Материал: Виробництво як процес суспільної праці

Виробництво як процес суспільної праці

ПЛАН

ВСТУП

.        ВИРОБНИЦТВО, ЯК ПРОЦЕС СУСПІЛЬНОЇ ПРАЦІ

.1      Виробництво. Фази виробництва

.2      Суспільне виробництво та його види

.        АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ ВИРОБНИЦТВА

.1      Основні показники ефективності і методи їх визначення

.2      Фактори підвищення ефективності виробництва

.3      Аналіз показників ефективності виробництва

.        ШЛЯХИ ПІДВИЩННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА

.1      Шляхи та чинники зростання ефективності

.2      Процес суспільного відтворення виробництва

ВИСНОВКИ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Джерелом існування, розвитку та підвищення життєвого рівня людини є виробнича діяльність. Виробнича діяльність спрямована на задоволення потреб. Засоби для задоволення потреб, тобто споживчі блага, створюються у виробництві.

Інколи тлумачення слова «виробництво» зводиться до позначення ним масового випуску продукції, виготовлення матеріальних цінностей на численних підприємствах, що значно звужує зміст цього поняття. У широкому розумінні «виробництво» - це діяльність зі створення будь-якого корисного продукту (товари, предмети, речі, послуги, інформація, знання тощо), його можна охарактеризувати як систему, де здійснюється цілеспрямований процес перетворення вхідних елементів (сировини, матеріалів) у корисну продукцію. Іншими словами, виробництво являє собою певну технологію, відповідно до якої здійснюється трансформація вкладених ресурсів у кінцевий результат - продукцію (послуги).

Виробництво є важливим компонентом функціонування будь-якої держави, тому що воно визначає її економічну безпеку, сталість фінансової системи і рівень життя людей.

Основна мета виробництва в ринкових умовах, згідно зі статутом підприємства, полягає в забезпеченні споживача необхідною йому продукцією (послугами) у певні строки, заданої якості та комплектації, з мінімальними витратами для виготовлювача (продуцента). Економічний результат діяльності підприємства, його фінансовий стан і майбутній розвиток залежать від того, наскільки раціонально організовано виробництво, чи відповідає воно сучасним вимогам оптимальності, гнучкості, мобільності, високої культури, екологічності, конкурентоспроможності тощо.

Метою формування та реалізації виробничої політики є пристосування підприємства до вимог ринку з мінімальними витратами, але це потребує від керівників та спеціалістів обізнаності з широкого кола питань за межами сфери виробництва. Виробництво - це тільки частина процесу, що постійно оновлюється, і тому всі техніко-технологічні та організаційно-економічні рішення можна приймати тільки на підставі аналізу достатньо повної і точної інформації про вимоги ринку, що очікуються, можливості і загрози зовнішнього середовища, слабкі та сильні сторони власної діяльності.

Якщо розглядати виробництво як систему взаємопов’язаних елементів, якими є робочі місця, їх групи, підрозділи та підприємство в цілому, то постановка організаційних завдань взаємодії та узгодженості всіх складових залежить передусім від вимог до продукції, технології її виготовлення і самої виробничої системи. Але організаційні завдання можуть бути наперед визначені невикористаними резервами функціонування самої системи, наприклад, наявністю в ній внутрішньо-змінних витрат, браку, неритмічного випуску продукції та ін.

Суб’єкти матеріального виробництва в ринкових умовах під впливом конкуренції змушені постійно пристосовуватись до вимог споживачів стосовно якості товарів (послуг), ціни, сервісного обслуговування тощо. Техніка та технологія виготовлення продукції і надання послуг мають розвиватися динамічно, ураховуючи зміни як у зовнішньому, так і у внутрішньому середовищі господарювання. Чим складніша продукція проектується і виготовляється, тим більша кількість найменувань сировини, матеріалів, напівфабрикатів, устаткування, інструменту, енергії, транспорту, виробничих та складських приміщень для її виробництва використовується. При цьому має залучатися виробничий персонал різної кваліфікації і спеціалізації, котрий повинен у межах повноважень доцільно і високо-ефективно об’єднати, організувати підпорядковані йому компоненти, щоб досягти основної мети - своєчасно виготовити якісну продукцію, задовольнити потреби споживачів і отримати прибуток для подальшого процесу відтворення.

Перехід на ринкові відносини суттєво змінює погляд на організацію виробництва, яка створює умови для найефективнішого використання техніки, предметів праці та людей у процесі виробництва і тим самим сприяє підвищенню його результативності.

Під організацією виробництва розуміється координація й оптимізація в часі та просторі всіх матеріальних, трудових елементів виробництва з метою випуску в певні строки необхідної споживачам продукції з найменшими витратами за умови належної якості й отримання достатнього прибутку від її реалізації для подальшої продуктивної діяльності.

