ЗВО МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВО – ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ АКАДЕМІКА ЮРІЯ БУГАЯ
КАФЕДРА ПРАВА
РЕФЕРАТ
З навчальної дисципліни: «Кримінологія»
З теми: «ОСОБА ЗЛОЦИНЦЯ ТА СУМІЖНІ ПОНЯТТЯ»
Виконала: студентка групи П – 81
Литвин К.С.
Перевірила: доцент Карпова Н.Ю.
Київ – 2020
ПЛАН
Вступ………………………………………………………………………………….3
Висновок…………………………………………….……………....………………10
Список використаних джерел………………………………………………………12
ВСТУП
Окремий злочин та злочинність в цілому не можна розглядати без їх авторів, тобто осіб, що вчиняють ці злочини. Саме люди вчиняють ці небезпечні вчинки. Дослідженням особистості людини взагалі та особистості злочинця окремо займаються представники різних наук: філософії, психології, соціології, окремих юридичних дисциплін та кримінології. При дослідженні особистості кожна з цих наук має свою мету. Метою дослідження особистості злочинця для кримінології є встановлення основних характеристик осіб, які вчиняють певні злочини і розробка конкретних заходів, які спрямовані на виправлення таких осіб. Вивчення особистості злочинця почнемо з того, що визначимося з тим, що ж слід розуміти під поняттям „особистість”. Ми погоджуємося з традиційною позицією про те, що під особистістю слід розуміти сукупність соціально значимих якостей конкретної людини як члена суспільства та суб’єкта діяльності. Ці якості дозволять людині пізнавати зовнішній світ і себе саму, виступати суб’єктом різних видів діяльності, вступати у суспільні відносини з іншими представниками суспільства. Тому не є особистістю новонароджена дитина та особа, яка хворіє на хронічну душевну хворобу. Вони не мають необхідних якостей (або взагалі або вони ними втрачені), які дозволяють бути повноцінним членом суспільства. Поняття особистості не можна ототожнювати з поняттями людина та індивідуум. Людина – це узагальнений образ представника вищого виду 2 ссавців, який має свідомість та здатність до праці та соціального життя. В свою чергу, індивід – це образ конкретної людини, який відрізняє її від всіх інших. Головним питанням кримінології є те чи існує істотна різниця між особами, що вчиняють злочини та особами, що цього не роблять. На це питання в науці існують дві протилежні відповіді. Одні вчені вважають, що особи, що вчиняють злочини відрізняються від право слухняних громадян наявністю у них анти суспільної спрямованості (установки). Іноді це називають суспільною небезпечністю особи, що вчинила злочин. Таких осіб пропонується називати криміногенною особистістю або злочинною особистістю. Інша позиція полягає в тому, що її представники взагалі не визнають поняття особистість злочинця, тому що ця категорія не містить специфічних ознак, які б були притаманні тільки особам, що вчиняють злочини. Вони вважають, що такою формальною ознакою є вступ в законну силу обвинувального вироку суду, тобто визнання таких осіб винними у вчиненні злочину. Існує і третя компромісна позиція, представники якої вважають, що термін „особа, що вчинила злочин” є родовим до термінів „особистості злочинця”(криміногенний тип) та випадковий (злочинець). Цей поділ заслуговує особливої уваги. Особистість злочинця також формує суспільство, в якому він живе та той чи інший вид злочинної діяльності, яким він займається. Не можна відмовлятися від поняття особистості злочинця. Бо існують певні категорії злочинців: крадіїв, терористів найманих вбивць тощо, який ведуть іноді тривалий час злочинну діяльність, сприймають норми і правила злочинної субкультури як свої власні. Саме злочинна діяльність та належність до злочинної субкультури і виділяють окрему категорію осіб – злочинні особистості. Тому про особистість злочинця можна говорити по відношенню до людини, яка винна в злочинній діяльності, тобто вчинила низку навмисних, цілеспрямованих, передбачених кримінальним законом дій заради загального для них мотиву.
Варто зазначити, що особа злочинця завжди була однією з центральних проблем усіх наук кримінально-правового циклу і здебільшого кримінології. Наскільки людина має відповідати за свою поведінку та свої вчинки, настільки ми можемо прогнозувати її схильність до вчинення кримінального правопорушення. Іноді внутрішня потреба в самостійності, незалежності породжує в людині правовий нігілізм, спонукає до збагачення за рахунок інших людей, стає нормою життя. Результатом такого відношення до життя може бути вчинення людиною правопорушення. Осягнення людиною, що така поведінка не має бути нормою життя, може матеріалізуватися через її вчинки та вироблення імунітету до законослухняності. Таким чином, одним із головних компонентів предмета кримінології є вчення про особу злочинця. Без нього важко дослідити інші кримінологічні проблеми, зокрема, детермінант злочинів та засоби їх запобігання. У вітчизняній кримінології поняття особи злочинця трактується по-різному. В одних випадках під ним розуміють особу, яка винна у вчиненні суспільно небезпечного діяння, яке заборонене кримінальним законом. В інших випадках кримінологи вважають, що особи з високим рівнем контролю над собою за будь-яких обставин упродовж усього життя менше схильні до вчинення злочину.
