АНОТАЦІЯ
Дипломна робота присвячена вивченню
раритетного компоненту флори Буковинських Карпат. Встановлено таксономічний
склад «червонокнижних» видів регіону, проаналізовано їх систематичну структуру,
еколого-ценотичні особливості, тип життєвої форми, охарактеризовано
природоохоронний статус, наукове значення, особливості поширення,
забезпеченість охороною в регіоні
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ
1.1 Характеристика поняття раритетний компонент флори та його складових
1.2 Характеристика методів охорони раритетного компоненту флори
1.3 Іcторичні аспекти рішення проблеми
РОЗДІЛ II. ОБ’ЄКТ, ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ І ОХОРОНА ПРАЦІ ПРИ ВИКОНАННІ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1 Об’єкт, предмет і методика досліджень
2.2 Природні умови досліджуваної території
2.3 Охорона праці при проведенні досліджень
РОЗДІЛ III. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ
3.1Хорологічний аналіз раритетного компоненту флори
3.2 Таксономічний аналіз раритетного компоненту флори Буковнських Карпат
3.3 Біоморфологічний аналіз раритетного компоненту флори Буковинських Карпат
3.4 Охорона раритетного компоненту флори Буковинських Карпат та його значення
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Флора Буковини (Чернівецька область) вирізняється багатством і різноманіттям таксономічного складу завдяки унікальним природним умовам регіону, особливо завдяки умовам що склалися Буковинських Карпатах [10].
Особливої уваги заслуговують види, які включені до різних природоохоронних документів, і зокрема ті з них що підлягають охороні на загальнодержавному рівні та занесені до «Червоної книги України».
Перше видання «Червоної книги України» вийшло у 1980 році. У ньому на схематичних картах поширення видів наведено чіткі контури областей, що дозволяє визначити адміністративну приуроченість місцезнаходжень видів. Згідно з цими даними, для території Чернівецької області наведено 33 види. Проте, відповідно до сучасних відомостей щодо видового складу раритетного фітогенофонду Буковини, до першого видання «Червоної книги України» було занесено 67 видів з території Буковини, що становить 44,4% видового складу рослин, включених до цього видання. Як для найменшої за площею області України - це достатньо високий відсоток [49].
Причини розбіжностей між реальною наявністю «червонокнижних» видів на території регіону і наданням відомостей про ці види на сторінках першого видання «Червоної книги України» є різними.
По-перше, низку видів, які не зазначено для Буковини у першому виданні «Червоної книги України», було виявлено в регіоні пізніше.
По-друге, відомості про поширення окремих видів на території Буковини містяться в маловідомих або й невідомих для українських ботаніків публікаціях австрійських, румунських, польських дослідників флори Карпат і прилеглих регіонів [74,75].
Друге видання «Червоної книги України» вийшло у 1996 р. За нашими даними, кількість судинних рослин флори Буковини, наведених у ньому, становить 122 види, що на 44 види більше, ніж у першому [49,50].
У третьому виданні «Червоної книги України» (2009) кількість судинних рослин, порівняно з попереднім, зросла на 28 % і становить 611 видів. Кількість видів з території Буковини у ньому збільшилась на 27. Разом з тим, Буковина у ньому, порівняно з другим виданням, втратила кількох представників (Arnica montana L., Astrantia major L., Centaurea carpatica (Porcius) Porcius, Oxytropis carpatica Uechtr., Poa versicolor Besser, Valeriana dioica L.), які разом з іншими видами виключені з «Червоної книги України». Таким чином, кількість «червонокнижних» видів на території Буковини збільшилась на 21 вид і становить 132 (21,8 % від загальної кількості видів). Слід зазначити, що деякі види з числа занесених до «Червоної книги України» відомі в межах України тільки з Чернівецької області і ростуть на території Буковинських Карпат. До них належать: Сагех loliacea L., Crépis jacquinii Tausch, Saussurea discolor (Willd.) DC., Gentiana utriculosa L.[67].
