Материал: Рекомендації про заходи боротьби з іксодовими кліщами

Рекомендації про заходи боротьби з іксодовими кліщами

ДЕРЖАВНИЙ ДЕПАРТАМЕНТ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА ЗООВЕТЕРИНАРНА АКАДЕМІЯ

РЕКОМЕНДАЦІЇ ПРО ЗАХОДИ БОРОТЬБИ З ІКСОДОВИМИ КЛІЩАМИ

ХАРКІВ - 2005

УДК 619:616.995

У рекомендаціях наведено основні положення про іксодових кліщів: історія вивчення, систематика, фауна кліщів, поширених на території України, морфологічна характеристика кліщів родини Ixodidae, основи екології, роль іксодових кліщів як переносників інфекційних та інвазійних хвороб, наведено поняття про іксодідози тварин. Запропоновано: методи та засоби обробки тварин, технологію виготовлення емульсій та розчинів інсектицидів, заходи боротьби з іксодовими кліщами у різних умовах.

Розробники:

Кафедра паразитології Харківської державної зооветеринарної академії

Ю.О. Приходько, доктор ветеринарних наук

В.Я. Пономаренко, кандидат ветеринарних наук

О.В. Нікіфорова, асистент

Рецензенти:

ДАХНО І.С., доктор ветеринарних наук, професор, Сумський ДАУ

МАШКЕЙ. А.М., кандидат ветеринарних наук, ІЕКВМ УААН

Рекомендації розглянуті і схвалені:

Методичною комісією факультету ветеринарної медицини Харківської державної зооветеринарної академії

(протокол № 1 від 12 жовтня 2005 р.)

Науково-методичною радою Департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України

(протокол № 1 від 27 грудня 2005 р.)

Видано на замовлення Державного департаменту ветеринарної медицини

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ

Ветеринарна акарологія - розділ паразитології, що вивчає кліщів, постійних або тимчасових паразитів тварин. Загальна світова фауна налічує понад 25 тис. видів кліщів, з них іксодових (пасовищних) понад 660 видів [2].

Основи іксодології, як науки про іксодових кліщів, були закладені у кінці ХІХ сторіччя [6]. Вперше, значення іксодових кліщів як переносників хвороб тварин, було встановлено Кільборном та Смітом (1893). Дослідники виявили збудника техаської лихоманки худоби та встановили, що іксодові кліщі є переносниками збудників цієї хвороби. Це відкриття стало поштовхом для подальшого вивчення іксодових кліщів як переносників різних збудників хвороб тварин та людини [40, 41].

Кліщі належать до типу членистоногих (Arthropoda), класу павукоподібних (Arachnoidea), підкласу Acaris - кліщі.

Підклас Acaris об’єднує три ряди: акариформні кліщі (Acariformes), паразитиформні (Parasitiformes) та кліщі - сінокоси (Opiliacarina) [21].

У ветеринарній медицині найбільше значення мають два ряди кліщів: акариформні - збудники акарозів (корост) тварин та людини і паразитиформні кліщі - тимчасові ектопаразити - гематофаги та переносники і носії збудників різних хвороб [27, 53].

Ряд паразитиформних кліщів (Parasitiformes) об’єднує дві надродини, які мають велике значення для ветеринарної медицини: Ixodoidea, Gamasoidea. В надродину Ixodoidea входить і родина - Ixodidae.

Кліщі родини Ixodidae (іксодові, пасовищні кліщі) домінують серед ряду Parasitiformes. Ці кліщі розповсюджені у всіх ландшафтних зонах світу. Кліматичні особливості кожної зони, території, наявність різних живителів впливають на чисельність та кількість видів кліщів, особливості їх екології [21].

Іксодові кліщі - це типові кровосисні паразити, для котрих кровоссання єдиний спосіб харчування. Під час масового систематичного нападу кліщів, тварини худнуть - "кліщова-хирність", яка виникає у результаті втрати великої кількості крові та інтоксикації організму слиною кліщів. У таких тварин знижується працездатність, резистентність організму, продуктивність, у молодняка - ріст та розвиток. За умов масового нападу іксодових кліщів тварина може втратити до 5-6 л крові [39]. Виділяють також іксодідоз - сезонну хворобу тварин у результаті паразитування іксодових кліщів.

