ПВНЗ «МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ АКАДЕМІКА ЮРІЯ БУГАЯ»
КАФЕДРА ПРАВА
Реферат
З дисципліни: « Кримінологія»
На тему: « НАПРЯМИ ТА ФОРМИ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА У БОРОТЬБІ ЗІ ЗЛОЧИННІСТЮ»
Виконала : студентка групи П-81
Денисова Тетяна
Перевірила: доц. Карпова Н.Ю.
Київ 2020
ВЕРЕМІЄНКО С. В., старший викладач кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права (Чернігівський національний технологічний університет) ПРОРОЧЕНКО В. В., студент (Чернігівський національний технологічний університет) опублікували наукову статтю віснику № 2 частина 2/2019 на тему НАПРЯМИ ТА ФОРМИ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА У БОРОТЬБІ ЗІ ЗЛОЧИННІСТЮ. Метою статті було визначення основних напрямів та форм міжнародного співробітництва держав у боротьбі зі злочинністю.
Зробивши певний аналіз праць вчених та зробивши дослідження вони визначили, що міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю має міцну історичну основу: задовго до появи самої ідеї міжнародного права держави здійснювали співпрацю з окремих питань протидії злочинності. Відомо, що ще за часів Стародавнього світу та Середньовіччя одним із видів співробітництва стало укладання двосторонніх угод про видачу злочинців. Прийняття Статуту ООН ознаменувало новий етап у розвитку міжнародного співробітництва держав у боротьбі зі злочинністю. Низкою міжнародних документів, зокрема Статутом ООН. Віденською конвенцією про право міжнародних договорів 1969 р., Декларацією про принципи міжнародного права 1970 р. було закріплено один із основних принципів міжнародного права – принцип співробітництва держав, що є нормою jus cogens.
На думку вчених, за своєю суттю міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю є складною системою відносин, що включають узгоджені політику, законодавство, правозастосовну, організаційно-управлінську, інформаційну, науково-дослідну діяльність держав в особі державних органів і посадових осіб, а також діяльність міжнародних організацій із попередження злочинності, боротьби з нею і поводження із правопорушниками. Метою такого співробітництва є, з одного боку, удосконалення міжнародно-правових норм у цій галузі, а з іншого – досягнення узгодженості дій держав в особі їх правоохоронних органів у процесі розслідування кримінальних правопорушень. Міжнародне співробітництво у сфері протидії злочинності реалізується у відповідності до певних напрямів та у визначених формах, але аналіз законодавства та наукових праць свідчить про відсутність єдиного, узгодженого підходу до їх розуміння.
Наступне, що з’ясували вчені це те, що міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю розвивається у трьох напрямах: 1) укладення двосторонніх договорів, у яких держави регламентують питання надання правової допомоги у кримінальних справах, видачі злочинців, передачі засуджених осіб для відбування покарання у державах, громадянами яких вони є; 2) регіональне співробітництво; 3) співробітництво в універсальних міжнародних організаціях (ООН та її спеціалізовані установи, Інтерпол). Однак названі положення, на нашу думку, доцільно визначати як рівні співробітництва – двосторонній, регіональний та глобальний.
Розглядаючи напрями міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю як шляхи його розвитку, як певні течії у цьому розвитку, слід виділяти: – спонукання держав та сприяння в укладанні угод у сфері боротьби з міжнародною злочинністю, включаючи її попередження та поводження з фізичними особами, що порушили норми цих угод; – розробку міжнародних стандартів у галузі попередження злочинності, кримінального переслідування і відбування покарання за скоєння міжнародних злочинів та злочинів міжнародного характеру; – розробку рекомендацій для боротьби національних правоохоронних органів із загальнокримінальними злочинами, інформаційну та консультаційну допомогу державам (з урахуванням того, що кожна держава веде цю боротьбу у рамках суверенітету, у межах своєї території та відповідно до власних соціальних та економічних умов). Враховуючи характер злочинності, напрями міжнародного співробітництва у боротьбі з нею можна класифікувати таким чином: – співробітництво у боротьбі з міжнародними злочинами; – співробітництво у боротьбі зі злочинами міжнародного характеру; – співробітництво у боротьбі із загальнокримінальною злочинністю.
