МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИІ НАУКИ УКРАЇНИ
Державнийзаклад "Луганський національный університет
імені Тараса Шевченка"
Кафедра
педагогіки
КУРСОВА РОБОТА
з педагогіки
на
тему: Сучасні інститути соціалізації
учнівської
молоді
м.
Луганськ - 2013 рік
Зміст
Вступ
1. Теоретико-методологічні засади дослідження проблеми інститутів соціалізації шкільної молоді
1.1 Інститут соціалізації як система ролей, статусів і санкцій
1.2 Характеристика основних видів інститутів соціалізації
2. Практичне дослідження особливостей впливу сучасних інститутів соціалізації на учнівську молодь
2.1 Школа як провідний інститут соціалізації учнівської молоді
.2 Аналіз процесу соціалізації підлітків: особливості та основні тенденції
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Проблеми молоді, її освіти, виховання, соціального становлення, участі у суспільному житті перебувають у центрі уваги на стику різних наук. Соціологія відносить їх до найважливіших. Педагогічна наука також виділяє проблемам підлітків значущу частину досліджень. Зважаючи на те, що соціальний портрет молоді формується під впливом різноманітних суспільно-політичних і соціальних чинників, соціологія виявляє інтерес до того, яку роль відіграватимуть для молоді певні соціальні цінності, норми моралі, традиції тощо. Цими ж питаннями переймається ювентологія(наука про різноманітні особливості молоді) - складова сучасної науки про людину.
Педагогіка приділяє більше уваги підліткам як носіям досвіду поколінь, адже накопичування людством знань та вмінь відбувалося не одразу, а з плином часу. Сучасні підлітки повинні не тільки засвоїти цей досвід, а й примножити та передати його наступним поколінням. Педагогічна наука має за мету розпізнати готовність підростаючого покоління до вступу у доросле життя як повноцінного члена суспільства.
Соціальне самопочуття молоді є одним з головних показників розвитку суспільства, а проблема формування її свідомості - однією з провідних у педагогіці, соціології та інших науках, які спеціалізуються на дослідженні людей та відносин між ними[1].
Для того щоб формування молоді відбувалося адекватно суспільним процесам, необхідно визначити її роль і місце в суспільстві, з'ясувати її труднощі та проблеми. Серед них є традиційні - кохання, дружба, пошуки сенсу життя, створення сім'ї тощо. Вирішення багатьох проблем залежить від факторів соціального життя. Йдеться про вибір професії, життєвого шляху, самовизначення, професійну мобільність тощо. Не меншактуальними є здоров'я, освіта молоді, спілкування її з дорослими й однолітками.
Вивчення молодіжних проблем відбувається за багатьма напрямами. Молодь досліджують у різноманітних сферах її життєдіяльності: праці, навчанні, сім'ї, неформальних організаціях, під час дозвілля, що передбачає активний обмін інформацією з іншими зацікавленими науками. Демографія виявляє тенденції кількісних змін молоді у структурі населення, рівень народжуваності, смертності, співвідношення молодих чоловіків і жінок тощо. Психологія досліджує вікові особливості свідомості та поведінки молоді, вікові зміни у структурі особистості, динаміку інтелектуального, емоційного розвитку тощо. Соціальна психологія розкриває специфіку механізмів спілкування, формування контактних груп, зміни соціальних ролей. Педагогіка визначає можливості та засоби виховання і навчання молодої людини, засвоєння нею необхідної інформації, залучення молоді до різноманітних видів діяльності. Молодіжні аспекти вивчають соціологія праці, соціологія освіти, соціологія сім'ї, соціологія виховання, соціологія де-віантної поведінки. Ці галузі соціологічного знання досліджують молодь в окремих сферах її життєдіяльності, їх дані допомагають скласти повнішу картину молодіжних проблем, процесів, явищ. Соціологія молоді не тільки запозичує цю інформацію, але й надає їй цілісного характеру, визначає її місце в структурі свідомості та поведінки як молоді загалом, так і окремих її груп. Це дає змогу соціології молоді виконувати функції цілісного систематичного аналізу молоді, досліджувати її з позицій динаміки [2].