Актуальність обраної теми полягає в тому, що досліджуваний регіон є одним із найбагатших у флористичному відношенні центрів біорізноманіття, він має значну кількість ендеміків та реліктів і може стати в подальшому резерватом збереження дикої природи.
Мета роботи: з’ясувати таксономічний склад раритетних видів у флорі Буковинських Карпат, проаналізувати біоморфологічні та екологічні особливості, визначити їх поширення та забезпечення охороною.
Завдання:
з’ясувати таксономічний склад ратитетних видів у флорі Буковинських Карпат
з’ясувати сучасний стан поширення видів
дослідити їх біоморфологічні та екологічні особливості
встановити забезпечення видів охороною
таксономічний флора
раритетний буковинський
РОЗДІЛ І. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ
.1 Характеристика поняття раритетний
компонент флори та його складових
Природний процес вимирання біологічних видів протягом геологічних періодів - закономірне явище в еволюції глобальної біоти. На підставі палеонтологічних досліджень американський біолог Д.М. Рауп [80] констатує, що на Землі в геологічному минулому в процесі філогенезу могло бути за весь період від 5-ти до 50-ти млрд біологічних видів у різних філах. Із них збереглася до наших днів лише одна тисячна частина, 99,9% видів зникли внаслідок закономірного еволюційного процесу [12].
Теорія вимирання біологічних видів, на відміну від теорії їх еволюції, ще не обґрунтована, оскільки бракує палеонтологічних даних і достовірної аргументації щодо видового різноманіття в різні геологічні періоди впливу на органічний світ глобальних катастроф - вулканічної діяльності, землетрусів, торнадо, цунамі, імпактів тощо. Сучасний процес зникання біологічних видів, зумовлений антропогенно-техногенним впливом, є антиприродним. Він небезпечний тим, що з еволюційного ланцюга випадають певні взаємопов’язані біологічні ланки, а це створює загрозу для глобальної біоти [37].
У міру осмислення людиною і суспільством економічного, екологічного й соціального значення відновних природних ресурсів, розширення сфери антропогенного впливу на природне середовище та з’ясування його негативних наслідків розвивалося природоохоронне мислення людства. Воно подолало тривалий шлях - від усвідомлення необхідності збереження окремих видів флори й фауни, цінних у біогеографічному аспекті ландшафтів - до сучасної біосферної концепції збереження біорізноманітності та життєвого середовища.
Порівняльний аналіз антропогенного, а згодом - техногенного впливу на природне середовище свідчить, що його зростання та масштабність пов’язані не стільки з демографічними процесами, скільки з технічним оснащенням суспільства, інтенсифікацією техногенного пресу на довкілля. Залежно від такого оснащення в історичному вимірі можна виокремити кілька періодів, протягом яких зростали масштаби та інтенсивність антропогенного впливу:
агрокультурний (почався 10 тис. років тому);
період залізного віку (4 тис. років до н. е.);
машинно-індустріальний (друга половина XVIII ст.);
атомно-космічний період (середина XX ст.).
В агрокультурному періоді примітивне рільництво, яке зародилося ще в неоліті, впливало на природні ландшафти локально. Найвагоміші зміни в рослинному покриві та біорізноманітті відбувалися внаслідок підсічно-вогневої системи рільництва, яка тривалий період практикувалася на різних континентах [37].
Рільництво мало вагоме економічне значення для суспільства й розвитку цивілізації. Однак його примітивна вогнева система та екологічно необгрунтовані методи землекористування спричинили не лише деградацію ґрунтів, а й негативно позначилися на біологічному різноманітті. Якщо в минулому відбувалася трансформація лісів в орні землі, то на даному етапі, коли ліси покривають лише 30 % площі суходолу, приоритетним завданням є збереження та збільшення заліснених територій - для підтримування балансу кисню й діоксиду вуглецю в біосфері та екологічно стабільного стану навколишнього середовища. За даними ФАО, орні землі займають 10% території суходолу (за винятком Арктики, Антарктики і пустель) і, адекватно демографічним процесам, їхня площа розширюватиметься. Тому слід освоювати й використовувати земельний фонд у такий спосіб, щоб не зменшувати площу лісів і зберігати біорізноманітність [12,46].