Багато завдань організації виробництва вирішується на підприємстві завдяки технології, що застосовується, тому слід відокремити те, що належить до функцій технології та організації виробництва. Технологія характеризує способи, варіанти виготовлення продукції і це обумовлює її функцію, яка спрямована на визначення можливих типів машин, інструменту, пристроїв, оснащення, складності робіт, рівня кваліфікації персоналу, норм витрат матеріальних ресурсів і часу для виробництва кожного виду продукції, тобто вона визначає, що і як, за допомогою яких засобів виробництва треба робити з предметом праці для перетворення його в продукт з потрібними властивостями.

До функції організації виробництва відносяться роботи з визначення конкретних значень параметрів технологічного процесу на основі аналізу можливих варіантів і вибору найефективнішого відповідно до мети і умов виробництва. Наприклад, оптимізувати завантаження устаткування за певним критерієм з урахуванням обмежень щодо використання ресурсів або вибрати оптимальну продуктивність того чи іншого устаткування з огляду на його кількісні та якісні характеристики, кваліфікацію персоналу, економічні критерії ефективності виробництва. Таким чином, основне завдання організації виробництва полягає в тому, щоб якнайліпше поєднати предмет праці і знаряддя праці, а також саму працю, щоб перетворити предмет праці в продукт необхідних властивостей з найменшими витратами робочої сили і засобів виробництва.

. ВИРОБНИЦТВО ЯК ПРОЦЕС СУСПІЛЬНОЇ ПРАЦІ

.1 Виробництво. Фази виробництва

Виробництво - це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини, це ще й відтворення життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

Виробництво завжди є процесом суспільним - це складна і комплексна система, в якій можна виділити 3 рівні:

1. працю індивідуального працівника;

. виробництво в межах підприємства, фірми (мікрорівень);

. виробництво на рівні суспільства, держави (макрорівень).

До першого рівня відносять предмети праці, засоби праці і власне саму працю.

Праця - це така доцільна, свідома діяльність людини, при котрій речовини природи видозмінюються таким чином, щоб вони могли задовольнити певні людські потреби.

Предмети праці - це те на що спрямована людська праця.

Засоби праці - те, при допомозі чого людина діє на предмети праці.

На мікрорівні виділяють три основні фактори виробництва: праця, земля і капітал, також існує два другорядних фактори - це менеджмент та інформація

Макрорівень складається з таких компонентів:

. суспільний поділ праці по галузях і сферах господарювання;

. виробництво матеріальних і нематеріальних благ та послуг;

. виробничі відносини;

4. суспільне виробництво як органічна єдність безпосереднього виробництва, розподілу, обліку і споживання[1].

Під час аналізу всіх рівнів виробництва слід враховувати обмежену виробничу можливість окремого працівника, фірми, суспільства в цілому (абсолютна обмеженість - недостатність ресурсів для задоволення всіх потреб, відносна обмеженість - недостатньо ресурсів для вирішення окремого завдання).

Виробництво за структурою складається з таких фаз: безпосереднього виробництва, розподілу, обміну і споживання(див. мал. 1.1.1). Воно послідовно проходить усі ці фази і одночасно перебуває в кожній з них у даний момент. Фази виробництва тісно між собою пов'язані, і якщо зв'язок між виробництвом і споживанням десь втрачається, то трудова діяльність стає недоцільною або перетворюється у виробництво заради виробництва, а не заради споживання. Таким чином, виробництво, розподіл, обмін і споживання слід завжди розглядати як органічне ціле.

Фази виробництва

Мал. 1.1.1

Насамперед, тісно взаємозумовлені власне виробництво і споживання. Споживання являє собою використання створених благ. Воно буває двох видів: виробниче і особисте.

Виробниче споживання - це споживання засобів виробництва і робочої сили працівника при виготовленні суспільно-необхідного продукту. Отже, цей вид споживання фактично означає виробництво. З цим пов'язане і особисте споживання - в процесі якого відбувається відтворення робочої сили.

Споживання визначає мету виробництва і його структуру. Виробництво створює предмет споживання, породжує нове споживання і визначає спосіб споживання.[3]

Отже, виробництво - це процес взаємодії людини з природою з метою створення матеріальних благ та послуг, які потрібні для існування та розвитку суспільства. Під факторами виробництва слід розуміти блага, які потрібно придбати фірмі для забезпечення випуску інших благ - готової продукції; основними видами факторів є капітал, праця, земля, тобто природні ресурси і підприємницький хист, а основними факторами слід вважати - працю, капітал та матеріальні ресурси. Виробництво за структурою складається з таких фаз: безпосереднього виробництва, розподілу, обміну і споживання, які тісно пов’язані між собою,а кінцевою метою будь-якого виробництва є споживання.

