Материал: Роль фізіологічно активних речовин в технології вирощування садивного матеріалу Ligustrum vulgare L. та використання її в озелененні

У ГБС з 1965 р. Два зразки (3 екземпляри) вирощені з насіння, привезеного з Фронлейтена і Гетеборгу. Кущі, в 10 років висотою 2,0 м, діаметр крони 170 см. Вегетує з 27.IV ± 4 по 22.Х ± 3 впродовж 177 днів. Цвіте з 20.VI по 4.VII впродовж 14 днів. Плоди достигають у жовтні. Зимостійкість середня. Без обробки укорінюється 100% живців. Декоративна. Рекомендується для озеленення Москви.

Бирючина найгостріша (Ligustrum acutissumum) походить з Південного Китаю - провінції Хубей, Юньнань. Росте по схилах гір. Кущі до 3 м заввишки. У ГБС з 1961 р. Три екземпляри вирощені з насіння, отриманого з Пекіна. У 14 років висота 1,6 м, діаметр крони 130 см. Вегетує з другої декади квітня до середини жовтня. Темп росту середній. Цвіте у кінці червня на початку липня, близько 15 днів, іноді рясно. Плоди достигають у кінці вересня-жовтня. Зимостійкість середня і нижче. Укорінюється 93% літніх живців.

Бирючина щільна (Ligustrum compactum) походить з Південно-західного Китаю(провінції Юньнань). Напіввічнозелені кущі до 4 м заввишки. У ГБС з 1959 р. Отримана саджанцями з культури. У 10 років висота 0,9 м, діаметр крони 70 см, іноді росте до 1,9 м заввишки, діаметр крони 180 см. Вегетує з середини квітня до початку жовтня, 175 днів. На початок нової вегетації зберігається листя минулого року. Темп росту середній. Не цвіте. Зимостійкість низька. Укорінюється 70% літніх живців.

Бирючина овальнолистная (Ligustrum ovalifolium) походить з південної і середньої частини Японії. Вічнозелене деревце до 10 м заввишки. У ГБС з 1958 р. Два екземпляри вирощені з насіння, отриманого з культури. Кущі, в 10 років 1,3 м заввишки, діаметр крони 150 см Вегетує з другої декади квітня до середини жовтня. Листя минулого року зберігається частково. Не цвіте. Зимостійкість дуже низька. Укорінюється 100% літніх живців.

Бирючина Квихоу (Ligustrum Quihoui) походить з Китаю. У горах росте до 2500 м над рівнем моря. Кущі до 2 м заввишки. У ГБС з 1965 р. Дев'ять екземплярів вирощені з насіння, отриманого з Пекіна. Кущі, в 10 років висотою 1,4 м, діаметр крони до 170 см. Вегетує з середини квітня до середини жовтня. Темп росту середній. Цвіте і плодоносить з 7 років. Цвіте в липні, 12 днів, нерясно. Зимостійкість середня. Літні живці укорінюються погано.

.3 Способи розмноження Ligustrum vulgare

Рослини бирючини можна розмножувати насінням, кореневими паростками, відсадками, здерев'янілими та зеленими живцями [10,25,34,39].

Для отримання великої кількості посадкового сортового матеріалу застосовується інший спосіб розмноження - живцювання [28]. Бирючина дуже легко розмножується літніми живцями, нарізаними в кінці цвітіння, і дає 85-100% вкорінення. На живці зрізають лише великі добре розвинені зрілі пагони, які при згинанні ламаються з хрускотом. Довжина живців 8-12 см, при діаметрі 0,7-1 см. Якщо живці більш зрілі, можна обробити їх 0,01% розчином ІМК (індолилмасляної кислоти).

Висаджують живці бирючини в парниках під скло в добре промитий крупний пісок, насипаний шаром в 3-5 см на основний субстрат з дернової суміші з піском, на глибину 5 см, під кутом 45º. У період вкорінення підтримують температуру 20 ... 25° С і підвищений рівень вологості.

Живці нарізають з кінця червня і протягом всього липня. Корені з'являються впродовж 1-2 тижнів, а через 2-3 місяці розвивається потужна коренева система.

