Материал: Виконання геодезичних робіт у будівництві

Залізниці позначають на картах усі без винятку і класифікують:

а) за шириною колії (нормальної колії, вузькоколійні або трамвайні шляхи);

б) за видом тяги (електрифіковані та неелектрифіковані);

в) за кількістю колій (одноколійні, двоколійні, триколійні);

г) за станом (діючі; ті, що будуються; розібрані).

На залізницях позначаються станції, роз'їзди, платформи, депо, колійні пости й будки, насипи, виїмки, мости, тунелі тощо.

Автомобільні та ґрунтові дороги при зображенні на картах поділяють на дороги з покриттям і без покриття.

До доріг із покриттям належать: автомагістралі (автостради), автомобільні дороги з удосконаленим покриттям (удосконалені шосе) та автомобільні дороги з покриттям (шосе).

На топографічних картах позначаються усі наявні на місцевості дороги з покриттям. Вони накреслюються у дві лінії і зафарбовуються жовтогарячим кольором. Цифрами та скороченими написами вказуються ширина дороги, ширина і матеріал покриття, які підписують безпосередньо на умовних знаках дороги. Наприклад, на шосе підпис 8(12)А означає: 8 - ширина проїжджої частини у метрах, 12 - ширина земляного полотна у метрах, А - матеріал покриття (асфальт).

Автомобільні дороги з покриттям допускають рух транспорту протягом року. Лінії зв'язку вздовж доріг позначають на картах лише тоді, коли вони відходять від дороги.

На топографічних картах також позначають: автомобільні дороги без покриття (покращені ґрунтові дороги), ґрунтові дороги (путівці), польові й лісові дороги та стежки.

Автодороги без покриття - профільовані дороги, які не мають основи і покриття. Проїжджа частина систематично ремонтується та укріплюється щебенем, гравієм, піском. Більшу частину року ці дороги придатні для руху автотранспорту середньої вантажопідйомності. Зображуються на картах двома лініями без зафарбовування, з підписом, як правило, ширини земляного полотна.

Ґрунтові дороги - непрофільовані, без покриття, їхня прохідність залежить від якості ґрунту, пори року і погоди. На картах зображуються однією чорною лінією.

Польові й лісові дороги - тимчасові ґрунтові дороги, рух якими здійснюється епізодично, головним чином, у період польових робіт або лісорозробок. На карті зображуються чорними переривчастими лініями.

У важкодоступних гірських та пустельних районах на картах позначаються і стежки, придатні для пішого руху. Вони також зображуються чорними переривчастими лініями, але дрібнішими, ніж у польових доріг.

Ділянки польових доріг, що проходять через болотисті місця, обладнуються фашинами (пучки хмизу, перев'язані лозиною або дротом), гатями (поперечні настили з колод) і греблями (невисокі насипи на заболочених ділянках).

На автомобільних дорогах позначаються мости, тунелі, труби, насипи, виїмки, наявність яких впливає на пересування військ по дорогах. Вони, як правило, є об'єктами зруйнування з метою створення перешкод для військ ворога.

Для мостів менше і понад 3 м застосовуються різні умовні знаки. У знаках найважливіших мостів даються технічні характеристики.

Наприклад, підпис біля умовного знаку моста

K7     270 - 10

         50

означає, що міст кам'яний, його висота над рівнем води 7 м, довжина 270 м, ширина проїжджої частини 10 м, вантажопідйомність 50 тонн.

Гідрографія. На топографічних картах позначають прибережну частину морів, озера, річки, ставки, струмки, колодязі та інші водойми. Біля них підписуються їхні назви. Елементи гідрографії позначають на картах синім кольором. Для постійної та визначеної берегової лінії застосовується суцільний знак, для непостійної (водойми, що пересихають) і невизначеної (водойми, що мігрують) - штриховий знак, для підземної та берегової лінії, що зникає - пунктирний знак.

Річки, струмки, канали та магістральні канави позначаються на картах усі без винятку, причому у дві лінії позначаються на картах 1:25000 і 1:50000 при їхній ширині 5 метрів і більше, на картах 1:100000 - 10 метрів і більше.

Ширину та глибину річок (каналів) у метрах підписують у вигляді дробу, у числівнику - ширина, у знаменнику - глибина й характер ґрунту дна. Такі характеристики подаються в кількох місцях уздовж лінії річки (каналу).

Назви судноплавних водоймищ підписуються великими літерами, несудноплавних - малими.

Напрямок течії річок указується стрілкою із зазначенням швидкості течії (м/с).