У залізний вік людина вже була менш залежною від природи й могла освоювати більшу територію, придатну для рільництва, відтак вона почала впливати на природні ландшафти в регіональному вимірі. Відповідно до інтенсивності та масштабів антропогенного впливу на природне середовище у ньому відбувалися й незворотні зміни.
З другої половини XVIII ст. почався новий період - машинно- індустріального впливу на довкілля, негативні наслідки якого виявлялися на природних ландшафтах усіх континентів.
Від 1945 р. настав найнебезпечніший - атомно-космічний етап техногенного впливу. Його руйнівні наслідки відчутні не лише в масштабах біосфери, а й у навколоземному космічному просторі, де спостерігається дестабілізація захисного озонового екрану [12].
Впродовж історичної доби, із зростанням кількості населення, технічним удосконаленням засобів виробництва та посиленням індустріального потенціалу, різні види антропогенного впливу виявлялися по-різному в природних екосистемах, їх флористичному і фітоценотичному різноманітті. Такий антропогенний прес на природне середовище спричинив збіднення гено- й фітоценофонду рослинного світу на всіх континентах [38].
Зникнення раритетних видів рослин залежить не лише від тривалості й інтенсивності антропогенного впливу та деградації біотопів, а й від їх біологічних особливостей у різних ґрунтово-кліматичних умовах та природно-географічних зонах, а також від флорогенезу та характеру ареалу. Залежно від віталітетності виду його ареал може бути стабільним, прогресивним або регресивним. Під найбільшу загрозу підпадають види рослин, які мають регресивний ареал, а також вузькоареальні релікти різних геологічних періодів та ендеми [31].
Дослідження європейських ботаніків засвідчили, що особлива небезпека для збереження біологічного різноманіття нависла над густозаселеними та індустріальними країнами з денатуралізованими ландшафтами. В Англії від початку флористичних досліджень загинуло 20 видів (1,3% аборигенної флори, яка налічує 1500 таксонів), Голландії - 50 видів судинних рослин (3,6% флори із 1400 таксонів), Бельгії - 62 види (4,8% флори, що нараховує 1400 таксонів)[83].
За даними американських біологів Д.М. Сміта, Р.М. Мея, Т.І. Пеллева , у світі з різних причин зникло 604 види судинних рослин та 486 видів безхребетних і хребетних тварин. Згідно з Європейською конвенцією збереження дикої природи і природних габітатів [73] на нашому континенті до списку таксонів, яким загрожує небезпека зникнення, занесено 568 видів водоростей, мохів, судинних рослин та 820 видів хребетних і безхребетних тварин. Усього в світі нині зникнення загрожує 23062 видам рослин, переважно судинних, та 3565 видам здебільшого хребетних тварин [35]. На жаль, немає даних про потенційні втрати біорізноманітності нижчих організмів, роль яких вагома у біогеохімічних процесах, що відбуваються у біосфері.
В Україні протягом історичного періоду також сталися істотні кількісні та якісні зміни в природному середовищі, які негативно позначилися на рослинному покриві, його флористичному та ценотичному різноманітті. Обгрунтуванню екологічних засад його збереження присвячено чимало наукових публікацій [4,5,7,24]. Найістотніші трансформації відбулися в лісових та лучних формаціях. Згідно з лісівничими дослідженнями за доби Середньовіччя ліси покривали близько 40 % території України, а нині лісистість становить лише 15,8 %. Природні луки збереглися здебільшого у високогір’ях Карпат і Криму. До Червоних книг України [51] занесено 611 видів судинних рослин (13,5 % від аборигенної флори) та 542 види тварин. Природна флора охоплює понад 4520 видів, що становить 37,5 % флористичного багатства Європи, яке налічує 12,5 тис. видів. Отже, збереження флористичного різноманіття в країні - це вагомий внесок у збереження фітогенофонду на нашому континенті.
