У культуроцентричних теоріях злочинності центральними визнаються фактори людської культури. Існують різні визначення культури. Одним з найбільш фундаментальних можна вважати запропоноване вченим О.М. Костенком розуміння культури людини як міри узгодженості волі і свідомості людини із законами природи. Цікавою є бачення культури В. Фоксом: культура як спосіб життєдіяльності, це в основному групова поведінка. Під культурою прийнято розуміти сукупність матеріальних і духовних цінностей, які створені людським суспільством і характеризують певний рівень розвитку суспільства.
Так, теорії субкультур визначають, що людина розвивається у групі рівних собі чи у зграї, у членів якої є стійка система цінностей, що відрізняється від системи цінностей, яка існує у великому суспільстві. Тобто ці концепції пояснюють причини злочинності конфліктом між нормами субкультури окремих соціальних груп і нормами культури суспільства загалом.
Злочин - це прояв волі і свідомості, котрі знаходяться у стані неузгодженості з законами природи, тобто у стані безкультур'я. Будь-які фактори, котрі протидіють узгодженню волі і свідомості людей із законами природи, слід вважати причинами злочинності (наприклад, відсутність ринку, безробіття і т.п.). І навпаки: фактори, що сприяють такому узгодженню - є анти-криміногенними факторами. Вони і мають використовуватись для протидії злочинності.
Фактори соціологічні і біологічні, котрі є необхідними для дії причин злочинності є умовами злочинності. (Наприклад, алкоголізм, психічні аномалії і т.п.). А соціологічні і біологічні фактори, котрі є необхідними для дії антикриміногенних причин - є умовами протидії злочинності.
Знаходячись у стані неузгодженості з законами природи, воля людини набирає форму сваволі, а свідомість - ілюзій, утворюючи так званий комплекс сваволі і ілюзій. Саме комплекс сваволі і ілюзій проявляється за певних умов у вигляді злочину.
Отже, відповідно до культуроцентричної концепції фактори, що викликають формування у людей комплексу сваволі і ілюзій - є причинами злочинності, а фактори, що сприяють прояву цього комплексу у вигляді злочину – є умовами злочинності. Роль причини і умови злочинності криміногенного фактору можуть виконувати найрізноманітніші чинники у будь-якій сфері життя, головне, щоб вони мали властивість сприяти формуванню і прояву сваволі людей у вигляді злочинів.
Отже, причини злочинності в усі часи: і в минулому, і сьогодні, і в майбутньому, а також в усіх народів одні і ті ж за своєю властивістю - сприяти формуванню і прояву сваволі людей у вигляді злочинів. Але за різних часів і у різних народів здатність отримувати цю властивість і ставати криміногенними можуть різні фактори. Наприклад, у свій час рабство могло спричиняти злочини, у інші часи - кріпацтво, сьогодні - безробіття. Війни - завжди спричиняють злочини в усіх народів. Характер людей завжди був умовою для того чи іншого злочинного прояву.
Стан узгодженості волі і свідомості людини з законами природи, тобто стан їх культурності, називають ще здоровим глуздом. Тому культуроцентричну концепцію причин і умов злочинності можна назвати ще інакше концепцією «здорового глузду» або концепцією «нездорового глузду». Фактори, що перешкоджають формуванню у людини здорового глузду і є криміногенними факторами. Комплекс сваволі і ілюзії означає, що у людини відсутній здоровий глузд, хоч вона і є при цьому осудною, і може мати найкраще психічне здоров'я.
Оскільки основними каналами узгодження волі і свідомості з законами природи і формування здорового глузду є: 1) свобода жити за законами природи і 2) натуралістичне і релігійне просвітництво, то можна зробити висновок, що причинами злочинності є фактори, котрі перешкоджають людині користуватися цими культуризуючими каналами, тобто: 1) свободою жити за законами природи;2) натуралістичним і релігійним просвітництвом.