Особа злочинця - це сукупність соціально значущих характеристик, ознак, зв'язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими) умовами й обставинами, що впливають на її злочинну поведінку.
Особа – це складне інтегруюче поняття, що включає в себе біологічні, психологічні і соціальні сторони людини.
Іван Богатирьов визначив, що особа злочинця, це індивідуум, який схильний до вчинення злочину за певних обставин, проте має низький рівень контролю за власною поведінкою. Тому у запобіганні вчинення особою злочину ми дотримуємося теорії адекватної поведінки. Саме завдяки теорії адекватної поведінки ми можемо відрізнити злочинців від законослухняних індивідуумів. У злочинців наявна антисуспільна спрямованість, яка проявляється в аморальних вчинках, дисциплінарних, адміністративних та інших правопорушеннях, які ще не набули злочинного характеру, але у разі безкарності дедалі більше набирають кримінальних рис і вказують на реальну можливість вчинення особою злочину. Особа живе у соціумі, в оточенні людей, їй притаманні риси загальнолюдського, суспільно значущого та індивідуального, неповторного. Тому вона є розумною істотою, розвивається серед таких, як сама, і має можливість поводитися і діяти у суспільних відносинах з іншими розумно. У філософському розумінні особа – продукт соціального розвитку, єдність загального, особливого й одиничного. Вона являє собою результат еволюції людського роду, успадковує і відображає соціальний досвід попередніх поколінь. Водночас особа вбирає в себе ознаки певного суспільного устрою, до якого вона належить, що проявляється в її свідомості та світогляді. Окрім того, особа наділена неповторними рисами, що відображають її індивідуальний досвід, який обумовлений конкретним змістом сімейних, виробничих, побутових та інших відносин, тобто тим мікросередовищем, в якому вона живе. Все це має велике значення для правильного розуміння суті особи злочинців, розкриття механізму формування їх криміногенних властивостей, а також для корекції їхньої поведінки. Людина не народжується особистістю, а стає нею в процесі входження в соціальне середовище та засвоєння ідей, поглядів, норм моралі та поведінки, властивих соціуму, до якого вона належить. Процес, протягом якого людина набуває свого конкретного соціального змісту, називається соціалізацією. Дефектом соціалізації є особа злочинця. Від народження ніхто не приречений на вчинення злочинів; злочинцями стають унаслідок неправильної соціалізації. У кримінології є різні підходи до визначення поняття особи злочинця. Так, пострадянські кримінологи (І. М. Даньшин, А. І. Долгова, Н. Ф. Кузнецова та ін.) вважають, що злочинець – це особа, якій притаманні істотні стійки соціальні властивості та ознаки, які об’єктивно реалізуються у вчиненні конкретного злочину, надаючи вчиненому діянню характеристику суспільної небезпечності, а винній особі властивості суспільної небезпечності, у зв’язку з чим вона притягається до кримінальної відповідальності. Вітчизняний кримінолог А. Ф. Зелінський вважає, що особу злочинця слід розглядати як сукупність соціально-демографічних, психологічних і моральних характеристик, які тією чи іншою мірою типово притаманні особам, винним у злочинній діяльності того чи іншого типу. Інші кримінологи, зокрема, В. Бурлаков і М. Кропачов, вважають, що особа злочинця має таку сукупність властивостей і якостей, які вказують на схильність суб’єкта злочину до вчинення його або повторення. Відомий вітчизняний кримінолог, академік Академії правових наук України О. М. Костенко, подає власне розуміння особи злочинця. Так, на думку вченого, людина є «тримірною» істотою і складається з прошарку: «фізична річ»; «біологічна істота»; «соціальна особистість». Саме на останньому прошарку визначається злочинна поведінка особи, її соціальна патологія, оскільки саме вона є проявом комплексу свавілля та ілюзій. Таким чином, поняття «особа злочинця» торкається соціальної суті людини, яка вчинила злочин, тобто порушила норми кримінального права. Вивчення особи злочинця підпорядковане встановленню механізму злочинної поведінки, її детермінації та розробленні на цій основі обґрунтованих рекомендацій щодо запобігання злочинам. Оскільки поняття «особа злочинця» має соціально-правовий характер, то вчинення злочину проявляє в особі тільки її антисуспільну спрямованість, але не розкриває повністю її соціальної сутності. Правильне судження про людину в цілому можливе лише на підставі всіх її ознак і проявів, співвідношення соціальнопозитивних і соціально-негативних рис. Але у будь-якому разі особі злочинця притаманна деформація моральних переконань, життєвих установок, інтелектуальних та емоційно-вольових якостей. Моральнопсихологічні особливості особи злочинця знаходяться у діалектичному зв’язку з її соціальними властивостями і мають розглядатися у цій єдності.