Іксодові кліщі також пошкоджують шкіру, що призводить до вибраковування шкірної сировини [41].

Відомо що, іксодові кліщі паразитують на багатьох видах тварин, а також на людях і мають важливе ветеринарне та медичне значення.

СИСТЕМАТИКА ТА РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ІКСОДОВИХ КЛІЩІВ В УМОВАХ УКРАЇНИ

Родина Ixodidae об’єднує 12 родів іксодових (пасовищних) кліщів, з них на території України зареєстровано 6 родів та 32 види. Вони по різному поширені у різних природно - кліматичних зонах країни [2, 53].

Систематика кліщів родини Ixodidae зареєстрованих на території України та їх розповсюдження

Кліщі родини Ixodidae фауни України [2, 53]

Іксодові кліщі поширені в усіх ландшафтно-географічних зонах України. Проте чисельність популяцій кожного виду пов'язана з певними екологічними умовами, які склались у процесі філогенетичного розвитку виду.

В зв'язку з екологічними особливостями кліщів встановлено три еколого-фауністичні комплекси: лісовий, степовий та кримський гірсько-лісовий, поширення яких в основному співпадає з ландшафтно-географічними зонами України.

В умовах українського Полісся зареєстровані такі види кліщів: Ixodes ricinus, Іxodes trianguliceps, Іxodes crenulatus, Іxodes vespertilionis, Dermacentor reticulatus, Dermacentor marginatus, Haemaphysalis punctata і Hyalomma plumbeum plumbeum.

І. ricinus - найпоширеніший вид на Україні. Поширення його відмічено від Полісся, Східних Карпат, лісостепової зони до гірсько-лісової зони Криму. Вогнища його розмноження пов'язані виключно з лісовими біотопами, де переважає мезофільна рослинність та підвищена вологість [32, 33].

Фауна лісостепової зони України є перехідною від лісової до степової. В природних біотопах північної частини Лісостепу зустрічаються такі види кліщів: І. ricinus, I. crenulatus, I. lividus, I. trianguliceps, D. reticulatus, D. marginatus. Вогнища масового розмноження, властиві для І. ricinus, D. reticulatus і D. marginatus, пов'язані з пасовищами та іншими місцями, де перебувають сільськогосподарські тварини.

У степовій зоні відбулися значні зміни ландшафту в результаті освоєння цілинних земель. Природні біотопи з характерною рослинністю та тваринним світом збереглись лише в степових заповідниках: Асканія-Нова, Стрілецький, Хомутовський та Провальський степи, Азово-Чорноморський, Гостра Могила та ін.

У степових заповідниках, які не використовують під випаси та сінокоси, зосереджено багато диких ссавців, птахів та плазунів. Такі біоценози виявились сприятливими для масового розмноження багатьох видів кліщів, а саме: Ixodes laguri laguri, I. redikorzevi redikorzevi, I. crenulatus, Haemaphysalis punctata, H. sulcata, H. otophila, Dermacentor marginatus, Rhipicephalus sanguineus, Rh. rossicus, Hyalomma scupense, H. p. plumbeum. Такий склад фауни кліщів характерний для різнотравно-тирсових біотопів степу з сухим, але не посушливим кліматом [53].

Велику роль у поширенні деяких видів кліщів відіграють птахи. Вони є не лише живителями, а й транспортерами, що переносять кліщів на далекі відстані від постійних біотопів їх розмноження. Так, Наеmaphysalis punctata, Hyalomma plumbeum plumbeum є типовими представниками степової фауни, але вони зустрічаються також в зоні Полісся і в Східних Карпатах. В умовах України кліщі виявлені більше ніж на 60 видах птахів, переважно на представниках ряду горобиних [21, 27, 53].

