Інтелектуальний захист розробки

Технічний захист інформації це діяльність, що спрямована на своєчасне виявлення і протидію загрозам безпеці інформації.

Технічний захист інформації має бути організований з урахуванням положень та вимог чинних в Україні законодавчих та нормативних документів, а саме:

Закон України “Про державну таємницю”;

Закон України “Про інформацію”;

Положення про технічний захист інформації в Україні;

ДСТУ 3396.0-96 Захист інформації. Технічний захист інформації. Основні положення.

ДСТУ 3396.1-96 Захист інформації. Технічний захист інформації. Порядок проведення робіт.

ДСТУ 3396.2-97 Захист інформації. Технічний захист інформації. Терміни та визначення.

ДБН А.2.2-2-96 Технічний захист інформації. Загальні вимоги до організації проектування і проектної документації для будівництва.

ДСТУ ІБО/ІЕС 7498-2:2004 “Інформаційні технології. Взаємоз’єднання відкритих систем. Базова еталонна модель. Частина 2. Архітектура захисту інформації-”.

НД ТЗІ 1.1-004-99 “Загальні положення щодо захисту інформації в комп’ютерних системах від несанкціонованого доступу”.

“Общие критерии оценки безопасности инфомационных технологий” (The Common Criteria for Information Technology Security Evaluation / ISO 15408).

“Практические правила управления информационной безопасностью” (Code of practice for Information Security management / ISO 17799).

Заходи щодо технічного захисту інформації ОДС охоплюють такі складові частини проекту:

станційні споруди;

енергоспоруди.

Технічний захист інформації (ТЗІ) має забезпечуватись в усіх режимах функціонування телекомунікаційної системи ОДС, зокрема при проведенні профілактичних та ремонтних робіт, а також при розширенні чи дообладнанні вузлів.

В ОДС повинна здійснюватися обов’язкова реєстрація:

спроб несанкціонованих втручань;

перевірки цілісності засобів захисту інформації.

Основою функціонування системи захисту інформації ОДС є наявність Плану технічного захисту інформації, що повинен включати такі документи:

перелік розпорядчих, організаційно-методичних, нормативних документів з ТЗІ, а також вказівки щодо їхнього застосування;

інструкції про порядок реалізації організаційних, первинних та основних технічних заходів захисту;

інструкції, що встановлюють обов’язки, права та відповідальність обслуговуючого персоналу;

календарний план заходів з ТЗІ.

При реалізації проектних рішень стосовно диспетчеризації ОДС мають бути передбачені такі організаційні заходи:

перевірка обладнання на відповідність вимогам якості ISO, Європейським технічним стандартам і нормам ETSI, рекомендаціям ITU, а також стандартам і нормам, які чинні в Україні;

перевірка наявності сертифікату відповідності системи УкрСЕПРО на технологічне і допоміжне обладнання, а також на вироби та матеріали;

для запобігання несанкціонованого доступу до телекомунікаційного обладнання забезпечення його встановлення в приміщеннях, доступ до яких повинен бути контрольованим, або розміщення обладнання у металевих шафах, оснащених замками;

інформація під час оброблення повинна зберігати цілісність, яка забезпечується захистом від можливих несанкціонованих дій.

Монтажні роботи повинні виконуватись організацією, яка має відповідну ліцензію на виконання цих робіт. Монтажні роботи треба виконувати з дотриманням вимог діючих нормативних документів та інструкцій.

Комплексна система захисту інформації являє собою сукупність організаційних та інженерно-технічних заходів, апаратно-програмних засобів, призначених для забезпечення захисту інформації під час функціонування ОДС. Призначення, завдання комплексної системи захисту інформації та вимоги щодо реалізації цих завдань викладені в томі 7 цього робочого проекту.

Порівняння зі світовими аналогами, переваги перед аналогами

Існує три типи служб. І у всіх є свої сильні і слабкі сторони.

