В багатьох, але далеко не в усіх, країнах світу існує законодавство, яке регулює питання широкого використання сучасної біотехнології та біологічної безпеки. В Європейському Співтоваристві створено одне з найкращих законодавств в цій сфері. Основними документами Європейського Союзу в цій галузі є директиви 1829/2003 (про модифіковані харчові продукти та корма), 1830/2003 (про маркування та вміст ГЗО), 1946/2003 (про трансграничне переміщення ГЗО), та основний документ - директива 2001/18/ЕС (про навмисне вивільнення у довкілля ГЗО).
Доки не доведено, що застосування продуктів сучасної біотехнології є безпечним, держави повинні забезпечити право вибору для своїх громадян. Це означає обов'язкове маркування продукції (перш за все харчової) яка містить ГЗО, або отримана на основі ГЗО. Україна поки що не забезпечує право на вибір своїх громадян. В нашій країні досі не прийнятий відповідний закон, який би регулював питання біобезпеки та, зокрема, маркірування, та відповідав міжнародним нормам та вимогам громадськості.
Відповідно до Конституції України збереження генофонду українського народу є обов`язком держави; кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля [16]. Зараз питання використання сучасної біотехнології ще остаточно не врегульовано чинним законодавством. Але в разі загрози життю та здоров`ю людини та довкіллю, враховуючи верховенство права в Україні, потрібно керуватися Конституцією та міжнародними документами, що згадані вище.
7. Глобалізація та монополізація біотехнологічного виробництва
На даний момент, після реорганізації біотехнологічної індустрії, 6 великих корпорації практично покривають весь сектор сільськогосподарської біотехнології. Ситуація вкладається в рамки загальної тенденції корпоративної глобалізації. Цей процес створює перешкоди для країн що розвиваються та інституцій суспільного сектора в доступі до нових технологій та сфери деяких досліджень.
Згідно статті 27.3 (b) Угоди щодо Пов'язаних з Торгівлею Аспектів Прав Інтелектуальної Власності (TRIPS) дозволяється патентування всіх живих форм та процесів живої природи. Причому часто компанії використовують патентування не стільки для захисту власних досліджень, скільки для перешкоджання таким дослідженням, які можуть загрожувати їх монополії [15].
Сталий розвиток спирається на різноманіття (біологічне, культурне, виробниче і таке інше). На даному етапі впровадження ГМ культур в сільське господарство означає зменшення різноманіття сільськогосподарсь-ких культур. Обмежена кількість модифікованих культур пропонується для культивування по всьому світу без врахування географічних та кліматичних особливостей. Сучасна сільськогосподарська біотехнологія, у разі визнання її безпечною, має розвиватися на основі власних наукових розробок і базуватися на місцевих сортах та видах.
Виникає також проблема співіснування модифікованих і традиційних культур. Поширення нових ГМ сортів не можна обмежити рамками поля, тому що вони нероздільно пов'язані різноманітними ланками з іншими елементами екосистеми. Звичайне перехресне запилення може покрити новими генами десятки квадратних кілометрів. Таким чином, весь простір, розташований по сусідству з вирощуванням ГМ культур, буде в тій або іншій мірі обпилено їхнім пилком. Це значить, що фермери, які вирощують натуральні сорти, без власного бажання будуть мати справу з модифікацією своїх рослин. До того ж це унеможливлює дотримання суворого маркірування ГЗО.
Усі наведені вище питання щодо впровадження сучасної біотехнології потребують комплексного розгляду в рамках загальної стратегії сталого розвитку людства. Різноманітні експерти (біологи, економісти, юристи, соціологи) і представники громадськості мають бути залучені до цього процесу. Саме громадськість зіграла значну роль у винесенні зазначених вище питань на загальне обговорення і створенні таких важливих міжнародних угод як Протокол з біобезпеки і Конвенція про доступ до інформації, участі громадськості в прийнятті рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища (Орхуська конвенція). Всі зацікавлені сторони суспільства мають включитися до процесу обговорення, а державна влада і уповноважені міжнародні інституції взяти на себе обов'язок забезпечення усією наявною інформацією яка може допомогти у прийнятті рішення щодо широкого впровадження сучасної біотехнології.
Таким чином сучасна біотехнологія і пов'язані з нею питання біобезпеки мають розглядатися в контексті переходу суспільства до сталого розвитку. Очевидно, що біотехнологія є однією із низки створених людиною технологій, і повинна застосовуватись для суспільних потреб, але без шкоди для безпеки людства та середовища. Системний розгляд всіх зазначених вище аспектів впровадження сучасної біотехнології із залученням всіх зацікавлених сторін дозволить зробити висновок про межі та сферу безпечного застосування цієї технології.
Перелік посилань
1. Хазан В.Б. До питання екологічної безпеки в контексті сталого розвитку регіонів: методологічні засади // Екологія і природокористування. Збірник наукових праць ІППЕ НАН України. - Дніпропетровськ. - 2003. - Вип. 5. - С. 62-63.
2. Ангурець О.В. Необхідність врахування біологічних ризиків при визначенні безпеки діяльності на території // Матеріали другої Міжнародної науково-практичної конференції "Проблеми природокористування, сталого розвитку та техногенної безпеки регіонів" (1-3 жовтня 2003, м. Дніпропетровськ). - Дніпропетровськ, 2003. - С. 246-247.
3. Хазан В.Б. Техногенна безпека як складова (еко)сталого розвитку // Екологія і природокористування. Збірник наукових праць ІППЕ НАН України. - Дніпропетровськ. - 2001. - Вип.3. - С. 165-167.
4. Хазан В.Б. Технічні науки у системі наукового знання. - Київ: Т-во „Знання” УРСР, 1989. - 47 с.
5. Тлумачний словник української мови. - Київ: Аконіт, 1999. - Т. IV. - С. 119.
6. Oxford/ Advances Learners Dictionary of Current English. 6th edition. / Oxford University Press, 2000, Р. 1335.
7. Словарь иностранных слов. - 16-е изд., испр. - М.: Русский язык, 1988. - С. 507.
8. Екологічний словник. Преждо В.В. та інші. - Харків, ХДАМГ, 1999. - С.57.
9. Secretariat of the Convention on Biological Diversity (2000). Cartagena Protocol on Biosafety to the Convention Biological Diversity: text and annexes. Montreal: Secretariat of the Convention on Biological Diversity. - 30 p.
10. Програма дій „Порядок денний на ХХІ століття”. - Київ: Інтелсфера, 2000. - 360 с.
11. http://www.unep.org/Documents/Default.asp?DocumentID=78&ArticleID=1163.
12. Лутова Л.А. Генетическая инженерия растений: свершения и надежды // Соросовский образовательный журнал. - 2000.
13. Mae-Wan Ho. Horizontal gene transfer - the hidden hazards of genetic engineering. TWN, 2001. - 24 p.
14. Mae-Wan Ho, Ricarda A Steinbrecher. Fatal flaws in food safety assessment: critique of the joint FAO/WHO biotechnology & food safety report, TWN, 1999. - 60 p.
15. Suman Sahai. Genetically Modified Crops: a resource guide for the Asia Pacific, Consumers International Asia Pacific office, Kuala Lumpur, 2003. - 289 p.
16. Конституція України. Офіційне видання. - Київ: Парламентське видавництво, 2001. - 91с.