Перемога Лютневої 1917 р. буржуазно-демократичної революції й повалення самодержавства в Росії привели до кардинальних змін у суспільнополітичному устрої. Найвищим органом влади до скликання Установчих зборів став Тимчасовий уряд у Петрограді, який проголосив демократичні свободи і розпочав реорганізацію органів управління.
На хвилі народного піднесення і згуртування національних сил у Києві 3– 4 березня 1917 р. було створено Центральну Раду. До неї увійшли українські соціалісти, представники робітничих, солдатських, студентських організацій, профспілок, кооперативів, духовенства та ін. Головою Ради 7 березня було обрано видатного історика і громадського діяча М. Грушевського. На початку свого існування Рада, претендуючи на роль органу влади загальноукраїнського масштабу, фактично складалася з представників лише київських організацій. Виникало питання відносно її легітимності. На підтримку Центральної Ради 19 березня у Києві була проведена маніфестація, у якій взяли участь 100 тис. чоловік. Багатотисячний мітинг на Софійському майдані висловився за скликання Установчих зборів Росії й надання територіальної автономії Україні.
Важливе значення у становленні і зміцненні Центральної Ради мав Всеукраїнський національний з’їзд, що відбувся у Києві 6–8 квітня 1917 р. за участю 600 представників від різних українських політичних, культурних, військових, селянських, жіночих, студентських, кооперативних спілок і організацій. Окрім представників українських територій на з‘їзді були делегати від українських громад Петербурга, Москви, Ростова-на-Дону, Кубані, Саратова, Кронштадта, Виборга. З‘їзд висловився за національнотериторіальну автономію України та інших регіонів у складі Російської федеративної демократичної республіки, визначення кордонів автономій, забезпечення прав національних меншин, які проживають в Україні. Було рекомендовано створювати місцеві органи самоврядування у формі сільських, повітових та губернських комітетів, які мали формуватися на основі рівного й загального виборчого права.
З‘їзд обрав новий склад Центральної Ради із 115 чоловік, санкціонувавши її утворення як найвищого територіального органу влади в Україні. Головою Ради знову було обрано М. Грушевського. Рада обрала Комітет у складі 20 (пізніше 40) осіб, який до утворення уряду був, по суті, її виконавчим органом. З‘їзд санкціонував майбутнє поповнення Центральної Ради делегатами від робітників, селян, солдатів, після їх обрання на відповідних з‘їздах.
На підставі цього рішення у червні – липні 1917 р. до Ради увійшли: Всеукраїнська рада військових депутатів (близько 130 осіб), Всеукраїнська рада селянських депутатів (близько 210 осіб), Виконавчий комітет Всеукраїнської ради робітничих депутатів (близько 100 осіб) 52 представники губерній, 23 представники великих міст, по 5 представників від учительської спілки, кооператорів, студентів та ін. Рада здійснювала поповнення свого складу ще й представниками національних меншин (росіян, поляків, євреїв та ін.), які мали становити до 30% депутатського корпусу. За даними мандатної комісії Шостих загальних зборів (сесії), на початок серпня чисельний склад Центральної Ради характеризувався таким чином: а) повинно бути усіх членів – 792; б) скільки обрано – 643; в) скільки присутніх – 447.
Порядок діяльності Ради визначався в Наказі Українській Центральній раді від 5 травня 1917 р., згідно з яким робота її мала проводитись через Загальні збори й Комітет. Чергові Загальні збори мали скликатися раз на місяць, надзвичайні – в разі необхідності. Комітет або, як його пізніше називали, Мала Рада, за постановою від 12 липня визначався як постійно діючий розпорядчий орган, який мав право кваліфікованою більшістю (не менш як 2/3 складу) здійснювати й законодавчі функції. Рішення Центральна Рада приймала у формі універсалів, постанов, ухвал, резолюцій.
Таким чином, Центральна Рада, що оформилась шляхом делегування, а не загальних демократичних виборів, за своїм представницьким складом, функціями, значенням і формами діяльності є прообразом парламенту України. До того ж і сама вона в основних своїх документах наголошувала на тому, що є «тимчасовим органом і діє, поки не будуть вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори».
Перший універсал Центральної ради ухвалено 23 червня (10 червня — за юліанським стилем) 1917 року. Документ став відповіддю Тимчасовому уряду за небажання надати автономію, про яку було прийнято рішення на Першому всеукраїнському військовому з’їзді (18-21 травня — за ю. ст.).
Універсал став актом нової якості, з яким мали рахуватися в Петрограді. Автор тексту — Володимир Винниченко (1880 – 1951), який згодом очолив Генеральний секретаріат.
