Материал: Управління освітою та фінансування освіти

Управління освітою та фінансування освіти

Управління освітою та фінансування освіти

Система управління освітою

Мережа закладів

В Україні існує три рівні загальної середньої освіти: початкова загальна освіта, базова загальна середня освіта, повна загальна середня освіта Відповідно існують загальноосвітні школи I (початкова), II (основна), III (старша) ступенів. Школи кожного з трьох ступенів можуть функціонувати разом або самостійно. Серед загальноосвітніх навчальних закладів виділяються:

навчальний заклад I-III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів;

гімназія - загальноосвітній навчальний заклад II-III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю;

ліцей - загальноосвітній навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою;

колегіум - загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного профілів;

загальноосвітня школа-інтернат - загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги;

спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) - загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат) - загальноосвітній навчальний заклад I-III ступенів з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування;

школа соціальної реабілітації - загальноосвітній навчальний заклад для дітей (правопорушників, злочинців), які потребують особливих умов виховання (створюється окремо для хлопців і дівчат);

вечірня (змінна) школа - загальноосвітній навчальний заклад II-III ступенів для громадян, які не мають можливості навчатися у школах з денною формою навчання і навчаються у вечірній час після роботи.

В систему загальної середньої освіти входять позашкільний навчально-виховний заклад - навчальний заклад для виховання дітей та задоволення їх потреб у додатковій освіті за інтересами (науковими, технічними, художньо-естетичними, спортивними тощо); міжшкільний навчально-виробничий комбінат - навчальний заклад для забезпечення потреб учнів загальноосвітніх навчальних закладів у профорієнтаційній, допрофесійній, професійній підготовці.

Загальноосвітні навчальні заклади можуть створювати у своєму складі класи з вечірньою формою навчання, класи з поглибленим вивченням окремих предметів. За своїми організаційно-правовими формами загальноосвітні навчальні заклади можуть бути державної, комунальної та приватної форм власності. Відповідно вони утворюються, управляються, фінансуються різними органами. Частка приватних шкіл в Україні є мізерною і у більшості регіонів не перевищує 1 %, лише в Києві (4,9%), Севастополі (9,3), та Одеській області (3,0 %) є дещо помітною. Таким чином основна роль у забезпеченні населення послугами загальної середньої освіти відводиться державі.

Навчання у середніх навчальних закладах проводиться у двох вікових режимах і починається з 6/7-річного віку. Згідно з законом України "Про загальну середню освіту" з 2001/2002 навчального року середні школи переходять на режим навчання з 6 років тривалістю 12 років. Повна загальна середня освіта в Україні є обов’язковою.

До позашкільних навчальних закладів належать палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, дитячо-юнацькі спортивні школи та ін.

Органи управління освітою

Центральні органи управління освітою.

Центральним органом управління освітою в Україні є Міністерство освіти і науки України, основним завданням якого є вироблення державної політики в галузі освіти та забезпечення її реалізації.

Законодавчо роль та функції Міністерства визначаються Законами України "Про освіту", "Про загальну середню освіту", "Положенням про Міністерство освіти і науки України", Постановою Кабінету Міністрів України "Питання Міністерства освіти України".

Міністерство підпорядковується Кабінету Міністрів України. Його очолює Міністр, який призначається та звільняється з посади Президентом України за поданням Прем’єр-міністра. Міністр має заступників. Для виконання конкретних завдань у складі Міністерства утворюються різноманітні підрозділи (департаменти, служби) (рис. 1). Гранична чисельність працівників центрального апарату Міністерства освіти і науки затверджується Кабінетом Міністрів, а структура центрального апарату, тобто кількість підрозділів Міністерства, чисельність в них працівників затверджується Міністром.

У складі Міністерства утворюється колегія з Міністра, який є головою колегії, заступників, а також керівників структурних підрозділів. На колегії узгоджуються питання, що стосуються завдань Міністерства.

Міністерство освіти і науки України взаємодіє з державними органами влади. З органів виконавчої влади на освітню політику Міністерства впливають Міністерство фінансів, яке погоджує питання щодо виділення бюджетних коштів на розвиток освіти, Міністерство економіки, яким фінансуються деякі освітні проекти, Державний комітет будівництва, архітектури і державної політики, що розробляє проекти будівель навчальних закладів, Міністерство охорони здоров’я, що розробляє санітарно-гігієнічні норми перебування дітей в школах, Міністерство праці та соціальної політики, що розробляє та узгоджує норми прийому та звільнення працівників освіти тощо.

