблеми технологічного відставання особливо актуальне для українських підприємств. Причому проблема ця є комплексною і має, принаймні, два компоненти: матеріальний та нематеріальний. Перший з них - це удосконалення технічної бази, а другий - організаційно-правові проблеми. На думку багатьох економістів, подолання технічного і технологічного відставання потребує не просто переходу на сучасні технології, а впровадження комплексу відносин, що називається корпоративною культурою. Така культура має запозичуватись, звичайно, у найпередовіших компаній з тривалим досвідом роботи в ринковому середовищі.

Ресурсний напрямок відображає першочергову необхідність аналізу ефективності використання наявної матеріальної бази виробництва та живої праці. При цьому слід враховувати рівень завантаження обладнання в часі, структуру собівартості продукції, що виготовляється, з точки зору співвідношення в ній часток амортизації, матеріальних витрат, витрат на оплату праці. Зазначені показники слід розглянути в динаміці, а також по можливості порівняти з показниками найближчих конкурентів. Для оборотних фондів найважливішим показником є швидкість їх обороту, отже, слід проаналізувати чинники її збільшення, зокрема такі:

зменшення обсягів незавершеного виробництва;

удосконалення системи матеріально-технічного забезпечення з метою оптимізації виробничих запасів;

прискорення реалізації готової продукції (активізація маркетингової діяльності);

зменшення обсягів дебіторської заборгованості.[4]

Першочергове значення в області зростання економічної ефективності виробництва надається раціональному використанню виробничого потенціалу, максимальному скороченню різного роду втрат, режиму економії затрат і ресурсів. Рівень ефективності діяльності підприємства залежить також від зовнішніх та внутрішніх чинників. До зовнішніх слід віднести: - державну і соціальну політику (діяльність владних структур, законодавство, фінансові інструменти, економічні нормативи); - інституційні механізми (дослідні і навчальні центри, інститути, асоціації); - інфраструктуру (інноваційні фонди, комерційні банки, фондові біржі, інформаційні мережі, транспорт, торгівлю); - структурні зміни в суспільстві та економіці (в сфері технологій, наукових досліджень, в складі персоналу за ознаками освіченості та кваліфікації). Внутрішні чинники розподіляють на “тверді”, тобто ті, що піддаються вимірюванню і мають фізичні параметри (технологія, устаткування, матеріали, енергія, вироби) та “м’які” (організація і система управління, працівники, методи роботи, стиль управління). Кожне підприємство мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також враховувати вплив на неї зовнішніх чинників.

Щодо аналізу ефективності використання трудового потенціалу підприємства, то тут слід зосередити увагу на таких аспектах: внутрішньо змінні втрати робочого часу; втрати робочого часу внаслідок плинності кадрів; рівень використання засобів механізації, автоматизації праці та комп’ютерної техніки; аналіз системи стимулювання працюючих; визначення професійно-кваліфікаційної структури працюючих.

Не менш важливе значення має забезпечення підприємств кадрами високої кваліфікації. За всіх інших рівних умов досвідчений, добре підготовлений працівник, який творчо ставиться до виконання обов’язків, може виробляти більше продукції вищої якості. Продуктивність праці зростатиме і тоді, коли на підприємстві будуть створені такі виробничі відносини, де б панували добрий психологічний клімат, взаєморозуміння керівників і працівників, інші мотивації до праці.

Важливий стимул результативної праці - приватизація засобів виробництва. Надання колективу підприємства права володіти засобами виробництва та результатами своєї виробничої діяльності є одним із найдоступніших стимулів підвищення ефективності діяльності, що не потребує інвестицій.

Кінцевий результат ефективності підприємства значною мірою залежить від зниження матеріально-грошових затрат виробництва. Зниження трудових затрат і матеріаломісткості на основі запровадження комплексної механізації, ресурсо- та енергоощадних технологій є основним якісним чинником досягнення цього. Однак варто мати на увазі, що ефективне використання техніки й інших засобів виробництва виявляється тоді, коли існує комплексне та раціональне співвідношення між силовими і робочими машинами, раціональна забезпеченість оборотними фондами.

Чільне місце в заходах з підвищення ефективності виробництва посідає поліпшення якості продукції та її збереження. За рахунок підвищення якості продукції, зниження втрат при збиранні, транспортуванні й зберіганні можна підвищити рівень її реалізації та збільшити обсяг грошових надходжень на 25-30%.[8]

Таким чином основними напрямками підвищення ефективності виробництва є підвищення технічної забезпеченості виробничих потужностей, вдосконалення організації виробництва та праці, оптимізації обсягу і структури виробництва, раціональне використання трудового потенціалу підприємства та системи стимулювання працюючих.

Лише вміле використання всієї сукупності зазначених чинників може забезпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва.

.2 Процес суспільного відтворення виробництва

Види суспільного відтворення виробництва

Мал. 3.1.

Просте відтворення - це відновлення виробництва і споживання на кількісно та якісно незмінному рівні.

