Реферат
студента І-А курсу
Науковий керівник –
Черкаси 2020
ЗМІСТ
ВСТУП 3
1. ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ 4
2. ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА В СОЦІАЛЬНОМУ ЗАХИСТІ ЛЮДЕЙ 7
ВИСНОВОК 13
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 14
ВСТУП
У рефераті на тему «Роль фізичного виховання у формуванні здорового способу життя» давайте розглянемо проблеми збереження й зміцнення здоров'я людей і більш докладно зупинимся на понятті фізична культура, для того що б побачити яку роль грає фізичне виховання у формуванні здорового способу життя.
Дана робота складається із вступу, основної частини, що включає 2 питання й висновку. У вступі обґрунтовується актуальність теми. У першому питанні основної частини розкривається поняття: здоровий спосіб життя, розглядаються умови й фактори, що сприяють гармонічному розвитку й зміцненню здоров'я людей. У другому питанні більш докладно розкривається величезне значення фізичної культури у формуванні здорового способу життя.
яЯ вважаю, що в наш час, час науково-технічної революції значно змінилися умови праці: механізуються способи пересування, скорочуються фізичні навантаження, однієї з головних стає розумова діяльність. Всі ці обмеження провели до занепаду сил. І, саме, масова фізична культура стала основним засобом подолання невідповідності між потребою в м'язовій активності й умовами життя.
Я вибрала цю тему саме для того, що б зрозуміти, яке значення грає фізична культура для здоров'я людини. Для того, що б це було легше зробити, необхідно розкрити такі поняття, як: здоровий спосіб життя й фізична культура; поглибитися в історію розвитку фізичної культури, розглянути існуючі типи й функції фізичної культури.
Поняття «спосіб життя» трактується як тип життєдіяльності людей, обумовлений особливостями суспільно-економічної формації. Основними параметрами способу життя є праця (навчання для підростаючого покоління), побут, суспільно-політична й культурна діяльність людей, а також різні поведінкові звички й прояви. Якщо їхня організація й зміст сприяють зміцненню здоров'я, тобто підстави говорити про реалізації здорового способу життя, якому можна розглядати як сполучення видів діяльності, що забезпечує оптимальна взаємодія індивіда з навколишнім середовищем. По філософському визначенню Маркса, хвороба є життя, стиснуте у своїй волі, тоді як здоровий спосіб життя, спрямований на попередження виникнення якого-небудь захворювання, забезпечує повноцінний розвиток і реалізацію можливостей індивіда, сприяє формуванню активної життєвої позиції (у медико-генетичному аспекті) і є необхідною умовою виховання гармонічно розвитий особистості.
Поняття здорового способу життя містить у собі раціонально організований, фізіологічно оптимальна праця, морально-гігієнічне виховання, виконання правил і вимог психогігієни, раціонального харчування й особистої гігієни, активний руховий режим і систематичні заняття фізичною культурою, ефективне загартовування, продуману організацію дозвілля, відмова від шкідливих звичок.
Здоровий спосіб життя - це єдиний стиль життя, здатний забезпечити відновлення, збереження й поліпшення здоров'я населення. Тому формування цього стилю життя в населення - найважливіша соціальна технологія державного значення й масштабу.
Всю свою діяльність по формуванню здорового способу життя соціальний педагог повинен проводити з обліком вікових і індивідуальних морфофізиологічних і психологічних особливостей дітей і дорослих. При цьому особлива увага варто приділяти таким віковим етапам, як дошкільний, підлітковий і юнацький, коли має місце особливо інтенсивне зростання й перебудова функціонального стану всіх систем життєдіяльності організму, що розвивається.