Умовні знаки колодязів та інших джерел супроводжуються пояснювальними підписами та, у необхідних випадках, цифровими характеристиками про місткість і глибину вододжерела, якість води.

Грунтово-рослинний покрив зображується найчастіше масштабними умовними знаками у комбінації з пояснювальними написами та кольорами. Площі, зайняті деревинною рослинністю, замальовуються зеленою фарбою, зайняті чагарником і низькорослою деревинною рослинністю - світло-зеленою фарбою, трав'яна рослинність має білий фон.

Породу дерева позначають значком листяного, хвойного дерева або їхнім поєднанням, коли ліс змішаний. При наявності даних про висоту, товщину дерев та густоту лісу вказується його характеристика.

У лісових масивах позначаються просіки та нумерація кварталів.

Для окремих елементів рослинності застосовуються лінійні (вузькі смуги лісу, живі огорожі) та позамасштабні умовні знаки (окремі дерева, кущі, невеликі гаї тощо).

Ґрунти на картах позначаються лише ті, які різко відрізняються характером своєї поверхні від навколишнього середовища (солончаки, піски, такири, кам'янисті поверхні тощо). Кожен із цих різновидів ґрунту легко розпізнається на карті за коричневим забарвленням умовного знаку, за винятком боліт і солончаків, які виділяються горизонтальною та вертикальною штриховкою синього кольору. Схема ґрунтів усього району та текстова довідка про них даються на зворотному боці карти масштабу 1:200000.

Болота позначаються на карті штриховкою синього кольору з поділом їх на прохідні (перервана штриховка), важкопрохідні та непрохідні (суцільна штриховка). Прохідними прийнято вважати болота глибиною не більше 0,6 м, їх глибину на картах, як правило, не підписують. Глибину важкопрохідних і непрохідних боліт підписують поруч з вертикальною стрілкою, яка вказує на місце проміру.

Місцеві предмети наносяться на топографічну карту з високою точністю: до 0,2 мм - місцеві предмети, що виділяються висотою (геодезичні пункти, труби, башти тощо); до 0,5 мм - інші точки місцевих предметів і контурів (доріг, річок тощо); до 1 мм - нерізко виражені контури (межа боліт, чагарників тощо).

Місцеві предмети, що можуть служити орієнтирами, поділяються на дві групи:

. Місцеві предмети, які виділяються висотою (високі будови, вишки, споруди баштового типу, заводські та фабричні труби, пам'ятники, млини тощо).

. Не підвищені, але які довго зберігаються і добре помітні на місцевості (перехрестя й розвилки доріг, мости, вигини річок, різко позначені кути контурів лісу тощо).

Про заводи, фабрики та інші підприємства умовні знаки дозволяють отримати таку інформацію: рід виробництва; виражається чи ні у масштабі карти; з трубою чи без труби. Дуже чіткими й тривалими орієнтирами є цвинтарі.

Лінійними орієнтирами можуть служити лінії зв'язку та електропередачі, загороди, газопроводи, нафтопроводи, водогони. Треба мати на увазі, що крапки умовних знаків ліній зв'язку та електропередач не відповідають, у більшості випадків, розташуванню стовпів на місцевості, за винятком тих, що розташовані у місцях повороту ліній. Через населені пункти, уздовж залізниць та шосейних доріг лінії зв'язку та електропередач, як правило, на картах не позначаються.

12.    Рішення задач по плану із горизонталями

13.    Рішення задач по орієнтуванню ліній на місцевості

14.    Типи знаків закріплення

Для закріплення координат і висот точок геодезичної мережі на місцевості використовують різні конструкції залежно від виду мережі. Для високоточних геодезичних мереж застосовують геодезичний пункт, який, залежно від виду мережі, може включати:

         зовнішній знак (сигнал, піраміда, тур);

         центр;

         зовнішнє оформлення.

На місцевості пункти геодезичної мережі закріплюють центрам, які залежно від терміну зберігання можуть бути:

         пунктами довготривалого збереження (пункти Державної геодезичної мережі);

         пунктами тривалого збереження (пункти мереж згущення);

         тимчасовими центрами - зберігаються на час виконання знімальних знімальних, будівельних та інших робіт.

Тривалість збереження геодезичних пунктів забезпечується:

         вибором місця встановлення - віддаленість від виробничої діяльності людини;

         конструкцією, яка не дає можливості порушити центр без застосування пристосувань і механізмів;

         матеріалами, які застосовуються в конструкції центру.

