Лідерство є одним з ключових факторів, від яких залежить успішне функціонування трудового коллективу. Ефективні лідери мають найбільший в групі авторитет і впливають на діяльність соціальної групи і досягнення поставлених цілей. Знання природи лідерства дозволяють розуміти особливості впливу, успіху в управлінській діяльності. Ефективне керівництво пов’язане не лише з владою і формальними правами, а з особистим авторитетом керівника.
План викладу матеріалу:
3.1. Лідерство і керівництво: сутність і специфіка
3.2. Поняття лідера, теорії лідерства
3.3. Керівник: сутність, види.
3.4. Значення теорії Х- Y Д. Мак-Грегора в лідерстві
3.5. Особливості лідерства та керівництва в морських екіпажах
Аналізуючи процеси групової динаміки, потрібно зазначити, що влада і вплив є необхідними для успішної діяльності колективу. Керівництво і лідерство пов’язані з механізмами інтеграції, владою і впливом, які направлені на досягнення групової згуртованості і максимального ефекту групової діяльності.
Перш за все нам необхідно визначити поняття лідерство і керівництво, лідер і керівник. А для динаміки малих груп принципово важливо розрізняти лідера і керівника, незважаючи на те, що між ними є певна схожість.
Керівництво – це управлінський феномен, коли індивід чи колективний субʼєкт управління з певним наміром впливає на інших людей з метою структурування дій та відносин в групі чи організації. Можливість впливу відбувається через застосування повноважень, сили і примусу, тиск.
Лідерство – соціально-психологічний процес в колективі чи групі, побудований на впливі особистого авторитету людини на поведінку їх членів, який сприяє досягненню групових цілей в оптимальні терміни з оптимальним ефектом сили і примусу. Даний феномен можливий через вплив без використання силових методів. П.Друкер відзначав, що лідерство – це здатність підняти бачення людини на більшу висоту, підняти її ефективність до більш високих стандартів.
Лідерство і керівництво – це процеси, як мають багато спільного. Вони забезпечують управління групою, організацію діяльності членів групи з метою досягнення максимального ефекту спільної діяльності; виступають персоніфікованими формами соціального контролю. Вони подібні за цільовими функціями: стимулюють групову діяльність; націлюють малу групу на виконання певних завдань; забезпечують засоби досягнення (вирішення) цих завдань.
Формальні і неформальні відносини, які виникають в організації, пов’язані з лідерством і керівництвом. Тому є багато відмінностей, що визначають особливості появи і функціонування даних феноменів.
Основні відмінності між лідерством і керівництвом
Керівництво |
Лідерство |
Може бути тільки у формальних групах |
Може бути у формальних і неформальних групах |
Є елементом макросередовища (мала група в більш широкій соціальній системі |
Є елементом мікросередовища, тобто сфера діяльності лідера – це лише дана мала група |
Наділений офіційними правами і обов’язками |
Може офіційно не мати прав і обов’язків |
Володіє певною і регламентованою системою санкцій відносно групи |
Може використовувати лише засоби особистого впливу |
Є стабільним, вибирається чи задається ззовні і виникає цілеспрямовано під контролем соціальної структури |
Виникає стихійно в результаті внутрішніх процесів в малій групі, залежить від настроїв і характеру ситуації |
Здійснює регуляцію офіційних відносин групи, організації в цілому |
Здійснює регуляцію міжособистісних відносин в групі |
Процес прийняття рішення більш складний, враховуючи зовнішні обставини, законодавство тощо |
Прийняття рішень менш складне, оскільки рішення приймаються щодо групи і стосуються лише групової діяльності |
Несе юридичну відповідальність |
Несе моральну відповідальність |
Враховуючи зазначені відмінності, феномен лідерства викликає особливий інтерес дослідників психології групи, тому що дозволяє зрозуміти причини появи лідерів в групах і визначити специфіку їх діяльності.
Ефективне управління передбачає поєднання даних феноменів в одній людині, яка готова виконувати одночасно роль керівника і лідера. І тоді людина стає впливовою і займає статус лідера в групі, одночасно виступаючи її керівником. Але на практиці так буває не завжди, тому що керівник має визнаватися в якості лідера.
Лідер – це найавторитетніша в групі особистість, за якою всі інші члени групи визнають право приймати відповідальні рішення в значимих для групи ситуаціях. Існує кілька підходів до пояснення походження лідерства.