У програми, спрямовані на формування здорового способу життя, входять наступні напрямки роботи: раціональний режим праці (навчання) і відпочинку, заснований на індивідуальних біоритмологічних особливостях; оптимальна й систематична фізична активність; ефективне, науково обґрунтоване загартовування; нормальне харчування відповідно до концепції адекватного харчування; комплекс психогігієнічних і психопрофілактичних впливів; облік і корекція впливу на здоров'я навколишнього середовища; шкода й користь самолікування; аргументована й діюча пропаганда шкідливих для здоров'я факторів - алкоголізму, паління, наркоманії й токсикоманії; формування правильних подань у дітей і підлітків про полове дозрівання, знань і мер профілактики СНІДу; навчання заходам щодо попередження вуличного й побутового травматизму й правилам особистої гігієни.
Якщо запитати про те, що найважливіше в збереженні й зміцненні здоров'я людини, то багато хто відповість однозначно - виконання раціонального режиму дня. Однак не всі можуть відповісти на запитання: Чому так важливо дотримувати режиму?
Наукове обґрунтування ролі режиму як провідного фактора в зміцненні здоров'я отримано лише в останні роки й зв'язано в основному з успіхами розвитку двох наук - біоритмології й нейрофізіології.
Саме циклічність процесів життєдіяльності й обумовлює необхідність виконання режиму, що представляє собою раціональний розпорядок дня, оптимальна взаємодія й певна послідовність періодів підйому й зниження активності, пильнування й сну.
Наукові праці по біоритмології з'явилися лише на початку XIX в. В 1801 р. німецький лікар Аутенрит, протягом декількох днів, що спостерігав за частотою скорочень серця, виявив її закономірні зміни в динаміку доби. Через якийсь час подібні явища були відзначені в динаміку газообміну при подиху, температури тіла.
В останні роки біоритмологія одержала бурхливий розвиток, у результаті чого встановлене наступне кардинальне положення: практично всі відомі до теперішнього часу процеси, що протікають в організмі людини, мають певну ритмічність, що виступає як універсальна життєва закономірність із найширшим діапазоном проявів - від діяльності окремих кліток до форм інтелектуальної активності людини.
Наукові дослідження показали, що такі фізіологічні функції, як температура тіла, артеріальний тиск, частота пульсу й інші параметри, істотно розрізняються по своїй добовій динаміці в осіб різних біоритмологічних типів: жайворонки - уже з раннього ранку характеризуються високим рівнем основних функцій, вони вже настроєні на роботу, у той же час у сов спостерігається низький рівень цих показників, що проявляється в загальмованості, неважливому настрої, зниженні працездатності.
У зв'язку із цим на перший план повинна виступати раціональна організація режиму дня з урахуванням цих особливостей. Як приклад розглянемо питання про взаємозалежність режиму харчування й добових біоритмів. Відомо, що потреба в їжі має ритмічний характер і залежить від багатьох факторів. При цьому в режимі харчування варто враховувати циклічні зміни потреб у живильних речовинах. Важливо не тільки те, що і як людина їсть, але й коли приймається їжа. Який повинна бути раціональна організація харчування з урахуванням індивідуальних особливостей біоритмів? Якщо для жайворонків підходить відомий афоризм: «сніданок з'їш сам, обід розділи з товаришем, а вечерю віддай ворогу », то для аритмиків і особливо для сов він не годиться. Останнім потрібен не щільний сніданок, а гарна вечеря, тому що саме в цей час у них більше витрачається енергії.
Особливу значимість для раціональної організації режиму дня мають добові коливання працездатності. Зрозуміло, що умови трудової й навчальної діяльності для жайворонків краще зробити більше напруженими в першій половині дня, тоді як для сов у другий. Це положення рівною мірою ставиться й до організації режиму навчальних навантажень для дітей, включаючи старших дошкільників.