Кожна людина на початку свого соціального шляху та дорослішання стикається з "проблемою", яка тривожить її щонайменше п’ятнадцять наступних років. Йдеться про освіту.В Законі України "Про освіту" чітко розписані основні положення, яким має відповідати система освіти в Україні:
· Доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг , що надаються державою .
· Рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей , таланту , всебічного розвитку.
· Гуманізм , демократизм , пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей.
· Органічна зв'язок зі світовою та національною історією , культурою , традиціями.
· Незалежність освіти від політичних партій , громадських і релігійних організацій.
· Науковий , світський характер освіти .
· Інтеграція з наукою і виробництвом .
· Взаємозв'язок з утворенням інших країн.
· Гнучкість і прогностичність системи освіти .
· Єдність і наступність системи освіти .
· Безперервність і різноманітність освіти .
· Поєднання державного управління та громадського самоврядування в освіті [3].
Вивчаючи молодіжні проблеми, неможливо обходитися простим констатуванням позитивних чи тривожних фактів життєдіяльності молодих людей. Потрібен глибокий системний аналіз буття молоді. Потрібно чітко розрізнювати права та обов’язки, яких мають дотримуватися підлітки.
Актуальність даної тематики зумовлена тим, що соціальна практика показує, що для людського суспільства життєво необхідно закріпити деякі типи соціальних відносин, зробити їх обов'язковими для членів певного суспільства або певної соціальної групи. Це насамперед відноситься до тих соціальних відносин, вступаючи в які, члени соціальної групи забезпечують задоволення найбільш важливих потреб, необхідних для успішного функціонування групи як цілісної соціальної одиниці. Так, потреба у відтворенні матеріальних благ змушує людей закріплювати і підтримувати виробничі відносини; потреба соціалізувати підростаюче покоління і виховувати молодь на зразках культури групи змушує закріплювати і підтримувати сімейні відносини, відносини навчання молодих людей.
Практика закріплення відносин, спрямованих на задоволення потреб, полягає у створенні жорстко закріпленої системи ролей і статусів, розпорядчих індивідам правила поведінки в соціальних відносинах, а також у визначенні системи санкцій для того, щоб домогтися неухильного виконання цих правил поведінки.
Системи ролей, статусів і санкцій створюються у вигляді соціальних інститутів, які є найбільш складними і важливими для суспільства видами соціальних зв'язків. Саме соціальні інститути підтримують спільну кооперативну діяльність в організаціях , визначають стійкі зразки поведінки , ідеї і стимули.Але соціальний інститут - це дуже широке поняття, яке охоплює багато галузей. "Інститути соціалізації шкільної молоді" є однією зі сторін, яка буде розглянута детально в даній роботі.
Мета: характеристика понять "соціальний інститут", "інститут соціалізації", "учнівська молодь", вивчення принципів впливу суспільства на підлітків, дослідження ознайомленості молоді з основними інститутами соціалізації. Також метою є визначення рівня підготовки підлітків до вступу в соціальні відносини через ряд проведених тестових та ігрових заходів. Згідно з метою роботи було визначено завдання, які будуть детально розглянуті в даній роботі.
Завдання:
. Дослідити проблем інститутів соціалізації шкільної молоді.
. Розглянути інститути соціалізації як оригінальну систему ролей, статусів і санкцій.
. Охарактеризувати основні види інститутів соціалізації.
. Практично дослідити вплив інститутів соціалізації на учнівську молодь.
. Праналізувати процес соціалізації підлітків.
. Встановити рівень підготовки молоді до вступу в доросле життя за допомогою ігр, спрямованих на розвинення та укріплення соціального лідерського статусу.
. Виявити, які з підлітків мають більший потенціал до організації інших людей.
. Створити умови для розкриття лідерського потенціалу старшокласників, освоєння ними активного стилю спілкування та вміння переконувати.