Теорія рис (підхід з урахуванням особистісних якостей) пов’язує появу лідера з наявністю у нього рис, за якими він виділяється в групі. Лідери мають певний набір рис, розвиток яких сприяє зростанню їх ефективності. Особлива увага відводиться вродженим якостям лідера, тобто лідерами не стають, ними народжуються, і навчити людину бути лідером не можливо. У рамках даного підходу було розроблено декілька теорій, які виявляли універсальні риси особистості необхідні для лідерства. Однак всі вони пропонують абсолютно різний набір рис, і сходяться у відношенні наступних характеристик:
– інтелект вище середнього, але не «геніальний»;
– ініціатива, самостійність і винахідливість;
– впевненість в собі, високий рівень прагнень, висока, при цьому диференційована самооцінка, а саме знання різних сторін своєї особистості, а не просто любов до себе в цілому;
– надійність і відповідальність;
– комунікабельність, тобто досягнення взаєморозуміння з членами групи
– фактор гелікоптера, а саме, здатність «підніматися» над частковостями ситуації і «бачити» її цілісно (у більш широкому контексті «тут і зараз», а також з елементами прогнозування, прорахунку ймовірностей розвитку подій у майбутньому і т. п. ).
Дана теорія отримала багато критики, адже людина не стає винятковою завдяки наявності перерахованих рис і на практиці ефективні лідери не завжди їх демонстрували. Крім того особистісні якості мають співвідноситися з особистісними якостями членів групи, змістом їх діяльності тощо. В цілому, теорія рис встановила взаємозв’язок між ефективністю лідера і конкретними рисами, якостями особистості.
Поведінковий (біхевіористський) підхід сконцентрував увагу на поведінці лідера. За даним підходом визнання лідера залежить від його манери поведінки і відносин, які сформувалися у нього з підлеглими. В діяльності групи це вплине для лідера на вибір стилю взаємодій і направленості в організації діяльності групи. Представники даної теорії направили всі зусилля на пошук оптимального стилю лідера. Недоліком даної теорії є виокремлення необхідності одного стилю, який буде найбільш ефективним. Часто ефективність стилю лідера залежить від ситуації, в якій знаходиться група, і соціальних змін, що відбуваються всередині та зовні неї. Тому виникли передумови для появи наступної теорії. Дана теорія сприяла розробці загальних моделей поведінки лідера з підлеглими, які будуть стимулювати їх до ефективної діяльності.
Ситуаційна теорія лідерства відзначає, що лідерство є продуктом ситуації, що склалася. Вибір стилю поведінки лідера залежить від ситуації, а сам лідер вміє поводитися по різному за різних обставин. Вирішальну роль в становленні лідера відіграють ситуативні фактори, зокрема вимоги зовнішнього середовища, особистісні характеристики підлеглих, особливості задач, які потрібно вирішити. Відповідно, в різних ситуаціях різні члени групи можуть стати лідерами; ймовірність того, чи стане конкретний член групи лідером, залежить від того, чи потрапить колись дана група в ситуацію, за якої важливими і необхідними виявляться якості (особисті чи ділові) цієї людини. Ситуативна теорія лідерства підкреслює відносність рис, характерних для лідера, і передбачає, що різні обставини можуть сформулювати вимоги до різних лідерів.
Для того, аби запобігти можливим запереченням, ніби теорія розглядає особистість лідера як маріонетку, американський вчений Е.Хартлі запропонував модифікацію цієї теорії. По-перше, якщо людина стає лідером в одній ситуації, то не виключено, що вона стане ним в іншій. По-друге, в результаті стереотипного сприйняття лідери в одній ситуації розглядаються групою як «лідери взагалі». По-третє, ставши лідером в певній ситуації, людина здобуває авторитет, який сприяє обранню її лідером наступного разу. По-четверте, лідером частіше обирають людину, яка має мотивацію для досягнення даного статусу.
Ситуативні теорії, виявивши взаємозв’язок між характером ситуації та проявами лідерства, допомогли довести хибність ідеї про існування універсального набору лідерських якостей. Але виключно ситуативний підхід у поясненні лідерства є неправильним. Ситуація лише створює можливість для появи потенційного лідера, яка не обов’язково буде реалізованою.
За Р.Лайкертом існує лише два види лідерів. Лідер, орієнтований на завдання – буде успішним в дуже сприятливих чи, навпаки, в дуже несприятливих для групи умовах; хвилюється щоб робота була зроблена добре. Лідер, орієнтований на людей – більш успішний в помірно сприятливих для групи умовах і цікавиться переважно, які почуття і взаємовідносини виникають в середовищі працівників.
Двохмірна модель поведінки лідерів визначає залежність від структури і уваги до підлеглих. Враховуючи структуру, лідер організовує і координує діяльність групи і відносини з нею. Увага до людей проявляється в поведінці, побудованій на взаємній довірі, взаєморозумінні, залученню до прийняття рішень.
