Тема 1
Сутність, принципи й роль страхування
1.1. Необхідність і форми страхового захисту.
1.2. Функції страхування.
1.3. Принципи страхування.
1.4 . Роль страхування в ринковій економіці.
Страхування як економічна категорія є невід’ємною складовою суспільного життя й ринкової економіки. Західні дослідники наголошують, що термін «страхування» має латинське походження та в перекладі означає «безтурботний». Англійська назва цього терміна – «іnsurance» – дослівно означає «убезпечення». Зміст цієї категорії також пов’язують зі словом «страх». Людина відчуває страх втрати всіх набутих цінностей або життя й здоров’я, а тому об’єктивним є її прагнення захистити себе, своє майно від впливу різноманітних ризиків.
Створена людством матеріально-технічна база за певних обставин стає зоною підвищеної небезпеки як для життя, здоров’я, так і для діяльності. На сьогодні поряд зі збитками від стихійних лих не меншої шкоди завдають людству дорожньо-транспортні пригоди, авіакатастрофи, морські пригоди, соціальні та криміногенні явища.
Історичний розвиток суспільства свідчить про те, що все людське буття пов’язане з непередбачуваними обставинами, що призводять до знищення майна, загибелі людей або шкодять здоров’ю. Ще за часів існування Шумерського царства (близько V тисячоліття до н. е.) люди вбезпечували себе від потенційних торгівельних збитків. У законах вавилонського царя Хаммурапі (XVІІ ст. до н. е.) вже було передбачено укладання страхової угоди між учасниками торгівельного каравану про відповідальність за збитки, яких міг зазнати будь-який його учасник.
Отже, необхідність виникнення страхового захисту зумовлена прагненням людини обмежити матеріальні збитки, пов’язані з певними ризиками. Але з розвитком людської цивілізації кількість таких ризиків збільшується, а тому зростає потреба в страховому захисті.
Страховий захист – економічна категорія, що відображає сукупність розподільчих і перерозподільних відносин, пов’язаних із подоланням та відшкодуванням втрат, що можуть бути спричиненими різними надзвичайними обставинами.
Матеріальним утіленням економічної категорії страхового захисту є страховий фонд – сукупність виділених і зарезервованих запасів матеріальних благ, призначених для страхового захисту. Отже, призначення страхового фонду – не споживання чи накопичення, а відшкодування збитків унаслідок настання страхового випадку. 10
Мета страхового фонду – відновлення ситуації, її стабілізація. Тому значення страхового фонду полягає ще й у тому, що в ньому реалізуються певні економічні відносини процесу виробництва, він є фактором стабілізації економіки, сприяє економічному прогресу суспільства як джерело інвестицій в економіку.
До основних принципів функціонування страхового фонду належать:
– комплексність (оптимальність, достатність);
– різноманітність організаційних форм;
– урахування специфіки галузей економіки й суб’єктів власності;
– державне регулювання.
У суспільній практиці поширені три основні організаційні форми функціонування страхового фонду :
1) централізовані резерви держави, утворені із загальнодержавних ресурсів. Їх основне призначення – відшкодування збитків та усунення наслідків стихійних лих і аварій, що спричинили великі розрухи й призвели до значних людських жертв. Резерви формують як у натуральній, так і в грошовій формі. Натуральні – це постійно оновлювані запаси продукції, матеріалів, палива та інших матеріально-технічних ресурсів за визначеною номенклатурою, розміщені на спеціальних базах. Вони є стратегічними запасами держави, що перебувають у підпорядкуванні спеціалізованого відомства – Державного матеріального резерву, створеного при Кабінеті Міністрів України. Грошова форма – це централізовані державні фінансові ресурси, сформовані з коштів державного бюджету, а розпорядником цих коштів є Кабінет Міністрів України. Водночас страхова відповідальність держави обмежена надзвичайними подіями, тому що державні фінанси призначені для забезпечення державних функцій, до яких страхування не належить;
Основні організаційні форми функціонування страхового фонду
2) фонди самострахування, сформовані суб’єктами господарювання. Призначення цих фондів – оперативне подолання тимчасових ускладнень у процесі господарювання.
