Система национальной безопасности: политико-правовой анализ
Ю.Н. Павлютин
Аннотация
Отмечено, что в условиях современной глобализации в целях обеспечения устойчивого развития за национальным государством должна быть сохранена исключительная способность к обеспечению национальной безопасности. Констатировано, что наименьшая потеря даже части суверенитета противоречит национальному интересу и представляет угрозу национальной безопасности государства.
Проанализирован ряд работ, в которых рассматриваются концептуальные, организационно правовые и институциональные основы разработки и внедрения государственной политики национальной безопасности, ее истоков и проблем имплементации в современную практику управления государством.
Сделан вывод о том, что единство национальных интересов, национальной цели и национальной идеи является основой для формирования и построения политики обеспечения национальной безопасности Украины, системы органов обеспечения национальной и государственной безопасности. Отмечено, что Украина как этносубъект обеспечения национальной безопасности с едиными национальными интересами, национальной целью и национальной идеей уже должна была сформировать устойчивую политическую систему, которая, в свою очередь, должна обеспечить формирование органов управления обществом и государством, и органов, на которые возлагается решение вопросов национальной и государственной безопасности. Отдельно обращено внимание на соотношение категорий “этносубъект обеспечения национальной безопасности” и “государственная безопасность”.
Ключевые слова: национальная безопасность Украины, сектор безопасности и обороны, публичное администрирование, Украина, этносубъект обеспечения национальной безопасности.
Abstract
Yu. Pavliutin
SYSTEM OF NATIONAL SECURITY: POLITICAL AND LEGAL ANALYSIS The article emphasizes that in the conditions of modern globalization, in order to ensure sustainable development of the national state, the exclusive ability to ensure national security must be preserved. It was stated that the slightest loss of even a part of the sovereignty is contrary to the national interest and poses a threat to the national security of the state.
A number of works devoted to the conceptual, organizational, legal and institutional principles of development and implementation of the state national security policy, its origins and problems of implementation in the modern practice of state management are analyzed. It is stated that the political assessment of the effectiveness of measures to ensure national security depends on the conciseness, clarity and balance (logical conditionality) of the basic security law.
It is concluded that the unity of national interests, national goals and national ideas is the basis for the formation and construction of national security policy of Ukraine, the system of national and state security, as well as the subject of further research in security administration technologies. It was emphasized that Ukraine, as an ethnic entity to ensure national security, with common national interests, national goals and national idea should have formed a stable political system, which, in turn, should ensure the formation of governing bodies of society and the state and decision-making bodies that are responsible for the issues of national and state security. It is emphasized that only within the ratio of the categories “ethnic entity of national security ” and “state security ” “protection of state sovereignty, territorial integrity and democratic constitutional order and other vital national interests. from real and potential threats of non-military nature.” Finds its manifestation.
Keywords: national security of Ukraine, security and defense sector, public administration, Ukraine, ethnic entity of national security.
Анотація
ДОСЛІДЖЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖА ВНОГО УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЯМИ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ ЗІ СПЕЦИФІЧНИМИ УМОВАМИ НАВЧАННЯ
Проведено дослідження функціонування механізмів державного управління інноваціями у закладах вищої освіти зі специфічними умовами навчання. Проаналізовано відповідний зарубіжний і вітчизняний досвід. Розкрито зміст мети інноваційної політики, об'єкта інноваційних змін та основних принципів здійснення і розвитку інноваційної діяльності у закладах вищої освіти зі специфічними умовами навчання.
Ключові слова: механізми державного управління, інновації, вища освіта, заклади вищої освіти зі специфічними умовами навчання.
Постановка проблеми
У сучасних умовах світового розвитку поява надзвичайних ситуацій є постійним явищем. Особливого значення набуває ця вкрай важлива сфера за умов глобалізаційних процесів, які сьогодні охоплюють дедалі більшу кількість напрямів життєдіяльності людини і суспільних відносин. На жаль, з кожним роком стан загроз і небезпек не знижується, а навпаки, весь час посилюється. Постійно зростаючий рівень науково-технічного прогресу спричиняє загострення загроз, які набули глобального масштабу.
