СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ |
131 |
|
|
-пошуку і активного впровадження інновацій різних типів для за- безпечення досягнення бажаних параметрів діяльності;
-визначення сфер діяльності, де підприємство є конкурентоспро- можним та розробка заходів щодо забезпечення або підвищення конку- рентоспроможності підприємства загалом;
-перерозподілу ресурсів за напрямами діяльності (як неперспекти- вних, так і тих, де підприємство є конкурентоспроможним);
-вибір розмаху диверсифікації щодо напрямків діяльності вирі- шення питань (проблем) злиття, поглинання, реструктуризації або лік- відації окремих бізнес-підрозділів з метою досягнення синергетичного ефекту.
Рішення щодо заповнення, компенсації, ліквідації стратегічної про- галини конкретного підприємства, які й складають зміст його стратегі- чного набору, приймаються на основі аналізу та оцінки відповідей, отриманих на наступні запитання, що стосуються як традиційних, так і перспективних для освоєння підприємством сфер його бізнесу:
1.Чи є певні «прогалини» в асортименті, які потрібно заповнити?
2.Чи треба скорочувати асортимент?
3.Чи є на ринку які-небудь ніші, на яких варто сконцентрувати ува- гу та зусилля?
4.Чи можливо покращити дизайн товарів або послуг, щоб зробити їх більш привабливими для споживачів?
5.Наскільки товари або послуги вище/нижче за рівнем конкуренто- спроможності порівняно з підприємствами, що входять до однієї стра- тегічної групи?
6.Як ми можемо підвищити привабливість товару за рахунок упа- ковки та системи формування попиту та стимулювання збуту?
7.Що конкретно ми маємо зробити для створення нового, ефектив- ного та перспективного напрямку діяльності (бізнесу) та збільшення лояльності покупців до нашого підприємства?
8.Якою має бути наша цінова стратегія (в тому числі система зни- жок) порівняно з конкурентами?
9.Яким є рівень нашого аналізу витрат і їх потенціального зниження?
10.Яким є рівень впливу матеріально-технічних ресурсів на рівень
конкурентоспроможності та яких заходів можна вжити з покращення постачання матеріально-технічними ресурсами?
Необхідно зазначити, що, з одного боку, вказані запитання не виче- рпують і не висвітлюють усіх аспектів діяльності та розвитку підпри- ємства, а також його управління, спрямованого на заповнення стратегі- чної прогалини. А з іншого, тільки комплексне вирішення проблем, пов’язаних із вказаними питаннями, що висвітлюють функціонування та розвиток підприємства, і які стосуються, зокрема, визначення мож-
132 В. Л. Дикань, В.О. Зубенко, О.В. Маковоз, І.В. Токмакова, О.В. Шраменко
ливостей і напрямів зміцнення його потенціалу, становища на ринку, зміни профілю діяльності тощо, може забезпечити заповнення (ліквіда- цію) стратегічної прогалини. Таке комплексне вирішення вказаних проблем можливе лише за рахунок розробки обґрунтованих взаємо- пов’язаних стратегій, тобто стратегічного набору, який фактично є су- купністю стратегічних рішень щодо заповнення, компенсації, ліквідації стратегічної прогалини.
6.2.Формування ефективного стратегічного набору
Згідно з визначенням стратегічного набору, його формування здійс- нюється в наступній послідовності:
•за кожним окремим конкретним бізнесом підприємства розробля- ється окрема бізнес-стратегія;
•сукупність усіх бізнес-стратегій складає основний «стратегічний бізнес-блок», так звану провідну підсистему корпоративної стратегії підприємства;
•за кожним великим спеціалізованим видом (сферою) діяльності із функціонального забезпечення, що у структурі підприємства теж є від- носно відособленим елементом, розробляється своя стратегія (функціо- нальна);
•сукупність стратегій функціональних видів (сфер) діяльності складає допоміжний стратегічний блок, так звану підсистему корпора- тивної стратегії, що забезпечує;
•на основі провідної та забезпечувальної підсистем виробляється своя стратегія, яка є їх системним з’єднанням і являє загальну корпора- тивну стратегію підприємства.
Тобто, процес побудови стратегічного набору — це діяльність, яка здійснюється на всіх рівнях ієрархії управління підприємством — загаль- нокорпоративному, бізнес-рівні, забезпечувальному (підтримки).
Щоб забезпечити зв’язок між стратегіями різних рівнів використо- вують декомпонування (розклад складного явища на складові цього явища).