Тип 1. Американо-британська модель

Крім Великобританії і США, ця модель поширена в досить багатьох англомовних країнах (Ірландії, Канаді, Австралії та Нової Зеландії), а також в Японії.

Бригади швидкої допомоги тут ніколи не включають лікарів. На виклики їздять парамедиків - порівнювати їх з українськими фельдшерами некоректно, тому що на відміну від фельдшерів парамедиків не мають права ставити діагноз і вчаться в середньому 6 місяців (фельдшерів навчають близько 4 років). Також на виклики можуть їздити волонтери, які закінчили відповідні курси.

З огляду на кваліфікацію співробітників служби, нескладно зрозуміти, що їх основна мета - надати мінімальну необхідну допомогу і як можна швидше доставити пацієнта в госпіталь. Така модель існує в англомовних країнах вже досить довго - служба парамедиків в її нинішньому вигляді склалася в США ще в 1960-х роках. А ось можливості надання першої допомоги з тих пір значно розширилися. Незважаючи на досить стислі терміни навчання, парамедиків вміють виконувати безліч маніпуляцій. Подача кисню, катетеризація вен, інтубація, промивання шлунка, дефібриляція, плевральний дренаж, системний тромболізис - це далеко не все, на що здатна бригада скоропомощніков в США. Парамедиків навчають таким чином, щоб вони могли надати допомогу людям з гострим захворюванням, травмою, а також оцінити ситуацію в разі масових уражень і швидко провести сортування потерпілих на тих, кому потрібна термінова допомога і тих, хто може почекати. При цьому парамедиків практично не приймають самостійних рішень, діючи за досить однозначним алгоритмам. Таких алгоритмів безліч, але всі вони зводяться до одного з двох ключових підходів. Перший з них називається «хапай і тікай» - в цьому випадку пацієнта транспортують в стаціонар максимально швидко. Стандартна швидкість прибуття в госпіталь - менше 15 хвилин. Другий підхід - «сиди і допоможи» - має на увазі, що парамедиків спочатку надають хворому першу допомогу, а вже після цього везуть в лікарню.

Така система роботи відбивається і на списку показань до госпіталізації командою скоропомощніков. Так як вся допомога на місці зводиться до максимально швидкій доставці в стаціонар після купірування загрожують життю станів, в ряді випадків пацієнтам самим пропонують дістатися до лікарні. Наприклад, хворі на стенокардію в Америці їдуть в клініку на таксі, в той час як Україні такий діагноз має на увазі виклик бригади СМП.

Тип 2. Європейська модель

Європейський тип організації служби СМП називають також франко-німецьким. Крім Європи, він використовується в Ізраїлі. Ця модель, на відміну від попередньої, має на увазі наявність як лікарських, так і парамедицинских бригад. При цьому, однак, в кожній країні є свої нюанси. Наведемо для прикладу французьку модель. Лікар-диспетчер швидкої допомоги, вислухавши пацієнта, приймає рішення, яку машину послати в кожному конкретному випадку. Парамедичних бригад (технічно відносяться до пожежно-рятувальної служби) значно більше, ніж лікарських (400 до 35 в Парижі), і, крім того, швидкість їхнього приїзду вище, ніж у лікарських бригад. Їх мета, як і в американо-британської службі, швидше доставити пацієнта в госпіталь. А ось завдання лікарської команди - забезпечити кваліфіковану медичну допомогу на місці і по дорозі в клініку. У таку бригаду входять лікар, парамедік і медсестра або студент-медик. Всі лікарі швидкої допомоги у Франції - фахівці в області анестезіології та реаніматології.

У Німеччині парамедичні бригади також працюють нарівні з лікарськими, проте керуються дещо іншими принципами. Тут парамедиків за відсутності лікаря не мають права виконувати багато маніпуляції в разі, якщо немає що загрожує життю стану. Таким чином, їх функціонал залежить безпосередньо від стану пацієнта.