Звужене відтворення - це відтворення виробництва та споживання в менших обсягах. Його спричиняють економічні кризи, політичні потрясіння, значні технологічні аварії, природні катастрофи, війни тощо. Звужене суспільне відтворення є явищем тимчасовим. Звужене відтворення спостерігалося в 90-х роках XX ст. в перехідній економіці України.

Розширене відтворення - це кількісне та якісне зростання обсягів виробництва і споживання.

 У зв'язку з тим, що економіка, як і інші форми матерії та духу, розвивається хвилеподібно, протягом тривалих періодів можна спостерігати просте, звужене і розширене відтворення.

  Основною проблемою відтворення є дотримання пропорцій:

між виробництвом і споживанням;

між підрозділами національного виробництва;

між витратами на виробництво та доходами від реалізації продукту виробництва;

між відшкодуванням спожитого капіталу та нагромадженням;

між споживанням і нагромадженням (заощадженням);

між заощадженнями та інвестиціями та ін.

   Також слід звернути увагу на той факт, що у відповідності з якісною характеристикою факторів виробництва, розрізняють екстенсивне, інтенсивне та змішане суспільне відтворення.

Екстенсивне суспільне відтворення - це збільшення масштабів виробництва за рахунок залучення додаткових матеріально-речових і трудових ресурсів на попередній технічні й основі і при тому же рівні кваліфікації працівників.

Інтенсивне суспільне відтворення - це збільшення масштабів виробництва за рахунок якісного вдосконалення факторів виробництва, зокрема переходу на нову технічну основу, застосування прогресивних технологій, підвищення кваліфікації працівників тощо.

Щоб забезпечити інтенсивний шлях розвитку виробництва, необхідно:

) оновлення техніки й модернізація виробництва;

) краще використання всіх ресурсів;

) прогресивні зрушення в галузевій структурі виробництва;

) підвищення кваліфікації кадрів;

) зміцнення трудової дисципліни, підсилення мотивації до праці;

) природоохоронні заходи;

) вдосконалення управління;

) раціоналізація зовнішньоекономічних зв'язків.

Змішане суспільне відтворення - це збільшення масштабів виробництва за рахунок як збільшення кількості ресурсів, що залучаються у виробництво, так і якісного їх вдосконалення.[5]

ВИСНОВКИ

Отже, виробництво - це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини, це ще й відтворення життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей. Воно завжди має суспільний характер та 4 фази - це власне виробництво, розподіл, обмін, споживання. Виробництво буває матеріальне і нематеріальне, а всі його структурні елементи залежні і взаємодіють між собою.

Ефективність виробництва - категорія, яка характеризує віддачу, результативність виробництва. Вона свідчить не лише про приріст обсягів виробництва, а й про те, якою ціною, якими витратами ресурсів досягається цей приріст, тобто свідчить про якість економічного зростання.

Показники ефективності виробництва відображають в цілому економічну ситуацію певної галузі.

Фактори підвищення ефективності можуть бути класифіковані за трьома основними ознаками:

) за джерелами підвищення ефективності: зниження трудо­місткості, матеріаломісткості, фондомісткості та капіталомісткості вироб­ництва, економії часу, раціонального використання природних ресурсів;

2) за основними напрямками розвитку та вдосконалення виробництва, які представляють комплекси технічних, організаційних та соціально-економічних заходів, на основі яких досягається економія суспільної праці.

3) залежно від сфери реалізації фактори поділяють на народно­господарські, міжгалузеві, регіональні, галузеві та внутрішньовиробничі.

Серед основних шляхів підвищення ефективності діяльності підприємства можна виділити такі напрямки підвищення вище згаданих показників - організаційний, технологічний та ресурсний.

Кожне підприємство повинно контролювати свої показники виробництва і підвищувати економічну ефективність.

Суспільне відтворення - це економічний процес, в якому власне виробництво, розподіл, обмін та споживання постійно повторюються та відновлюються. На практиці існують три види суспільного відтворення:

Просте відтворення - це відновлення виробництва і споживання на кількісно та якісно незмінному рівні.

Звужене відтворення - це відтворення виробництва та споживання в менших обсягах.

Розширене відтворення - це кількісне та якісне зростання обсягів виробництва і споживання.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1.      А. В. Сірко «Економічна теорія. Політекономія» Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2014. - 416 с. - ISBN 978-617-673-308-9.

.        Л. С. Шевченко «Основи Економічної теорії» Харків «Право» 2013.

.        Нікітіна, Т. А. Економічна теорія : підручник / Нікітіна Т. А. Салатюк Н. М. ; Нац. ун-т харч. техн. - К. : РВЦ НУХТ, 2013.

.        "Економічна теорія: Політекономія: Підручник." - Базилевич В.С. 2014. - 710с - ISBN: 978-617-07-0157-2.

.        Основи економічної теорії : навчальний посібник / О.М. Мартин, А.І. Харчук. - Львів, ЛДУ БЖД, 2014. - 308 с.

ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ

.        http://www.ukrstat.gov.ua/

.        http://edclub.com.ua/

.        http://www.vestnikdnu.com.ua/