Особа злочинця – це певна абстракція (ідеальна модель), створена вченими-кримінологами на підставі проведених досліджень суб’єктів злочинів з метою встановлення таких властивостей індивідуума, за яким можна встановити і прогнозувати злочинну поведінку інших індивідуумів.
До таких властивостей індивідуума можна віднести: відчуження його від нормальних людських цінностей, низький рівень освіти і культури, аморальність, імпульсивність та агресивність, підвищену справедливість тощо. Серед ознак, які притаманні злочинцю, слід виділити: негативні соціальні умови, які формують особу злочинця; присутність в особі криміногенних факторів, які не дозволяють вважати особу злочинцем до вчинення злочину; криміногенні фактори, що відбилися у свідомості особи і сформували в неї здатність вчинити злочин, і ті, які сприяли вчиненню злочину. А до набору біологічних якостей людини включаються анатомо-фізіологічні, генетичні, нервово-мозкові та інші властивості організму, а також прояви складного механізму успадкування.
Під психічною складовою особи розуміють самостійний духовно внутрішній світ: її відчуття, сприйняття, переживання; вольові, інтелектуальні та емоційні особливості; темперамент і характер. Поняття особи має соціальний зміст. Людина як особа має якості, які дозволять їй пізнавати зовнішній світ і себе саму, виступати суб'єктом різних видів діяльності, вступати у суспільні відносини з іншими представниками суспільства.
Особою є й злочинець (особа винна в злочинній діяльності), тобто особа, яка вчинила систему умисних цілеспрямованих дій, передбачених законом про кримінальну відповідальність, спрямованих на реалізацію загального для них мотиву.
Злочинця характеризує суспільна небезпечність його діянь. Це передбачає необхідність встановлення тих особливостей особи, які в поєднанні з певною ситуацією призводять до скоєння злочину, і як ці особливості сформувалися. Сукупність властивостей особи (позитивних і негативних), їх співвідношення дають уявлення про те хто скоює злочин, допомагає зрозуміти таку поведінку, її причини та мотиви, а значить, і розробити профілактичні заходи впливу.
Поодиноке одноактне діяння, вчинене з необережності чи навіть умисно (при збігові тяжких обставин у житті особи), не формує особи злочинця. Ці особи не мають соціально значущих характеристик та особистісних особливостей тому їх можна назвати "особами, що вчинили злочини".
Термін "особа злочинця" слід відрізняти від таких категорій, як особа підозрюваного, обвинуваченого (підсудного), засудженого, винного та суб'єкту злочину, які застосовуються в законодавстві та правовій літератури. Ці поняття є кримінально-правовими, кримінально- процесуальними та кримінально-виконавчими (пенітенціарними) поняттями. Поняття особи підозрюваного, обвинуваченого (підсудного), засудженого, винного застосовуються до певної людини, яка є носієм встановлених в законі обов'язків та прав упродовж руху кримінального провадження.
Не є тотожними поняття "суб'єкт злочину" та "особа злочинця". Суб'єкт злочину є кримінально-правовим поняттям. Суб'єкт злочину – це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Особа злочинця є кримінологічним поняттям, яке окрім ознак суб'єкту злочину має і інші ознаки, які характеризують особу, що вчиняє злочин. Воно є поняттям більш широким ніж суб'єкт злочину і включає і інші ознаки, якості особи, внутрішню структуру особистості тощо. Однак, згідно зі ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд повинен врахувати особу винного. Це стосується саме характеристик особистості винної особи. Важливо засвідчити, що, розробляючи методи вивчення особи злочинця, кримінологи не обмежуються лише своїми дослідженнями. Для створення наукової основи запобігання злочинності враховуються психологічні, педагогічні та інші знання, які допомагають визначити мотиви і мету вчинення злочину, а також засоби впливу на особу злочинця. От чому суб’єкти запобіжної діяльності, зокрема правоохоронні органи, у розслідуванні кримінальних правопорушень не можуть обійтися без кримінально-правових, кримінальнопроцесуальних і пенітенціарних характеристик особи злочинця. Справа в тому, що багато ознак особи злочинця (вік, осудність, судимість, службове становище тощо) законодавець відносить до складу злочину. Ступінь вини й індивідуалізація покарання залежать від пом’якшуючих чи обтяжуючих відповідальність обставин (ст. 66 і ст. 67 КК України). Кримінологічні дані про особу злочинця допомагають правильно вирішити питання про її звільнення від кримінальної відповідальності (розділ ІХ КК) або покарання (розділ ХІІ КК). Водночас відомості про особу злочинця відіграють неабияку роль у процесі виявлення причин і умов вчинення особою кримінального правопорушення та застосування до неї заходів, які їх можуть усунути. Таким чином, вчення про особу злочинця має велике теоретичне і практичне значення, фокусуючи на собі проблеми детермінації злочинів та їх запобігання.