Що ж стосується ролі рухів для фізичного й психічного розвитку дитини, то про це говориться майже у всіх книгах про виховання дітей. Дійсно, неможливо представити здорову дитину нерухомою, хоча, на жаль, малорухомих дітей можна все частіше й частіше зустріти серед вихованців дитячих садів, не говорячи про школярів. Не випадково в останні роки однієї з головних тем більшості популярних книг і статей медико-біологічного характеру стало обговорення негативного впливу на стан здоров'я фізичного навантаження, що різко знизилося у двадцятому сторіччі. Із цього приводу в медичній літературі використається узагальнений термін - гипокінезія (від греч. hypo знижений і kinesis - рух), що включає весь комплекс симптомів, що розвиваються в організмі в умовах дефіциту рухової активності. У таких випадках відбуваються несприятливі зміни в серцево-судинній системі, знижується газообмін, значно погіршується самопочуття, порушується сон.
Про те, що рух впливає на всі без винятку психічні функції, відомо давно. У дослідженнях видатних радянських і закордонних психологів Л. С. Виготського (1956), А. В. Запорожця (1967), Ж. Піаже (1956), Дж. Брунера (1981) показана наявність прямого кореляційного зв'язку між характером рухової активності й проявами сприйняття, пам'яті, мислення й емоції у дітей різного віку. Загальний механізм цих взаємин можна представити в такий спосіб. Кожний руховий акт здійснюється в просторі й часі, тому що коли активно пересувається дитина-дошкільник, він одержує можливість придбати в одиницю часу більший обсяг інформації, що й сприяє прискореному формуванню його психіки. Наприклад, установлена взаємозалежність рухової активності й розвитку мови. Рухи дітей, зокрема вправи для пальців рук, є потужним стимулюючим фактором не тільки для своєчасного (на 2-м року життя) виникнення мови, але й подальшої її вдосконалювання в дошкільному віці. Рухова активність збільшує словникову розмаїтість дитячої мови, сприяє більше осмисленому розумінню слів, формуванню понять, що поліпшує психічний розвиток дитини.
Таким чином, у здоровому способі життя пояснюється все, що сприяє виконанню індивідом тих або інших суспільних і побутових функцій у найбільш оптимальні для систем організму, що розвивається, умовах. У цей час установлено, що дотримання принципів здорового способу життя дозволяє збільшити її тривалість на 10 років і більше.
Здоровий спосіб життя - єдиний засіб захисту від всіх хвороб відразу. Він спрямований на запобігання не кожної хвороби окремо, а всіх у сукупності. Тому він особливо раціональний, економічний і бажаний.
Раціональний режим, що включає розумний розподіл часу, відведеного для прийому їжі й сну і правильне чергування фізичних, розумових і емоційних проявів у життєдіяльності дітей забезпечують умови для оптимальної ритмічності процесів у зростаючому організмі, сприяють всебічному й гармонічному розвитку здорової дитини.
Фізичне виховання відіграє найважливішу роль у формуванні здорового способу життя.
Під поняттям «фізична культура» прийнято розуміти комплекс заходів щодо зміцнення здоров'я, розвитку фізичних і психічних властивостей людини за допомогою рухових вправ у сполученні з раціональним використанням природних факторів природи й проведенням гігієнічних заходів. Діюче оздоровче значення фізична культура здобуває тоді, коли вона містить у собі сукупність різних рухових навантажень, систематично виконуваних дітьми й підлітками у вільний від навчання час, а зовсім не тільки в процесі занять фізкультурою в організованих колективах (групах дитячих садів, класах шкіл).
Фізична культура - це сукупність досягнень суспільства в справі створення й раціонального використання спеціальних засобів, методів і умов для цілеспрямованого фізичного вдосконалювання людини.
Фізична культура - це частина загальної культури, тому рівень її розвитку залежить від рівня соціального й економічного розвитку суспільства.