У зв'язку із цим перед державним управлінням постає питання надзвичайної ваги - не тільки забезпечити всі сфери життєдіяльності країни відповідно до існуючих зовнішніх та внутрішніх, реальних та потенційних загроз, а створити таку систему національної безпеки, що гарантувала б спокій у суспільстві та сталий розвиток України.
Отже, проблема національної безпеки у нашій країні набула особливої актуальності. Тому, насамперед, перед вітчизняною наукою постає дуже важливе і відповідальне завдання - розроблення комплексу питань, пов'язаних з визначенням основ забезпечення національної безпеки, серед яких перше місце посідає підготовка кваліфікованих кадрів.
Таким чином, забезпечення державних інституцій сектора безпеки і оборони © О. В. Мейко, С. П. Павлов, 2020 кваліфікованими кадрами є наразі актуальним для науки державного управління.
Аналіз останніх досліджень і публікацій
На жаль, аналіз діяльності органів виконавчої влади за період незалежності України виявив, що сфера підготовки фахівців для складових сектору безпеки і оборони не набула чіткого і безпечного рівня, у державі бракує системного підходу до підготовки кадрів у закладах вищої освіти (ЗВО) зі специфічними умовами навчання.
Дослідженню питання державного управління розвитком системи вищої освіти сектора безпеки і оборони приділяли увагу такі вчені, як А. Бабичев, С. Бєлай, В. Дем'янішин, М. Медвідь, Ю. Медвідь, Я. Павлов, Ю. Приходько, А. Ромін, В. Телелим, О. Устименко, К. Фісун та ін. Зазначені науковці порушили питання стосовно дослідження проблем світової та національної тенденцій розвитку військової освіти в системі обороноздатності держави, формування механізмів державного управління системою військової освіти України, модернізації механізмів державного управління закладами вищої освіти зі специфічними умовами навчання тощо.
Однак питанню вивчення механізмів державного управління інноваціями у ЗВО зі специфічними умовами навчання не приділено достатньої уваги.
Метою статті є проведення аналізу теоретичних засад формування і розвитку механізмів державного управління інноваціями у закладах вищої освіти зі специфічними умовами навчання.
Виклад основного матеріалу
Особливого значення в умовах розбудови системи національної безпеки набуває проблема підвищення ефективності підготовки кадрів вищої кваліфікації для складових сектора безпеки і оборони. Із цією метою фахівці повинні здобути вищу освіту за певною галуззю знань та відповідною спеціальністю.
Згідно із Законом України [1] вищою освітою є сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у закладі вищої освіти (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти України [1].
Метою вищої освіти є здобуття особою високого рівня наукових та/або творчих мистецьких, професійних і загальних компетентностей, необхідних для діяльності за певною спеціальністю чи у певній галузі знань [2].
Науковою спільнотою встановлено, що система вищої освіти - це сукупність закладів вищої освіти, які забезпечують фундаментальну наукову, професійну і практичну підготовку, здобуття випускниками освітньо-кваліфікаційних рівнів, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення кваліфікації [3].
Система військової освіти (освіти у закладах зі специфічними умовами навчання) є основним джерелом підготовки і комплектування військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення висококваліфікованими офіцерськими кадрами, яке реалізується за допомогою функціонування вищих військових навчальних закладів (ЗВО зі специфічними умовами навчання).
Відповідно до Закону України [1] такими закладами є “заклади вищої освіти державної форми власності, які здійснюють на певних рівнях вищої освіти підготовку курсантів (слухачів, студентів), ад'юнктів для подальшої служби на посадах офіцерського (сержантського, старшинського) або начальницького складу з метою задоволення потреб Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту” [1].
Для якісного вивчення стану функціонування і розвитку механізмів державного управління інноваціями у ЗВО зі специфічними умовами навчання проаналізуємо відповідний зарубіжний досвід.
