...До території Народньої Української Республіки належать землі, заселені у більшости українцями: Київщина, Поділя, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харьківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Остаточне визначення границь Української Народньої Республіки, як щодо прилучення частин Курщини, Холмщини, Вороніжчини, так і сумежних губерен і областей, де більшість населення українське, має бути встановлене по згоді зорганізованої волі народів...
Однині на території Української Народньої Республіки існуюче право власности на землі поміщицькі та інші землі нетрудових хазяйств сільсько-господарського значіння, а також на удільні, кабінетські та церковні землі — касується.
Признаючи, що землі ті єсть власність усього трудового народу й мають перейти до нього без викупу, Українська Центральна Рада доручає Генеральному Секретареві по земельних справах негайно виробити Закон про те, як порядкувати земельним комітетам, обраним народом, тими землями до Українських Установчих Зборів.
Праця робітництва в Українській Народній Республіці має бути негайно упорядкована. А зараз оповіщаємо:
На території Народньої Республіки України від сього дня встановлюється по всіх підприємствах вісім годин праці.
Тяжкий і грізний час, який перебуває вся Росія, а з нею і наша Україна, вимагає доброго упорядкування виробництва, рівномірного роспреділення продуктів споживання і кращої організації праці. І через те приписуємо Генеральному Секретарству праці від сього дня разом з представництвом від робітництва встановити державну контролю над продукцією України, пильнуючи інтересів як України, так і цілої Росії.
Четвертий рік на фронтах ллється кров і гинуть марно сили всіх народів світу. Волею і іменем Української Республіки ми, Українська Центральна Рада, станемо твердо на тому, щоб мир було встановлено як найшвидше. Для того ми вживемо рішучих заходів, щоб через Центральне Правительство примусити й спільників і ворогів негайно роспочати мирні переговори.
...Однині на землі Республіки Української смертна кара касується.
Всім ув'язненим і затриманим за політичні виступи, зроблені до сього дня, як уже засудженим, так і незасудженим, а також і тим, хто ще до відповідальности не потягнений, дається повна амністія. Про се негайно буде виданий закон.
Суд на Україні повинен бути справедливий, відповідний духові народу.
З тою метою приписуємо Генеральному Секретарству Судових Справ зробити всі заходи упорядкувати судівництво і привести його до згоди з правними поняттями народу.
Генеральному Секретарству Внутрішніх Справ приписуємо:
Вжити всіх заходів до закріплення й поширення прав місцевого самоврядування, що являються органами адміністративної влади на місцях, і до встановлення найтіснішого зв'язку й співробітництва його з органами революційної демократії, що має бути найкращою основою вільного демократичного життя.
Так само в Українській Народній Республіці має бути забезпечено всі свободи, здобуті всеросійською революцією: свободу слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, недоторканості особи і мешкання, право і можливість уживання місцевих мов у зносинах з усіма установами.
Український народ, що сам довгі літа боровшися за свою національну волю й нині її здобувши, буде твердо охороняти волю національного розвитку всіх народностей, на Україні сущих, тому оповіщаємо, що народам великоруському, єврейському, польському й иншим на Україні признаємо національно-персональну автономію для забезпечення їм права і свободи самоврядування в справах їх національного життя. Та доручаємо нашому Генеральному Секретарству Національних справ подати нам в найближчому часі законопроект про національно-персональну автономію.
Громадяне! Іменем Народньої Української Республіки, в федеративній Росії ми, Українська Центральна Рада, кличемо всіх до рішучої боротьби з усяким безладдям і руїнництвом та до дружнього великого будівництва нових державних форм, які дадуть великій і знеможеній Республіці Росії здоровья, силу і нову будучність. Вироблення тих форм має бути проведене на Українських і Всеросійських Установчих Зборах.
Днем виборів до Українських Установчих Зборів призначено 27 грудня (декабря) 1917 року, а днем скликання їх — 9 січня (января) 1918 року.
Про порядок скликання Українських Установчих Зборів — негайно видано буде закон.
Українська Центральна Рада. У Київі 7(20) листопаду року 1917.
Четвертий універсал Центральної ради проголосив незалежність УНР від 22 січня (9 січня — за юліанським стилем) 1918 року. Українська народна республіка відмовилася від автономії та федералізації з колишніми російськими регіонами.
Акт з’явився в дні, коли до Києва підступали більшовицькі війська: 19 січня вони взяли Глухів, 20 січня — Полтаву.
Установчі збори України, що мали розпочати роботу 22 січня, не відкрилися.
Ключовий результат: Центральна рада проголосила незалежність України.