Її розмножують і здерев’янілими (зимовими) живцями, проте результат вкорінення буде значно гірший. У вересні-жовтні нарізують живці завдовжки приблизно 10-15 см (діаметр 0,7-1 см). На живці зрізують тільки великі добре розвинені зрілі пагони, які при згинанні ламаються з хрускотом.

Висаджують живці бирючини в парниках. Живці укорінюють в суміші з піску і торфу в рівних частках. В період укорінення підтримують температуру 20...25°С і високий рівень вологості [40,54,55,58].

Вкорінені живці дорощують, для реалізації рослини готові тільки в 2-3-річному віці [25].

Для промислового масового розведення посадкового матеріалу (не сортового) використовують насіння. Маса 1000 насіння - 25 г, їх життєздатність - 65%. Плоди достигають у середині жовтня, в кожному з них по 1-4 насінини (кущі починають плодоносити з 6-річного віку). З зрілих плодів відбирають доброякісне насіння, відмивають його від м'якоті і замочують у воді. При цьому спливає неповноцінне насіння, яке видаляють, залишається тільки життєздатне.

Для прискорення проростання і підвищення схожості насіння використовують прийом стратифікації. При осінньому посіві «під зиму» насіння бирючини, перебуваючи взимку під снігом, проходить природну стратифікацію і тому краще проростає. Якщо посів цих рослин відкладають до весни, то їм потрібна холодна стратифікація протягом 6 місяців. Насіння змішують з чистим піском і торфом, зволожують і поміщають у горщики або ящики шаром 30-40 см. Там їх утримують до весни при температурі, близько 0°С.

Посів насіння у відкритий ґрунт застосовують, щоб отримати масову кількість сіянців. Якщо потрібна невелика партія саджанців, насіння висівають в ящики, що знаходяться в плівкових чи скляних теплицях з штучним підігрівом, в крайньому випадку - в приміщенні. Посівні ящики заповнюють легким родючим ґрунтом, що складається з рівних частин перегною, торфу і річкового піску. Верхній шар субстрату покривають 1см шаром піску. Перед посівом насіння замочують у воді.

В період проростання насіння ящики регулярно поливають, використовуючи лійку з дрібною сіткою, і стежать, щоб насіння завжди було присипане ґрунтовим субстратом. Полив проводять обережно. Якщо ж це станеться, насіння потрібно знову заглибити в ґрунт. Сіянці з розвиненими листочками акуратно пікірують у відкритий ґрунт в кінці сезону або наступної весни. Посів проводять або в середині жовтня, або на початку травня. Сходи з'являються в червні, і тільки через рік (у дворічному віці) сіянці готові для реалізації [19].

.4 Агротехніка вирощування бирючини звичайної

Бирючина звичайна невибаглива рослина. Навесні кущі проріджують, видаляють хворі гілки. Живі огорожі з бирючини стрижуть в травні та серпні. На зиму бажано вкривати або пригинати до ґрунту, тому що можуть підмерзати. Підживлення проводять навесні раз на 2-3 роки.

Перекопуючи ґрунт навесні, під чагарник вносять пісок і вапно, а також мінеральні добрива: азотні і фосфорні - 10-15 г/м², а калійні - 15 г/м² один раз в 2-3 роки, восени, тому що вони сприяють кращій перезимівлі рослин. Добрива вносять у ґрунт не тільки перед посадкою рослин, але і під час їх інтенсивного росту як підживлення. Органічні добрива забезпечують розвиток бактерій і підвищують родючість ґрунтів, мінеральні - заповнюють необхідні для чагарника поживні елементи. Якщо кислотність ґрунту висока, на листках бирючини може з'являтися темно-зелена або сірувата плямистість. Зазвичай на кислих ґрунтах з бур`янів частіше зустрічаються хвощ, щавель, мокриці, фіалка триколірна, подорожник. Через те, що бирючина погано реагує на підвищену кислотність ґрунту, необхідне періодичне вапнування, яке проводять восени, розсипаючи тонким шаром гашене вапно, мелений вапняк, крейду або доломітове борошно. Для зниження кислотності ґрунту вносять 250-300 г/м² вапна - на легких супіщаних ґрунтах, 300-440 г/м² - на середньоважких підзолистих ґрунтах, по 500-600 г/м² - на важках перегнійних, суглинистих і глинистих ґрунтах.