Проблема причинності у вітчизняній кримінології тривалий час перебувала під впливом ідеологічних чинників. Існування причин злочинності як соціально-правового явища в умовах розвинутого і повного соціалізму тривалий час взагалі викликало заперечення або їх існування визнавалося з великою кількістю застережень. Причини злочинності при соціалізмі й капіталізмі різко протиставлялися. Стверджувалося, що злочинність відтворюється власне капіталістичним суспільством і її неможливо ліквідувати, не ліквідувавши систему існуючих у цьому суспільстві відносин. Серед соціально-економічних причин називалися приватна власність, наявність експлуатації, безробіття, серед ідеологічних - панування індивідуалістичної ідеології та психології. Ці причини вважалися корінними причинами злочинності, які було ліквідовано при соціалізмі. Основне місце відводилось ідеологічним факторам. До основних причин злочинності, як правило, зараховувались історична зумовленість соціальних явищ; дія закону відставання свідомості від буття, що конкретно виявлялось у наявності комплексу пережитків у свідомості та поведінці людей; вплив антагоністичної капіталістичної суспільно-економічної формації, яка існує одночасно із соціалізмом. Це так звані причини першого порядку. Причинами другого порядку вважалися неантагоністичні суперечності, що існують при соціалізмі і зникають у міру зміцнення соціалізму, але на певному етапі зумовлюють можливість виникнення тих чи інших негативних явищ, у тому числі й злочинності.
Причини злочинності поділялися кримінологами того часу на повні та специфічні. Повною причиною вважалася сукупність соціальних явищ, що перебували у причинному й зумовленому зв’язку із злочинністю. Специфічна причина (власне причина) стосувалася соціальної психології (дрібнобуржуазних традицій, моралі, звичаїв, егоїзму тощо). При цьому зазначалося, що жодне із соціальних явищ не може призвести до злочинності поза сферою соціальної психології.
Як вважає А. Зелінський, помилковість і заідеологізованість викладених основних положень очевидні. Так, посилаючись на таку причину, як відставання суспільної свідомості від суспільного буття, можна пояснювати будь-які дії людей, що не відповідають інтересам суспільства й держави. Обґрунтованій критиці піддав А. Зелінський і розподіл причин злочинності на повні та специфічні (або неповні). Така термінологія, на його думку, розмиває відмінність між поняттями «причина» і «умова», оскільки умова підноситься до рангу причини («повної»). Крім того, викликає сумнів логіка поняття «повна причина». Якщо визнати її існування, то необхідно погодитись із реальністю «неповної причини». Але неповна причина не може породити жодного наслідку.
Сучасними представниками соціологічного напряму є науковці-кримінологи Національної академії внутрішніх справ (НАВС) України. Вони вважають, що основні причини злочинності полягають насамперед у соціальних умовах життя суспільства й тому недоцільно шукати причини злочинності у криміногенних якостях людей і генетичних факторах людської індивідуальності. На їхню думку, розгляд соціальної проблеми причин злочинності не можна підмінювати ні біологічними (генетичними) властивостями особи, ні психологічними (індивідуальними). Біопсихологічні фактори є тільки умовами, які сприяють або ускладнюють формування особистості. Самі по собі вони не визначають і не можуть визначати зміст поведінки, відбиваючись на формі поведінки вольових актів, у тому числі злочинності. Злочинцями не народжуються, а стають, і жодна людина від цього не убезпечена.
Вчені-кримінологи НАВС України зазначають, що при вирішенні проблеми причин злочинності необхідно враховувати вихідні положення, порушення яких може призвести до помилкових висновків:
причинно-наслідковий зв’язок соціальних, психологічних та інших явищ, що мають кримінологічне значення, є об’єктивно існуючою залежністю у природі й суспільстві, яка має загальний універсальний характер; кримінологічна специфіка не повинна підміняти закономірності власне причинного зв’язку;
оскільки злочинність є явищем не лише соціальним, а й правовим, соціально-психологічним, вона має певні не тільки соціальні, а й інші причини;
розглядати цю проблему неможливо, ігноруючи особу злочинця, який взаємодіє із зовнішнім середовищем, коли зовнішнє (соціальне) відбивається через внутрішнє (суб’єктивне) і породжує єдиний результат - злочин. Разом з тим включення до причинної залежності особи злочинця не повинно призводити до абсолютизації як її значення, так і зовнішнього впливу на неї.