освіта соціалізація учнівський молодь
Розділ 1. Теоретико-методологічні
засади дослідження проблеми інститутів соціалізації шкільної молоді
.1 Соціальний інститут як система
ролей, статусів і санкцій
Специфічними утвореннями, що забезпечують відносну стійкість соціальних зв’язків і відносин в рамках соціальної організації суспільства, є соціальні інститути. Сам термін "інститут" використовується в соціології в різних значеннях.
По-перше, під ним розуміють сукупність певних осіб, установ, які забезпечені певними матеріальними засобами і здійснюють конкретну соціальну функцію.
По-друге, із змістовної точки зору, "інститут" - це певний набір стандартів, норм поведінки осіб і груп в конкретних ситуаціях[4].
Коли йдеться про соціальні інститути, мається на увазі загалом і в цілому певна організація соціальної діяльності і соціальних відносин, що включає як стандарти, норми поведінки, так і відповідні організації, установи, які "регулюють" ці норми поведінки.
Соціальні інститути - це форми спільної діяльності людей, що історично склалися, стійкі, або відносно стійкі типи і форми соціальної практики, за допомогою яких організується суспільне життя, забезпечується стійкість зв’язків і відносин в рамках соціальної організації суспільства. Різні соціальні групи вступають між собою в соціальні відносини, які певним чином регламентуються. Регламентація цих та інших соціальних відносин здійснюється в рамках відповідних соціальних інститутів: держава (політичні відносини), трудовий колектив (соціальні і економічні), сім’я, система освіти тощо[5].
Кожний соціальний інститут має певну мету діяльності і відповідно до неї виконує певні функції, забезпечуючи членам суспільства можливість задовольняти відповідні соціальні потреби. В результаті цього стабілізуються соціальні відносини, вноситься узгодженість в дії членів суспільства. Функціонування соціальних інститутів, виконання людьми в їхніх рамках певних ролей обумовлюються наявністю соціальних норм у внутрішній структурі кожного соціального інституту. Саме ці норми визначають стандарт поведінки людей, на їхній основі оцінюються якість і спрямованість їх діяльності, визначаються санкції відносно тих, кому властива поведінка, що відхиляється.
Соціальні інститути виконують наступні функції:
· закріплення і відтворювання суспільних відносин в певній області;
· інтеграції і згуртованості суспільства;
· регулювання і соціального контролю;
· комунікації і включення людей в діяльність[5].
Роберт Мертон [6]ввів в соціологію розрізнення між явними і латентними (прихованими) функціями соціальних інститутів. Явні функції інституту заявлені, офіційно визнані і контролюються суспільством.
Латентні функції - це "не свої" функції, які виконуються інститутом приховано або ненавмисно (коли, наприклад, система освіти виконує не властиві їй функції політичної соціалізації). Коли розбіжність явних і латентних функцій велика, виникає подвійний стандарт соціальних відносин, що загрожує стабільності суспільства. Ще більш небезпечна ситуація, коли разом з офіційною інституційною системою формуються так звані "тіньові" інститути, які беруть на себе функцію регуляції найважливіших суспільних відносин (наприклад, кримінальні структури). Будь-які суспільні трансформації здійснюються через зміну інституційної системи суспільства, формування нових "правил гри". Перш за все зміні піддаються ті соціальні інститути, які визначають соціальний тип суспільства (інститути власності, інститути влади, інститути освіти).
Еміль Дюркгайм називав соціальні інститути "фабриками відтворювання суспільних відносин"[7].Соціальні інститути організують людську діяльність в певну систему ролей і статусів, встановлюючи зразки поведінки людей в різних сферах суспільного життя. Наприклад, такий соціальний інститут, як школа, включає ролі вчителя і учня, а сім’я - ролі батьків і дітей. Між ними складаються певні рольові відносини. Ці відносини регулюються набором специфічних норм і розпоряджень. Деякі найважливіші норми закріплюються законодавчо, інші підтримуються традиціями, звичаями, громадською думкою.
Будь-який соціальний інститут включає систему санкцій - від правових до морально-етичних, які забезпечують дотримання відповідних цінностей і норм, відтворювання відповідних рольових відносин.