Збереження пункту та швидкості його знаходження допомагає зовнішнє оформлення, яке забезпечує відведення води від пункту, робочого місця, навколо нього та звертає увагу сторонніх осіб на наявність споруди. Місця встановлення пунктів тріангуляції, трилатерації і полігонометрії повинні бути легкодоступними, добре розпізнаватися на місцевості й забезпечувати довготривале збереження центрів і знаків. Місця встановлення пунктів вибирають так, щоб їх можна було використовувати і як точки знімальної мережі. Між двома суміжними пунктами обов’язково повинна бути забезпечена видимість. На забудованих територіях, де це не можливо, з0 метою збереження треба передбачити закріплення пунктів геодезичних мереж стінними знаками.

Нівелірні ходи закріплюють на місцевості постійними й тимчасовими нівелірними знаками - реперами і марками.

Як правило, нівелірні знаки закладають у стінах та фундаментах капітальних будівель (стінні репери та марки), скелях та у землі. Основними матеріалами, з яких виготовляють репери, є бетон, залізобетон, покриті антикорозійними речовинами металічні труби та інші матеріали, які забезпечують тривале збереження знаку. Верхню частину знаку, яка закінчується маркою, розміщують на 50 см нижче поверхні землі. На відстані 100 - 150 см від репера встановлюють залізобетонний розпізнавальний знак з охоронною табличкою, на якій роблять відповідний напис, наприклад « Геодезичний пункт. Охороняється державою».

15.    Прилади для вимірювання відстаней

Залежно від потрібної точності вимірювань довжини ліній на місцевості використовують різні типи механічних і фізико-оптичних мірних приладів (табл. 8.1).

Таблиця 8.1 - Метрологічні характеристики та призначення приладів для вимірювання довжини ліній

Механічні мірні прилади призначені для безпосереднього вимірювання довжини ліній. При вимірюванні довжини ліній використовують штрихові стрічки ЛЗ-20, ЛЗ-24, ЛЗ-50 довжиною, відповідно, 20, 24 і 50 м з ціною поділки 0,1 м, шкалові стрічки ЛЗШ-20, ЛЗШ-24 та ЛЗШ-50 довжиною, відповідно, 20, 24 і 50 м і рулетки довжиною від 2 до 100 м.

Штрихова стрічка ЛЗ виконана із сталевої штаби завширшки 10...15 і завтовшки 0,4...0,5 мм з ручками на кінцях. По краях стрічки зроблено прорізи, проти центрів яких нанесено штрихи. Відстань між штрихами відповідає номінальній довжині стрічки. Оцифровка виконана з обох боків стрічки: від 0 до 20 м з одного боку та від 20 до 0 - з другого. Метри на стрічці позначено металевими пластинками. Півметрові поділки позначено металевими заклепками, а дециметрові - круглими отворами. Відлік по стрічці виконують з точністю 0,01 м.

Шкалова стрічка від штрихової відрізняється тим, що на її початку і в кінці є шкали з міліметровими поділками. Довжина кожної шкали 10 см. До комплекту стрічок входить 6 або 11 шпильок.

Рулетки роблять із сталевої штаби шириною 10 - 12 і товщиною 0, 15...0,3 мм. На рулетці нанесено міліметрові поділки по всій довжині або тільки на першому дециметрові. Сантиметрові поділки наносяться по всій довжині. Сталеву штабу намотують на кільце, що утримується хрестовиною або вилкою. До комплекту рулетки та стрічки можуть входити динамометри, які забезпечують її натягання з силою 98,07 Н.

Для вимірювання відстаней непрямим способом використовують віддалеміри, які дозволяють швидко одержувати результати вимірювань з підвищеною точністю і без попередньої підготовки лінії на місцевості. Але віддалеміри не пристосовані для відкладання проектної відстані.

В основі принципу вимірювання відстаней за допомогою оптичних віддалемірів лежить залежність між сторонами паралактичного трикутника, в якому відомі базиспаралактичний кут(рис. 8.1). Згідно з цією залежністю відстань, м,

де- паралактичний кут, кут при вершині трикутника, значення якого менше одного градуса.

Залежно від елемента паралактичного трикутника, що вимірюється, оптичні віддалеміри бувають з постійним кутом і змінним базисом, з постійним базисом і змінним кутом, із змінними кутом і базисом.

