Материал: РЕФЕРАТ З КРИМІНОЛОГІЇ

14

ПВНЗ МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВО – ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ АКАДЕМІКА ЮРІЯ БУГАЯ

КАФЕДРА ПРАВА

РЕФЕРАТ

З навчальної дисципліни: «Кримінологія»

З теми: «НЕРІВНІСТЬ ДОХОДІВ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ:

ЧИННИКИ ТА СУЧАСНИЙ СТАН »

Виконала: студентка групи П – 81

Литвин К.С.

Перевірила: доцент Карпова Н.Ю.

Київ – 2020

В. М. Булавинець, к. е. н., доцент, доцент кафедри фінансів ім. С. І. Юрія, Тернопільський національний економічний університет, м. Тернопіль та

О. І. Заклекта, к. е. н., доцент, доцент кафедри економічної теорії, Тернопільський національний економічний університет, м. Тернопіль.

Опублікована наукова стаття «Нерівність доходів населення в Україні: чинники та сучасний стан» в науковому віснику Електронний журнал «Ефективна економіка» №11, 2017р. с. 1-10.

В.М. Булавинець та О.І. Заклекта поставили за мету: З’ясувати теоретичні засади вимірювання нерівності у розподілі доходів населення і вплив диференціації доходів на економічний розвиток країни та добробут її громадян. Виокремити чинники, що визначають диференціацію доходів, а саме: особистісні, мікрорівня (обумовлені трудовою діяльністю особи), макрорівня (пов’язані з національною економікою) тощо. Розглянути джерела формування доходів домогосподарств: заробітну плату, прибуток та змішаний дохід, доходи від власності, соціальні трансферти та здійснено їх аналіз впродовж 2014-2016 рр. Зробити висновок про недостовірність офіційних статистичних даних щодо частки прибутку та змішаного доходу у структурі доходів домогосподарств, що обумовлено наявністю тіньового сектору економіки. Емпіричний метод дослідження дозволив довести, що соціальна нерівність стала глобальною проблемою людства. На основі аналізу статистичного матеріалу охарактеризовано сучасний стан диференціації доходів населення України і виділено фактори, що призвели до зменшення його реальних доходів. Констатовано, що, внаслідок об’єктивних і суб’єктивних причин, державні програми подолання бідності в Україні донині нереалізовані. Довести , що значна частина населення України витрачає свої доходи на споживання, не маючи змоги здійснювати заощадження. Здійснено аналіз обсягів заощаджень впродовж 2011-2016 рр. та чинників, що їх визначають. Зробити висновки та розробити пропозиції щодо подолання надмірної диференціації доходів населення в Україні.

Булавинець В.М. та Заклекта відзначили у чому полягає постановка проблеми. Характерною ознакою сучасного українського суспільства є суттєва нерівність у доходах населення, котра істотно посилилася впродовж останніх років під впливом багатьох об’єктивних та суб’єктивних причин. Складна суспільно-політична ситуація в країні та трансформаційні процеси, які охопили усі сфери суспільного життя, призвели до загострення ряду соціальних проблем. Спостерігається високий рівень безробіття, падіння реальних доходів населення, зниження його купівельної спроможності, відбувається відплив висококваліфікованих кадрів за кордон, загострюються проблеми бідності та нерівності. Все це обумовлює пошук шляхів розв’язання зазначених проблем з метою зменшення соціальних диспропорцій та забезпечення суспільного добробуту. Саме тому дослідження проблеми посилення нерівності розподілу доходів населення в Україні є сьогодні досить значимим і необхідним. Суттєва соціальна нерівність, яка є перешкодою на шляху до подальшого економічного розвитку вимагає вивчення чинників, що на неї впливають та оцінки її сучасного стану і переконує в необхідності підвищення регуляторного впливу держави з тим, щоб соціально-економічна диференціація населення не досягла критичного рівня.

В.М. Булановець та О.І. Заклекта вказали ряд дослідників. Дослідженню проблем нерівномірності розподілу доходів в суспільстві присвячені праці О. Лоренца, Л.Гайєка, М. Туган-Барановського, О.Чуприної, Е.Лібанової, В.Новікова, Н.Холода та ін.