Перші повідомлення про видовий склад іксодових кліщів у Харківській області належать Іванову П.А. [15, 16]. Автором було встановлено 4 види іксодових кліщів: Ixodes ricinus, Haemaphisalis punctata, D. reticulatus, Hyalomma aegyptium.

За даними Ємчук Є.М. [53] на території Харківської області реєструються наступні види іксодових кліщів: I. ricinus, I. crenulatus, D. reticulatus, D. marginatus, Rh. rossicus, Haemaphisalis punctata, H. scupense, Hyalomma plumbeum.

В подальшому видовий склад кліщів був доповнений В.О. Нагловим - I. trianguliceps [30] та I. apronophorus [31].

В роботі Сивкова В.В. [45], який вивчав ектопаразитів гризунів Харківської області вказуються таки види: I. ricinus, I. crenulatus, D. reticulatus.

За даними літератури на території Харківської області паразитують 10 видів іксодових кліщів: I. ricinus, I. trianguliceps, I. apronophorus, I. crenulatus, D. reticulatus, D. marginatus, Rh. rossicus, Haemaphisalis punctata, H. scupense, Hyalomma plumbeum [45, 53, 24, 31, 30, 32, 33].

В останні роки підтверджено розповсюдження 7 видів іксодових кліщів I. ricinus, I. crenulatus, I. trianguliceps, I. apronophorus, D. reticulatus, D. marginatus, Rh. rossicus на території Харківської області.

МОРФОЛОГІЯ ІКСОДОВИХ КЛІЩІВ

Іксодові кліщі у голодному стані мають сплюснуту форму тіла, розмір 2-8 мм, залежно від фази розвитку (личинка, німфа, імаго), самки що насмоктались крові мають овально-округлу форму й досягають розміру до 20 - 30 мм та більшe [1, 21, 39].

Тіло представлено як один органокомплекс, сегментація не відображена. У передній частини тіла знаходиться хоботок - орган, за допомогою якого кліщ відшукує місце для фіксації, фіксується, добуває кров чи лімфу. Хоботок складається з основи, пари хеліцер, гіпостома і пари щупальців - пальп. Основа хоботка зверху може бути чотири - або шестикутною. Хеліцери рухливі, сильні і на кінцях мають гострі гачки, якими кліщі розрізають шкіру перед введенням гіпостома. Гіпостом - непарна хітинова пластинка, списоподібної форми. Знизу на ньому міститься кілька рядів зубчиків (2-3), які своєю гострою вершиною спрямовані назад, завдяки чому кліщ надійно фіксується на шкірі живителя. Пара 4-членикових пальп знаходиться дещо збоку від хеліцер і відіграє роль органа дотику, за їх допомогою кліщ визначає місце проколу і фіксування, їх розміри у різних видів кліщів неоднакові, по них визначають довжину хоботка. Залежно від цього показника іксодід ділять на коротко - і довгохоботкових. У короткохоботкових кліщів довжина хоботка відповідає або дещо менша його ширини. Розмір хоботка використовують для визначення родів кліщів [53].

У самців хітин на всій спинній поверхні потовщений і утворює так званий дорсальний щиток - скутум. У самок він покриває лише передню третину тіла, що дозволяє збільшувати тіло при харчуванні. На бокових краях скутума, на рівні другої пари ніг, у більшості іксодід знаходяться очі. Задня частина тіла самки покрита м'яким хітином з численними складками - алоскутум, який при наповненні кров'ю розпрямляється, збільшуючи об'єм черева у десятки разів.

На вентральній поверхні з тілом кліща сполучені чотири пари 6-членикових кінцівок: перший членик (кокса чи тазик) нерухомий, інші (вертлуг, стегно, гомілка, передньолапка та лапка) - рухомі. На кожній кінцівці є присмоктувальна подушечка і два кігтики, завдяки яким кліщ досить легко переміщується і надійно утримується на будь-якій поверхні. Кінцівки з'єднуються з тілом за допомогою кокс, які на передній парі можуть бути сильно або слабо розщепленими чи не розщепленими взагалі.