Перевага самострахування полягає в тому, що воно допомагає оперативно відшкодовувати невеликі збитки. Крім того, не потрібно платити на сторону страхових премій, що повинні не лише відшкодувати збитки, заподіяні страховим випадком, а й покрити витрати з виплати комісії посередникам, утримувати офіс і формувати прибуток страховика;
3) фонд страховика є найбільш універсальною формою страхового захисту, сформованою зі страхових резервів великої кількості учасників (як юридичних, так і фізичних осіб), які виконують роль страхувальників. Такі фонди формують лише в децентралізованому порядку, тобто сплачує кожний учасник страхові внески окремо. Цей фонд має лише грошову форму вираження, а витрачають кошти фонду на конкретну ціль – відшкодування збитків та виплату страхових сум постраждалим страхувальникам. У рамках фонду страховика досягають високої ефективності використання коштів на покриття збитків. Так, збитки розподіляють серед усіх учасників страхування, відбувається перерозподіл коштів, що в результаті приводить до високої маневреності й оборотності коштів.
Економічний зміст страхування полягає в тому, що цей різновид людської діяльності спрямований на захист майнових інтересів юридичних і фізичних осіб, постраждалих унаслідок настання страхових випадків, визначених договором чи страховим законодавством, за допомогою сформованих учасниками страхування страхових фондів.
Економічний інтерес страхувальника полягає в тому, що він більш зацікавлений сплачувати незначні, порівнюючи з можливими втратами, внески (премії) страховикові, який й разі настання страхового випадку для окремого застрахованого відшкодує збитки в повному (хоча частіше не в повному), але завчасно визначеному договором чи законом розмірі. Якщо застрахований ризик не реалізується, витрати страхувальника наберуть форми безповоротних втрат.
У свою чергу, економічний інтерес страховика полягає в тому, що серед узятих на страхування ризиків переважна кількість упродовж короткого періоду не буде реалізованою, що дає можливість страховикові використовувати сплачені страхувальником премії для своїх цілей.
Відповідно до Закону України «Про страхування» страхування – вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян і юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів і доходів від розміщення коштів цих фондів.
Господарський Кодекс України визначає страхування як діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб’єктів
господарювання (страховиків), пов’язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів.
Ознаки категорії страхування:
1. Наявність розподільчих і перерозподільчих відносин.
2. Об’єктивна необхідність попередження й подолання непередбачуваної події та покриття матеріального збитку.
3. Страховий ризик, тобто страхуванню властивий імовірний характер настання події, що завдасть збитку.
4. Надзвичайність події та завданого збитку, що характеризується натуральними та грошовими вимірниками;
5. Формування страхового фонду коштом внесків його учасників.
6. Поєднання індивідуальних і групових страхових інтересів.
7. Солідарна відповідальність всіх страхувальників за втрати.
8. Самоокупність страхової діяльності й отримання прибутку страховиком.
Відповідно до цих ознак страхування можна розглядати з декількох позицій:
Виділяють зазначені нижче функції страхування.
Ризикова – передавання за певну плату страховикові матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, зазначених в договорі страхування. У разі настання страхової події страхувальник пред’являє страховикові вимоги на відшкодування збитків. Чим вища ймовірність настання ризиків, тим вища плата за страхування.
Створення й використання страхових фондів. Страхування можливе лише за наявності в страховика певного капіталу, достатнього для покриття
збитків, заподіяних страхувальникові конкретною страховою подією. Для цього страхові компанії створюють систему страхових резервів, із яких надалі виплачують страхові відшкодування.
Накопичення коштів актуальне лише в разі страхування життя й полягає в нагромаджувальному характері договорів довгострокового страхування. Тобто за певний період часу накопичується страхова сума, виплачувана надалі після дожиття до певного віку або настання певної події з урахуванням інвестиційного доходу.
Превентивна – учасники страхування зацікавлені в зменшенні наслідків страхових подій. Для цього застосовують правову й фінансову превенції:
– до правових превенцій належать передбачені чинним законодавством або договором страхування застереження, що позбавляють страхувальника страхового відшкодування (навмисне пошкодження власного майна або здоров’я, самогубство в разі страхуванні життя).
– до фінансових превенцій належить створення страховими компаніями фонду попереджувальних заходів. Основна мета цих фондів – фінансування заходів із запобігання страховим випадкам.
Інвестиційна функція не належить до основних, але її значущість від цього не зменшується. Ця функція виникає в результаті того, що обсяг зібраних страховиком страхових премій перевищує обсяг здійснених ним страхових виплат і компенсацій. Діяльність страховика, пов’язана з розміщенням та управлінням страховими резервами, є за своїм змістом інвестиційною діяльністю страховика. Способи найкращого, для інтересів страховика розміщення цих грошових засобів – це інвестиційна стратегія страховика. Оскільки власне страхова діяльність не зорієнтована за своєю метою на отримання великих прибутків, його інвестиційна діяльність істотно впливає на механізм утримання страховика в низько-прибуткових видах страхування.