Основні положення 4 Універсала
УНР — самостійна суверенна держава українського народу.
Генеральний секретаріат перейменовано на Раду народних міністрів.
Рада народних міністрів негайно приступає до раніше започаткованих мирних переговорів із Центральними державами та організовує боротьбу проти більшовиків і «инших напасників, що нищать та руйнують наш край».
Має з’явитися закон про передачу трудящим землі без викупу з терміном реалізації — до початку весняних робіт. Лісові, водні ресурси та надра підпорядковані УНР як майно трудящих республіки.
Промисловість, що виробляє продукцію для воєнних потреб, має перейти на випуск товарів народного споживання.
Держава монополізує міжнародну торгівлю (імпорт, експорт) з метою контролю внутрішніх цін.
У банківській системі заборонено всі операції, що пов’язані з фінансовими спекуляціями. Дозволяється кредитувати населення та підприємства для підтримки людей і суб’єктів господарювання.
Наслідки
Проголошення незалежної УНР дозволило українській делегації виступити повноцінним учасником мирних переговорів в Берестечку (Бресті). У підсумку, укладено мир з Центральними державами, більшовицькі війська змушені були відступити. Це сприяло відновленню української влади на більшості території, яку УНР вважала своєю.
4 універсал, як і попередні, мав надмірні соціальні зобов’язання. Тому економічно-соціальна частина цих актів не була виконана. Зокрема, через глибоку кризу в умовах затяжної війни та конфлікт інтересів між широкими соціальними групами (особливо в питаннях володіння землі).
Незважаючи на винятково складну ситуацію, Центральна Рада розвивала зовнішньополітичну діяльність. У кін. січня 1918 р. до Бреста прибула українська делегація на чолі з О.Севрюком. Виявивши багато тактовності і дипломатичного хисту, вона відстояла інтереси УНР, підтверджені Четвертим Універсалом. У ніч з 8 на 9 лютого 1918 р. молоді українські дипломати підписали мирний договір з центральними державами, які розраховували и на великі природні багатства України. Австро-Угорщина через "польське питання" неохоче пішла на підписання цього договору.
Згідно з Брестським миром усі чотири держави центрального блоку визнали незалежність і самостійність України, яка стала повнокровним суб'єктом міжнародного права. Західні межі УНР було встановлено по довоєнних кордонах Росії та Австро-Угорщини. Кордон з Польщею дещо згодом мала визначити спеціальна змішана комісія "на основі етнографічних відносин і бажань людности" . За збройну допомогу Німеччини та Австро-Угорщини в боротьбі проти агресії Радянської Росії УНР зобов'язувалася поставити їм до липня 1918р. значну кількість "хліборобських і промислових лишок", зокрема 1 млн т збіжжя, круп, м'яса. Інші пункти договору встановлювали дипломатичні відносини між молодою УНР і державами центрального блоку, регулювали обмін військовополоненими, повернення інтернованих цивільних осіб. Сторони взаємно відмовлялися від сплати контрибуцій.
Окрему таємну статтю Брестського миру було укладено між УНР та Австро-Угорщиною. Остання зобов'язувалася поділити Галичину на польську й українську частини і об'єднати українську Галичину з Буковиною в один "коронний край". Проте згодом Австро-Угорщина анулювала цю угоду.
Підписання Брестського миру застало уряд УНР на Волині, яку українські війська визволяли від більшовицьких інтервентів. Центральній Раді необхідна була військова допомога Німеччини й Австро-Угорщини. 12 лютого 1918 р. уряд звернувся з відповідним проханням до цих країн. Через кілька днів на територію УНР увійшла могутня австро-німецька армія — понад 460 тис. чол. Це надало австро-німецькій допомозі характер окупації. Тим більше, що українські делегати на переговорах у Бресті добивалися, щоб в УНР були направлені Українські січові стрільці та частини, сформовані в Австро-Угорщині і Німеччині з військовополонених українців (ЗО тис. осіб). Кожен іноземний солдат, який служив в Україні, мав право відправити на батьківщину посилку вагою 12 фунтів.
Українські війська за допомогою німецьких підрозділів розчистили від більшовиків шлях з Житомира на Бердичів і 2 березня 1918 р. ввійшли у Київ. До столиці повернулися Центральна Рада і уряд В.Голубовича.
Через кілька тижнів в Україні не залишилося жодного червоноармійця. Німецькі й австро-угорські війська зайняли всю Україну. Німці розташувалися на півночі УНР, а австроугорці — на півдні. Центральна Рада та її уряд закликали у відозвах український народ до спокою. Однак широкі верстви українства з недовір'ям зустріли нових окупантів.