Науковець О. Устименко провів дослідження [4] щодо вдосконалення механізмів державного управління системою військової освіти України. Під час аналізу зарубіжного досвіду реформування військової освіти він зауважив, що у нашій державі простежуються відповідні загальносвітові тенденції. Цей учений зазначив, що система військової освіти у Великій Британії здійснюється на базі Академії оборони
Об'єднаного королівства, що складається на основі навчальних закладів, які здійснюють підготовку офіцерів оперативного та стратегічного рівнів. У країнах НАТО поширена практика підготовки фахівців у змішаних групах фахівців сектору безпеки і оборони за рівнями освіти.
Таким чином, у проведеному згаданим автором дослідженні вивчаються механізми державного управління системою військової освіти України, але проблеми впровадження інновацій у цій сфері не розглядаються.
На думку В. Телелима і Ю. Приходька, військова освіта у розвинутих країнах світу - це корпоративна система підготовки військових фахівців, призначення яких - виконання завдань, зумовлених специфікою функціонування збройних сил і потребою їх застосування в конкретних умовах [5]. Як висновок автори підкреслюють, що сучасні підходи до реформування військової освітньої системи мають набути комплексного характеру, відповідати і сприяти реалізації державної політики у сфері безпеки і оборони, забезпечувати ефективне використання на всіх рівнях управління інформаційних, технологічних, фінансових, матеріально- технічних та інших ресурсів, сприяти підвищенню якості підготовки офіцерських кадрів, здатних з високим ступенем ефективності виконувати покладені на них завдання в умовах мирного та воєнного часу, участі у складі підрозділів міжнародних миротворчих місій.
Погоджуємося із цією думкою, однак додамо, що проблематиці державного управління інноваціями у ЗВО зі специфічними умовами навчання теж не приділено достатньої уваги.
Також шляхи розвитку вищої військової школи в умовах постійних змін воєнної теорії розглянуто авторами праці [6]. За результатами проведеного дослідження запропоновано у військових навчальних закладах створити відділи стратегічного планування та інституційних досліджень, основними функціями якого будуть: стратегічне планування; підвищення ефективності функціонування ЗВО; проведення соцопитувань. Крім того автори зазначають, що аналіз результатів таких опитувань і є підставою для вдосконалення процесу управління військовими системами вищої освіти та формування (внесення змін в) стратегії розвитку вищого військового навчального закладу в умовах постійних змін.
З нашого погляду, це є дуже слушною думкою і може стати поштовхом для розвитку інноваційної діяльності у ЗВО зі специфічними умовами навчання. институциональный политика национальный безопасность
У праці [7] А. Ромін на основі системного й концептуально-порівняльного підходів проаналізував досвід управління якістю освіти у ЗВО в окремих країнах Європи і США. Виділено певні характеристики з можливого використання позитивних аспектів у процесі реформування системи державного управління закладами вищої освіти зі специфічними умовами навчання в Україні, а саме:
зовнішній контроль за якістю освіти;
фінансова допомога студентам через державні гранти;
постійний характер наукової роботи студентів як частини освітнього процесу;
підвищення ролі роботодавців у підготовці спеціалістів;
можливість студентами самостійно обирати перелік дисциплін та спеціалізація за обраною програмою [7].
Тому поділяємо думку А. Роміна, що наразі система вищої освіти у сфері безпеки і оборони України потребує впровадження інновацій.
У праці [8] розкриваються концептуальні аспекти формування єдиного європейського освітнього простору, висвітлюються
особливості інноваційної політики країн Вишеградської четвірки, впровадження
освітніх інновацій у ЗВО країн світу й України. Встановлено, що основним завданням інноваційної діяльності ЗВО є здобуття знань шляхом проведення наукових досліджень і розробок та їх спрямування на створення і впровадження нових конкурентоспроможних технологій, забезпечення інноваційного розвитку суспільства та підготовки фахівців інноваційного типу.