Інституціоналізуються практично всі сфери і форми суспільних відносин, навіть конфлікти. Проте в будь-якому суспільстві існує певна частка поведінки, що не підкоряється інституційному регулюванню. Звичайно виділяють п’ять основних комплексів соціальних інститутів[8]. Це інститути спорідненості, пов’язані з шлюбом, сім’єю і соціалізацією дітей і молоді; інститути політичні, пов’язані з відносинами влади і доступу до неї; економічні інститути і інститути стратифікації, які визначають розподіл членів суспільства по різних статусних позиціях; інститути культури, пов’язані з релігійною, науковою і художньою діяльністю.
Історично інституційна система змінювалася від інститутів, заснованих на відносинах кровної спорідненості і аскриптивних ознаках, характерних для традиційного суспільства, до інститутів, заснованих на формальних відносинах і статусах досягнення. У наш час найважливішими стають інститути освіти і науки, що забезпечують високі соціальні статуси.
Інституцюналізація означає нормативне і організаційне зміцнення, впорядкування соціальних зв’язків. При появі інституту оформляються нові соціальні спільноти, зайняті спеціалізованою діяльністю, виробляються соціальні норми, які цю діяльність регулюють, а нові установи і організації забезпечують захист певних інтересів. Наприклад, освіта стає соціальним інститутом, коли з’являється нова спільнота, заняття професійною діяльністю по навчанню і вихованню в масовій школі, згідно спеціальних норм.
Інститути можуть застарівати і перешкоджати розвитку інноваційних процесів. В результаті інституціоналізації можуть з’являтися такі негативні явища, як формалізація, стандартизація цілей, знеособлення, деіндивідуалізація.
Специфіка соціальних інститутів, звичайно ж, в основному визначається типом суспільства, в рамках якого вони функціонують. Проте існує і спадкоємність в розвитку різних інститутів. Наприклад, інститут сім’ї під час переходу від одного стану суспільства до іншого може змінювати якісь функції, але сутність його залишається незмінною. В періоди "нормального" розвитку суспільства соціальні інститути залишаються достатньо стабільними і стійкими. Коли ж спостерігається розузгодженість дій різних соціальних інститутів, їх нездатність відображати суспільні інтереси, налагодити функціонування соціальних зв’язків, це говорить про кризову ситуацію в суспільстві. Розв’язується вона або соціальною революцією і повною заміною соціальних інститутів, або ж їхньою реконструкцією.
Елементи соціальної структури пов’язані між собою. Великі групи складаються з менших груп, групи складаються зі статусів. Ці елементи соціальної структури вибудовуються завдяки соціальним інститутам. Однією з менших груп є група "інститути соціалізації".
Інститути соціалізації - це частина соціальних інститутів, які формують особистість, тобто людину в якості члена суспільства[9].
Люди в соціальних групах намагаються реалізувати свої потреби спільно і шукають для цього різноманітні способи. У процесі суспільної взаємодії вони знаходять загальноприйнятні взірці, шаблони поведінки, які поступово через повторення й оцінку перетворюють у стандартизовані звичаї і звички. Через деякий час ці шаблони і взірці поведінки підтримуються громадською думкою, сприймаються й узаконюються.
Кожен соціальний інститут виникає і функціонує, виконуючи певну соціальну потребу. Якщо інститут не здатний ефективно справлятися із цією потребою, то відбувається падіння його авторитету, криза цього інституту. Наслідком такої кризи є перерозподіл функцій. Скажімо, з середини 80-х рр. XX ст. в Україні розпочиналась криза загальноосвітньої школи, яка, зокрема, виявлялася у тому, що школа була спроможна підготувати випускників до вступу у вищі навчальні заклади. Суспільство миттєво відреагувало на нову потребу: з’явилися репетитори - інститут посередників.
Якщо ж якась суспільна потреба стає незначною або зовсім зникає, то зникає і потреба в існуванні цього інституту. Щоправда, він за інерцією ще може продовжувати деякий час функціонувати як данина традиції, але врешті-решт припиняє своє існування. Найважливішими чинниками змін є політика, економіка і культура.