А до рівнів міжнародного співробітництва у розслідуванні злочинів міжнародного характеру вчені віднесли: 1) двостороннє співробітництво між державами, що полягає у взаємодії між центральними (уповноваженими), компетентними органами держав, дипломатичними представництвами, консульськими установами та іншими уповноваженими суб’єктами; 2) співробітництво на регіональному рівні, що відбувається за сприяння міжнародних організацій регіонального рівня. Так, Україна є членом Ради Європи (з 1995 р.), Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) (з 1992 р.). Слід відзначити й взаємодію з Європейським Союзом, Європолом, Організацією американських держав (ОАД), з якими Україна співпрацює на окремих засадах; 3) співробітництво на світовому (глобальному) рівні, що відбувається за сприяння відповідних міжнародних організацій. Йдеться про ООН (членство з 1945 р.) та її спеціалізовані установи, Інтерпол (членство СРСР з 1990 р., України – з 1992 р.) та ін. Щодо поняття форми, то за загальним визначенням: формою є обриси, контури, зовнішні межі предмета, що визначають його зовнішній вигляд; зовнішній вияв явища, пов’язаний з його сутністю, змістом; спосіб існування змісту, його внутрішня структура, організація. Перш за все зазначимо, що форми міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю надзвичайно різноманітні, однак усі вони зводяться до двох видів: – укладання міжнародних угод (про правову допомогу у кримінальних та інших справах, конвенції щодо боротьби з окремими злочинами міжнародного характеру тощо); – створення відповідних міжнародних організацій (спеціально створені для протидії міжнародній злочинності – Інтерпол або організації загальної компетенції, для яких боротьба зі злочинністю є одним з напрямів роботи –ООН, ОБСЄ, Рада Європи та ін.). Така класифікація відповідає уявленню про те, що співробітництво держав взагалі реалізується у двох формах: договірно-правовій (конвенційній) та інституційній (у рамках міжнародних організацій). Так, найбільш поширеними формами міжнародного співробітництва у сфері боротьби зі злочинністю є: – надання взаємної правової допомоги у кримінальних справах, що являє собою врегульовану нормами міжнародного і національного права узгоджену діяльність різних держав із захисту інтересів особи, суспільства і держави; – видача фізичних осіб, які скоїли злочини, для притягнення їх до кримінальної відповідальності або виконання вироку; – передача засуджених до позбавлення волі для подальшого відбування покарання у державі їхнього громадянства або постійного місця проживання; – обмін оперативною, правовою або іншою інформацією; – виконання доручень з міжнародного розслідування; – забезпечення прав і свобод громадян певної держави під час здійснення кримінального правосуддя в іншій державі; – підготовка кадрів, обмін досвідом роботи правоохоронних органів різних держав у боротьбі з міжнародною злочинністю; – надання експертних та консультативних послуг, спеціальних науково-технічних засобів та здійснення іншої матеріально-технічної допомоги; – спільне вивчення проблем злочинності та боротьби з нею, прогнозування та програмування цієї діяльності; участь в офіційних заходах (конгресах, нарадах) та науково-технічних конференціях (семінарах, симпозіумах), що обговорюють проблеми міжнародного співробітництва у попередженні злочинності.
Проаналізувавши все вище викладене автори статті зробили висновок, що вирішення Україною важливих соціально-економічних, політичних та інших завдань практично неможливе без її участі в міжнародному співробітництві в боротьбі зі злочинністю, в діяльності міжнародних правоохоронних організацій. Удосконалення механізмів взаємодії правоохоронних органів різних держав, чітке правове регулювання й ефективне застосування традиційних форм міжнародного співробітництва, пошук нових форм та напрямів співпраці є вагомою запорукою успішного вирішення багатьох проблем не лише зовнішньополітичного, зовнішньоекономічного, а й внутрішнього характеру. При цьому слід розмежовувати поняття «напрями» та «форма» міжнародного співробітництва, оскільки під напрямом розуміється спрямованість, шлях розвитку, пріоритет, тоді як форми співробітництва – це конкретні заходи, які сторони визначають у договорах і зобов’язуються спільно здійснювати у відповідності до напрямів співпраці.
Використані джерела
1. Статут ООН: прийнятий 26.06.1945. URL: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/ main.cgi?nreg=995_010.
2. Віденська конвенція про право міжнародних договорів: прийнята 23.05.1969; ратифікована Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 14.04.1986 із застереженнями і заявою. Україна у міжнародно-правових відносинах : зб. докум. (укр. та рос. мовами). Київ. 1996. Кн. 1: Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога. С. 19–57.
3. Декларация о принципах международного права, касающихся дружественных отношений и сотрудничества между государствами в соответствии с Уставом Организации Объединённых Наций: принятая Резолюцией 2625 (XXV) на 1883-ем пленарном заседании ГА ООН 24.10.1970. URL: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_569.
4. Кримінально-процесуальний кодекс України від 13.04.2012 № 4651-VI. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17.
5. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і гол. ред. Т.В. Бусел. Ірпінь-Перун, 2002. 1440 с.
6. Тимченко Л.Д. Международное право : учебник для юридических специальностей вузов МВД. Харьков : Консум, 1999. 528 с.
7. Галенская Л.Н. Международная борьба с преступностью. Москва : Междунар. отношения, 1972. 168 с.
8. Джужа О.М., Іванов Ю.Ф. Роль міжнародних організацій у боротьбі зі злочинністю. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. 2003. № 5. 67 с.
9. Антонюк А.Б. Процесуальні засади міжнародного співробітництва у розслідуванні кримінальних правопорушень : дис… канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність». Ірпінь, 2016. 220 с.
10. Супрун Т.М. Міжнародне співробітництво у боротьбі з корупцією. Порівняльно-аналітичне право. 2016. № 5. С. 335–337. URL: http://pap.in.ua/5_2016/101.pdf.
11. Чорноус. Ю.М. Міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю. Право та державне правління. 2013. № 4. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgibin/irbis_nbuv/cgiirbis_64. exe?C21COM=2&.
12. Грянка Г.В. Питання міжнародного співробітництва у розслідуванні злочинів міжнародного характеру. Вісник Асоціації кримінального права України. 2018. № 1 (10). URL: http://nauka.nlu.edu.ua/wp-content/uploads/2018/07/14_Hrianka.pdf.
13. Пронюк Н.В. Сучасне міжнародне право : навчальний посібник. Київ : КНТ, 2008. 344 с.