Материал: Види робочого часу

Види робочого часу

Міністерство освіти України

Київський Національний університет будівництва і архітектури

Реферат

з дисципліни: «Господарче і трудове право»

Види робочого часу

Виконав: Ткаченко А.В

Керівник: Савченко А.М.

Київ - 2014

План

Вступ

. Поняття робочого часу. Види робочого часу та правила їх застосування

. Тривалість робочого часу

.1 Робота в нічний час

2.2 Робота змінами

2.3 Надурочний робочий час

. Правовий статус підприємства

3.1 Організаційно-правові форми підприємств

.2 Класифікація юридичних осіб за їх організаційно-правовій формі

.3 Види юридичних осіб та їх класифікація

.4 Класифікація юридичних осіб за способом їх створення (заснування)

.5 Класифікація юридичних осіб за формами власності

.6 Класифікація юридичних осіб за величиною підприємства

.7 Класифікація юридичних осіб по ступеню залежності

Використана література

Додаток

Вступ

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями, спонукання до продуктивної і творчої праці, визначає ряд законодавчих актів України. В першу чергу гарантії права на працю гарантує Конституція України від 28/06/1996 № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), Кодекс законів про працю України від 10/12/1971 (із змінами та доповненнями) та інші нормативні акти питань праці.

Одним з важливих питань, котрі регулює Кодекс законів про працю України, є визначення робочого часу. Робочий час, його тривалість є важливим питанням трудового права. У різні часи тривалість робочого часу була значно більшою, ніж зараз. Закони та підзаконні акти, що регламентують робочий час та його види, які кожна із країн світу приймає окремо, не повинні протиречити «Всемирній Конвенції Прав Людини», основним положенням Міжнародної Організації Праці.

В наш час труддове право в Україні відповідає усім вимогам щодо демократичного государства: перше місце посідає людина, її права та свободи. Кожен громадянин має право не тільки на працю, що включає можливість заробляти собі на життя, але й інші гарантії. До основних гарантій належить: право вільно обирати професію; право на страйк (для захисту своїх економічних та соціальних інтересів); право на відпочинок; соціальний захист у випадку втрати працездатності; право на належні та безпечні умови праці; право на заробітну плату не нижче встановленого мінімуму; гарантії захисту від незаконного звільнення; право на отримання своєчасної винагороди за свою працю.

Право про працю забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановлення скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Кожному із громадян України, який працює, гарантується максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку, оплачувана щорічна відпустка, вихідні та святкові дні.

Існує ряд гарантій заборонного виду, як то: заборона примусової праці; рабства; використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах, тощо.

1. Поняття робочого часу. Види робочого часу та правила їх застосування

Робочий час - це кількість годин роботи, яку робітник повинен відпрацювати і за яку він отримує заробітну платню. Норми тривалості робочого часу встановлені нормативними актами України, в т.ч. Кодексом законів про працю в Україні, а Законом України «Про оплату праці» від 24/03/1995 № 108/95-ВР (із змінами та доповненнями) встановлені економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з суб’єктами господарювання і спрямовані на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

Визначена трудовим законодавством регламентація норм робочого часу має важливе значення для його раціонального використання. Законодавство передбачає такі види робочого часу: нормальна і скорочена тривалість робочого часу; неповний робочий час, ненормований робочий день.

Нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин на тиждень. Під час укладанні колективного договору сторони (роботодавці та працівники) можуть встановлювати менші норми тривалості робочого часу.

Деякі категорії працівників мають скорочені (неповні) обсяги робочого часу. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється:

) для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) - 24 години на тиждень.

Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, що зазначено в попередньому абзацы (для осіб відповідного віку);

) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, - не більш як 36 годин на тиждень.

Перелік виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством.

Діючим законодавством України встановлена скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших).

Крім того, скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.

До того ж працівники можуть мати неповний робочий час. Скорочений робочий час відрізняється від неповного робочого часу. Відмінності можливо сформувати в таблиці:

Табл. 1 Відмінності в визначенні скороченого та неповного робочого часу

Можливості працювати неповний робочий час, в основній мірі, використовується особами за певних життєвих обставин: під час догляду за дітьми та хворими членами сім’ї; у зв’язку з навчанням; незадовільним станом власного здоров’я і іншими обставинами. Неповний робочий час обов’язково повен бути встановлений на прохання вагітної жінки та жінки, що має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку.

Діючим законодавством України чітко встановлено, що робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

В деяких випадках, у зв’язку із специфікой і характером деяких трудової діяльності певної частини населення (державних службовців, осіб адміністративного, управлінського, технічного, господарського персоналу: директорів, начальників, бухгалтерів, економістів, юристів, програмістів, інженерів і т. д.) законодавством передбачено можливість роботи понад установлену нормальну тривалість робочого часу. Списки професій, посад і робіт, за якими дозволяється застосування ненормованого робочого дня, розробляються власником (уповноваженим ним органом), а також профспілкою (іншим органом, уповноваженим на представництво трудового колективу) і включаються в колективний договір.

Нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 години на тиждень. Але є випадки, коли встановлюєтся скорочена тривалість робочого часу. Такі пільги мають люди яки не можуть працювати більше у зв’язку з медичним або возрастними протипоказанням, або у зв’язку з умовами праці.

Ще одним важливим моментом стосовно тривалісті робочого часу треба відмітити його тривалість напередодні святкових, неробочих та вихідних днів. Напередодні святкових і неробочих днів (стаття 73 КЗоТ Україні) тривалість роботи працівників, крім працівників, зазначених у статті 51 цього Кодексу, скорочується на одну годину як при п’ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні.

Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5 годин.

2. Тривалість робочого часу

.1 Робота в нічний час

Тривалість роботи в нічний час регламентіє окрема стаття КЗоТ України, а саме, ст. 54 даного кодексу. Кроім того, даним кодексом передбачені не тільки умови праці в нічний час, але й заборона праці окремих верств населля.

При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу (пункт 2 частини першої і частина третя статті 51 КЗоТ України).

Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема у безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем.

Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку.

) вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років;

) осіб, молодших вісімнадцяти років;

) інших категорій працівників, передбачених законодавством.

Залучення жінок до робіт у нічний час не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід.

Перелік цих галузей і видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України. При цьому обмеження не поширюються на жінок, які працюють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім’ї.

2.2 Робота змінами

робочий час юридичний правовий

При змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графіками змінності.

Тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід).

Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється.

.3 Надурочний робочий час

Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня понад встановлену тривалість робочого дня. Надурочне використання праці працівників регламентують ст. 52, 53 та 61 КЗоТ України. Як правило, надурочні роботи не допускаються. Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством (ст. 62).

Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи тільки у нступних виняткових випадках:

) при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;

) при проведенні громадсько необхідних робіт по водопостачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв'язку - для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування; 3) при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;

) при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;

) для продовження роботи при нез’явленні працівника, який заступає, коли робота не допускає перерви; в цих випадках власник або уповноважений ним орган зобов'язаний.

Слід зазначити, що надурочні роботи можуть провадитися лише з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) суб’єкта господарювання. Такі вимоги передбачені ст. 64 КЗоТ України.

Облік граничних норми надурочних робіт суб’єкти господарювання ведуть по кожному із працівників.

3. Правовий статус підприємства

.1 Організаційно-правові форми підприємств

Юридичною особою згідно ст. 80 Цивільного кодексу України від 16/01/2003 №435-ІV (із змінами та доповненнями), є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. При цьому юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем і відповідачем у суді.

Це визначення дуже розпливчасто і не дає повного уявлення про суть даного терміну. Щоб з’ясувати, що ж мається на увазі під терміном «юридична особа», необхідно проаналізувати інші норми чинного законодавства.

У ст. 23 раніше діючого ЦК УРСР було дано більш конкретне визначення юридичних осіб, згідно з яким такими визнавалися організації, що мають відокремлене майно, що мають право від свого імені набувати майнові та особисті немайнові права і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражі або третейському суді.

Аналізуючи норми Цивільного кодексу України, а саме главу 7, можна виділити кілька традиційних ознак, притаманних юридичній особі:

організаційна єдність (принцип, що забезпечує виступ юридичної особи як єдиного цілого, що виражається у визначенні його цілей і завдань, встановлення внутрішньої структури, взаємовідносин з іншими юридичними особами, а також порядку його ліквідації);

наявність відокремленого майна (один з основних ознак юридичної особи, згідно з яким воно має власне майно, відокремлене від майна його учасників (засновників), трудового колективу, громадян, держави, та таке інше. Наявність такого відокремленого майна і створює матеріальну базу для діяльності юридичної особи); - самостійна майнова відповідальність (згідно цією ознакою організація, визнана юридичною особою, зобов'язана нести самостійну майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями всім належним їй майном, якщо інше не встановлено законом або установчими документами. Як виняток, можна вказати повне і командитне товариство, а також товариство з додатковою відповідальністю, в яких учасник, крім своєї частки в статутному капіталі товариства, відповідає за зобов'язаннями товариства також частиною або навіть всім своїм майном);

здатність виступати в цивільному обороті від свого імені (ця ознака юридичної особи свідчить про те, що воно діє у цивільних правовідносинах саме від своєї особи, а не від імені засновників, держави, контролюючого підприємства, вищестоящої організації та ін. Причому одним з необхідних засобів індивідуалізації юридичних осіб є найменування юридичної особи).

Цивільна правоздатність юридичної особи згідно ст. 91 Цивільного кодексу України означає наявність у нього таких же прав і обов’язків, як і у фізичної особи, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (ст. 25, 26 кодексу). Виникає така правоздатність з моменту створення юридичної особи і може бути обмежена лише за рішенням суду, а припиняється з дня внесення запису про припинення юридичної особи до Єдиного державного реєстру. Тобто, Цивільний кодекс України встановлює загальну правоздатність юридичних осіб, за винятком окремих видів діяльності, на здійснення яких необхідне отримання спеціальних дозволів (ліцензій).