Бирючина дуже добре реагує на обрізку. Після обрізки вона утворює щільну крону. Необхідна і систематична санітарна обрізка, яку зазвичай проводять навесні, але можливо робити її і в інший час. При цьому періодично видаляють обмерзлі, засохлі, поламані та пошкоджені пагони, а місця зрізів змазують садовим варом.

Особливо потребують поливу молоді рослини бирючини. На піщаних і глинистих безструктурних ґрунтах, які тріскаються при нестачі вологи, багато рослин без поливу погано розвиваються [17]. Приблизна норма поливу для дорослих чагарників - 30-40 л/м², періодичність - 4-6 разів за період вегетації

.5 Особливості живлення рослин

Живлення - це обмін між рослинами і навколишнім середовищем, перехід речовин з грунту і повітря в рослину до складу органічних сполук, які синтезуються в рослинному організмі, та виведення їх частини з нього.

Хімічні елементи, необхідні для росту і формування врожаю, називають біогенними. Інші елементи живлення потрапляють у рослини випадково, пасивно і фактично не потрібні для їх росту та розвитку. Тому такі хімічні елементи називають абіогенними, хоча практична їх важливість іноді може бути значною.

Вуглець, кисень, водень і азот називають органогенними елементами, оскільки з них побудовані органічні речовини, і вони складають 95% сухої маси рослин (вуглець 45%, кисень - 42, водень - 6,5, азот - 1,5%). Решту 5% становлять зольні елементи (залишаються після спалювання рослин - калій, кальцій, магній, фосфор та ін.).

Проте основна кількість азоту, води і зольних елементів у рослину надходить із грунту через кореневу систему.

Залежно від біологічних особливостей та умов вирощування рослини формують кореневу систему різної потужності. На бідних та в посушливих умовах у пошуках води й елементів живлення вони створюють більшу кореневу систему.

Застосування добрив зазвичай частково знижує співвідношення підземної і надземної маси рослин, але збільшує масу кореневої системи та глибину її проникнення. Отже добрива позитивно діють на розвиток кореневої системи [18].

Коренева система рослин істотно різниться за будовою, формою, розподілом у грунті й вбиральною здатністю.

Коренева система порівняно з надземними органами рослин характеризуються підвищеною швидкістю росту і ступенем розгалуженості.

Коренева система не лише поглинає елементи живлення з грунту, у ній відбувається синтез органічних сполук (амінокислот, білків), які використовуються самими коренями та частково надходять у надземну частину рослин.

У продовж вегетації рослин (в онтогенезі) елементи живлення поглинаються нерівномірно. Раціональна система удобрення має враховувати життєві цикли потреб рослин в елементах живлення і своєчасно забезпечувати їх у необхідній кількості й співвідношенні у найбільш засвоюваних формах.

Недостатня забезпеченість тим чи іншим елементом в окремі періоди життя зумовлює зниження врожаю та погіршення його якості.

За час вегетації в рослин виділяють два періоди, які різняться характером вбирання елементів живлення: критичний, коли в рослини надходить невелика кількість елементів живлення, а їх нестача погіршує ріст і розвиток рослин, та період максимального засвоєння, коли рослини вбирають найбільшу їх кількість [18].

Для багатьох рослин критичним є період появи сходів, насамперед відносно фосфору. Тому система удобрення має передбачити посилене живлення рослин фосфором порівняно з азотом і калієм на початку вегетації. Для цього фосфорні добрива невеликими нормами вносять у рядки під час сівби.

Особливості живлення рослин азотом. Азот - один з основних біогенних елементів. Він входить до складу білкових речовин і багатьох інших природних життєво важливих для рослин органічних сполук: ліпоїдів, хлорофілу, алкалоїдів, фосфатидів, нуклеопротеїдів, різних ферментів.

Участь азоту у важливих процесах життєдіяльності дає змогу регулювати азотне живлення рослин і збільшувати їх продуктивність. Підвищення рівня азотного живлення рослин збільшує засвоєння рослинами елементів: фосфору, калію, кальцію, магнію, сірки, заліза, цинку. Оптимальне азотне живлення рослин підвищує синтез білкових речовин, пришвидшує ріст і затримує старіння рослинного організму, посилює і подовжує життєдіяльність листків, при цьому рослини інтенсивно ростуть, утворюють міцні стебла і листки яскраво-зеленого кольору, поліпшується формування репродуктивних органів, підвищується продуктивність. Проте посилене живлення рослин азотом не завжди зумовлює підвищення їх продуктивності.