Ключові результати: проголошено автономію України, створено виконавчий орган УЦР — Генеральний секретаріат.
Основні положення 1 Універсала
Україна вільна, але не відокремлена від Росії (автономія).
Вищий законодавчий орган в Україні — майбутні Всенародні українські збори або Сойм.
Українська центральна рада «на чолі нашого народу».
Кожен орган місцевої влади, що виступав за інтереси української народу мав негайно налагодити адміністративні зв’язки з УЦР.
Місцеву адміністрацію, яка була проти «українства», мало бути переобрано.
У населених пунктах, де переважали національні меншини, українці повинні були «прийти до згоди й порозуміння», щоб будувати новий лад.
Натомість УЦР сподівалася, що «народи неукраїнські» теж долучатимуться до розбудови автономної України.
З наступного місяця запроваджувався «особливий податок на рідну справу», який мав пересилатися до бюджету УЦР.
Наслідки
Для виконання проголошених намірів 28 червня (15 — ю. ст.) було створено Генеральний уряд, що набував значення уряду та виконував всі постанови УЦР.
Тимчасовий уряд Росії прислав делегатів для переговорів, результатом яких стало визнання УЦР крайовим органом російського уряду та поява наступного Універсала.
УНІВЕРСАЛ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ до українського народу, на Україні й по-за Україною сущого
(Витяги)
...Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою Російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сойм ). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші: Українські Збори.
Ті ж закони, що мають лад давати по всій російській державі, повинні видаватися у Всеросійськім Парламенті.
...Ніхто краще наших селян не може знати, як порядкувати своєю землею. І через те ми хочемо, щоб після того, як буде одібрано по всій Росії поміщицькі, казенні, царські, манастирські та інші землі у власність народів, як буде видано про це закон на Всеросійському Учредительному, Зібранні, право порядкування нашими українськими землями, право користування ними належало тільки нам самим, нашим Українським Зборам (Соймові).
Так сказали виборні люде з усієї Землі Української.
Сказавши так, вони вибрали з-поміж себе нас, Українську Раду, і наказали нам бути на чолі вашого народу, стояти за його творити новий лад вільної автономної України.
І ми, Українська Центральна Рада, вволили волю свого народу, на себе великий тягар будови нового життя і приступили до тієї великої роботи.
Ми гадали, що Центральне Російське Правительство простягне нам руку в сій роботі, що в згоді з ним ми, Українська Центральна Рада, зможемо дати лад нашій землі.
Але Тимчасове Російське Правительство одкинуло всі наші домагання, одпіхнуло простягнену руку українського народу.
Ми вислали до Петрограду своїх делегатів (послів), щоб вони представили Російському Тимчасовому Правительству наші домагання. А найголовніші домагання ті були такі: Щоб Російське Правительство прилюдно окремим актом заявило, шо воно не стоїть проти національної волі України, проти права нашого народу на автономію.
Щоб Центральне Російське Правительство по всіх справах, що торкаються України, мало при собі нашого комісара по українських справах.
Щоб місцева власть на Вкраїні була об'єднана одним представником від Центрального Російського Правительства, се-б-то, вибраним нами, комісаром на Вкраїні.
Щоб певна частина грошей, які збираються в Центральну казну з нашого народу, була віддана нам, представникам сього народу, на національно-культурні потреби його.
Всі сі домагання наші Центральне Російське Правительство одкинуло.
...Ми не можемо допустити край наш на безладдя та занепад. Коли Тимчасове Російське Правительство не може дати лад у нас, коли не хоче стати разом з нами до великої роботи, то ми самі повинні взяти її на себе. Се наш обов'язок перед нашим краєм і перед тими народами, що живуть на нашій землі.
...Од сього часу кожне село, кожна волость, кожна управа повітова чи земська, яка стоїть за інтереси Українського Народу, повинна мати найтісніші організаційні зносини з Центральною Радою.
Там, де через якісь причини адміністративна влада зосталась в руках людей, ворожих до українства, приписуємо нашим громадянам повести широку дужу організацію та освідомлення народу, і тоді перевибирати адміністрацію.
В городах і тих місцях, де українська людність живе всуміж з иншими національностями, приписуємо нашим громадянам негайно прийти до згоди й порозуміння з демократією тих національностей і разом з ними приступити до підготовки нового правильного життя.
Центральна Рада покладає надію, що народи неукраїнські, що живуть на нашій землі, також дбатимуть про лад та спокій в нашім краю, і в сей тяжкий час вседержавного безладдя дружно, одностайно з нами стануть до праці коло організації автономної України.
І коли ми зробимо сю підготовчу організаційну роботу, ми скличемо представників від усих народів Землі Української і виробимо закони для неї. Ті закони, той увесь лад, який ми підготовим, Всеросійське Учредительне Зібрання має затвердити своїм законом.