Вчені НАВС України вважають, що загальними причинами злочинності є соціальні суперечності, які супроводжують розвиток суспільства, або, навпаки, деградацію: застій, що безпосередньо впливає на злочинність і її зміну. На їхню думку, причини злочинності містяться насамперед в економічних відносинах суспільства, прорахунках і недоліках економічного планування, розбалансованості господарського механізму, у системі розподільчих відносин. Істотний вплив на можливість здійснення особою акту протиправної поведінки, а відповідно і на злочинність взагалі, справляє й соціально-моральний стан суспільства.
Якщо політики лицемірно говорять про одне, а роблять інше, якщо політичних цілей вони досягають за спиною, за рахунок людей, обманюючи їх, не гребуючи при цьому нічим, вдаючись до аморальних цінностей, впроваджують всіма правдами вигідну їм ідеологію, - це злочинно відносно людей у звичайному розумінні цього слова і є шляхом до злочинних діянь, який переслідується за законом.
Якщо право проголошує прогресивні принципи, декларує права людини, а практика ігнорує ці принципи, веде до атмосфери неповаги до закону, зневаги прав особи при ігноруванні єдності в законотворчій і правозахисній практиці переконання і примусу, прав і обов’язків членів суспільства, таке право і практика його застосування аморальні. У таких умовах ігнорування права тими, хто його створює, і відповідні акти подібного роду з боку членів суспільства, настільки ж природні, які аморальні.
Моральні критерії, про які забули у кожній перерахованій сфері функціонування суспільства загалом і кожного з його членів породжує злочинність. Забуття цих принципів у всіх разом узятих сферах створює нестерпну атмосферу в суспільстві і сприятливий ґрунт для злочинності.
З усіх проявів аморальності в той же час можна виділити найбільш легко сприйняті людиною, що найшвидше приводять її до морального падіння і злочинів. Мова йде про духовне руйнування людей за допомогою впровадження антикультури, анти-мистецтва, психології вседозволеності і аморальності волі, що багатьма філософами визначається як невід’ємне право «суверенної особи» бути собою і не рахуватися із моральними правилами суспільства. Помітно те, що трубадурами вседозволеності, порнографії є багато представників культури і мистецтва, які раніше виявляли хоч якусь стриманість, можливо внутрішньо розуміючи, яку епідемію розкладання і злочинності це несе, будить у людині низинні інстинкти, удачі, звички. Нині вони воюють зі святенництвом, сіючи аморальність, посилюючи тим самим злочинність.
Утвердження (чи руйнування) моральних підвалин суспільства залежить насамперед від інтелігенції (особливо творчої). Думати, що моральні підвалини суспільства зміцнять лише правоохоронні органи, - глибока омана, або навмисна спекуляція на складній соціально моральній проблемі1.
Під причинами злочинності в сучасній Україні розуміється система негативних соціально-психологічних явищ, пов’язаних із протиріччями суспільства і держави, які породжують злочинність.
Умови злочинності система негативних економічних, соціальних, психологічних, організаційних, правових явищ, пов’язаних із протиріччями суспільства і держави, що створюють можливість формування причин і дії злочинності.
Причини й умови злочинності в перебудовний і постперебудовний періоди, в основному, зводяться до чотирьох підсистем: економічні причини та умови, причини та умови кримінальної агресивності, причини та умови кримінальної необережності і правові причини та умови.
Економічні причини: психологія: а) корисливості; б) паразитизму і в) нестатку.
Економічні умови: а) помилки в стратегії і практиці економічних реформ; помилки в приватизації, у банківській системі й акціонуванні, у виробничо-сировинній сфері, у споживчій сфері, у податковій системі; б) безконтрольність; в) безкарність.
Причини кримінальної агресивності: а) психологія корисливої агресії; б) побутової агресії; в) націоналістичної сепаратиської агресії; г) сексуальної агресії.
Умови кримінальної агресії: а) безконтрольність обігу зброї і наркотиків; б) пропаганда культу насильства, порнографії, проституції; в) неефективність ранньої профілактики.
Причини кримінальної необережності: психологія: а) легко-важного-ризикового відношення до дотримання вимог громадської й особистої безпеки; б) егоїстично недбалого задоволення власних інтересів.