За недостатнього азотного живлення затримується ріст і розвиток рослин, внаслідок чого знижується їх продуктивність. Нестача азоту насамперед впливає на зміну забарвлення листків. Спочатку знебарвлюються нижні листки: колір змінюється від інтенсивно-зеленого до світло-зеленого, починаючи від верхівки до країв. Поступово листя жовкне, набуває оранжевого і червонуватого відтінків.

Внаслідок азотного голодання гальмується ріст рослин, що спостерігається візуально.

У природних умовах основним джерелом живлення рослин азотом є аніони NO^-₃, катіони NH⁺₄, а в обмеженій кількості - органічні сполуки NO₂, легкорозчинні аміди та найпростіші амінокислоти.

Однією з негативних властивостей азотних добрив є їх висока рухомість.

Особливості живлення рослин фосфором. Фосфор - один із трьох елементів живлення. За об’ємами використання фосфорні добрива посідають друге місце після азотних.

Рослини засвоюють фосфору значно менше, ніж азоту, але він має надзвичайно важливу роль у їх житті. Фосфор сприяє також швидкому утворенню кореневої системи рослин. При цьому рослин краще засвоюють воду і поживні речовини з грунту, швидше формують надземну масу рослин. Основну частину фосфору рослини використовують у початкові фази росту і розвитку, створюючи відповідні його запаси. Негативна дія нестачі фосфору в ранній період неможливо виправити достатнім його надходженням у наступні періоди росту. Рослин залишаються низькорослими, загальмованими у розвитку, пізніше цвітуть і дають урожай. Фосфор поліпшує їх водний режим і значно пом’якшує дію на них посухи завдяки накопиченню у вузлах кущіння більшої кількості цукрів, сприяє перезимівлі озимих культур і багаторічних трав, підвищує стійкість рослин проти хвороб, врівноважує дію азотних добрив.

Оптимальне фосфорне живлення рослин стимулює всі процеси, пов’язані із заплідненням квіток, зав’язуванням, формуванням і достиганням плодів. Надлишок фосфору призводить до передчасного розвитку та відмирання листкового апарату, раннього достиганння плодів, внаслідок чого рослини не встигають сформувати достатній урожай.

Нестача фосфору виявляється у затриманні росту й розвитку рослин, - утворюються дрібні листки, запізнюється цвітіння і достигання плодів. Нижні листки набувають тьмяно-сірого або темно-зеленого кольору. З часом вони скручуються і передчасно відмирають. Це пов’язано з тим, що листки ростуть за нестачі хлорофілу.

Фосфор ослаблює шкідливий вплив на рослини на кислих грунтах алюмінію внаслідок зв’язування його рухомих форм, фіксує його в кореневій системі, тим самим підвищує вуглеводний та азотний обміни в рослинах.

Надходження фосфору в рослини залежить від біологічних особливостей, фаз росту й розвитку, рівня фосфорного живлення тощо. Найбільше фосфору потрібно для рослин у перші фази розвитку. Нестача його в цей період не компенсується достатнім надходженням у наступні фази розвитку рослин. Для всіх культур характерне інтенсивне переміщення фосфору від вегетативних до генеративних органів, особливо в період їх достигання. Фосфор потрібний для кращого засвоєння з грунту азоту. У разі дефіциту фосфору кореневі системи розвиваються гірше, що вказує на важливість оптимального забезпечення фосфором для кореневого живлення рослин.

Нестача фосфору в живленні плодових культур затримує ріст і галуження коренів та пагонів, тому вони утворюються тонкими.

Основним джерелом живлення рослин фосфором є аніони ортофосфорної кислоти - Н₂РО^-₄, НРО^2-₄, РО^3-₄, частково вони можуть засвоювати полі - та метафосфати, деякі органічні сполуки фосфору, найкраще засвоюють аніони Н₂РО^-_4, гірше аніони НРО^2-₄. Для рослин аніони РО^3-₄ малодоступні, їх використовують лише бобові культури, гречка та деякі інші культури.