На рівні кокс другої пари ніг відкриваються статеві отвори, прикриті особливою хітиновою пластинкою, а на рівні четвертої пари - анальний отвір. Навколо цього отвору може бути боріздка, за розміщенням якої диференціюють кліщів за родами. Тіло кліща покрите щетинками. Самці деяких родів мають також і вентральні щитки захисного призначення [21].

У кліщів розвинені травна, дихальна, видільна та нервова системи, органи чуття і розмноження. Травний апарат розпочинається біля основи гіпостома ротовим отвором, який переходить у глотку, а остання - у стравохід, стравохід - у кишечник з численними боковими відгалуженнями. Одна самка спроможна виссати до 3 мл крові [4]. У передній частині тіла кліща розміщуються гроноподібні слинні залози, їх секрет через - ротовий отвір надходить у ранку на шкірі живителя, а потім у його тканини. У складі секрету - знеболюючі та антикоагулюючі речовини.

Дихальний апарат представлений густою мережею дихальних трубочок - трахей, сполучених з двома дихальцями - стигмами. Останні відкриваються назовні позаду четвертої пари кінцівок. Стигми оточені хітиновою пластинкою - перитремою.

З органів розмноження у самок розвинені яєчники та яйцепроводи, які при дозріванні яєць можуть дуже збільшуватися. Кровоносна система лакунарного типу. Нервова система являє собою компактну масу-мозок, з'єднаний з усіма органами та периферійним рецепторним апаратом [6, 41, 39].

Екологія іксодових кліщів

Іксодовим кліщам притаманний складний метаморфоз, який включає яйце і три активні фази, розділені линькою: личинка, німфа та імаго. Кожна активна фаза має особливості розвитку та паразитування на різних тваринах-живителях [50, 41].

Життєдіяльність кожної з активних фаз підрозділяється на наступні стадії: харчування, личиночного розвитку, линьки; харчування, німфального розвитку, линьки; харчування, імагінального розвитку, яйцекладки. Як правило, кліщі харчуються одноразово в кожній активній фазі [41]. На всіх активних фазах розвитку кліщі живляться виключно кров’ю, переважно теплокровних тварин, але деякі види присмоктуються також на ящірках, вужах, черепахах [4].

Тривалість циклів розвитку у різних видів кліщів не однакова. Під тривалістю циклу розвитку розуміють період розвитку від яйця до яйця. В залежності від тривалості розвитку та кількості діапауз розвиток іксодових кліщів може здійснюватися за однорічним, дворічним та трирічним циклах. А у деяких видів - і за чотирирічним.

При однорічному циклі розвитку, для завершення якого потрібен один календарний рік, кліщі на всіх фазах розвитку паразитують у теплий період року. Це спостерігається у південних видів кліщів.

Дворічний цикл характеризується тим, що в перший рік паразитують личинки та німфи, у другий - імаго, діапауза буває у німф та імаго.

У деяких видів сезонні явища у циклі розвитку спостерігаються слабо або зовсім відсутні - генерація іде за генерацією в зв’язку зі зміною сезонів року [21].

У видів, які розповсюджені в Україні, цикл розвитку складає 1 - 4 роки, інколи 5 - 6 в залежності від видової належності та кліматичних умов [50]. У найбільш поширенішого виду Ixodes ricinus життєвий цикл складає 1- 7 років. В основному всі кліщі родини Ixodidae мають одну генерацію за рік.

Періодичність циклів розвитку I. ricinus у лісостепової зоні України має певну закономірність: при підйомі відносної чисельності імаго підйом чисельності німф припадає на 3, іноді 4 рік. Існує достовірний зв'язок між чисельністю імаго та чисельністю німф у той самий рік паразитування, що свідчити про перевагу 3 річного циклу розвитку кліща Ixodes ricinus і більш сильний зв'язок між чисельністю німф і чисельністю імаго кліщів на наступний рік, що передбачає перевагу 4-річного циклу [33].