Декомпонування стратегії підприємства — це розподіл цілей
підприємства і стратегічних функцій по їх досягненню на складові цих цілей і функцій.
Тобто корпоративні місія і цілі та корпоративні функції по їх досяг- ненню повинні бути розподілені по кожному рівню управління, дове- дені до кожного оперативного виконавця, кожного працівника. Місії,
СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ |
133 |
|
|
цілі та стратегії за всіма рівнями повинні бути взаємопов’язані і взає- мообумовлені.
Декомпозиція стратегії підприємства повинна тривати доти, доки стратегічні завдання на останньому рівні декомпозиції не стануть від- повідати, двом ознакам:
—виконання кожного із стратегічних завдань можна доручити окремому стратегічному підрозділу;
—міру виконання кожного стратегічного завдання можна визначи- ти за допомогою певного показника.
Можна виділити наступні основні підходи декомпоновки стратегії підприємства як певного «стратегічного набору»:
1)як системи функціональних стратегій (декомпоновка, в основі
якої лежить принцип представлення стратегії як комплексу стратегій основних функціональних напрямків діяльності підприємства);
2)первинного виділення провідної ключової стратегії-підсистеми (наприклад, продуктово-ринкової) з наступною побудовою на її основі всіх стратегій-підсистем, а також корпоративної стратегії як системи в цілому;
3)як системи стратегій окремих бізнесів підприємства (декомпоно- вка, в основі якої лежить принцип представлення підприємства як сис- теми його бізнесів і, відповідно, його стратегії як системи стратегій цих бізнесів);
4)ресурсний підхід;
5)на основі виділення стратегій основних елементів так званої «ключової компетенції» підприємства.
Оскільки формування стратегії підприємства здійснюється на основі дотримання принципу багатоаспектності (комплексності) її розробки, для забезпечення визначення і вибору ефективних альтернатив «страте- гічного набору» підприємства один підхід декомпонування його страте- гії практично завжди доповнюють іншим.
В Україні ж, порівняно зі всіма іншими концепціями декомпонуван- ня стратегії підприємства, найбільш відомим і застосовуваним є функ- ціональний підхід. Хоча за критерієм кінцевої ефективності функціона- льний підхід має певні внутрішні обмеження і повинен, як уже було зазначено, доповнюватися іншими підходами.
З функціональної точки зору, економічна стратегія підприємства — це сукупність конкретних (визначених специфікою діяльності конкрет- ного підприємства) елементарних функціональних взаємопов’язаних і взаємообумовлених стратегій (функціональних складових стратегії під- приємства), об’єднаних єдиною глобальною метою — створенням і під- тримкою високого рівня конкурентної переваги підприємства в довго- строковому періоді. Тобто економічна стратегія підприємства — це
134 В. Л. Дикань, В.О. Зубенко, О.В. Маковоз, І.В. Токмакова, О.В. Шраменко
функціональна система підприємства забезпечення його конкурентної переваги на перспективу.
Відтак, декомпозиція стратегії підприємства залежить від функціо-
нальних аспектів комплексної господарської діяльності конкретного підприємства. Зокрема, можна виділити і такий склад конфігурацію функціональних стратегій в стратегічному наборі підприємства: марке- тингова, виробнича, фінансова стратегія, стратегія НДДКР, стратегія управління персоналом.
Структурування стратегії починають відразу після формулювання, оскільки ця робота є важливим етапом її розроблення й обґрунтування.
При цьому необхідно остерігатися спрощеного буденного розуміння декомпонування як розподілу стратегії на складові та їх подальшої кон- кретизації до рівня виробничих поточних завдань.
Декомпонування має відбуватися з урахуванням таких методологіч-
них вимог:
а)правильний і обґрунтований вибір критерію декомпонування, який має бути підпорядкований усвідомленій меті;
б)врахування і використання при декомпонуванні головних особли- востей загальної стратегії підприємства (ключові фактори успіху, здат- ність до синергії тощо);
в)ставлення до декомпонування стратегії як до інструмента опера- тивного реагування, передбачуваної дії на зміни у конкретному середо- вищі;
г) орієнтація на отримання внаслідок декомпонування нових якос- тей, характеристик підприємства.
У процесі декомпонування важливо забезпечити бачення діалектич- ної єдності цілого і його частин, їх взаємодії.