.2 Суспільне виробництво та його види

Суспільне виробництво поділяють на матеріальне і нематеріальне виробництво (див. мал. 1.1.2).

Види суспільного виробництва

Сфера послуг

Мал. 1.1.2

До матеріальної сфери суспільного виробництва належать ті галузі виробництва, в яких виробляються матеріальні блага: вугілля, метал, нафта, машини, устаткування, сільськогосподарська продукція, електроенергія, продукти харчування тощо, і підприємства, що надають матеріальні послуги: вантажний транспорт, обслуговування і ремонт техніки, оптова торгівля і подібні.

До сфери нематеріального виробництва відносяться галузі, що виробляють нематеріальні послуги, до яких належать: роздрібна торгівля, пасажирський транспорт, зв'язок, що обслуговує населення, підприємства побутового обслуговування, заклади охорони здоров'я та заклади, що створюють духовні цінності - у галузі освіти, культури, мистецтва тощо.

Особливе місце в нематеріальному виробництві належить духовному виробництву - праці художників, скульпторів, письменників, кінематографістів тощо. Результатом їх діяльності є матеріальні продукти, але їх відносять до нематеріального виробництва, бо їх основне призначення - задоволення духовних потреб.[5]

Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг. Галузі цієї сфери не створюють матеріального продукту, але їх послуги необхідні для організації виробництва та для задоволення безпосередніх потреб людини. Вони можуть бути спожиті лише під час їх надання як корисний ефект живої праці.

Усі складові елементи суспільного виробництва взаємозалежні і взаємодіють. Вирішальна роль у цій взаємодії належить матеріальному виробництву, бо воно забезпечує суспільство матеріальними благами. Разом із тим слід зазначити, що в сучасних умовах нематеріальна сфера виробництва розвивається швидше від матеріальної. Про це свідчить зростання кількості працівників у сфері нематеріального виробництва. Одночасно посилюється її вплив на розвиток матеріального виробництва.[4]

Отже, всі структурні елементи суспільного виробництва взаємозалежні і взаємодіють.

. АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ ВИРОБНИЦТВА

.1 Основні показники ефективності і методи їх визначення

У сучасних умовах ефективність суспільного виробництва визначають і оцінюють за спільним для всіх ланок економіки принципом - зіставленням результатів виробництва та витрат. Ефективність виробництва характеризує його результативність, яка знаходить своє відображення в зростанні добробуту населення України.

  Ефективність виробництва сьогодні є однією з головних характеристик господарської діяльності людини. Вона має багатоаспектний та багаторівневий характер.

  Розрізняють ефективність процесу відтворення в цілому та окремих його фаз: виробництва, розподілу, обміну та споживання. Виокремлюють ефективність всього народного господарства, окремих його галузей, підприємств та ефективність господарської діяльності окремого працівника. Беручи до уваги інтенсивний розвиток міжнародних інтеграційних процесів, визначають ефективність зовнішньоекономічних зв'язків та світового господарства.

Все це дає змогу зробити висновок про те, що ефективність - це не випадкове явище, а закономірний, стійкий, об'єктивний процес функціонування економіки, що набув рис економічного закону. Він може бути сформульований як закон підвищення ефективності суспільного виробництва. Найбільший простір для дії цей закон отримує в умовах інтенсивного типу економічного зростання, який є характерним для економіки розвинутих країн.[2]

Визначається за формулою:

Е=П/Т+М+J*Ф

Економічна ефективність - досягнення виробництвом найвищих результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці. До узагальнюючих показників економічної ефективності відносять:

наприклад, показник - продуктивність праці - розраховується відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці, які були витрачені на її виробництво.

ПП=П/Т

Наступним показником ефективності виробництва є трудомісткість - показник зворотній продуктивності праці. Він визначається як відношення вартості затрат праці до обсягу виробленої продукції.

Т=Т/П

Фондовіддача - відношення кількості виробленої продукції до середньорічної вартості основних фондів.

Фв=П/Ф

Зворотнім до фондовіддачі показником є фондомісткість - показує скільки виробничих фондів було використано на виготовлення одиниці продукції.

Фм=Ф/П

Ефективність використання предметів праці розкривається через капіталовіддачі - вона відображає кількість виробленої продукції з одиниці витрачених матеріалів. Розраховується як відношення вартості виробленої продукції до вартості витрачених матеріалів.

Кв=П/Ко

Капіталомісткість - характеризує величину основного капіталу, яка використовується у виробництві.

Км=Ко/П

Матеріаловіддача - визначається відношенням величини продукту до вартості матеріалів.

Мв=П/М

Зворотнім показником до матеріаловіддача є - матеріалоємність - відношення затрат матеріалів на виготовлення продукції.