Проаналізувавши праці ряду вчених автори виклали своє бачення вирішення даної проблеми, підкреслили, що диференціація доходів (від латин. differentia —різниця) — різниця між рівнями грошових доходів різних груп населення. Розподіл доходів характеризується різницею між середніми річними доходами 10 відсотків групи громадян з найнижчими доходами і 10 відсотків групи громадян з найвищими доходами. Про майнове розшарування населення вперше згадується у писемних джерелах Стародавнього Світу. У найбільш відомому тексті Месопотамії «Кодекс законів вавилонського царя Хаммурапі» йдеться про майнове та соціальне розшарування, засвідчується високий рівень культури суспільства, узагальнюються правові норми, для того щоб «сильний не утискав слабкого, щоб сироті та вдові надана була справедливість». Давньо китайський мислитель Конфуцій значну увагу звертав на соціально-економічні аспекти державного управління, а саме турботу про народний добробут та забезпечення соціальної стабільності. Отже, майновим розшаруванням та пом’якшенням його наслідків цікавились ще мислителі Стародавнього Світу.

Далі автори вважають, що соціальне розмежування доходів населення України має свої особливості. Основу становить поділ суспільства на три основні класи: вищий, середній та нижчий. Якщо у розвинених демократичних країнах світу «середній клас» становить переважну частину населення та є опорою економічної та політичної стабільності, то в незалежній Україні такого класу майже не існує.

Автори відзначили, що доходи населення як індикатор соціально-економічного розвитку країни є важливим показником суспільного добробуту. Однак характерною рисою усіх соціально-економічних систем є нерівність у доходах населення, тобто їх диференціація, яка пов’язана із суттєвими відмінностями у становищі членів суспільства. Незначна диференціація доходів стимулює економічний розвиток, а високий її рівень негативно впливає на його темпи, оскільки підриває стимули до праці та знижує її ефективність. Окрім цього, надмірна диференціація доходів погіршує становище найбільш вразливих верств населення, призводить до скорoчення середньої тривалості життя, погіршeння фізичного здорoв’я, а також обумовлює зростання обсягів бюджетних видатків та створює загрозу соціальних конфліктів. Вперше вимірювання нерівності у розподілі доходів між різними групами населення здійснив американський економіст і статистик М. Лоренц. Він розробив методику дослідження даного економічного явища, яка графічно відображається кривою Лоренца або «луком Лоренца». Також для вимірювання даної нерівності використовується коефіцієнт (індекс) Джині, який розраховується за часткою доходів, отриманих певною групою населення і характеризує відхилення фактичного розподілу доходів, серед рівних за чисельністю груп населення, від лінії їх рівномірного розподілу. Значення даного показника знаходиться в межах від 0 до 100%: інтервал 33-35 засвідчує високу, 29-31 – середню, 24-26 – низьку і 20-24 – дуже низьку ступінь нерівності розподілу доходів. В Україні даний коефіцієнт у 2015 році становив 24,8%, що вказує на відносно низьку диференціацію доходів населення. Проте цей показник не відображає реального обсягу доходів населення у зв’язку з існуванням тіньового сектору економіки, який, за різними оцінками, складає близько 50%. Наявність тіньової економіки призводить до невірної оцінки дійсного стану справ у сфері розподілу доходів.

Автори зазначили, що диферeнціація дохoдів відбувається під впливом політичних, економічних, географічних, демографічних та інших чинників, які так чи інакше впливають на формування доходів домогосподарств, зокрема:

1) особистісні чинники: фізичні та інтелeктуальні здібності і таланти особи; освiтній, професійний та кваліфікаційний рівень, набутий досвід, вид зайнятості, посадовий статус; наявність підприємницьких здібностей; мотивація і працьовитість; володіння об’єктами власності (майном, ресурсами, цінними паперами); статево-вікова та кількісна структура сім'ї тощо; 2) чинники мікрорівня (обумовлені трудовою діяльністю особи): вид діяльності, до якої відноситься підприємство (фірма), установа або організація; форма власності; організаційно-правова структура економічного суб’єкта; місце на товарному та ресурсному ринках; технічний рівень оснащеності; місцезнаходження; рівень корпоративної культури тощо; 3) чинники макрорівня (пов'язані з національною економікою): економічний потенціал, ефективність національного виробництва, обсяг валового національного доходу, цінова політика країни, система оподаткування, розвиненість інститутів соціального партнерства, які регулюють соціально-трудові відносини тощо. Важливе значення у формуванні доходів населення мають також природно-кліматичні умови місця проживання та праці, щільність і характер розселення, національні особливості та менталітет. З проблемою диференціації доходів населення пов'язане явище соціальної нерівності. Згідно з Концепцією ООН, соціальна нерівність характеризується станом тривалої відсутності необхідних засобів для забезпечення задовільних умов життя. Дана нерівність означає таке становище індивіда, за якого він не може задовольнити мінімальні потреби, необхідні для нормального існування, збереження працездатності та продовження роду. Сьогодні соціальна нерівність є глобальною проблемою людства, про що свідчать наступні дані:

– з 7,3 млрд. людей, які населяють нашу планету, 3,8 млрд (47 %) живуть менш як на 2 дол. щодня, а 1,6 млрд. (20 %) – менш як на 1 дол. США щодня;

– кожна шоста доросла людина у світі є неписьменною;

– 115 млн. дітей не відвідують навіть початкову школу;

– щодня понад 34 тис. дітей помирають від СНІДу, ВІЛ-інфекції та через невиліковні онкологічні захворювання;

– з кожної сотні дітей шестеро – не доживають до 1року, а восьмеро – до 5 років. А 60% осіб старшого віку не доживають до 50 років;

– більше 2,7 млрд. людей не мають доступу до джерел чистої питної води, більш як 2,5 млрд. людей – до сучасних засобів санітарії;

– близько 1,5 млрд. людей не отримують необхідного рівня харчування і майже 0,5 млрд. хронічно недоїдають (третина з яких – діти). Від голоду кожні 2 секунди помирає одна людина. За підрахунками, до 2050 року населення світу складатиме 9 мільярдів людей, але зі збільшенням населення кількість бідних збільшується швидше, ніж кількість багатих. Важливим індикатором вимірювання економічної нерівності є доходи населення. Джерелами формування доходів домогосподарств в Україні виступають: заробітна плата, пенсії, стипендії, субсидії, соціальні допомоги, доходи від підсобного господарства, доходи від підприємницької діяльності і самозайнятості, доходи від власності, інші доходи (спадок, аліменти, гонорари тощо).

Автори показують структуру грошових доходів домогосподарств України за 2014 – 2016 роки, % *

На підставі цього стверджують, що найбільшу частку у загальній структурі грошових доходів домогосподарств України за аналізований період становила заробітна плата, яка є основним структурним компонентом доходів домогосподарств і визначальним фактором їх матеріального добробуту. Однак, порівняно з відповідним показником розвинених країн ( Японія – 69%, Великобританія – 65%, Німеччина – 64% ), її частка у сукупних доходах населення України є досить низькою. За даними Державної служби статистики України, середня заробітна плата на кінець грудня 2016 року склала 6475 грн. У першій п’ятірці рейтингу за рівнем середньомісячної заробітної плати знаходяться: м. Київ (11044 грн), Одеська ( 6536 грн), Київська ( 6406 грн), Миколаївська ( 6448 грн) і Запорізька ( 6125 грн) області. Аутсайдерами стали Тернопільська ( 4781 грн), Чернігівська ( 4804 грн), Івано-Франківська (4993 грн) та Житомирська (4997 грн) області. Вагомим джерелом грошових доходів домогосподарств України є соціальні допомоги та інші трансферти, які у 2015 році збільшилися на 0,7% порівняно з 2014 роком, що є наслідком зростання цін на комунальні послуги. Проте, така «турбота» про своїх громадян з боку держави є свідченням неефективності діючої системи соціального захисту, завданням якої є підтримка найбільш вразливих верств населення та зниження загальної нерівності в суспільстві. На жаль, нині дана система лише поглиблює диференціацію населення України за доходами та не стимулює зростання зайнятості. Досить незначну частку у загальній структурі доходів домогосподарств України за аналізований період, як бачимо з табл. 1, становлять такі джерела, як прибуток та змішаний дохід (17-18%) і доходи від власності (4-5%). Однак, реальні розміри цих доходів є більшими, оскільки, за оцінками експертів, значна частка українського бізнесу та операцій з нерухомим майном зосереджена у тіньовому секторі економіки, що свідчить про недосконалість законодавчої бази та політики уряду у цій сфері. Загалом, фактом існування тіньової економіки є те, що заможні групи населення приховують свої доходи, аби не сплачувати податки, а бідні – щоб отримати соціальну допомогу від держави. В результаті відбувається поглиблення соціальної нерівності і зростає поляризація суспільства.