При формуванні стратегічного набору, слід пам’ятати, що не може бути двох ідентичних стратегічних наборів, якими керуються підпри- ємства, навіть якщо вони належать до однієї й тієї самої галузі. Це по- яснюється умовами функціонування кожного з підприємств: особливо-
стями адаптації внутрішнього середовища до вимог зовнішнього оточення, а також ступенем активності впливу керівництва на форму- вання середовища функціонування організації взагалі. Немає двох од- накових підприємств, тому не може бути двох однакових стратегічних наборів.
Щоб створити ефективний стратегічний набір, кожну з його складо- вих потрібно формулювати із залученням тих фахівців, які знаходяться у тих підсистемах і підрозділах, що будуть розвиватися на основі обра- них стратегій.
Детальний розподіл відповідальності за розробку стратегій на різ-
них рівнях між керівниками корпорації наведено в таблиці 6.1.
СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ |
135 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Таблиця 6.1 |
РОЗПОДІЛ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА РОЗРОБКУ СТРАТЕГІЧНОГО НАБОРУ |
||||||||
|
|
|
|
|
|
|||
Рівень стратегії |
Відповідальна особа |
|
|
Заходи |
|
|||
|
|
|
|
|||||
Корпоративна |
Корпоративне |
ке- |
— створює господарський портфель стру- |
|||||
стратегія |
рівництво |
|
|
ктурних підрозділів корпорації і управляє |
||||
|
|
|
|
|
ним; |
|
|
|
|
|
|
|
|
— |
концентрує зусилля, спрямовані на по- |
||
|
|
|
|
|
ліпшення роботи у всіх сферах діяльності |
|||
|
|
|
|
|
підприємства; |
|
|
|
|
|
|
|
|
— |
виконує пошук шляхів одержання си- |
||
|
|
|
|
|
нергетичного |
ефекту серед |
споріднених |
|
|
|
|
|
|
господарських |
підрозділів і |
перетворює |
|
|
|
|
|
|
його в конкурентну перевагу; |
|
||
|
|
|
|
|
— |
встановлює і ранжує привабливість ін- |
||
|
|
|
|
|
вестування в різні сфери діяльності з ме- |
|||
|
|
|
|
|
тою розподілу засобів у найбільш перспе- |
|||
|
|
|
|
|
ктивні напрямки |
|
||
Ділова стратегія |
Генеральний |
дире- |
— встановлює і зміцнює довгострокову і |
|||||
|
ктор |
підприємства |
конкуренто-спроможну позицію підпри- |
|||||
|
(керівники |
підроз- |
ємства на ринку; |
|
||||
|
ділів) |
|
|
|
— |
формує механізм реагування на зміни в |
||
|
|
|
|
|
зовнішньому середовищі; |
|
||
|
|
|
|
|
— |
координує дії функціональних підроз- |
||
|
|
|
|
|
ділів; |
|
|
|
|
|
|
|
|
— |
вирішує конкретні стратегічні пробле- |
||
|
|
|
|
|
ми, актуальні в даний момент |
|
||
Функціональна |
Керівник підрозді- |
— |
підвищує |
конкурентоспроможність |
||||
стратегія |
лу всередині |
під- |
підприємства; |
|
|
|||
|
приємства |
(керів- |
— |
підтримує ділову стратегію і досягнен- |
||||
|
ники |
середньої |
ня цілей підрозділу: |
|
||||
|
ланки) |
|
|
— |
розглядає пропозиції і координує дії |
|||
|
|
|
|
|
менеджерів на місцях |
|
||
Операційна стра- |
Менеджери з виро- |
— управляють ключовими організаційни- |
||||||
тегія |
бництва, територі- |
ми ланками і вирішенням щоденних опе- |
||||||
|
альні |
керуючі та |
раційних завдань, що мають стратегічну |
|||||
|
менеджери |
|
ниж- |
важливість (наприклад, рекламні кампанії, |
||||
|
ньої |
ланки |
управ- |
закупівля сировини, управління запасами, |
||||
|
ління |
|
|
|
капітальний чи профілактичний ремонт |
|||
|
|
|
|
|
тощо) |
|
|
|
У такий спосіб забезпечується ефективна координація різноспрямова- них стратегій стратегічного набору та виконання дій, що зумовлені страте- гічними планами, розробленими для реалізації стратегічного набору.
Таким чином, обґрунтованим вважається той стратегічний набір, що є правильним для даного підприємства і якого можна досягти за допо-
могою наявного потенціалу та певних зусиль щодо його трансформації для забезпечення конкурентоспроможного рівня в довгостроковій пер- спективі.