Ті закони, той увесь лад, який ми підготовим, Всеросійське Учредительне Зібрання має затвердити своїм законом.
...До сього часу український народ всі кошти свої оддавав у Всеросійську, Центральну Казну, а сам не мав та не має тепер від неї того, що повинен би мати за се.
І через те ми, Українська Центральна Рада, приписуємо всім організованим громадянам сел і городів, всім українським громадським управам і установам з 1-го числа місяця липня (іюля) накласти на людність особливий податок на рідну справу і точно, негайно, регулярно пересилати його в скарбницю Української Центральної Ради.
Народе Український! В твоїх руках твоя доля. В сей трудний час всесвітнього безладдя й роспаду докажи своєю одностайністю і державним і розумом, що ти, народ робітників, народ хліборобів, можеш гордо і достойно стати поруч з кожним організованим, державний народом, як рівний з рівним.
Ухвалено: Київ, року 1917, місяця червня (іюля) числа 10.
Другий універсал Центральної ради з’явився 16 липня (3 липня — за юліанським стилем) 1917 року. Вважається відступом від попереднього документа, оскільки став компромісом між ЦР та петроградським Тимчасовим урядом.
З одного, оформлення кінцевого варіанту автономії України відкладалося до майбутніх Установчих зборів Росії; також не було уточнено повноваження Генерального секретаріату та окреслено територію, на якій розповсюджувався вплив українського парламенту (крок назад).
З іншого боку, Тимчасовий уряд визнавав Центральну раду як регіональний представницький орган (чергове закріплення державотворчого процесу України).
Ключові результати: крок назад у розбудові автономії України, Тимчасовий уряд і його місцеві органи виконавчої влади змушені були зважати на існування Центральної ради.
Основні положення 2 Універсала
Центральна рада невдовзі має поповнитися представниками інших національностей, що живуть в Україні.
Склад Генерального секретаріату буде оновлено та подано на затвердження Тимчасового уряду як вищий краєвий орган місцевої влади в Україні.
Оновлений Генеральний секретаріат діятиме як представник демократії народу України та виконуватиме владні функції за згодою з революційною Росією.
Центральна рада підготує та подасть на затвердження майбутнім Установчим зборам законопроекти про автономний устрій України.
УЦР призначить своїх представників до кабінету Військового Міністра, Генерального штабу Росії та Верховного Головнокомандувача. З метою комплектувати окремі військові частини українським населенням.
Наслідки
Частина петроградських урядовців не сприйняла 2 універсал. Троє міністрів-кадетів залишило кабінет, що призвело до урядової кризи та утворення нового коаліційного Тимчасового уряду.
Одночасно з цим у Петрограді відбулося антиурядове більшовицьке повстання. А вже в серпні новий Тимчасовий уряд поставився до Центральної ради жорстко.
17 серпня (4 серпня — за юліанським стилем) 1917 року петроградський уряд затвердив «Тимчасову інструкцію Генеральному секретаріату». Як і домовлялися раніше, Секретаріат перетворювався на краєвий орган в Україні. Але юрисдикцію було обмежено 5 губерніями (замість 9). Генеральному секретаріату не було дозволено вести військові, продовольчі, судові справи, розвивати закордонні відносини, керувати транспортним сполученням і зв’язком (телеграф, пошта). Кількість секретарів зменшено до 7, при цьому 4 з них мали бути неукраїнцями (запроваджено квоту), тощо.
В інструкції не згадувався 2 універсал.
22 серпня (9 серпня — за юліанським стилем) 1917 року в резолюції Центральна рада не визнала дії Тимчасового уряду, підтвердила свою юрисдикцію у всіх дев’яти українських губерніях.
Вважати II універсал суцільним кроком назад некоректно. Оскільки події, які вказували на це відбулися у серпні. Але не були реалізовані через протидію Центральної ради та слабкість Тимчасового уряду в Україні.
IІ У H І В Е Р С А Л
УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ Громадяне землі Української.
(Витяги)
...Українська Центральна Рада, обрана Українським народом через його революційні організації, незабаром поповниться на справедливих основах представниками инших народів, що живуть на Україні, від їх революційних організацій, і тоді стане тим єдиним найвищим органом революційної демократії України, який буде представляти інтереси всієї людності нашого краю.
Поповнена Центральна Рада виділить наново з свого складу окремий одповідальний перед нею орган — Генеральний Секретаріат, — що буде представлений на затвердження Временного Правительства, яко носитель найвищої краєвої влади Временного Правительства на Україні.