Генофонд біологічних видів слід розглядати як природну спадщину не лише окремих країн, а й усього світу, оскільки він є основою еволюції глобальної біоти. На глобальному значенні біорізноманіття наголошують Ситник K.M. та Чопик В.І. [37,55].
Втрата певного виду рослин, тварин, мікобіоти в окремій країні - це втрата для всієї біосфери як глобальної екосистеми. Саме тому проблемі збереження біологічного різноманіття приділяють чільну увагу на міжнародному рівні. На Конференції ООН з проблем довкілля і розвитку в Ріо-де-Жанейро 1992 р. було схвалено Міжнародну конвенцію щодо охорони біологічного різноманіття. У ній наголошено на потребі збереження не лише генофонду, а й ценофонду, вказано на можливість одержання на справедливих засадах спільних вигод від збереження і використання генетичних ресурсів [83].
р. у Софії прийнято Всеєвропейську стратегію збереження біологічного і ландшафтного різноманіття, спрямовану на зупинення процесу деградації генофонду і ландшафтів у рамках єдиного європейського підходу. ООН визнала 2010-й Міжнародним роком біорізноманіття (2010 - International Year of Biodiversity), щоби привернути увагу світової спільноти до потреби збереження біорізноманітності як запоруки економічного розвитку та залучити науковців і державних діячів до прийняття стратегічних рішень з цієї важливої для біосфери проблеми.
Розглядаючи в історичному плані різнобічний антропогенний вплив на рослинний покрив, слід відзначити також прагнення людини збагатити в окремих регіонах біологічне різноманіття для власних потреб. Розуміючи вагоме економічне значення рослинних ресурсів, людина здавна намагалась інтродукувати корисні для неї види. За дослідженнями німецьких ботаніків Г. Сукоппа і Л. Трепля, опублікованими в 1987 р. (цит. за I. Michal) [76], у ботанічних садах, міських парках, дендропарках та лісах Середньої Європи відомо 2650 видів інтродукованих дерев і чагарників, 2000 видів декоративних трав’яних рослин. Але разом з цим процесом потрапляли і поширювалися на сільськогосподарські угіддя і різноманітні види бур’янів, занесені з різних континентів (нині їх уже близько 90).
Збагачення фіторізноманіття за рахунок інтродукції характерне і для України, флора якої налічує кілька сотень адвентивних видів рослин. У міських парках, дендраріях, ботанічних садах акліматизовано сотні деревних, чагарникових і травяних рослин, інтродукованих із різних природно- географічних зон. У лісовому господарстві інтродукція екзотів почалася ще з XIX ст. Такі швидкорослі американські види, як Robinia pseudoacacia L., Quercus borealis Michx., Q. palustris Moench, Juglans nigra L., Pinus strobus L., Pseudotsuga mensiesii (Mirb.) Franco, вже давно акліматизувались і натуралізувались. їх інтродукція корисна, адже вони сприяють підвищенню продуктивності та господарсько-технічної цінності лісів. Однак є низка алохтонних видів, які швидко розмножуються, відзначаються високою вітальністю і тому створюють загрозу для аборигенної флори. Це такі інвазійні рослини, як Solidago canadensis L., Phalacroloma annuum (L.) Dumort., Impatiens glandulifera Royle, Ambrosia artemisifolia L., Heracleum sosnowskyi Manden. та інші. Тому при інтродукції алохтонних видів слід враховувати і їхні потенційні взаємовідносини з аборигенною флорою та небезпеку її витіснення [76].