Верховною Радою розглядаються та приймаються закони в галузі освіти, Президентом вони затверджуються. Президент також може видавати Укази, в яких іде мова про освітню сферу.

Міністерство взаємодіє з науковими державними установами, зокрема Академією педагогічних наук.

Фактична сторона. Такий розподіл функцій дозволяє створювати законодавчу базу, як основу для розвитку освіти.. Однак в Україні не напрацьовані механізми реального дотримання та відповідальності за недотримання, у тому числі на державному рівні, прийнятого законодавства. Тому в багатьох випадках закони носять суто декларативний характер. Так, фактично ніколи не дотримується величина фінансування закладів освіти, затверджена Законом України "Про освіту" у розмірі не менше 10% від національного доходу.

Перевага у вирішенні фінансових питань в освітній сфері надається Міністерству фінансів України, яке багато прийнятих на Верховній Раді та затверджених Президентом законів чи окремих положень законів заблоковує. Зокрема, в Законі України "Про освіту" сказано, що кошти закладів освіти та науки, які повністю або частково фінансуються з бюджету, одержані від здійснення або на здійснення діяльності, передбаченої їх статутними документами, не оподатковуються. Фактично в Україні не оподатковуються лише кошти, одержані від здійснення основної діяльності, а кошти, одержані закладами освіти іншим легальним чином, незалежно від їх подальшого застосування, оподатковуються на загальних підставах, що суперечить світовій практиці законодавства про неприбуткову організацію та зменшує величину додаткових надходжень в освіту.

Не виконується положення про визначення обсягу середньої заробітної плати педагогічним працівникам в обсязі, не нижчому від середньої заробітної плати в промисловості країни, інші положення.

Неформальна сторона. Проявляється у різноманітних впливах, що існують при підборі кадрів у складі Міністерства освіти і науки. Більшість працівників міністерства - люди з педагогічною освітою, які слабо орієнтуються в економічних питаннях функціонування галузі. Так, Департамент розвитку дошкільної, загальної середньої та позашкільної освіти займається суто педагогічними аспектами розвитку галузі і не розглядає питання фінансування загальноосвітніх шкіл, їх підпорядкування. Це не дозволяє скласти комплексне уявлення про стан загальноосвітньої школи.

Рис. 1. Структура Міністерства освіти і науки України.

Місцеві органи управління освітою

Частину функцій Міністерство освіти і науки України виконує безпосередньо, а частину покладає на місцеві органи управління освітою.

В Україні не створено спеціальних освітніх територіальних одиниць, як це практикується в деяких країнах світу (навчальні округи, або академії у Франції, шкільні округи в США). Управління освітою відбувається відповідно до адміністративно-територіального поділу країни.

Для розуміння системи управління загальноосвітньою школою на місцевому рівні коротко зупинимось на формальному аспекті розподілу влади в Україні.

Протягом останніх років відбувалася передача більшості закладів середньої освіти з державної до комунальної власності. Тобто такі заклади передаються у власність територіальних громад: громад сіл, селищ, міст і управляються органами місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування, в тому числі управління об’єктами комунальної власності, здійснюється представницькими органами територіальних громад, які називаються радами. Ради обираються населенням відповідної території на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Залежно від типів населених пунктів існують сільські ради (в селах), селищні ради (в селищах міського типу) та міські ради (в містах), а також районні (в адміністративному районі) та обласні (в адміністративній області) ради. Районні та обласні ради представляють спільні інтереси громад сіл, селищ, міст.

Для реалізації своїх рішень сільські, селищні, міські ради створюють виконавчі органи - відділи, управління.

При районних та обласних радах виконавчі органи не створюються. Для реалізації рішень районної та обласної рад в Україні функціонують районна та обласна державні адміністрації. Якщо органи місцевого самоврядування формуються "знизу", то місцеві державні адміністрації -- "зверху". Їх керівники (голови) призначаються на посаду Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.

Відповідно створюється система місцевих органів управління освітою.

Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" управління закладами освіти; їх матеріально-технічне та фінансове забезпечення; контроль за здобуттям неповнолітніми повної загальної середньої освіти; створення при закладах фонду загальнообов’язкового навчання за рахунок коштів місцевого бюджету; забезпечення регулярного обов’язкового підвезення до місця навчання і додому школярів та інші функції покладаються на органи місцевого самоврядування

Оскільки загальноосвітні заклади задовольняють спільні потреби декількох територіальних громад, а сільські, селищні ради та ради багатьох міст не здатні самостійно здійснювати організацію функціонування закладів освіти на своїй території, то вони передають (делегують) названі повноваження районним та обласним радам.

Районні та обласні ради, в свою чергу, делегують свої функції виконавчим органам -- відповідно районній та обласній державним адміністраціям, а в містах Києві та Севастополі -- Київській та Севастопольській міській та районним державним адміністраціям.

Обласний рівень.

Для реалізації державної освітньої політики на рівні області в складі обласної державної адміністрації створюється обласне управління освіти і науки. Таке управління виконує функції, які передані йому обласною радою та функції, надані йому Міністерством освіти і науки України (Рис. 2.). Відповідно обласне управління безпосередньо підзвітне і підконтрольне голові обласної державної адміністрації, а також обласній раді та Міністерству освіти і науки України.

Нормативно завдання обласних управлінь освіти та науки визначаються "Типовим положенням про управління освіти обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації".

Призначення начальника управління.

Керівництво діяльністю управління здійснюється начальником управління, який призначається на посаду і звільняється з посади головою обласної (міської у містах Києві та Севастополі) державної адміністрації за погодженням з Міністерством освіти і науки України. Начальник управління повинен мати вищу педагогічну освіту і стаж керівної роботи в установах освіти не менше 5 років.

Формування штату обласного управління.

Начальник управління має заступників, які пропонуються начальником та призначаються й звільняються з посади головою обласної (міської) державної адміністрації, створює відповідні структурні підрозділи, визначає службові обов’язки працівників управління (рис. 3).

Для вирішення питань, що належать до компетенції управління, може створюватися колегія у складі начальника управління (голови колегії), заступників начальника, інших працівників управління, працівників навчальних закладів та установ освіти. Склад колегії затверджується головою обласної (міської) державної адміністрації за поданням начальника управління.

Управління підзвітне обласній раді. На засіданні обласної ради може заслуховуватися звіт начальника управління про виконання своїх функцій, затверджується бюджет, а отже і обсяги коштів, що виділяються на освіту.

В свою чергу Міністерство освіти може перевіряти роботу обласного управління. У разі визнання Міністерством освіти роботу управління незадовільною, міністр звертається з відповідним вмотивованим поданням до голови місцевої державної адміністрації про звільнення начальника управління. Голова державної адміністрації зобов’язаний розглянути це питання і у місячний термін прийняти рішення та дати обґрунтовану відповідь.

Рис. 2. Управління освітою. на обласному та міському (для міст Києва та Севастополя) рівні.

Районний рівень.

На рівні адміністративного району в складі районних державних адміністрацій утворюються районні відділи освіти. Вони підзвітні і підконтрольні районній раді та обласному управлінню освіти як вищестоящому органу виконавчої влади.

Призначення керуючого управлінням.

Відділ освіти очолює завідуючий, який призначається на посаду і звільняється з посади головою районної, районної у мм. Києві та Севастополі державної адміністрації за погодженням з начальником управління освіти відповідно обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації.

Особа, яка призначається на посаду завідуючого, повинна мати вищу педагогічну освіту і стаж керівної роботи в навчальних закладах не менш як 3 роки.

Формування штату.

Завідуючий відділом освіти може мати заступника, який призначається на посаду і звільняється з посади головою районної, районної у мм. Києві та Севастополі державної адміністрації за поданням завідуючого відділом. Ним же затверджуються і гранична чисельність працівників відділу та видатки на його утримання.

Для організації методичної роботи, підвищення кваліфікації педагогічних працівників при відділі освіти утворюється районний методичний кабінет дошкільної, загальної середньої і позашкільної освіти.

Великі міста, зокрема міста обласного підпорядкування, здатні самостійно виконувати функції щодо організації освіти на своїй території. Для цього при міських радах створюються відділи освіти, як виконавчі органи місцевого самоврядування, що підзвітні радам.

Водночас відділи освіти підзвітні обласним управлінням освіти. Керівники відділів освіти призначаються та звільняються з посади головою ради за погодженням з обласним управлінням освіти.