В. М. Булавинець та О. І. Заклекта констатують, що в умовах соціально-економічної нестабільності структура доходів домогосподарств України характеризується негативними диспропорціями. Посилюється залежність доходів домогосподарств від встановлених державних гарантій, які, на жаль, не забезпечують гідного рівня життя більшої частини населення країни. Окрім цього, для економічно активного населення у переважній більшості регіонів відсутні інші джерела формування доходів, що призводить до трудової міграції або соціальної деградації членів домогосподарств. Все це вказує на неефективний механізм формування доходів населення, який призводить до їх надмірної диференціації та зростання бідності. За таких умов створюються всі можливості щодо посилення соціальної та політичної нестабільності суспільства.

Наголошують, що в Україні впродовж останніх років відбувається загострення соціально-економічної ситуації, що призвело до поширення проявів бідності та зростання масштабів нерівності доходів населення. Частка населення із доходами, нижчими від законодавчо затвердженого прожиткового мінімуму, у січні-вересні 2016 року склала 5% ( приблизно 1,9 млн. осіб). Практично в країні існує лише два класи – дуже багаті і дуже бідні, а середній клас суспільства майже відсутній. Проведення економічних реформ, які повинні були наблизити українське суспільство до європейських стандартів, обернулося різким падінням рівня забезпеченості громадян та зменшенням соціальних гарантій. Окрім цього, виникла бідність серед працюючих, зокрема – працівників освітніх і медичних закладів, державних структур, а також висококваліфікованих спеціалістів, оскільки дана категорія населення не може за допомогою доходів від офіційного місця роботи забезпечити свої первинні потреби. Як наслідок, розвивається тіньовий сектор економіки, поширюється злочинність, відбувається зловживання владою і посадами. За оцінками експертів, доходи 10% найбагатших українців, з урахуванням тіньових доходів, більше ніж у 40 разів перевищують доходи 10% найбідніших верств населення. За оприлюдненими результатами е-декларування доходів, народні депутати України володіють статками на 12,3 млрд. грн. (в середньому – 30,4 млн. грн. на одного депутата), тоді як середньомісячна заробітна плата в Україні у червні 2017 року склала 7360 грн, а в червні 2015 році вона становила лише 4299 грн. Таку ситуацію фахівці Світoвого банку пoяснюють неефективністю рефoрм, нaявністю висoкого рівня корупції в Укрaїні та лобіюванням представниками владних структур власних інтересів задля осoбистого збагaчення. Все це призвело до поглиблення системної кризи, обумовило виникнення «раптової бідності», появу нових обмежень і ризиків у процесі формування доходів домогосподарств в Україні. Згідно даних щорічного звіту Global Wealth, нині наша країна за рівнем добробуту громадян посідає останнє місце серед 40 європейських країн (середній показник достатку на особу становить 3,384 тис. дол.) Для порівняння: у Російській Федерації цей показник становить 10,911 тис. дол., в Румунії –17,599 тис. дол., в Польщі –27,410 тис. дол. Разом із тим, в Україні налічується 35 тис. мільйонерів і близько 25 мільярдерів. За оцінкою ООН, 60 % українців живуть за межею бідності; за версією американського ділового видання Bloomberg, Україна в 2017 році залишається в десятці найбідніших країн. Отже, в еконoміці України відсутній досконалий мехaнізм перерoзподілу дохoдів у нaціональному мaсштабі, тоді як у рoзвинутих країнах світу політикa рeгулювання дoходів нaселення є важливою складовою упрaвління соціaльно- екoномічним розвиткoм.