Фізична культура має безліч функцій. Варто знати про такі функції, як:
- нормативна, що полягає в закріпленні раціональних норм діяльності;
- інформаційна, що відбиває властивість накопичувати культурну інформацію, бути засобом її поширення й передачі від покоління до покоління;
- комунікативна, що характеризує властивість сприяти спілкуванню, установленню міжособистісних контактів;
- естетична, пов'язана із задоволенням естетичних потреб особистості;
- біологічна, пов'язана із задоволенням природних потреб людини в русі, поліпшенням його фізичного стану й забезпечення необхідного рівня дієздатності для повсякденного життя, виконання обов'язків члена суспільства.
Ці функції лежать в основі класифікації видів фізичної культури, що може бути представлена як базова фізична культура, спорт, прикладна й оздоровча фізична культура.
Пам'ятники древньої культури, знайдені при розкопках, наскальні зображення й малюнки, предмети побуту й культові приналежності, усні перекази, сказання й легенди дозволяють нам судити про культуру древньої людини, і про фізичну культуру в тому числі. Цікаву інформацію дали спостереження за життям племен, що зберегли до нашого часу первіснообщинні відносини.
Стосовно до питань фізичного виховання ці спостереження й дослідження дозволили вченим затверджувати, що це явище було замічено людьми ще в далекій давнині. Фізичні вправи виникли на основі трудової й військової діяльності, а фізичне виховання у зв'язку з необхідністю підготовки мисливця, воїна.
Виділення виховань, у тому числі фізичного, у самостійну сферу діяльності стало можливим тільки завдяки суспільній праці. Для того щоб фізичне виховання зложилося в систему, необхідний досить високий рівень матеріальної й духовної культури суспільства.
У первіснообщинному ладі заставлялися лише зачатки системи фізичного виховання. Роль фізичної підготовленості кожної людини в той період була досить велика, потреба у фізичній підготовці диктувалася суворими умовами життя, але створити систему в нашому сучасному розумінні не дозволяв низький матеріальний рівень.
Рабовласницька формація породила цікаві системи фізичного виховання. І сьогодні людство вправі пишатися системою древніх еллінів, спрямованою на гармонійний фізичний розвиток людини. Але це була система, що служила винятково своєму класу - рабовласникам. Тільки їм призначалися прекрасні гімназії й стадіони, для них проводилися всілякі ігри. Їм пропонувалося бути сильними для того, щоб тримати в покорі величезну кількість рабів.
Феодальний лад створив свою систему фізичного виховання. Найбільше чітко, з вираженою військовою спрямованістю, виявилася система фізичного виховання лицарів і дворянського стану, яким належали світська влада, величезні володіння й інші цінності. Розподіл на стани поширювалося на всі сфери життя, і на фізичне виховання в тому числі.
У капіталістичному суспільстві значно ускладнюються взаємини класів. Ця складність поширюється і на мети, засоби й методи виховання. В області фізичного виховання протиріччя полягають у тім, що турботи про фізичний розвиток і здоров'я трудящих аж ніяк не турбують владу мающих. Але їм потрібні спритні, сильні й умілі солдати, потрібні люди, здатні продуктивно працювати на промислових підприємствах. Фізична культура, і особливо спорт, використаються як засіб пропаганди своїх ідей, способу життя і як засіб відволікання молоді від політичної боротьби.
Досоціалістичний період у розвитку фізичної культури не може бути зведений лише до створення системи фізичного виховання, бажаної правлячим класам. У цей час продовжували існувати самобутні народні методи й практика фізичного виховання, які хоча й не зложилися в закінчену струнку систему, але створили передумови для виникнення такої системи після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції. У середині буржуазного суспільства зріли ідеї соціальної перебудови на принципах рівноправності, волі й братерства. Ідеї великих гуманістів, соціалістів-утопістів поширювалися й на фізичне виховання. Зокрема, ідеї російських революціонерів-демократів зіграли значну роль у формуванні теорії фізичного утворення П. Ф. Лесгафта - самої передової для свого часу. Але в капіталістичному суспільстві передові, гуманні ідеї могли існувати тільки на рівні теорії, тому що реалізація якої-небудь системи виховання, і фізичного виховання в тому числі, вимагає матеріальної основи, витрати засобів і підтримки уряду.