В роботі ізраїльської служби швидкої допомоги також є свої нюанси. Бригади діляться на реаніматологічні (з лікарем, парамедиків і водієм), штатні (з фельдшером, парамедиків і водієм) і волонтерські. Останні, як правило, представляють собою водія, іноді з помічником, які закінчили відповідні курси і доставляють в клініку хворих зі свого району. Тобто волонтерські машини доставляють пацієнтів в госпіталь швидше за все - як правило, за 10 хвилин.

Європейська модель має в основі загальний принцип: в разі, коли пацієнту необхідна серйозна допомога на місці, до нього виїжджає лікарська бригада, а коли перша допомога повинна бути мінімальною, на виклик їдуть парамедиків і з максимальною можливою швидкістю везуть пацієнтів в госпіталь. Такий поділ дозволяє оптимізувати ресурси служби і використовувати меншу кількість висококваліфікованих фахівців, викликаючи їх тільки тоді, коли вони і справді потрібні. Слабке місце у моделі лише одне - не завжди можна точно сказати заздалегідь, чи потрібна пацієнту допомогу на місці чи ні, а значить, не виключені і помилки.

Тип 3. Українська модель

Українську модель можна назвати різновидом європейської, досить далеко пішла від «батька». Парамедиків і волонтерів у нас не буває в принципі - їх роль виконують фельдшери і медсестри. Однак, як говорилося вище, фельдшер володіє більш широким функціоналом. По суті, це фахівець, який має право ставити діагноз і приймати рішення про те, як бути з пацієнтом, виходячи зі свого досвіду і знань, а не з однозначних інструкцій на всі випадки життя.

Всього в Україні існує 4 типи медичних бригад. Невідкладні складаються з лікаря і водія і, як правило, прикріплені до районних поліклініках. Під лікарські бригади входить лікар, два фельдшери, санітар і водій. У фельдшерські - два фельдшера, водій і санітар. Є також акушерські бригади, вони складаються з акушера і водія. Такий склад прописаний у відповідних стандартах. У реальному житті нестача кадрів на станціях швидкої допомоги вносить свої корективи: на виклики можуть їздити тільки два фельдшера з водієм або, наприклад, фельдшер і медсестра.

Крім такого типу поділу, існує ще одне - на лінійні і спеціалізовані бригади. Останні виїжджають на більш важкі випадки і складаються з лікарів відповідної кваліфікації: кардіологів, реаніматологів, неврологів, педіатрів, травматологів, неонатологів або інших фахівців.

У новій швидкої, крім іншого, що не буде санітарів - їх змінять водії-санітари і фельдшери-санітари, а кількість лікарських бригад буде істотно скорочено.

Перехід від спеціалізованих бригад до екстрених виглядає кроком в бік американської системи СМП. Однак, позбувшись від мінусів попередньої моделі (наприклад, необхідність викликати дві бригади на один виклик - в разі, якщо лінійна не могла впоратися), нова також народжує побоювання у медиків. Наприклад, відсутність чіткого переліку станів, при яких зобов'язана виїжджати екстрена служба, означає, що в ряді випадків рішення доведеться приймати диспетчеру і не виключені помилки. Крім того, самі постраждалі або їх родичі також не завжди в змозі тверезо оцінити, наскільки терміновою є проблема, що може привести в неправильній оцінці випадку.

Економічна привабливість розробки для просування на ринок, впровадження та реалізації, показники, вартість

Вартість послуги залежить від кількості структурних підрозділів, які необхідно об’єднати та від швидкості передавання даних в мережі. Зменшити витрати на організацію послуги можливо за рахунок організації ліній зв’язку шляхом ущільнення існуючих фізичних ліній зв’язку за погодженням з власником ліній.

Застосування даного варіанту дозволить значно скоротити термін створення мережі, так як використовуються існуючі телекомунікаційні ресурси операторів, а створювана корпоративна мережа є накладеною пакетною мережею на телекомунікаційну транспортну мережу оператора/провайдера телекомунікацій.