...Прямуючи до автономного ладу на Україні, Центральна Рада в згоді з національними меньшостями України підготовлятиме проект законів про автономний устрій України для внесення їх на затвердження Учредительного Зібрання.
Вважаючи, що утворення краєвого органу Временного Правительства на Україні забезпечує бажане наближення управління краєм до потреби місцевої людності в можливих до Учредительного Зібрання межах, і визнаючи, що доля всіх народів Росії міцно зв'язана з загальними здобутками революції, ми рішуче ставимось проти замірів самовільного здійснення автономії України до Всеросійського Учредительного Зібрання.
...Центральна Рада матиме своїх представників при кабінеті Військового Міністра, при Генеральнім Штабі і Верховному Головнокомандуючому, які будуть брати участь в справах комплектування окремих частин виключно українцями...
Оповіщаючи про се громадян України, ми твердо віримо, що українська демократія, яка передала нам свою волю, разом з революційною демократією всієї Росії та її революційним Правительством прикладе всі свої сили, щоб довести всю державу і зокрема Україну до повного торжества революції.
У Київі, 1917 року, липня 3-го дня.
Третій універсал Центральної ради декларував появу Української народної республіки (УНР). 20 листопада (7 листопада — за юліанським стилем) 1917 року. Нове державне утворення лишалося в складі революційної Росії (небільшовицької). Утім, уся влада в Україні закріплювалася за Центральною радою та Генеральним секретаріатом.
Цей акт — результат невідворотного краху демократичної Росії, який став очевидним після більшовицького жовтневого перевороту (7 листопада 1917 року). Центральна рада зголосилася перебрати на себе всю повноту влади в Україні, зберігаючи федеративний зв’язок з Росією. Майбутня доля держави мала визначитися на Установчих зборах.
У 3 універсалі Центральної ради було закладено базові права громадян, адміністративну реформу основи сучасного трудового законодавства (восьмигодинний робочий день). Межі Української народної республіки визначалися територією 9 губерній (Волинь, Катеринославщина, Київщина, Поділля, Полтавщина, Харківщина, Херсонщина та північна частина Таврії) і тих повітів Воронезької, Курської та Холмської губерній, де більшість населення становили українці. Але ті повіти мали проголосувати за входження до УНР.
Ключовий результат: проголошення автономії України.
Основні положення 3 Універсала
Відтепер Україна стає Українською народною республікою.
Намагатися, щоб Російська республіка стала федерацією народів.
Центральна рада перебирає всю владу до Установчих зборів України.
Скасувати право власності на сільськогосподарські землі. Ця земля належить трудящим і має перейти до нього без викупу.
Запровадити 8-годинний робочий день
Вжити заходи щодо мирного завершення І світової війни: закликати Антанту та Центральні держави до мирних переговорів.
Скасувати смертну страту. Амністувати політичних в’язнів. Реформувати судову систему.
Передбачено появу «національно-персональних» автономій для росіян, євреїв, поляків і інших національностей.
Вибори до Установчих зборів України призначити на 9 січня 1918 року, початок їхньої діяльності — 22 січня 1918 року.
Наслідки
Проголошення УНР III універсалом відбулося за складнішої політичної ситуації, ніж прийняття попередніх актів. Попри значно «автономічний» характер документа, Центральній раді не вдалося його втілити в життя. Через:
глибоку політичну та соціально-економічну кризу на теренах колишньої Російської імперії;
війну з Центральними державами (учасники Четверного союзу);
непослідовність і надзвичайну поміркованість самої Центральної ради в питаннях національного державного будівництва та ставлення до більшовиків.
Останнє проявилося в нейтральній УЦР позиції під час боротьби в Україні між прихильниками Тимчасового уряду та більшовизму. Також соціалістична Центральна рада гальмувала створення української армії та не сприймала окремі дії колишніх імперських посадовців, які в тій чи іншій мірі підтримували український рух. Зокрема, царського генерала Павла Скоропадського, майбутнього гетьмана Української держави.
ІІІ УНІВЕРСАЛ
УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ
Народе український і всі народи України!
Тяжка й трудна година впала на землю Російської Республіки. На півночі в столицях іде межиусобна й крівава боротьба. Центрального Правительства нема й по державі шириться безвластя, безлад і руїна.
Наш край так само в небезпеці. Без власти, дужої, єдиної, народньої Україна також може впасти в безодню усобиці, різні, занепаду...
Однині Україна стає Українською Народньою Республікою.
Не відділяючись від республіки Російської і зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росії, щоб уся Республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів.
До Установчих Зборів України вся власть творити лад на землях наших, давати закони й правити належить нам, Українській Центральній Раді; і нашому правительству — Генеральному Секретаріатові України.