Страхування базується на зазначених нижче принципах:
1. Вільний вибір страхувальником страховика, а страховиком – виду страхування. Стосується лише добровільних видів страхування.
2. Страховий ризик – конкретний страховий випадок (пожежа, стихійне лихо, протиправна дія). Сукупність страхових ризиків становить обсяг страхової відповідальності страховика. Перелік страхових ризиків (випадків) містить в договорі страхування.
3. Відкритість страхування (сумлінність) – страховик і страхувальник зобов’язані повідомляти один одному всю інформацію, щодо об’єкта страхування. Розкриття істотних обставин про об’єкт страхування дозволяє зробити висновок про ступінь ризику, попередні збитки, наявність інших страхових полісів. Надійне страхування можливе лише за умов високого рівня довіри між сторонами.
4. Відшкодування в межах реально заподіяних збитків, тобто страхове відшкодування не повинне приносити страхувальникові прибутку. Страхова сума не може перевищувати фактичної вартості майна. Страхове відшкодування можуть виплачувати в 4 формах:
– перерахуванням грошових коштів на рахунок страхувальника або застрахованого;
– оплатою витрат на ремонт пошкодженого страхового об’єкта;
– заміною знищеного або пошкодженого об’єкта на новий аналогічний;
– відновленням об’єкта страхування.
5. Франшиза – визначена договором страхування частина збитків, що не відшкодовується страховиком в разі страхового випадку. Вона може бути визначена у вигляді певної грошової суми або у відсотках до страхової суми. Завдяки застосуванню франшизи досягають поєднання самострахування з страхуванням.
– як вид економічних відносин із формування та використання страхового фонду для відшкодування збитків;
– як спосіб розподілу ризиків;
– як спосіб задоволення потреб страхувальників;
– як вид бізнесу для отримання прибутку;
– як спосіб покращання матеріального стану засновників та акціонерів;
– як фактор стабілізації економіки.
Типи страхування:
1) некомерційний тип характеризується тим, що тимчасові або постійні союзи страховиків не ставлять перед собою за основну мету отримання прибутку від страхової діяльності;
2) комерційний тип страхування означає, що одна з цілей страхових компаній – отримання прибутку та його розподіл між засновниками таких організацій.
Розрізняють:
– умовну франшизу – звільнення страховика від відшкодування збитку, що не перевищує встановленої договором величини, та його повне покриття, якщо розмір збитку перевищує франшизу;
– безумовну франшизу – звільнення страховика від відшкодування збитку в розмірі франшизи.
У франшизі зацікавлені як страхувальники (франшиза зменшує вартість страхування), так і страхові компанії, оскільки частина ризику залишається на відповідальності страхувальника і він стає більш зацікавлений в збереженні майна, здоров’я і т. д.
6. Суброгація – передавання страхувальником страховикові права на стягнення шкоди з третіх винних осіб у межах суми, що підлягає відшкодуванню.
7. Контрибуція – право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами відповідають перед одним і тим самим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків. Виникає, якщо один і той самий предмет стає об’єктом страхування за декількома договорами або в декількох страхових компаніях. Цей принцип стримує нечесних страхувальників від бажання застрахувати своє майно кілька разів для отримання наживи.
8. Співстрахування q перестрахування. Страховик може, брати на себе відповідальність за ризики в певних розмірах. Ці межі обумовлені наявністю в страховій компанії страхових фондів. Згідно із Законом України «Про страхування», страховик може укладати страховий договір на суму, що не перевищує 10 % статутного капіталу й сформованих страхових і вільних резервів. Якщо ризик перевищує зазначені межі, він повинен бути перестрахованим. Такі обмеження зумовлені інтересами достатньої платоспроможності страхової компанії.
Співстрахування – страхування об’єкта за одним загальним договором декількома страховими компаніями. Водночас у договорі повинні бути визначеними умови, що визначають права й обов’язки кожного страховика.
Перестрахування – страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.
9. Диверсифікація. Можливості диверсифікації, тобто розповсюдження активної діяльності страхової компанії за рамки основного бізнесу, обмежені законодавством багатьох країн світу. Закон України «Про страхування» передбачає, що предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування й фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.