Звернули увагу, що незважаючи на зростання номінальних доходів домогосподарств рівень реальних доходів населення України за останні роки суттєво знизився. Лише у першому кварталі 2017 року відбулося його незначне зростання ( на 2,4%), що пов’язане із підвищенням мінімальної заробітної плати. Зменшення реальних доходів домогосподарств України у 2012-2016 рр. було спричинене: зростанням інфляції ( 43% у 2015 році проти 25% у 2014 році); падінням реального ВВП (різке зниження якого відбулося у 2014 році – на 181,2 млрд. грн, незважаючи на зростання його номінальних показників); військовими діями на сході країни та зростанням чисельності внутрішньо переміщених осіб (станом на 26 січня 2017 року їх кількість становила 1 641 895 чол.); збільшенням податкового навантаження ( військового збору, податку на нерухоме майно, оподаткуванням пенсій, депозитів, підвищенням ставки акцизного податку на алкогольні та тютюнові вироби); зростанням безробіття; скороченням чисельності банківських установ та їх банкрутством (із 182 банків залишилося лише 88) тощо.

Далі автори відмітили, що усе це призвело до зубожіння значної частини населення, незважаючи на те, що в Україні ще з 2001 року діє державна програма «Стратегія подолання бідності». Окрім цього, країна долучилася до реалізації програми ООН «Цілі Розвитку Тисячоліття», яка висуває боротьбу з бідністю в число пріоритетних завдань. Реалізація цих програм передбачала до 2015 року: ліквідувати абсолютну бідність в Україні (за критерієм 5,05 доларів США на добу), знизити до 25% відносну бідність (за рахунок скорочення бідності серед дітей та зайнятого населення), зменшити в 10 разів частку тих осіб, обсяг споживання яких є нижчим від рівня фактичного прожиткового мінімуму (з 71,2% у 2000 році до 7% у 2015 році). Однак, зважаючи на внутрішню та зовнішньополітичну нестабільність, ще й донині вирішити поставлені вищезгаданими програмами завдання не вдалося. Подальше зростання диференціації доходів населення та поширення бідності в Україні обумовлене:

– спрямованістю економічної політики на вирішення тривалого військового конфлікту на сході країни;

– зосередженням багатства в руках окремих осіб, що породжує спадковість набутого майна;

– зовнішніми та внутрішніми міграційними процесами;

– інфляційними процесами та зниженням курсу національної валюти;

– значним зовнішнім державним боргом та залежністю економіки від зовнішніх запозичень;

– високим рівнем безробіття;

– низькою якістю соціальних гарантій;

– недосконалою системою державного регулювання тощо.

Така ситуація призвела до того, що значна частина населення України майже всі свої доходи витрачає на споживання, не маючи змоги здійснювати заощадження. Разом з тим слід зауважити, що заощадження домашніх господарств можуть бути вагомим інвестиційним ресурсом для економіки країни, який здатен забезпечити стабільний соціально-економічний розвиток держави. А можливість здійснювати заощадження залежить від рівня реальних доходів населення. На сьогоднішній день у 90% найменш забезпечених домогосподарств України заощадження взагалі відсутні. Недостатність грошових ресурсів на внутрішньому ринку країни змушує уряд та економічних суб’єктів залучати їх на зовнішньому, що призводить до зростання зовнішнього боргу і зниження рівня життя наступних поколінь. Тому роль домашніх господарств як внутрішніх потенційних інвесторів є досить вагомою. Однак слід зауважити, що зниження граничної схильності до заощаджень в населення України також пов’язане з недовірою до національної банківської системи. На Всесвітньому економічному форумі в Давосі у звіті Global Competitiveness Report надійність українських банків у 2015 р. визнана найгіршою у світі. Її оцінили найнижчим показником – 140 із 140. Аналіз обсягів та динаміки заощаджень населення України впродовж 2011-2016 рр. засвідчив наявність значних коливань у їх розмірі та структурі. Зокрема, у 2012 році загальний обсяг заощаджень у номінальному виразі майже на 20% перевищив даний показник 2011 року. А у 2013 році вже спостерігалося різке зменшення обсягу заощаджень (на 20%), спричинене нестабільною політичною та економічною ситуацією в країні, яка лише погіршувалася впродовж наступних років, що негативно позначилося на добробуті більшої частини населення.

Обсяги та динаміка заощаджень населення України за 2011-2016 рр., млн. грн.*