Внаслідок глибоких соціально-економічних і політичних змін у нашій країні фізична культура й спорт перетворилися в глобальний культурно-соціальний феномен.
Соціальне, політичне, культурне й виховне значення фізичної культури й спорту зростає в процесі розвитку сучасних продуктивних сил. Одночасно підсилюється роль фізичної культури й спорту в боротьбі прогресивних сил за збереження й зміцнення миру, за розширення співробітництва між народами, що передбачає взаємоповагу й розуміння.
Фізична культура й спорт, являючи собою суб'єктивний і об'єктивний аспект життя людей, відіграють величезну роль у формуванні умов праці й життя людини. Фізична культура й спорт допомагають збереженню й зміцненню здоров'я й працездатності людей, дають їм можливість підніматися до вершин фізичної, духовної й культурної досконалості. Тим самим вони збагачують творчі здатності людей, культуру, утворення, виховання, вселяють у них життєрадісність, підвищують трудову активність, є зробленим чинником формування способу життя кожної людини окремо й усього суспільства в цілому.
Історія показує, що суспільство відчуває потребу формувати необхідні в житті людини рухові навички (ходьба, біг, плавання і т.п.), розвивати до оптимальних рівнів його фізичні здатності (силу, витривалість, спритність і т.п.) в інтересах праці, оборони, активного відпочинку й інших видів діяльності. Всі ці потреби суспільства задовольняє такий вид активної діяльності, як фізична культура й спорт.
Роль рухової активності в зміцненні здоров'я людини була відома давно. Давньогрецький філософ Платон уважав рух цілющою частиною медицини.
Варто особливо підкреслити саму головну соціальну роль, що грає кожна людина: він повинен бути готовим не просто до умов виробництва неорганічного тіла цивілізації, але й до відтворення людини. Звідси й високий борг батьків виховати дітей гідними членами суспільства, у якому їм має бути жити. Для цього мало піклуватися тільки про розумовий і духовний розвиток, естетичне і трудове виховання дитини. Треба ще виростити сина або дочку фізично сильними, міцними, гарними. Непорушна істина - здоров'я кожного нового покоління по всіх параметрах повинне бути краще, ніж здоров'я попередніх.
Можливості фізичної культури в сфері соціального захисту людей безмежні. Розкрити тут всю методику реабілітаційної або рекреаційної роботи за допомогою фізичної культури не представляється можливим. Але перелічити основні напрямки й практичну значимість просто необхідно:
1. Останнім часом, по даним Всесвітньої організації охорони здоров'я, одержали особливий розвиток неінфекційні захворювання: серцево-судинні, остеохондроз хребта, втрати від яких у багато разів перевищують втрати від інфекційних захворювань, виробничих і транспортних травм і навіть втрати від воєн, разом узятих. Особливе місце в профілактиці цих захворювань займають спеціальні програми фізичних вправ, оскільки вони безпосередньо впливають на ті фізіологічні механізми, порушення яких приведе до виникнення й розвитку хвороби.
2. Соціальний захист інвалідів як найбільш защемлених у соціально-економічному й морально-психологічному відношенні верств населення вимагає цілеспрямованої діяльності держави й інших суб'єктів в області формування цивілізованих умов життя, які обов'язково містять у собі й заняття фізичними вправами. Це, крім підвищення рейтингу залишкового здоров'я інвалідів, дозволяє успішно справлятися з навчальним навантаженням, із професійною діяльністю, налагоджувати міжособистісні контакти, одержувати позитивні емоції. Одним із провідних напрямків у відновленні втрачених можливостей нормальних рухових актів є застосування сучасних тренажерних пристроїв. Тренажерні системи чи не єдиний засіб для відновно-реабілітаційних і фізкультурно-оздоровчих занять інвалідів.