Рисунок 8.1 - Паралактичний трикутник

Найпоширеніший нитковий віддалемір з постійним паралактичним кутом і змінним базисом, який дозволяє вимірювати відстані непрямим способом. Цей прилад, розміщений в зоровій трубі теодоліта або нівеліра, виконано у вигляді двох рівновіддалених від центра горизонтальних рисок сі- тки ниток, що утворюють паралактичний кут променями візування, що проходять через ці риски. Як базис використовують дерев'яні рейки з сантиметровими поділками, які встановлюють у вертикальне положення на місцевості. точність вимірювання відстаней нитковим віддалеміром в сприятливих умовах 1: 300. Відстань, яку вимірюють нитковим віддалеміром, м,

де К = 100 - коефіцієнт ниткового віддалеміра;

• ФФФ • ٠.. ¡٠

п - різниця відліків на рейці між крайніми штрихами сітки зорової труби; с - стала віддалеміра (в сучасних приладах, с = 0.).

Принцип вимірювання довжини ліній радіофізичними віддалемірами оснований на визначенні часу, за який електромагнітні хвилі проходять вимірюваний відрізок в прямому та зворотному напрямах. Комплект від- далеміра включає приймально-передавальний пристрій, встановлений в одній із кінцевих точок, і відбивач хвиль, розміщений на другій кінцевій точці. Відстань, що вимірюється, м,

де- швидкість розповсюдження хвиль, м/с;

- час, за який хвилі проходять відстань передавач-відбивач-приймач, с.

Залежно від методу визначення часу, за який хвилі проходять відстань передавач-відбивач-приймач, віддалеміри ділять на фазові та імпульсні. Фазовий світловіддалемір 2СМ-2 з фіксованими частотами модуляції призначений для вимірювання відстані до 2000 м з середньою квадратичною похибкою 000 100: á. Світловіддалемір СМ-5 дозволяє вимірювати відстані до 500 м з середньою квадратичною похибкою 1: 25 000. Світловід- далеміром МСД-ІМ вимірюють відстані до 500 м з середньою квадратичною похибкою 1: 10 000

Світловіддалемір С-1М, що виробляється на Україні ЦКБ “Арсенал”, призначений для вимірювання відстаней в гірничих виробках та польових умовах. Принцип його дії ґрунтується на вимірюванні фази сигналу світла, що відбивається в місці, яке контролюється. Обладнаний лімбами для вимірювання кутів з невисокою точністю: горизонтальних 10 мінут й вертикальних один градус. Діапазон вимірювання відстаней: при одному відбивачеві - 5...5000 м, а при декількох відбивачах - 5...5000 м з точністю ± (5 + 5-10^-6 Б) мм.

Світловіддалемір Блеск - 2 (2СТ - 10), що виробляється Уральським заводом (Росія), призначений для вимірювання довжин ліній до 10 км. Управління процесом вимірювання забезпечує вмонтована мікро-ЕОМ. Результати вимірювань, з врахуванням поправок на атмосферний тиск й температуру, видаються на табло та можуть бути введені в накопичувач. Відбивач є однопризмовий або шестипризмовий. Діапазон вимірювання відстаней 2.. 10 000 м з похибкою ± (5 + 3 • 10^-6 Б) мм.

Швидко й точно без сторонньої допомоги дозволяють вимірювати відстані ручні без відбивачів лазерні віддалеміри. Для автоматичного вимірювання відстані вони використовують лазерний промінь, що відбивається від поверхні й повертається назад до приладу. Прилад випромінює сигнал в червоному спектрі видимого діапазону, що дозволяє бачити точку, до якої вимірюється відстань. Круглий рівень дозволяє контролювати горизонтальне положення приладу.

Для вимірювань використовують ручні лазерні віддалеміри компанії Sokkia: Mini Meter MM 30, MM 30 R та MM 100T; SONIN - 45, SONIN - 60 PRO та SONIN 75; DISTO, DISTO classic та DISTO meno. Технічні характеристики: ММ 30 та ММ 30 R - діапазон вимірювання 0,2...30 м, з відбиваючого маркою 20...100 м, точність вимірювань ± (3 + 50 • 10^-6 D) мм; а ММ 100 - діапазон вимірювання 0,2...100 м, з відбивачем 20...3000 м, точність ± (20 + 3 • 10^-6 D) мм. Технічні характеристики віддалемірів серії SONIN: відстань вимірювання SONIN - 45 до 14 м, SONIN - 60 PRO до 18 м й SONIN - 75 до 22 м з точністю ± (10 + 0,01 D) мм, а серії DISTO - 0,2...30 м,DISTO classic - 0,3...40 м й DISTOmeno - 0,3...30 м та відповідно з відбиваючого маркою 20...100 м, 40...100м, 20...100 м з точністю ± 3 мм.

Список літератури

Для спеціальності 5.06010101 «Будівництво та експлуатація будівель та споруд»

1.      Войтенко С.П. Інженерна геодезія: підручник. - К.: Знання, 2012. - 574с.