Системна теорія, в якій лідерство пов’язане з груповою динамікою, міжособистісними відносинами і визнається внесок у лідерство і особистих рис, і ситуацій Власне феномен лідерства аналізують як продукт спільної групової діяльності при розвʼязанні конкретного завдання, коли індивіди мають змогу виявити свою здатність організувати групу на розв'язання групової проблеми. Отже, спільна діяльність (актуальність мети, широта завдань, різноманітність умов для їх розв'язання та ін.) сприяє виникненню і формуванню лідерства, появі конкретного лідера. Лідеру необхідно підтримувати динамічну рівновагу в групі, створювати умови для самоорганізації людей, реалізовувати найбільш успішні стратегічні плани.
Тому при аналізі конкретних груп необхідно враховувати характер діяльності, яку виконує група, умови цієї діяльності, особливості складу групи (включаючи особистісні риси її учасників) і характеристики групи як цілого – рівень її згуртованості, стадію розвитку та ін. Головна вимога до лідера – гнучкість, тобто уміння вдало використовувати певні стилі лідерства за певних обставин. З одного боку, такий підхід дозволив виділити різні типи лідерства, наприклад: лідер-натхненник (пропонує програму дій); лідер-виконавець (організовує роботу групи по вже існуючій «програмі»); лідер-ерудит (є носієм важливої для групи інформації); лідер-генератор емоційного настрою та ін. З іншого боку, тип лідерства, який знадобиться групі, залежить від діяльності групи, а хто саме з членів групи стане лідером – від усіх перерахованих вище характеристик.
У межах нормативної моделі В.Врумом та Ф.Йеттоном були виокремленні п’ять стилів лідерства. Перший – лідер самостійно приймає рішення, керуючись наявною тільки у нього інформацією; другий – рішення також приймаються одноосібно, але вже після аналізу інформації, наданої членами групи; третій – рішення приймаються без створення проблемної групи, але після консультації з кожним членом групи; четвертий – лідер консультується з групою, але може і не враховувати точку зору підлеглих; п’ятий – «повна участь», коли лідер ставить перед групою проблему, а рішення приймаються на основі спільного обговорення альтернативних варіантів. Модель Врума-Йеттона підкреслює, що універсальний метод впливу на підлеглих відсутній, а вибір стилю залежить від багатьох ситуаційних чинників.
Психоаналітики виділили десять типів лідерства:
1. «Соверен» або «патріархальний повелитель», тобто лідер в образі суворого, але улюбленого батька, він здатний придушити або витіснити негативні емоції і вселити людям впевненість у собі, його висувають на основі любові і поваги, його шанують.
2. «Ватажок», в якому люди бачать вираз, концентрацію своїх бажань, які відповідають певним груповим стандартам. Особистість ватажка – носій цих стандартів, його намагаються наслідувати у групі.
3. «Тиран» стає лідером, тому що вселяє оточуючим відчуття покори і несвідомого страху, його вважають найсильнішим. Лідер-тиран - домінуюча, авторитарна особистість, його зазвичай бояться і підпорядковуються йому.
4. «Організатор» виступає для членів групи як сила для підтримки «Я-концепції» і задоволення потреби кожного, знімає відчуття провини і тривоги. Такий лідер обʼєднує людей, його поважають.
5. «Спокусник» стає лідером, граючи на слабкостях інших. Він виступає в ролі «магічної сили», даючи вихід назовні пригніченим емоціям інших людей, запобігає конфліктам, знімає напругу. Такого лідера обожнюють і часто не помічають всіх його недоліків.
6. «Герой» жертвує собою заради інших, такий тип проявляється особливо в ситуації групового протесту – завдяки його хоробрості інші орієнтуються на нього, бачать у ньому стандарт справедливості. Лідер-герой захоплює і веде за собою людей.
7. «Поганий приклад» виступає джерелом заразливості для безконфліктної особистості, емоційно заражає інших.
8. «Кумир» вабить, притягає, позитивно заражає оточення, його люблять, обожнюють і ідеалізують.
9. «Вигнанець (ізгой)», до якого вся група висловлює ворожість. Такий лідер може бути тимчасовим вигнанцем, з ним будуть підтримувати спілкування, але поводитися відчужено і стримано.
10.«Жертвенна вівця (козел відпущення)» може слугувати мішенню для агресивної поведінки з боку групи. За певних обставин лідер, який приймав неправильні рішення, здійснював неефективне управління групою, може звинувачуватися групою і буде відсторонений.