Умови кримінальної необережності: недоліки в матеріальному, технологічному, організаційному, правовому забезпеченні особистої і громадської безпеки.
Правові причини: психологія: а) правового нігілізму; б) правового легкодумства; в) правового безкультур’я.
Правові умови: а) недосконалість законодавства; б) прорахунки право застосування; в) неефективність правового виховання; г) слабка суспільна профілактика.
Отже, враховуючи наведене, слід зазначити наступне:
1. Причини злочинності є однією з центральних проблем сучасної кримінології. На даний час існують багато різних теорій та концепцій причин злочинності. Одні з найпопулярніших є біопсихологічні теорії причин злочинності та соціальні теорії причин злочинності.
2. На даний час серед вчених –юристів немає одностайної думки щодо визначення самого поняття злочинності. Вбачається, що найбільш вдалим є визначення, запропоноване В.В. Голіною злочинність - це відносно масове, історично мінливе соціальне явище, яке має певну територіальну і часову поширеність, являє собою цілісну, засновану на статистичних закономірностях систему одиничних суспільно небезпечних діянь, заборонених кримінальним законом
3. За біопсихологічними теоріями причина злочинності полягає в особистості й природі людини. Їх виникнення пов’язують з іменем З. Фрейда (1856 - 1939), австрійського лікаря та психолога.
4.Найвизначнішими представниками соціологічної школи теорії злочину прийнято вважати бельгійського правознавця Адольфа Прінса (1845-1919) і австрійського юриста Франца фон Ліста (1851-1919), французьких правознавців М. Анселя, Г. Тарда (1843-1904), та інших учених. Основний внесок, який внесли прихильник соціологічної школи в кримінальну теорію, полягає в наступному:
Об'єкт їх вивчення охоплював злочин і злочинця, покарання, причини злочинної поведінки і заходи попередження, а також питання кримінальної політики. Систематизація наочних знань про такий складний об'єкт давала підставу прихильникам цієї школи включати в кримінальну теорію, по-перше, догматизм кримінального права, юридичне вивчення злочину і покарання (визначення злочинів, опис, узагальнення і класифікація норм і т.п.); кримінологія, тобто вивчення злочинів і злочинців з їх чинниками (етіологію злочинів) і заходів попередження; кримінальну політику - вироблення і реалізацію принципових положень, направлених на рішення задач кримінальної теорії і практики.
1.Александров Ю.В. Кримінологія: Курс лекцій. -К.: МАУП, 2002. -295 с.
2.Кримінологія: Загальна та Особлива частини: підручник / І. М. Даншин, В. В. Голіна, М. Ю. Валуйська та ін.; за заг. ред. В. В. Голіни. - 2-ге вид. перероб. і доп. - Х.: Право, 2009. - 288 с.
3.Горшенков Г.Н. Основные аспекты в развитии уголовной теории: Учебное пособие. - Нижний Новгород, 2015. - 168 с.
4.Криминология: Учебник для вузов/Под общ. ред. д. ю. н., проф. А. И. Долговой.- 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Норма, 2005. - 912 с.
5.Криминология: учебник / под ред. В. Н. Кудрявцева, В. Е. Эминова. -4-е изд., перераб. и доп. - М.: Норма, 2009. - 800 с.
6.Курило В.І., Михайлов О.Є., Яра О.С.Кримінологія: Загальна частина. Курс лекцій.Навчальний посібник. - К.: Кондор, 2006. — 192 с.
7.Кримінологія / О.С. Стеблинська. - К.: Ін-т крим.викон. служби, 2014. - 126 с.
8.Старков О. В.Криминология: Общая, Особенная и Специальная части: Учебник.— СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2012. - 1048 с.
9. Кримінологія: Підручник / За заг. ред. Л. С. Сміяна, Ю. В. Нікітіна. - К.: Національна академія управління, 2010. — 496 с.
10.Криминология: Учебник для вузов / под ред. проф. В.Д. Малкова -2-е изд., перераб. и доп. - М.: ЗАО «Юстицинформ», 2006. — 528 с.