.        Ганьшин В. Н. Геодезические работы в строительстве. М.: Стройиздат,1987.-208 с.

.        Глотов Г. Ф. Геодезия.- М.: Стройиздат, 1979.-263с.

.        Григоренко А.Г.,Киселев М.И.Инженерная геодезия. -М.: 1998.-264 с.

.        Іщак М.В. Основи геодезії. Київ: Грамота, 2007р.- 447с.

.        Киселев М. И., Лукьянов В. Ф. Лабораторный практикум по геодезии М.: Стройиздат, 1987.- 208 с.

.        Куштин И. Ф., Куштин В. И. Инженерная геодезия. Ростов-на-Дону, 2002.-416 с.

.        Ливанов М. М. Геодезия в строительстве. М.: Стройиздат, 1973.-237 с.

.        Матаев А.Ф. Універсальні геодезичні таблиці. - М.: «Недра», 1979, 143с

.        Могильний С. Г., Войтенко С. П. Геодезія. Донецьк, 2003.-458 с.

.        Новак Б.І. Геодезія: Підручник. - 2 -ге вид. переробл. та доповн. - К.: «Арістей», 2008. - 284с.

.        Хаметов Т.И. Геодезическое обеспечение проектирования, строительства и эксплуатации зданий, сооружений. М.: изд.-во АСВ, 2002р.,199с.

Для спеціальності 5.06010201 «Архітектурне проектування та внутрішній інтер’єр»

1.      Войтенко С.П. Інженерна геодезія: підручник. - К.: Знання, 2012. - 574с.

2.  Ганьшин В. Н. Геодезические работы в строительстве. М.: Стройиздат,1987.-208 с.

3.      Ганьшин В.Н., Хренов Л.С. Таблиці для розбивки колових і перехідних кривих. К.: «Будівельник», 1974, стр.432

.        Глотов Г. Ф. Геодезия.- М.: Стройиздат, 1979.-263с.

.        Григоренко А.Г.,Киселев М.И.Инженерная геодезия. -М.: 1998.-264 с.

6.      Іщак М.В. Основи геодезії. Київ: Грамота, 2007р.- 447с.

7.  Киселев М. И., Лукьянов В. Ф. Лабораторный практикум по геодезии М.: Стройиздат, 1987.- 208 с.

8.      Коршак Ф.А. Геодезия.Изд.6, перераб. та доп. М., «Недра», 1976, 375с.

.        Куштин И. Ф., Куштин В. И. Инженерная геодезия. Ростов-на-Дону,

.        2002.-416 с.

.        Ливанов М. М. Геодезия в строительстве. М.: Стройиздат, 1973.-237 с.

.        Могильний С. Г., Войтенко С. П. Геодезія. Донецьк, 2003.-458 с.

13.    Новак Б.І. Геодезія: Підручник. - 2 -ге вид. переробл. та доповн. - К.: «Арістей», 2008. - 284с.

.        Хаметов Т.И. Геодезическое обеспечение проектирования, строительства и эксплуатации зданий, сооружений. М.: изд.-во АСВ, 2002р.,199с.

Для спеціальності 5.05060103 «Монтаж і обслуговування теплотехнічного устаткування і систем теплопостачання»

1.      Войтенко С.П. Інженерна геодезія: підручник. - К.: Знання, 2012. - 574с.

2.  Ганьшин В.Н. Геодезические работы в строительстве. М.: Стройиздат,1987.-208 с.

3.      Глотов Г. Ф. Геодезия.- М.: Стройиздат, 1979.-263с.

.        Григоренко А.Г.,Киселев М.И.Инженерная геодезия. -М.: 1998.-264 с.

5.      Іщак М.В. Основи геодезії. Київ: Грамота, 2007р.- 447с.

6.  Киселев М. И., Лукьянов В. Ф. Лабораторный практикум по геодезии М.: Стройиздат, 1987.- 208 с.

7.      Коршак Ф.А. Геодезия.Изд.6, перераб. та доп. М., «Недра», 1976, 375с.

.        Куштин И. Ф., Куштин В. И. Инженерная геодезия. Ростов-на-Дону, 2002.-416 с.

.        Ливанов М. М. Геодезия в строительстве. М.: Стройиздат, 1973.-237 с.

.        Матаев А.Ф. Універсальні геодезичні таблиці. - М.: «Недра», 1979, 143с

.        Могильний С. Г., Войтенко С. П. Геодезія. Донецьк, 2003.-458 с.

12.    Новак Б.І. Геодезія: Підручник. - 2 -ге вид. переробл. та доповн. - К.: «Арістей», 2008. - 284с.